Справа № 752/16578/19
Провадження № 2/752/632/22
іменем України
31 травня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
у серпні 2019 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Юрченка О.А. звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути з останньої на його користь суму боргу за договором позики від 02.01.2010 року в сумі 225 000,00 Євро.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 02.01.2010 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, оформлений розпискою, за умовами якого остання отримала позику в розмірі 225 000,00 Євро.
Проте, ОСОБА_2 не виконала своїх зобов'язань за договором, грошові кошти не повернула, що призвело до утворення боргу, що стало причиною для звернення до суду.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 09.08.2019 року справу прийнято до провадження з проведенням розгляду у порядку загального позовного провадження та призначенням підготовчого судового засідання (а.с. 19).
Ухвалою від 16.06.2020 року задоволено клопотання представника відповідача - ОСОБА_4 про витребування доказів, витребувано з Державної прикордонної служби України інформацію про те, чи перебував на території України громадянин Литви ОСОБА_1 станом на 05.11.2015 року. (а.с. 110-112).
Ухвалою від 06.09.2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд (а.с. 152).
27.11.2019 року відповідачем подано відзив на позов, в якому остання повністю заперечила проти пред'явлених до неї вимог, й на обґрунтування своєї позиції вказала про те, що між нею та позивачем договір позики не укладався, а правова природа отримання коштів згідно розписки від 02.01.2010 року не була пов'язана із укладення договору позики і стосувалась виконання умов договорів про співпрацю між ТОВ «Балтвуд» з боку відповідача та ЗАТ «Долета», ЗАТ «Долетос Лангай» з боку позивача, за якими провадилась тривала співпраця, суть якої зводилась до того, що підприємство відповідача шукало клієнтів на продукцію підприємства позивача, а останнє виготовляло та експортувало продукцію, забезпечувало фінансування та розвиток свого дилера в Україні. Відповідач також зазначила, що з метою найширшого охоплення українського ринку поставки продукції відбувалось з відтермінуванням платежів за ланцюгом від виробника до кінцевого споживача, а тому у ТОВ «Балтвуд» постійно виникав дефіцит обігових коштів через брак надходжень від кінцевих споживачів, що призводило до затримок у взаєморозрахунках з підприємством позивача за зовнішньоекономічним контрактом, а тому останній особистими коштами компенсував касовий розрив ТОВ «Балтвуд» з метою завоювання прихильності і лояльності клієнтів та надання можливості ТОВ «Балтвуд» розрахуватись з ЗАТ «Долетос Лангай» за поставлений товар.
Також вказала, що розписка від 02.01.2010 року була надана на прохання позивача до моменту проведення повних розрахунків між ТОВ «Балтвуд» та ЗАТ «Долетос Лангай», останньою сторони не підтверджували факту укладення договору позики, а врегулювали комерційні питання роботи підприємств, через що в розписці й не передбачався строк позики як необхідна істотна умова договору позики, а також не передбачався обов'язок відповідача повернути кошти в повному обсязі, що також є істотною умовою договору позики відповідно до положень ст. ст. 1046, 1049 ЦК України.
Крім того, у відзиві відповідач просила врахувати правову позицію, викладену у постанові ВС у справі № 524/4946/16-ц від 08.07.2019 року, а також застосувати строк позовної давності з урахуванням того, що позивач звертався з претензією до неї щодо стягнення вказаної у позові суми коштів у 2015 році (а.с. 49-84).
06.03.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у котрій останній вказав про те, що у 2010 році відповідач звернулась до позивача із проханням надати їй у борг 225 000,00 Євро для оплати придбаного офісу, здійснення ремонту та його облаштування, а в якості гарантії повернення боргу відповідач обіцяла не продавати, не передавати у заставу належні їй офіси №№ АДРЕСА_1 , в яких і розташовувався офіс ТОВ «Балтвуд». Однак, ТОВ «Балтвуд» не виконувало належним чином своїх зобов'язань за договорами, укладеними з ТОВ ЗАТ «Долета», і в 2016 році відносини між підприємствами були припинені і станом на 2016 рік заборгованість ТОВ «Балтвуд» перед групою компаній «Долета» склала близько 80000,00 Євро. Власники ТОВ «Балтвуд» обіцяли погасити заборгованість, однак, не здійснили цього, ще й відчужили нерухоме майно з метою уникнення відповідальності за невиконання зобов'язань. Просили позов задовольнити в повному обсязі. З приводу звернення позивача до відповідача у 2015 році з приводу повернення боргу вказав, що такого звернення не було, це дії відповідача, спрямовані знову-таки на уникнення відповідальності за невиконання повернення боргу за договором позики (а.с. 88-96).
Представник позивача - Юрченко О.А. в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити у його задоволенні, вказав, що виникла між сторонами ситуація є наслідком образ, які склались між ними при комерційній діяльності, а позики як такої не існує.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Заслухавши представників сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із положеннями ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із положеннями ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю правовою природою розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей та зобов'язання їх повернути.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, повинна містити умови отримання грошових коштів позичальником у борг із зобов'язанням їх повернути та дату отримання коштів.
Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 року № 6-1967цс15, постановах Верховного Суду від 08.07.2019 року у справі №524/4946/16, від 22.08.2019 року у справі №369/3340/16.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги.
Судом встановлено та не заперечено сторонами, що 02.01.2010 року ОСОБА_2 написано розписку, оригінал якої досліджено в ході розгляду справи до долучено до її матеріалів, про те, що «Я, ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , выдан Жовтневым РО Мариупольского ГУУМВД Украины в Донецкой области, получила от ОСОБА_1, личный код НОМЕР_2 , 225.000 евро без процентов. Обязуюсь до погашения этого долга не продавать (закладывать) принадлежащую мне недвижимость - нежиле помещеня (творческие мастерские) расположенные по адресу: АДРЕСА_1 . Деньги в сумне двести двацятьпять тисяч евро получила» (а.с. 5).
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15.
Дослідивши укладену між сторонами розписку, суд виходив з того, що з її змісту вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 225 000,00 Євро саме у борг. Встановлено й обов'язок відповідача повернути грошові кошти позивачу.
Судом також враховується, що відповідач не заперечує факту написання нею розписки, проте заперечує отримання у борг будь-яких коштів та зобов'язання повернути їх позивачу, оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо врегулювання договірних відносин між ТОВ «Балтвуд» з боку відповідача та ЗАТ «Долета», ЗАТ «Долетос Лангай» з боку позивача, за якими провадилась тривала співпраця, суть якої зводилась до того, що підприємство відповідача шукало клієнтів на продукцію підприємства позивача, а останнє виготовляло та експортувало продукцію, забезпечувало фінансування та розвиток свого дилера в Україні. Відповідач також зазначила, що з метою найширшого охоплення українського ринку поставки продукції відбувалось з відтермінуванням платежів за ланцюгом від виробника до кінцевого споживача, а тому у ТОВ «Балтвуд» постійно виникав дефіцит обігових коштів через брак надходжень від кінцевих споживачів, що призводило до затримок у взаєморозрахунках з підприємством позивача за зовнішньоекономічним контрактом.
Проте, суд, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, подані відповідачем,вважає такі аргументи відповідача неспроможними, оскільки зі змісту розписки не вбачається наявність відносин між юридичними особами.
При цьому, зі змісту розписки вбачається, що у ній вказано, що відповідач отримала від позивача грошові кошти саме у борг й зобов'язалась його повернути, вказавши, що зобов'язується до погашення цього боргу не вчиняти дій по відчуженню майна.
Однак, в контексті наведеного, суд вважає недоведеною позицію позивача щодо посилання при зверненні до суду щодо надання відповідачу грошових коштів у борг з послідуючою вказівкою у відповіді на відзив, що у 2010 році кошти були надані на придбання відповідачем нежитлових приміщень №№ АДРЕСА_1 , в яких і розташовувався офіс ТОВ «Балтвуд», хоча за даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказані приміщенні були набуті відповідачем на підставі договору міни 29.08.2008 року (а.с. 181-185).
Посилання позивача на те, що ТОВ «Балтвуд» не виконувало належним чином своїх зобов'язань за договорами, укладеними з ТОВ ЗАТ «Долета», і в 2016 році відносини між підприємствами були припинені і станом на 2016 рік заборгованість ТОВ «Балтвуд» перед групою компаній «Долета» склала близько 80 000,00 Євро, суд також не приймаються до уваги з огляду на недоведеність вказаної позиції доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦК України, а також як такі, що не входять до предмету доказування в рамках даної справи.
У постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16 зазначено, що підтвердження позичальником отримання грошових коштів від позикодавця не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов'язання, оскільки розписка, яка складена позичальником не містить обов'язку про повернення грошових коштів. З огляду на наведене, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що не дивлячись на назву документа «розписка», з його змісту не вбачається отримання коштів саме у борг, не встановлено обов'язку повернення цих коштів, що свідчить про відсутність підстав для їх примусового стягнення іншою стороною.
У постановах Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі № 369/3340/16 та від 02.12.2020 року у справі № 523/13412/16 Верховний Суд зробив висновок про відсутність між сторонами правовідносин за договором позики, оскільки розписка не містила умови про передачу коштів у борг і обов'язок відповідача повернути позичені кошти. Тому висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову Верховний Суд визнав такими, що відповідають нормам матеріального права.
При зверненні до суду, позивачем вказано про те, що відповідач позики в повному обсязі не повернула.
За викладеного вище, суд надходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Однак, відповідач, заперечуючи проти позову, вказав на пропуск позивачем строків позовної давності.
З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, з посиланням на те, що 06.11.2015 року позивач вже звертався до неї через адвоката ОСОБА_5 з претензією про повернення коштів відповідно до розписки від 02.01.2010 року (а.с. 83).
Позивач, в свою чергу, спростовуючи вказане твердження відповідача, вказав про те, що ніколи не звертався до адвоката ОСОБА_5 з приводу пред'явлення вимог до відповідача щодо повернення грошових коштів, так само як і не звертався до самого відповідача.
На підтвердження своїх тверджень, позивач клопотав про допит у якості свідка ОСОБА_5 , що було здійснено судом, та подав до суду висновок спеціаліста від 09.11.2020 року № 35, складений ПП «Консалтинг Експерт Груп «Діктум-Фактум» відокремлений підрозділ «Центр експертиз та оцінки», згідно якого підписи від імені ОСОБА_1 , зображення яких наявні в технічному зображенні Договору про надання правової допомоги від 05.11.2015 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_5 та громадянином Литви ОСОБА_1 та які було використано в якості зразка при копіюванні - виконані гр. ОСОБА_1 (а.с. 124-132).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що дійсно 05.11.2015 року укладав договір про надання правової допомоги, на виконання якого здійснював направлення вимоги про повернення грошових коштів відповідачем за позикою від 02.01.2010 року, проте, вказав, що до нього звертався не позивач, адже, по копії литовського паспорта останнього, котра була йому надана адвокатом Бучинським О.Й. , у листопаді 2015 року він спілкувався не з позивачем.
Разом з тим, судом критично оцінюються покази даного свідка та не приймаються до уваги, оскільки останні не спростовують факту укладення позивачем договору про надання правової допомоги щодо захисту інтересів позивача щодо повернення ОСОБА_2 225 000,00 Євро, факту звернення адвоката в інтересах позивача до відповідача з відповідною вимогою, тим паче вказаного числа позивач перебував на території України.
Покази свідка про те, при укладенні договору про надання правової допомоги у листопаді 2010 року документів особи, як зверталась до нього за наданням такої допомоги, не перевіряв, але візуально особа не виглядала так, як зображений позивач на копії паспорта громадянина Литви, котрий він побачив у листопаді 2019 року, дає йому підстави стверджувати, що це не ОСОБА_1 , суд вважає такими, що не заслуговують на увагу.
Поданий стороною позивача висновок спеціаліста від 09.11.2020 року № 35 за результатами проведення почеркознавчого дослідження, складений ПП «Консалтинг Експерт Груп «Діктум-Фактум» відокремлений підрозділ «Центр експертиз та оцінки», згідно якого підписи від імені ОСОБА_1 , зображення яких наявні в технічному зображенні Договору про надання правової допомоги від 05.11.2015 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_5 та громадянином Литви ОСОБА_1 та які було використано в якості зразка при копіюванні - виконані гр. ОСОБА_1, судом також не приймається до уваги з огляду на те, що останній для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України.
Як вбачається з останнього, дослідження проведено по технічному зображенню Договору про надання правової допомоги від 05.11.2015 року, а не по оригіналу такого договору. До того ж, висновок не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.
Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має дійти самостійних висновків щодо відповідних питань. Разом з тим, клопотань про призначення експертизи у справі позивачем в ході розгляду справи не заявлялось.
До того ж, проведення почеркознавчої експертизи як вид експертизи відноситься до криміналістичних експертиз, а ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних експертиз.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України.
Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні моменти (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення).
Таким чином, за змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав.
Європейський суд прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі «Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства» та у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Позивач просить стягнути з відповідача борг за договором позики від 02.01.2010 року.
06.11.2015 року позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів, котра була отримана відповідачем 08.11.2015 року. З урахуванням встановленого у вимозі строку повернення, у позивач з 16.11.2015 року виникло право на позов.
Водночас, з позовними вимогами про стягнення вищенаведеної суми боргу позивач звернуся до суду лише 08.08.2019 року.
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства, позивачем пред'явлені вимоги після спливу строку позовної давності для їх пред'явлення, а, отже, задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко