Справа № 560/17178/21
іменем України
22 червня 2022 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Ковальчук А.М. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання дій протиправними, протиправною та скасування вимоги та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області в якому просить: - визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо нарахування єдиного соціального внеску ОСОБА_1 ; - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу /недоїмки/ Головного управління ДПС у Хмельницькій області №Ф-2541-23 від 18 травня 2021 року в розмірі 38737,92 грн; - зобов'язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області виключити з реєстру страхувальників ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно прийнято податкову вимогу №Ф-2541-23 від 18 травня 2021 року на суму 38737,92 грн, оскільки позивач з другого кварталу 2013 року не здійснювала підприємницької діяльності, та відповідач був повідомлений письмово про даний факт.
Вказує, що усі платежі зі сплати єдиного податку були внесені своєчасно. Позивач також зазначає, що не подавав звітності про виплачені доходи з ознакою доходу, не направляла декларації до податкового органу, при цьому відповідач мав би ініціювати процедуру ліквідації такого ФОП.
Вважає оскаржуване рішення та дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою суду від 25.04.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому останній зазначає, що у ФОП ОСОБА_1 рахується заборгованість в ІКП по платежу 71040000 "Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність".
Відповідач зазначає, що до 01.10.2013 року функції адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування виконували органи Пенсійного фонду України. З 01.10.2013 року дані функції були передані Державній фіскальній службі України. При передачі особових рахунків платників ЄВ, за ФОП ОСОБА_1 був переданий залишок несплачених сум єдиного внеску в розмірі 1618,91 грн.
З 01.10.2014 і на даний час ФОП ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування. Згідно п.49.2 статті 49 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.
Враховуючи зазначене, по строку нарахування єдиного внеску 09.02.2018 року за 2017 рік в ІКП нарахована сума ЄВ в розмірі 8448,00грн. із розрахунку мінімальної заробітної плати за 2017 рік (3200,00грн.*22%=704,00 грн. в місяць).
Починаючи з 01.01.2018 мінімальна заробітна плата складає 3723 грн в місяць *22%=819,06 грн.
Починаючи з 01.01.2019 мінімальна заробітна плата складає 4173 грн в місяць *22%=918,06 грн.
Починаючи з 01.01.2020 мінімальна заробітна плата складає 4723 грн в місяць *22%=1039,06 грн.
Починаючи з 01.09.2020 мінімальна заробітна плата складає 5000 грн в місяць *22%=1100 грн.
Тому, у зв'язку з наявністю заборгованості по єдиному внеску в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в сумі - 38737,92 грн., було сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.05.2021 року №Ф-2541-23 рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцем реєстрації, яка вручена платнику податків. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що згідно інформаційної системи Державної Податкової служби України "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Хмельницькому як фізична особа - підприємець з 08.06.2000 за №2265.
Згідно поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування №12950/11 від 20.01.2012 ФОП ОСОБА_1 перебувала на спрощеній системі оподаткування - платник єдиного податку 2 групи за ставкою 20% з 01.01.2012 по 30.09.2014.
Як стверджує відповідач, що ФОП ОСОБА_1 виключено з Реєстру платників єдиного податку 30.09.2014 на підставі рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку від 30.09.2014 за №216 у зв'язку з наявним податковим боргом протягом двох послідовних кварталів. Станом на 30.09.2014 борг становив 935,75 грн.
Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.05.2021 року №Ф-2541-23 про сплату позивачем недоїмки у сумі 38737,92 грн та направлено платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Позивач не погоджуючись з вимогою відповідача, вважає її протиправною оскільки вважає, що позивач не внесений до реєстру страхувальників (роботодавців), не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує доходу від такої діяльності, не використовує найману працю.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI).
Згідно зі статтею 2 вказаного Закону, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
За визначеннями, наведеними у пунктах 2,6 частини першої статті Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі-єдиний внесок)- консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом
П.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
У п. 1 ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI закріплено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (ст.7 Закону № 2464-VI)
Відповідно до п. 11 ст.9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
За приписами частин1,3 та 4 ст.25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
П.2 ч.11 ст.25 Закону № 2464-VI унормовано, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Інструкція № 449).
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 Розділу IV Інструкції № 449 сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.
За порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону (п. 1, 2 Розділу VII Інструкції № 449).
Вимогами пунктів 3, 4 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або борги зі сплати фінансових санкцій органи доходів і зборів, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій) надсилають вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що 18.05.2021 відповідачем відносно позивача винесено вимогу №Ф-2541-23 про нарахування боргу (недоїмки) в розмірі 38737,92 грн.
Обгрунтовуючи свою позицію про правомірність податкової вимоги в частині нарахування недоїмки за період до 01.01.2018 ГУ ДПС у Хмельницькій області зазначило, що до 01.10.2013 року функції адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування виконували органи Пенсійного фонду України. З 01.10.2013 року дані функції були передані Державній фіскальній службі України. Нарахування єдиного внеску проводяться автоматизовано на рівні ДПС України відповідно до Закону України від 08.07.2010 року №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", всім фізичним особам підприємцям, які не мають пільги, незалежно від системи оподаткування. При передачі особових рахунків платників єдиного внеску, по ФОП ОСОБА_1 був переданий залишок несплачених сум єдиного внеску в розмірі 1618,91 грн.
21.10.2013 року нарахована сума єдиного внеску 1194,03 грн. за 3 квартал 2013 року.
20.01.2014 року нарахована сума єдиного внеску 1218,67 грн. за 4 квартал 2013 року.
22.04.2014 року нарахована сума єдиного внеску 1267,95 грн. за 1 квартал 2014 року.
21.07.2014 року нарахована сума єдиного внеску 1267,95 грн. за 2 квартал 2014 року.
20.10.2014 року нарахована сума єдиного внеску 1267,95 грн. за 3 квартал 2014 року.
З 01.10.2014 року переведено на загальну систему оподаткування.
За 2017 рік в ІКП нарахована сума ЄВ в розмірі 8448 грн. із розрахунку мінімальної заробітної плати за 2017 рік (3200 грн. *22%=704 грн. в місяць).
Починаючи з 01.01.2018 мінімальна заробітна плата складає 3723 грн в місяць *22%=819,06 грн.
Починаючи з 01.01.2019 мінімальна заробітна плата складає 4173 грн в місяць *22%=918,06 грн.
Починаючи з 01.01.2020 мінімальна заробітна плата складає 4723 грн в місяць *22%=1039,06 грн.
Починаючи з 01.09.2020 мінімальна заробітна плата складає 5000 грн в місяць *22%=1100 грн.
Отже, з вказаних письмових пояснень з'ясовано, що до суми боргу по сплаті єдиного внеску, який згідно спірної податкової вимоги складає 38737,92 грн., також ввійшов залишок несплачених позивачкою сум боргу з єдиного внеску в розмірі 1618,91 грн. переданий Державній фіскальній службі України після 01.10.2013 органами Пенсійного фонду України.
Так, станом на дату реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем (30.05.2000) органом, уповноваженим відповідно до Закон №2464-VI вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом був Пенсійний фонд України.
У зв'язку з набранням чинності Законів України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" №404-VII від 04.07.2013 та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" №406-VII від 04.07.2013 податкові органи розпочали з 01.10.2013 адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
При цьому, відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону №406-VII, процедури адміністрування, які здійснюють органи доходів і зборів, встановлені цим Законом, поширюються на періоди до набрання чинності цим Законом. Заходи адміністрування органами доходів і зборів здійснюються не раніше дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи". Органи Пенсійного фонду України продовжують адмініструвати єдиний внесок у частині завершення процедур такого адміністрування.
Відтак саме ці органи повинні закінчити усі наявні на день набрання чинності Законом №406-VII процедури (перевірки, узгодження їх результатів та вимог про сплату боргу, оскарження рішень про застосування пені та фінансових санкцій, стягнення недоїмки, тощо), оскільки законодавством не передбачено правонаступництва органами доходів і зборів (податковими органами) в частині обов'язків управлінь Пенсійного фонду України щодо контролю за сплатою єдиного внеску за періоди, в яких останні здійснювали адміністрування цього обов'язкового платежу.
За таких обставин, у податкового органу були відсутні підстави для прийняття рішень та вимог щодо сплати недоїмки по єдиному внеску нарахованого до 01.10.2013.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 березня 2019 року у справі №813/8164/14.
Вказане свідчить, що відповідачем безпідставно включено до загальної суми боргу за податковою вимогою №Ф-2541-23 від 18 травня 2021 року, несплачені суми єдиного внеску в розмірі 1618,91 грн.
Крім того, абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
За змістом абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов'язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДПС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, від 06.05.2020 у справі №400/1622/19, від 10.06.2020 у справі №120/1918/19 та від 19.06.2020 у справі №824/876/19.
Суд звертає увагу відповідача на те, що доказів отримання позивачем доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.
Відповідач, у відзиві про наявність таких доходів не зазначав, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом спірного періоду доходу від власної господарської діяльності не підлягають доказуванню.
При цьому, жодних доказів про сплату єдиного внеску за позивача роботодавцем чи ним самостійно за спірний період до суду не надано.
Крім того, судом ухвалою від 25.04.2022 витребувано у Головного управління ДПС у Хмельницькій області облікову справу ФОП ОСОБА_1 , документ, що підтверджує щомісячну сплату єдиного податку за весь період підприємницької діяльності ОСОБА_1 , однак відповідачем станом на момент розгляду справи не надано вказаних документів.
Суд також звертає увагу відповідача на те, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.01.2021 у справі №560/2202/20 досліджувалось питання правомірності нарахування податкового боргу по єдиному внеску щодо ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що контролюючий орган діяв протиправно, а висновки такого органу в свою чергу не відповідають дійсним обставинам справи, а тому суд вважає що податкова вимога винесена ГУ ДПС в Хмельницькій області від 18.05.2021 №Ф-2541-23 є протиправною та підлягає скасуванню, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Головного управління ДПС у Хмельницькій області виключити з реєстру страхувальників ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Задоволення вказаної позовної вимоги в тому вигляді, що заявлено позивачем, буде свідчити про зобов'язання державного органу вчинити дії без дотримання встановленої законом процедури.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Системний аналіз положень статті 2 КАС України в кореспонденції з приписами статті 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, дає можливість дійти висновку, що суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Зі змісту рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R/80/2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Слід зазначити, що з приписів норм діючого права є неприпустимим підміна судом суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за відповідними критеріями.
На цій підставі суд перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Покладення на відповідача обов'язку виключити позивача з реєстру страхувальників, здійснення відповідних реєстраційних дій у інформаційних базах органів доходів та зборів є втручанням у дискреційні повноваження контролюючого органу. А тому вказана вимога задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання дій протиправними, протиправною та скасування вимоги та зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області про нарахування боргу (недоїмки) №Ф-2541-23 від 18 травня 2021 року на суму 38737,92 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 44070171)
Головуючий суддя А.М. Ковальчук