Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 червня 2022 р. № 520/20746/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Єгупенка В.В.,
розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Приватної фірми «Альфа-Україна Лізинг» (м. Мерефа Харківського району Харківської області, вул. Дніпровська, 223, кімн. 8 10) до Головного управління ДФС у Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкового повідомлення - рiшення,
Приватна фірма «Альфа-Україна Лізинг» звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом, в якому позивач просив скасувати податкове повідомлення - рiшення ГУ ДФС у Харківській області № 0018535305 вiд 02 липня 2019 року про застосування до ПФ «Альфа-Україна Лізинг» штрафних санкцій в сумі 46539,67 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ним засобами поштового зв?язку було отримано акт №788/20-40-53-05-09/31939825 від 28.05.2019 «Про результати камеральної перевірки ПФ «Альфа-Україна Лізинг» з питання дотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних», складений ГУДФС у харківській області. 06.07.2019 позивачем отримано податкове повідомлення рішення №0018535305 від 02.07.2019 про донарахування 46539,67 грн. штрафу за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, яке оскаржено до ДФС України, проте залишено без змін рішенням ДПС України від 05.09.2019. Позивач не погодився із вказаним податковим повідомленням - рішенням, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, посилаючись на недотримання відповідачем порядку проведення перевірки, зазначив, що спірне рішення прийнято неуповноваженою особою, порушені строки розгляду первинної скарги на податкове повідомлення-рішення, на думку позивача, відповідачем неправильно здійснено тлумачення податкового законодавства.
Відповідач проти позову заперечував, представником відповідача надано відзив на адміністративний позов, в якому він просив відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області було проведено камеральну перевірку Приватної фірми «Альфа-Україна Лізинг» з питання дотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних», за результатами якої контролюючим органом складено акт №788/20-40-53-05-09/31939825 від 28.05.2019.
Згідно висновків акту, дані камеральної перевірки свідчать про порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим порушено п.201.10 ст.201 ПК України.
На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.07.2019 №0018535305, яким до позивача застосовано штраф за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних.
Позивачем було оскаржено спірне податкове повідомлення рішення до ДФС України.
Рішенням ДФС України від 07.08.2019 продовжено строк розгляду скарги ПФ «Альфа-Україна Лізинг» до 15.09.2019.
Рішенням ДФС від 05.09.2019, оскаржувано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 02.07.2019 №0018535305 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Оцінюючи обґрунтованість прийнятого відповідачем рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною другою наведеної статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі щодо реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних врегульовані положеннями Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України касовий метод для цілей оподаткування згідно з розділом V цього Кодексу - метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата віднесення сум податку до податкового кредиту визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).
Так, згідно з вимогами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України передбачено якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За змістом окремих абзаців пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Відповідно до пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 1 січня 2017 року, на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21 грудня 2016 року №1797-VIII) порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів; 40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів.
Зміст наведених норм Податкового кодексу України дає підстави для висновку про те, що порушення платником податку на додану вартість граничного строку реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.
Обґрунтовуючи свою позицію, представник позивача зазначив, що несвоєчасно зареєстровані податкові накладні не підлягали подальшому наданню отримувачу (покупцю), оскільки виписувались на адресу «кінцевого покупця», тобто відображали продаж товарів (послуг) населенню в роздріб чи фізичним особам-підприємцям не платникам ПДВ.
Поряд із тим, суд звертає увагу що позивачем не обґрунтовано правову позицію щодо передумов складення податкових накладних, про порушення строку реєстрації яких в Єдиному реєстрі податкових накладних зазначено в акті перевірки.
Податковим кодексом України передбачена відповідальність, у вигляді накладення штрафних санкцій передбаченого 120-1 Податкового кодексу України.
В основу перевірки входили виключно дані системи електронного адміністрування податку на додану вартість, у тому числі, дані ЄРПН та бази даних ІС "Податковий блок".
Суд наголошує, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду; з іншого ж боку, розглядувана презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.
З огляду на викладене суд зазначає, що позивачем не надано доказів у спростування висновків акту камеральної перевірки щодо несвоєчасної реєстрації розрахунків коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних, а тому контролюючим органом правомірно застосовано до ПФ «Альфа-Україна Лізинг» штрафні санкції.
Щодо посилання позивача на те, що оскаржуване ППР підписано неуповноваженою особою, суд зазначає.
Пунктом 1 розділу III Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204 передбачено, що структурний підрозділ контролюючого органу, який склав податкове повідомлення-рішення відповідно до Кодексу, роздруковує його у двох примірниках (податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» - в одному примірнику) та після погодження з підрозділами правової роботи передає на підпис керівнику (виконуючому його обов'язки, його заступнику або уповноваженій особі) контролюючого органу.
Праскурін А.В. підписав спірне рішення як начальник Головного управління ДФС у Харківській області (про що зазначає сам позивач), а тому мав повноваження для підпису оскаржуваного ППР.
Згідно із частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підпунктом 4.1.4 статті 4 Податкового кодексу України визначено, що одним із принципів податкового законодавства є «презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу».
Пунктом 5.2 статті 5 Податкового кодексу України передбачено, що «у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу».
Відповідно, враховуючи зміст підпунктів 4.1.4 та пункту 5.2 Податкового кодексу України, суд вважає, що у правовідносинах з приводу оскарження податкового повідомлення-рішення, які виникли між Позивачем та Відповідачем, застосуванню підлягають саме положення пункту 56.7 статті 56 Податкового кодексу України, якими чітко передбачено підстави для повернення скарги скаржнику без розгляду - (1) порушення строку оскарження та (2) оскарження до неналежного органу, а не пункт 4 Розділу VIII Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 жовтня 2015 року № 916, на який послалася Державна фіскальна служба.
Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. У правовідносинах між сторонами, які обґрунтовують свої правові позиції Податковим кодексом України (позивач) та підзаконним нормативно-правовим актом (відповідач), суд має, передусім, застосовувати правовий акт, який має вищу юридичну силу - Податковий кодекс України.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що юридичним наслідком порушення контролюючим органом встановленого ПК України або продовженого рішенням керівника контролюючого органу (його заступника) строку розгляду скарги платника податків, тобто не направлення впродовж цих строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня. В свою чергу, визнання скарги повністю задоволеною на користь платника податків означає, що оскаржене рішення контролюючого органу з цього часу припинило регулюючу дію та не створює для платника податків юридичного обов'язку.
Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 03 квітня 2020 року у справі №815/1701/17, від 18 лютого 2020 року у справі №200/9042/19-а, від 12 грудня 2019 року у справі №820/1929/17, від 05 листопада 2019 року у справі №813/1926/16, від 10 жовтня 2019 року у справі №826/4049/14, від 24 січня 2019 року у справі №826/500/15 за аналогічних обставин було зроблено чіткий правовий висновок про те, що у разі не надіслання суб'єктом владних повноважень вмотивованого рішення за скаргою платника податків, остання вважається задоволеною на користь платника.
Як вже встановив суд, рішенням ДПС України від 07.08.2019 №37819/6/99-99-11-06-07-25 було продовжено строк розгляду скарги ПФ «Альфа-Україна Лізинг» від 15.07.2019 №15/07 (вх. ДФС №29992/6 від 18.07.2019) до 15.09.2019 (включно).
У межах встановленого строку - 05.09.2019 ДПС України було прийнято рішення №66216/99-00-08-05-05, яким залишено без змін ППР ГУ ДФС у Харківській області від 02.07.2019 №0018535305, а скаргу ПФ «Альфа-Україна Лізинг» - без задоволення.
Позивачем, всупереч положенням ст.ст.73, 74 КАС України, не надано доказів на підтвердження порушення контролюючим органом встановленого ПК України або продовженого рішенням керівника контролюючого органу (його заступника) строку розгляду скарги платника податків, або не направлення впродовж цих строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши оскаржене позивачем рішення відповідача, суд вважає, що таке відповідає критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності не дають підстави вважати що рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку із чим, позовні вимоги є необґрунтованим та не підлягають задоволенню.
Щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, з посиланням на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд звертає увагу, що тривалий час Вищий адміністративний суд та в подальшому Верховний Суд спрямовували судову практику щодо вирішення питання тривалості строку звернення до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень та визначали, що такий строк становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.
Слід відмітити, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першійстатті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 дійшов висновку про необхідність змінити попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах, відступив від сталої правової позиції та визначив, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
При цьому також вказав, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
У рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 (справа № 1-9/2011) Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на звернення до суду як складова права на судовий захист гарантується статтею 55 Конституції України та пов'язується з переконанням самої особи про наявність порушень її прав, свобод або інтересів і бажанням звернутися до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 вказав, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному, а реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Так, у остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Крім цього, за правовою позицією Європейської Комісії за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04.04.2011 № 512/2009, однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
Так, положеннями податкового законодавства закріплено правило вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario), яке покликано забезпечувати реалізацію однієї з ознак верховенства права - правової визначеності, а саме: можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування.
Таким чином, враховуючи усталений підхід в судовій практиці до строку звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, позивач не міг очікувати та об'єктивно передбачити, що буде сформовано Верховним Судом нову правову позицію, відповідно до якої строк для оскарження в судовому порядку буде скорочено.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов Приватної фірми «Альфа-Україна Лізинг» (м. Мерефа Харківського району Харківської області, вул. Дніпровська, 223, кімн. 8 10) до Головного управління ДФС у Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкового повідомлення - рiшення - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Єгупенко