справа № 380/5590/22
21 червня 2022 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді О.Желік розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, у якій просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті вихідної допомоги при звільненні за період з 24.11.2021 по 01.03.2022 з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Також просить стягнути на користь позивача витрати, пов'язані з наданням правової допомоги у розмірі 4500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Західного регіону та 14.03.2021 його звільнено у запас та виключено із списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України. Стверджує, що на момент виключення зі списків особового складу відповідачем своєчасно не проведено з ним повного розрахунку - не здійснено виплату вихідної допомоги при звільненні в сумі 22164,24 грн. Виплату таких сум відповідачем здійснено 02.03.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 у справі № 380/9595/21. Позивач вважає, що у період з 24.11.2021 по 01.03.2022 існувала затримка розрахунку у зв'язку із звільненням з військової служби, відтак він має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за вказаний період.
Ухвалою від 30.03.2022 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали від 30.03.2022 відповідач отримав засобами електронного зв'язку 20.05.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа. Станом на день розгляду справи відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відтак суд, керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу з 29.10.2015 та з 10.08.2018 по 25.09.2019 у розпорядженні Генерального прокурора України, з 26.09.2018 по 27.08.2019 прокурор першого відділу військової прокуратури Донецького гарнізону, з 28.08.2019 по 04.09.2019 у розпорядженні військового прокурора об'єднаних сил, з 05.09.2019 прокурор військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України, згідно з витягом з послужного списку.
На посаду прокурора військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України Беляков О. Ю. призначений з 05.09.2019 наказом Військової прокуратури Західного регіону України № 688к від 05.09.2019.
Наказом Генерального прокурора від 05.02.2020 року № 66 "Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)" перейменовано юридичну особу "Військова прокуратура Західного регіону України" у "Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону" (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (п.3 наказу від 05.02.2020 року №66).
Рішенням № 11 від 19.11.2020 третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію та не допущено до проходження іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припинено участь в атестації.
Наказом Міністра оборони України від 01.02.2021 року № 30 (по особовому складу) майора юстиції позивача, прокурора військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Підставою для прийняття наказу про звільнення стали: наказ МОУ № 30 від 01.02.2021 року, рішення №11 від 19.11.2020 третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих).
Наказом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону № 100к від 03.03.2021 майора юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 01.02.2021 року № 30 (по особовому складу) звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 14 березня 2021 року звільнено з посади прокурора військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України та з органів прокуратури, виключено зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Самбірського ОМТЦК та СП Львівської області.
Позивача звільнено з органів прокуратури з 14 березня 2021 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" згідно з яким прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, тому позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не виплати вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України.
Вказані обставини встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 у справі № 380/9595/21, яке набрало законної сили 24.12.2021.
Відтак відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) такі обставини доказуванню не підлягають.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 у справі № 380/9595/21, яке набрало законної сили 24.12.2021, позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону задоволено частково: стягнуто з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь ОСОБА_1 невиплачену вихідну допомогу в сумі 22164,24 (двадцять дві тисячі сто шістдесят чотири гривні 24 копійки); стягнуто з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2021 по 23.11.2021 в сумі 47331,54 грн (сорок сім тисяч триста тридцять одна гривня, 54 копійки) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону здійснила нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу в сумі 22164,24 грн та виплачено таку суму позивачу 02.03.2022.
Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні - протиправно не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у повному розмірі з 24.11.2021 по 02.03.2022, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
В силу норми ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 у справі № 380/9595/21, яке набрало законної сили 24.12.2021, позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону задоволено частково: стягнуто з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь ОСОБА_1 невиплачену вихідну допомогу в сумі 22164,24 (двадцять дві тисячі сто шістдесят чотири гривні 24 копійки); стягнуто з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2021 по 23.11.2021 в сумі 47331,54 грн (сорок сім тисяч триста тридцять одна гривня, 54 копійки) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі № 806/2473/18 від 30.10.2019, у справі № П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку, що за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
При цьому суд зазначає, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку виплачено позивачу по 23.11.2021. Таким чином, відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 24.11.2021 по 02.03.2022.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19) зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення у справах «C.G. та інші проти Болгарії» від 24.07.2008, заява № 1365/07, п. 39; «Олександр Волков проти України» від 29.01.2013, заява № 21722/11, п. 170).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996, заява № 17862/91, п. 31-32; «Вєренцов проти України» від 11.04.2013, заява № 20372/11, п. 65).
Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», зокрема у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15).
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Разом з цим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17).
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні 02.03.2022, а не 23.11.2021, (дата нарахування останньої частини середнього заробітку за час затримки розрахунку), то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 24.11.2021 по 02.03.2022 за затримку строком 98 днів.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) та висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі № 2-1579/11; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20.
Відповідно до довідки про середньоденне та середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 № 315, виданої 05.04.2022 Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Західного регіону, середньоденна заробітна плата позивача становить 751,33 грн (за останні 2 місяці - 44328,42/59).
Ураховуючи, що невиплачена позивачу станом на 23.11.2021 частина одноразової грошової допомоги при звільненні становить 22164,24 грн, і є значно меншою, ніж середньомісячна заробітна плата позивача за період затримки (73630,34 грн), суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 22164,24 грн / 73630,34 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,30. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 751,33 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,30 х 98 (календарних днів затримки розрахунку) = 22089,10 гривень.
Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 22089,10 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатським об'єднанням «Альтерум», зокрема адвокатом Петрик Олександрою Вікторівною на підставі договору про надання правової допомоги від 04.02.2021 (далі - договір) та ордеру серії ВС № 1137185 від 24.03.2022.
Відповідно до пп. 3.1 п. 3 договору вартість послуг адвокатського об'єднання за цим договором становить 4000 грн за складення позову про оскарження рішенням кадрової комісії та 200 доларів США в якості гонорару успіху в разі позитивного рішення суду в першій інстанції.
Згідно з додатком № 2 до договору, у справі про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вартість послуг становить 1000 грн за годину надання професійної правничої допомоги.
Відповідно до акта від 08.04.2022 наданих послуг вартість наданих послуг позивачу становить 4500,00 грн (підготовка до написання позовної заяви (аналіз актуальної судової практики та законодавства) - 1,5 год; складання та написання позовної заяви (в т.ч. копіювання та засвідчення документів) - 3 год.).
Розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, шо становить 1000,00 грн за 1 годину.
Щодо наведених в акті від 26.04.2022 таких видів послуг як підготовка до написання позовної заяви (аналіз актуальної судової практики та законодавства) копіювання та засвідчення документів, суд зазначає, що такі включаються до витрат, пов'язаних із підготовкою та складанням позовної заяви та охоплюються останніми.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі № 826/8890/18.
Ураховуючи, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності, з огляду на наявність усталеної судової практики у цій категорії спорів, заперечення відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає можливим стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 1000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.
Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007 м.Львів вул.Клепарівська 20; код ЄДРПОУ 38326057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 24.11.2021 по 02.03.2022 у розмірі 22089 (двадцять дві тисячі вісімдесят дев'ять) гривень 10 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007 м.Львів вул.Клепарівська 20; код ЄДРПОУ 38326057) 1000 (одну тисячу) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Желік О.М