21 червня 2022 року м. Кропивницький справа №340/672/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до таКропивницький апеляційний суд (25006, м. Кропивницький, вул. Верхня Пермська, 2, код ЄДРПОУ - 42265404) Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ - 26255795)
провизнання неправомірними дій та стягнення суддівської винагороди, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати неправомірною невиплату ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 20 травня 2020 року нарахованої суддівської винагороди в сумі 180442 грн. 69 коп.;
- стягнути з Кропивницького апеляційного суду, код ЄДРПОУ 42265404, на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену за період з 18 квітня 2020 року по 20 травня 2020 року суддівську винагороду в сумі 180442 грн. 69 коп. з обов'язковим утриманням податків та зборів;
- допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць;
- зобов'язати відповідача, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до 20 травня 2020 року перебував на посаді судді Кропивницького апеляційного суду. Так, Кабінет Міністрів України постановою від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установив з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин, дію якого, продовжено на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 р. №553-ІХ, чинним з 18.04.2020 р., Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-ІХ доповнено статтею 29, якою установлено обмеження щодо нарахуванні суддівської винагороди у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України та нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Між тим, Конституційний Суд України рішенням від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами.
Позивач вважаючи, що прийняття Державою неконституційного правового акту та невиплата суддівської винагороди в повному обсязі завдало йому майнової шкоди, тому звернувся із даним позовом до суду.
Представником Кропивницького апеляційного суду подано відзив на позовну заяву у якому зазначено, що Кропивницький апеляційний суд не маючи достатнього обсягу бюджетних асигнувань за КВЕД 2110 "Оплата праці", зобов'язаний був дотримуватись вимог чинної в період з 18.04.2020 року до 27.08.2020 року (включно) статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами, внесеними Законом №553-ІХ) при нарахуванні суддівської винагороди ОСОБА_1 .
Представником Державної судової адміністрації України також подано до суду відзив на позовну заяву у якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі в зв'язку із тим, що позовні вимоги є необґрунтованими. Відповідач зазначив, що позивач був суддею Кропивницького апеляційного суду та перебував із зазначеним судом у трудових відносинах, саме зазначений суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує та виплачує суддівську винагороду. З огляду на те, що складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону окремо скороченню не підлягають, а Законом №553-ІХ не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Отже, Кропивницький апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати.
Також зазначено, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 20.05.2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останні не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Ураховуючи зазначене рішення Конституційного Суду України, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди здійснювалась у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 р. №553-ІХ.
Отже, на думку відповідача рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплат позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону №553-ІХ з 18.04.2020 по 20.05.2020.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.20).
09.03.2022 року представником Кропивницького апеляційного суду подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.25-26).
Ухвалою суду від 22.04.2022 року змінено статус Державної судової адміністрації України з третьої особи на другого відповідача, а розгляд адміністративної справи розпочато спочатку (а.с.36-37).
10.05.2022 року від представника Державної судової адміністрації України в надійшов відзив на позовну заяву (а.с.44-51).
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 01 серпня 2003 року призначений суддею Апеляційного суду Кіровоградської області.
Відповідно до Указу Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452/2017 від 29 грудня 2017 року, 01 жовтня 2018 року розпочато ліквідацію Апеляційного суду Кіровоградської області та утворено Кропивницький апеляційний суд.
02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 зараховано до штату Кропивницького апеляційного суду в порядку переведення на підставі Указу Президента України № 297/2018 від 28 вересня 2018 року (а.с.16).
Згідно наказу Кропивницького апеляційного суду №12-к від 20.05.2020 року відповідно до ст.126 Конституції України, ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на підставі рішення Вищої ради правосуддя №1398/0/15-20 від 19.05.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Кропивницького апеляційного суду у відставку», ОСОБА_1 відраховано зі штату Кропивницького апеляційного суду (а.с.17).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 р. №553-ІХ, чинним з 18.04.2020 р., Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-IХ доповнено статтею 29, якою установлено обмеження щодо нарахуванні суддівської винагороди у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України та нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Відповідно до довідки від 01.12.2021 №07-21/34/2021 виданої Кропивницьким апеляційним судом, суддівська винагорода судді Кіселика Станіслава Анатолійовича нараховувалась та виплачувалась відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 1402-VІІІ від 02.06.2016 зі змінами та доповненнями. Обмеження суддівської винагороди здійснювалось відповідно до ч.1 та ч.3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» у редакції Закону України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020. Загальна сума обмежень, за період з 18.04.2020 по 20.05.2020 склала 180442,69 грн. (а.с18).
Конституційний Суд України рішенням від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-ІХ зі змінами.
Наведені вище обставини сторони не заперечували та не оспорювали, тому оскільки, зазначені обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, суд вважає їх встановленими та такими, що не підлягають доказуванню.
Прийняття неконституційного правового акту та невиплата суддівської винагороди в повному обсязі за період з 18.04.2020 по 20.05.2020 рік, на думку позивача, є порушенням його прав, в зв'язку із чим він звернувся із даним позовом до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Згідно п.14 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII) згідно з преамбулою до Закону, визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Частиною 9 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону №553-IX. За текстом цього Рішення, указані положення Законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв'язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.
Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті.
Суд звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а має місце питання компенсації втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, щодо якого Конституційним судом України було розглянуто питання щодо його неконституційності. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі. При цьому, як було підкреслено вище, розмір такої винагороди нараховувався Відповідачем за правилами ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, адже в цих правовідносинах відповідач виступав розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та як суб'єкт владних повноважень в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України не мав альтернативних шляхів поведінки.
03 березня 2021 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв'язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, але, пам'ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі №340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень Закону №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі №340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 03 березня 2021 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
Щодо Закону №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону №294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону №553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин суд зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
Отже, основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож “спеціальність” Закону №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її “продовженням”, у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
На думку суду, для правильного вирішення цієї справи необхідно з'ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже Кропивницький апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), на думку суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-травня 2020 року.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд доходить висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім того, суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів”, призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
Досліджуючи спірні правовідносини, судом з матеріалів справи вбачається, що протягом спірного періоду бюджетні асигнування Кропивницького апеляційного суду за КЕКВ 2110 “Оплата праці” мали дефіцит необхідного обсягу бюджетних асигнувань у розмірі 4 444 594 грн.
Про недостатній обсяг бюджетних асигнувань Кропивницького апеляційною суду за КЕКВ 2110 “Оплата праці” ДСА була обізнана, оскільки розрахунки річного фонду обов'язкових виплат працівників апарату суду та суддівських винагород щомісяця до неї направлялись в електронному вигляді.
Тому, суд не бере до уваги твердження ДСА України про те, що зміни до кошторису Кропивницького апеляційною суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 “Заробітна плата” ДСА України у 2020 році не вносилися.
Судом встановлено, що відповідно до довідки Кропивницького апеляційною суду від 01.12.2021 р. №07-21/34/2021, що несплачена сума суддівської винагороди позивача за період з квітня по травень 2020 року становить в загальному розмірі 180442,69 грн.
Враховуючи висновки Верховного Суду та наведені вище обставини, на переконання суду позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 20.05.2020 у розмірі, передбаченому ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Отже, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, обмеження виплати позивачу, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує 10 прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20.
У розрізі наведеного суд зауважує, що відповідно до частин 1-4 статті 148 Закону України №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків державного бюджету.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 151 Закону України №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).
Окрім того, відповідно до пункту 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Діяльність Державної судової адміністрації України у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Так, відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до частини 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що у період з 18 квітня по 20 травня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася відповідачем у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося відповідачем у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII.
Водночас, виплата такої винагороди здійснювалась не у повному обсязі внаслідок обмежень, запроваджених законодавцем у статті 29 Закону України №294-ІХ.
За правилами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI),
Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до підпункту 3 пункту 35 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Абзацом 10 пункту 25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
При цьому, суд врахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 580/4201/20, відповідно до яких, ...Зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби. Наведене свідчить, що саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. Крім того, зазначено, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. Приписами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі ДСА України)....
Як зазначалось вище, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 180442,69 грн. має здійснюватися шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 180442,69 грн. , з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Відповідно пункту 2 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, рішення в частині присудження суддівської винагороди у межах суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.
Щодо вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Так частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Разом з тим, на думку суду, в даному випадку підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відсутні, оскільки у суду немає обґрунтованих сумнівів щодо невиконання відповідачем рішення у цій справі, а крім того примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
VI. Судові витрати.
Відповідно до ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору, відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі положень ст. 5 ЗУ "Про судовий збір".
Керуючись статтею 19 Конституції України, ст.ст.246, 257-262, 295, Кіровоградський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 20 травня 2020 року у сумі 180442,69 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд.18/5, код ЄДРПОУ 26255795).
Рішення суду в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць підлягає негайному виконанню.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. ст. 255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук