Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 червня 2022 року Справа№200/19009/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №644 від 29.10.2021 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугою років з 27.01.2021 року (з наступного дня після звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчої служб України) згідно п. «а» ч. 1 ст. 12, п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №644 від 29.10.2021 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідної календарної вислуги років, передбаченої пунктом «а» статті 12 Закону України №2262, страхового стажу, передбаченого пунктом «б» статті 12 Закону №2262 та недосягненням 45-річного віку.
Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки законодавство України не передбачає набуття права на пенсію за вислугою років за наявності виключно календарної вислуги.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.01.2022 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.
Представник відповідача, надав відзив на адміністративний позов та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У відзиві відповідач зазначив, що Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №368-VI, який набув чинності 01 жовтня 2011 року, було внесено зміни до низки актів, в тому числі до статті 12 Закону №2262.
В редакції після внесення змін згідно із Законом №3668 «Пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу років 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше».
З 01 жовтня 2011 року 2011 року пункт «а» статті 12 Закону №2262 поширює свою дію лише на осіб, які мають календарну вислугу років, яку заборонено обраховувати у будь-якому пільговому обчисленні.
Отже, Законом №2262 чітко визначено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності на день звільнення певної календарної вислуги років та містить перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Окрім того, відповідач зауважив суд, що саме органи пенсійного фонду визначають правильність та повноту наданих документів для призначення пенсії. Отже, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий стаж позивача, підміняючи дискреційні функції управління.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Наказом виконуючого обов'язки директора держаного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№107)» від 26.01.2021 року №03/ОС-21 капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 старшого майстра дільниці державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№107)» з Державної кримінально-виконавчої служби України з 26 січня 2021 року звільнено, у зв'язку із скороченням штатів відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
З наказу вбачається, що вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить - 19 років 07 місяців 01 день, у пільговому обчисленні 26 років 01 місяць 11 днів.
ОСОБА_1 надано заяву про призначення пенсії за вислугу років, яка надійшла від Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства Юстиції (вх. №4428/5 від 26.10.2021 року).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.10.2021 року №644 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у зв'язку з відсутністю необхідної календарної вислуги років, передбаченої пунктом «а» статті 12 Закону №2262 та страхового стажу, передбаченого пунктом «б» статті 12 Закону №2262 та недосягненням 45-річного віку.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність відмови в призначенні позивачу пенсії за вислугу років.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон № 2262-XII.
Пунктом "б" статті 1-2 Закону № 2262-XII передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Згідно з ст. 10 Закону № 2262-XII, призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1 - 2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений зі служби в органах поліції 26.01.2021 року, і на момент звільнення його вислуга років складала: у календарному обчисленні 19 років 07 місяців 01 день, у пільговому обчисленні - 26 років 01 місць 11 днів.
Відповідно до п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII, пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу років 25 календарних років і більше».
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Одночасно стаття 17 Закону № 2262-XII визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону № 2262-XII, до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
При цьому, згідно з ч. 4 ст. 17 Закону № 2262-ХІІ, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховується тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Аналіз норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" дає підстави для висновку про те, що законодавець розмежовує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років". При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії (як правило впливає на розмір пенсії).
В то й же час для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.
Суд звертає увагу на те, що жодної відсилочної норми вказана стаття не містить, а також не містить посилання на те, що види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії можуть бути встановлені підзаконними актами.
Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку, що вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 25 календарних років і більше, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Як вказано відповідачем та не заперечується позивачем вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні складає 19 років 07 місяців 01 день. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.
Оскільки календарна вислуга років позивача на день звільнення становить 19 років 07 місяців 1 день, позивач не набув права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "а" частини 1 статті 12 Закону 2262-ХІІ, що свідчить про відсутність у відповідача обов'язку щодо призначення пенсії за такою заявою.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначено, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", у зазначеній статті міститься посилання на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії").
Суд також ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Водночас, відповідно до даного Висновку згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, від різних правових положень, звичаїв, доктринальних принципів, а також ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
У зв'язку з вищевикладеним, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш