Справа № 333/1540/22
Провадження № 1-кп/333/466/22
09 червня 2022 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілої ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , його захисника ОСОБА_6 , розглянувши у закритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя клопотання захисника про визнання доказу очевидно недопустимим у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України, -
У провадженні Комунарського районного суду м. Запоріжжя знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України.
09.06.2022 року у судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 звернувся до суду із письмовим клопотанням про визнання доказу очевидно недопустимим, посилаючись на таке.
19.05.2022 року суд розпочав допитувати як свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що є працівником поліції та була залучена до участі в кримінальному провадженні в якості спеціаліста. У подальшому, після виконання своїх обов'язків вона слідчим була допитана свідком. Враховуючи вимоги ст.ст. 65, 71, ч.7 ст.97 КПК України, на думку захисника, показання ОСОБА_7 , надані нею у судовому засіданні у якості свідка, є вочевидь недопустимим доказом, так як були надані з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства. Так, ОСОБА_7 детально розповіла про проведену нею роботу в якості психолога на стадії досудового розслідування, у тому числі, під час проведення впізнання особи по фотознімках за участі потерпілої та надала інформацію щодо психологічного стану та психологічних особливостей сприйняття та спілкування з потерпілою, пояснивши можливі умови її подальшого допиту в судовому засіданні.
Вищевказані обставини встановлюють незаконність дій слідчого в частині допиту на стадії досудового розслідування спеціаліста ОСОБА_7 в якості свідка, а також її допит в залі судового засідання 19.05.2022 року в якості свідка з питань, що відносяться до компетенції спеціаліста - психолога, що виключає (унеможливлює) її допит - дачу показань в якості свідка.
Додатково ОСОБА_6 зазначив, що в даному випадку ОСОБА_7 суд може залучити як спеціаліста у даному кримінальному провадженні і лише отримати у неї пояснення з тих чи інших питань по психології.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав клопотання свого захисника, зазначивши, що ОСОБА_7 не може бути допитана свідком, враховуючи вимоги ст.65 КПК України. Крім того, остання є працівником поліції, що вказує на її певну зацікавленість у справі.
Прокурор заперечувала проти задоволення клопотання захисника, зазначивши при цьому, що єдиною процесуальної дією допитати спеціаліста під час судового розгляду - це допитати його свідком. Крім того, той факт, що ОСОБА_7 є працівником поліції не є підставою для визнання показань останньої очевидно не недопустимими. Фактично метою допиту ОСОБА_7 - є отримання відомостей, які остання може надати щодо відомостей від потерпілої під час всього часу спілкування з останньою. Тобто ОСОБА_7 необхідно допитувати не як спеціаліста, а як свідка з приводу повідомлення малолітньою потерпілої певних обставин цього кримінального провадження.
Представник потерпілої ОСОБА_4 підтримала думку прокурора та просила відмовити у задоволенні клопотання захсиника.
Суд, розглянувши клопотання захисника, вислухавши думки сторін, дійшов до такого.
Під час виконання вимог ч.1 ст.349 КПК України, суд ухвалив досліджувати докази по даному кримінальному провадженню у повному обсязі у такому порядку: допитати як свідків осіб, які були присутніми під час допиту та інших слідчих дій з малолітньої потерпілою під час досудового розслідування і які приймали участь у цих слідчих діях як спеціалісти; допитати малолітню потерпілу, дослідити письмові докази, допитати свідків, допитати обвинуваченого.
19.05.2022 року суд розпочав допитувати ОСОБА_7 свідком, яка пояснила, що є діючим працівником поліції і такою являлася на момент досудового розслідування цього кримінального провадження. Проте, вона не здійснювала досудове розслідування і є працівником сектору дізнання. Про скоєння злочину дізналася у відділі поліції, де працює. Дійсно приймала участь під час допиту та пред'явлення для впізнання за участю малолітньої потерпілої. Була запрошена як спеціаліст-психолог, так як має відповідну фахову спеціальність та диплом. Будь-які висновки експерта - психолога або думку спеціаліста вона у даному кримінальному провадженні не надавала.
Враховуючи клопотання захисника ОСОБА_6 щодо визнання доказу (фактичних даних, повідомлених ОСОБА_7 ) очевидно недопустимим, суд 19.05.2022 року зупинив допит останньої з метою вирішення клопотання та перевірки відомостей, наданих прокурором та ОСОБА_7 щодо участі останньої під час досудового розслідування.
Прокурор суду надала процесуальні документи (допит малолітньої потерпілої, пред'явлення для впізнання за участю малолітньої потерпілої), з яких вбачається, що ОСОБА_7 фактично була залучена до участі у вказаних слідчих діях як спеціаліст. Проте, відповідної постанови слідчий під час досудового розслідування не виносила.
Допит ОСОБА_7 суд проводив у зв'язку з відповідним клопотанням сторони обвинувачення. Як вбачається із заперечень прокурора, які остання надала на клопотання захисника ОСОБА_6 , вона, допитуючи ОСОБА_7 , має на меті, перш за все, отримати показання з чужих слів (тобто висловлювання малолітньої потерпілої на стадії досудового розслідування, про які повинна повідомити ОСОБА_7 ).
Відповідно до частини 1 статті 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Таким чином, показанням з чужих слів буде твердження про існування певного факту, який особа не сприймала особисто, а дізналася про нього зі слів іншої особи.
В статті 97 КПК України вказано, що показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України. Таким чином суд може визнати показання з чужих слів недопустимим доказом лише з тієї причини, якщо такі показання не підтверджуються іншими доказами.
Згідно ч.7 ст.97 КПК України у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
Відповідно до ст.89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст. 89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).
Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).
У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі № 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі № 334/5670/18).
Як вбачається зі змісту клопотання, як на підставу для визнання очевидно недопустимим доказом (фактичні дані, повідомлені ОСОБА_7 під час судового розгляду) захисник покликається на той факт, що ОСОБА_7 була спеціалістом під час досудового провадження, а на цей час є свідком, тобто має два процесуальних статусу, що є неможливим. Крім того, ОСОБА_7 коли приймала участь у слідчих діях по даному кримінальному провадженню, перебувала на посаді дізнавача СД відділу поліції №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області.
Даючи оцінку доводів, викладених у клопотанні захисника, суд не вбачає очевидної недопустимості даних, повідомлених ОСОБА_7 як свідком у судовому засіданні 19.05.2022 року. Так, на цей час відсутні дані, що ОСОБА_7 здійснювала досудове розслідування у цьому кримінальному провадженн і, а прокурор має право допитати у суді свідка, у якого отримати показання з чужих слів.
На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказу (фактичних даних, повідомлених ОСОБА_7 під час судового розгляду) суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.
Водночас, на думку суду, необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником у своєму клопотанні, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 48, 87, 89, 290, 371-372 КПК України, суд -
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про визнання доказу очевидно недопустимим у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України - відмовити.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 14.06.2022 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя ОСОБА_1