Справа № 185/11192/21
Провадження № 2/185/1430/22
іменем України
11 квітня 2022 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Шаповалової І.С.,
за участі секретаря - Величко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав,-
Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач є батьком неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитиною відповідач не опікується, жодним чином не приймає участі у його вихованні та утриманні. Тому позивач просив суд позбавити відповідача батьківських прав та визначити місце проживання разом з нею.
Позивач в судове засідання не з'явилась, її представник надав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи.
Зі згоди позивача та на підставі наявних у справі доказів суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 3 Конвенції про права дитини визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно положень ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . /а.с. 7/.
Згідно з висновком Департаменту служби у справах дітей Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 21 травня 2021 року, останній вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . /а.с.102-103/.
Відповідно до довідки Ірпінської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів художнього профілю
КНП «Міська дитяча поліклініка №1», інформації, наданої адміністрацією Харківською загальноосвітньою школою №95, висновку Департаменту служби у справах дітей Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 21 травня 2021 року, беззаперечно підтверджується факт невиконання ОСОБА_4 своїх батьківських обов'язків відносно дитини.
Відповідно до довідки від 27 грудня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 неповнолітній син зареєстрований разом з позивачем. /а.с.10/.
Квартира АДРЕСА_2 на праві часткової власності належить позивачу. /а.с.28-31/
Актом обстеження умов проживання для дітей за вказаною адресою створені належні умови для проживання. /а.с.104/.
Також у суду немає жодних сумнівів щодо того, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про дитину, не утримує їх матеріально, не приймає участь у їх розвитку та вихованню.
Вагомих та поважних причин щодо того, що у відповідача існують перешкоди для здійснення своїх батьківських обов'язків - суду не наведено.
Стаття 164 СК України встановлює перелік підстав позбавлення батьків батьківських прав.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України однією з підстав для позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3 ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини висловлює таку правову позицію, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу «Хазе проти Німеччини», № 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я (див. справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки», № 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і «Гавелка та інші проти Чеської Республіки», № 23499/06, № 57, від 21 червня 2007 року).
З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу «К. А. проти Фінляндії», № 27751 /95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу «Мозер проти Австрії», № 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі «Валлова і Валла проти Чеської Республіки» пп. 73 - 76, та у справі Гавелка та інші, п. 61).
Із рішення Європейського суду з прав людини у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року вбачається, що вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Окрім того, суд має виходити з того, що батьки мають рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги.
В даному випадку, згідно з наданими доказами суд приходить до висновку, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не спілкується з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтерес до внутрішнього світу дітей, не піклується про стан їх здоров'я, хоча мала би це робити, тобто з власної волі ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дітей.
Відповідно до частини 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до положень статті 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У відповідності до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до частини 1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР(475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи до пологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Судові витрати необхідно розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 430 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно його неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайоний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.С. Шаповалова