242/4180/21
2/242/500/22
Іменем України
21 червня 2022 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Військової частини НОМЕР_2, в інтересах якої діє ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про відшкодування суми боргу,-
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 у період з 07.11.2016 р. по 27.09.2019 р., був забезпечений всіма видами матеріального забезпечення, в тому числі речовим майном. Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 № 284 від 27.09.2019 р. був звільнений з військової служби у запас на підставі п.п. «д» п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», виключений зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення і направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент виключенні зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення за ОСОБА_2 рахувалося речове майно, термін носіння якого не закінчився. Зважаючи, що відповідач був звільнений з військової частини у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків, ВЧ зобов'язана утримати з нього вартість предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився. Проте, відповідач вчинив втрату (розкрадання) державного військового майна (речового майна), яке було йому видане у користування. Загальна сума матеріальної шкоди станом на 01.07.2021 р. з урахуванням погашеної частини суми боргу складає 32279,39 грн. Просив стягнути з відповідача зазначену суму боргу та судовий збір у розмірі 2270,00 грн.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Заяви та клопотання сторін.
Заяв не надходило.
Процесуальні дії у справі.
11.08.2021 р. судом зроблено запит щодо уточнення зареєстрованого місця проживання відповідача. 23.12.2021 р. судом повторно направлено запит щодо уточнення зареєстрованого місця проживання відповідача. Відповідь отримано 10.01.2022 р.
11.01.2022 р. було відкрито провадження по справі. Розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами.
Враховуючи викладені обставини та норми чинного законодавства, суд вважає за можливе і необхідне розглянути справу за відсутності сторін у справі, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі "Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі „розумності строку".
У справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey» (№ № 7942/05, 24838/05, рішення від 04.03.2014 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що можливість для сторін взяти участь у судовому розгляді випливає з предмету та мети статті 6 Конвенції, взятої вцілому. Крім того, принципи змагальності судового процесу та рівності сторін, навряд чи можливі без участі сторін у розгляді. ЄСПЛ наголосив, що система Конвенції вимагає від договірних держав вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. Це передбачає, насамперед, що особи, стосовно яких судові провадження були розпочаті, повинні бути проінформовані про цей факт. Таким чином, в контексті указаної справи ЄСПЛ вирішував питання, чи прийняла влада необхідні заходи для повідомлення одного із заявників про порушення судового розгляду, і чи відмовився останній від свого права; якщо ні, то чи міг заявник домогтися нового змагального розгляду відповідно до національного законодавства.
З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на адекватну, скорочену процедуру скасування рішення, а тому суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Суд, вивчивши матеріали справи, дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, оцінки їх доводів і наданих ними доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з доказів в матеріалах справи, відповідач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 у період з 07.11.2016 р. по 27.09.2019 р., був забезпечений всіма видами матеріального забезпечення, в тому числі речовим майном. Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 № 284 від 27.09.2019 р. був звільнений з військової служби у запас на підставі п.п. «д» п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», виключений зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення і направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно довідки-розрахунку № 143/П вартість жилету Корсар М 3с-1-4 складає 5691,96 грн.
Згідно Книзі втрат та нестач ВЧ НОМЕР_2 сума збитків, яка підлягає стягненню, складає 32279,39 грн.
Згідно довідки № 667 від 15.07.2021 р. із загальної суми заборгованості 56919,60 грн. частково погашено 24640,21 грн. у жовтні 2019 р., залишок на 01.07.2021 р. складає 32279,39 грн.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
У відповідності до ст. З Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
Згідно п.11 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, до обов'язків військовослужбовця, серед іншого, належить забезпечення зберігання державного майна.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17липня 1997року №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно положень Конвенції, умовою виправданості втручання у права, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy, Miloslavsky v. The UnitedKingdom) від 13 липня 1995 p., заява № 18139/91, n. 37) Другою умовою виправданості є те, що втручання має переслідувати законну мету, зазначену у другому пункті відповідної статті Конвенції. Третьою умовою є те, що обмеження повинно бути «необхідним у демократичному суспільстві» (п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny V. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно ч.1,2 ст.3 ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Частиною 1 ст. 7 зазначеного закону передбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до Постанови КМУ № 880 від 02.11.1995 р. (що діяла на час виникнення спірних правовідносин), розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду та підлягає відшкодуванню у десятикратному розмірі за засоби бронезахисту - бронежилети усіх типів.
Відповідач, будучі військовослужбовцем ЗСУ відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби та Дисциплінарного Статуту ЗСУ зобов'язався берегти державне майно, зокрема, згідно з вимогами ЗУ «Про правовий режим майна у Збройних силах України», Статуту Збройних сил України, Положення про порядок обліку, збереження, списання і використовування військового майна у Збройних силах України, затвердженого Постановою КМУ № 1225 від 04.08.2000 р., відповідав за утримання в готовності до застосування і збереження державного майна, його комплектність, наявність та якісний стан, недопущення його псування і нестач, вжиття необхідних заходів для боротьби з нераціональним його витрачанням, втратою, нестачею, псуванням і розкраданням, але допустив втрату (розкрадання) державного військового майна (речового майна), яке було йому видане у користування. Частково відшкодував завдані збитки.
Таким чином, згідно вимог вищевказаних нормативно-правових актів та матеріалів справи відповідач зобов'язаний відшкодувати Військовій частині НОМЕР_2 кошти в розмірі суми, яка складає 32279,39 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 280, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Військової частини НОМЕР_2, юридична адреса: АДРЕСА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_1, до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , про відшкодування суми боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Військової частини НОМЕР_2 борг у розмірі 32279 (тридцять дві тисячі двісті сімдесят дев'ять) грн. 39 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів безпосередньо до Донецького апеляційного суду.
Повне рішення складено та підписано 21.06.2022 р.
Суддя