справа № 754/6362/15-ц головуючий у суді І інстанції Панченко О.М.
провадження № 22-ц/824/5595/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
17 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 , ОСОБА_2 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» залишено без розгляду.
У липні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою та просив постановити додаткову ухвалу, якою стягнути з відповідачів на його користь судовий збір та витрати на правову допомогу (а.с. 85, 200 Т. 2).
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року відмолено ОСОБА_4 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року заяву ОСОБА_4 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати додаткове рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідачі зазначають, що ОСОБА_4 не був учасником справи, а, відтак, на його користь не могли бути стягнуті судові витрати у справі. Також, відповідачі зазначають, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках та за умов передбачених ст. 270 ЦПК України.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Постановляючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався ст. 141, 270 ЦПК України.
Апеляційний суд не погоджується по суті з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 23 березня 2018 року між АО «КЕЙС ЕНД ПАРТНЕРС ІНТЕРНЕШНЛ» в особі директора ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір про надання професійної правничої допомоги (а.с. 37, Т. 2).
Відповідно до Акту приймання-передачі послуг № 9 та квитанції про оплату, адвокатом Івасиним О.Р. в інтересах ОСОБА_4 було надано адвокатські послуги на суму 4 300 грн. (а.с. 4-5, Т.3).
Відповідно ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати, суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст.430 цього Кодексу.
Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 270 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах.
Зазначена позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі».
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до ст. 270 ЦПК України ухвалення додаткового рішення можливо лише у випадку ухвалення основного рішення.
Задовольняючи заяву про ухвалення додаткової ухвали, суд першої інстанції не звернув уваги, що заявник, ставлячи питання про стягнення на його користь судових витрат з відповідачів, в своїй заві (а.с. 85, 200 т. 2) не зазначив норми права, у відповідності до якої він має право на стягнення таких витрат, а, відтак, зі своєї ініціативи суд керувався нормами ст. 141 ЦПК України.
Так, згідно з ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що її норми не регламентують розподіл витрат у випаду залишення позову без розгляду.
В той же час, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Суд першої інстанції, посилаючись на норми Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року №4191-VI, не звернув уваги на те, що вказаний закон втратив чинність ще 15 грудня 2017 року, а, відтак, не може бути застосований у даній справі.
Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи судові витрати з відповідачів, суд першої інстанції також не звернув уваги, що чинними нормами ЦПК України не передбачено можливості стягнення судових витрат з відповідача на користь третьої особи у разі залишення позову без розгляду.
В даному випадку судове рішення про залишення позову без розгляду є одним з варіантів вирішення спору на користь відповідачів, а відтак процесуальний закон не передбачає можливості стягнення судових витрат зі сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За таких обставин, підстав до задоволення заяви особи, яка не брала участі у розгляді справи та питання щодо прав та обов'язків якої вирішив суд, про стягнення судових витрат з відповідачів апеляційний суд не вбачає.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення по суті вимог заявника.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.
Додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_4 про стягнення судових витрат з відповідачів залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.