Єдиний унікальний номер справи: 761/2705/17 Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.А.
Номер провадження: 22-ц/824/5665/2022 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
20 червня 2022 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року про повернення скарги без розгляду у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -
В Шевченківський районний суд міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - скаржник, апелянт) із скаргою на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у виконавчому провадженні № 54920288 повернуто заявнику без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам ч. 2 ст. 183 ЦПК України, оскільки до неї не додано доказів її надіслання (надання) заявником державному виконавцю. Отже, скарга на підставі ч. 1 ст. 183 ЦПК України підлягає поверненню заявнику без розгляду .
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу, учасники справи не скористалися.
За правилами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.
Так, повертаючи заявнику скаргу на дії державного виконавця, суд застосував до спірних правовідносин вимоги ст. 183 ЦПК України, яка не регулює спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
За правилами ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз'яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у ч. 1 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження».
Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з ч. 4 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, у порушення вказаних вимог процесуального законодавства, не звернув уваги на те, що вимоги ч. 2 ст. 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.
Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Такі висновки відповідають позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленій у постанові від 27 січня 2021 року у цивільній справі № 569/13154/20.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року про повернення скарги без розгляду підлягає скасуванню, а справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, яким є Шевченківський районний суд міста Києва.
Керуючись ст.ст. 259, 369, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар