апеляційне провадження №22-ц/824/2588/2022
справа №759/7321/21
20 червня 2022 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Войтенко Ю.В.,
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
У квітні 2021 року AT КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 27 184,88 грн заборгованості за кредитним договором.
Вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 12.09.2016 року. Відповідно до виявленого бажання відповідачу відкрито рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, зазначеному у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку.
Для користування вказаним рахунком відповідачем отримано кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 20 000,00 гривень.
Позивач за вказаним договором б/н від 12.09.2016 року зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме надав кредитні кошти у розмірі, встановленому у договорі.
Відповідач зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов кредитного договору не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 17.03.2021 року становить 27 184,99 гривень.
Мотивуючи наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 27 184,88 гривень, яка складається з:
- 21 804,88 гривень - заборгованість за тілом кредиту;
- 5 380,00 заборгованість за простроченими відсотками.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредиту у розмірі 21 804,88 гривень та 1 816,00 гривень на відшкодування сплаченого судового збору . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, AT ''ПРИВАТБАНК" подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення в частині вирішення вимог, у задоволенні яких відмовлено, скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Посилається на те, що між сторонами укладено договір, позичальник погодився на його умови, зокрема тим, що, підписавши заяву, позичальник погоджується і з іншими умовами, які розміщені на сайті банку та у сукупності становлять весь договір, а також з правом банку змінювати кредитний ліміт. Вказує, що, підписуючи анкету-заяву, відповідач пройшов ідентифікацію в Банку, а тому повторне заповнення будь-яких Анкет-Заяв або підписання інших додаткових документів не вимагалось згідно процедури, що затверджена наказами по Банку, що не суперечить чинному законодавству.
Зазначає, що 08.02.2020 року відповідачем підписано довідку про умови кредитування (паспорт споживчого кредиту в якій відповідач особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки. Позивач зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати процентів та штрафу.
Вказує, що відповідач користувався кредитною карткою та кредитними коштами, частково погашав наявну заборгованість, а тому фактично прийняв пропозицію банку та уклав кредитний договір.
Вказує на те, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач заперечував відсутність заборгованості. Посилається також на те, що, якщо суд не погодився з наданими Банком розрахунком заборгованості за процентами, він повинен був встановити дійсний розмір заборгованості, а не відмовляти у відповідних вимогах.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає про застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: №923/760/18 від 08 липня 2019 року; №642/5533/15-ц від 11.09.2019 року; №127/7543/17 від 19 вересня 2019 року; №375/250/18 від 23 грудня 2019 року; №284/157/20-ц від 02 грудня 2020 року; №755/7704/15-ц від 23 січня 2018 року; №753/10779/16-ц від 29.07.2020 року; №153/1334/16 від 11.09.2019 року, 464/3790/16-ц від 16 січня 2019 року; 917/1739/17 від 04 грудня 2019 року; 331/4560/19 від 21 жовтня 2020 року; 189/2109/18 від 22 липня 2020 року; 159/2146/15-ц від 26.09.2019 року.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм, матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банк не довів наявність між сторонами домовленості про розмір та порядок сплати процентів за користування кредитними коштами. Натомість суд уважав доведеним фактичне отримання та використання коштів, відтак дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на досліджених доказах, відповідає нормам матеріального права та доводами апеляційної скарги не спростовується.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов'язків щодо обраного ними кола відносин.
Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини 1 статті 638 та статті 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Правовідносини між сторонами можуть виникати унаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої (стаття 634 ЦК України). Про ознайомлення із запропонованими умовами сторона, яка приєднується, має засвідчити своїм підписом, чи іншим способом про ознайомлення та погодження (стаття 207 ЦК України).
Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором
Кредитна банківська платіжна картка надає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.
Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).
Підставою позову є невиконання кредитних зобов'язань, що пов'язані із видачею кредитних коштів.
Статтею 1054 ЦК України установлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у цій справі АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, такі повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома. Саме банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна уважати, що в такому випадку споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Оформлення договірних відносин у разі виникнення спору повинно забезпечувати рівні можливості для сторін доводити факт укладення договору на тих чи інших умовах, а суд дослідити та оцінити такі умови. Обравши спосіб, відповідно до якого клієнт AT "ПРИВАТБАНК" лише вказує, що він ознайомився з умовами, які викладені окремо на веб-сайті банку в мережі Інтернет та вони можуть змінюватися, проте клієнт зобов'язаний стежити за такими змінами, банк, тим самим, добровільно допускає настання ризику доведення своїх вимог та факту належної обізнаності клієнта банку із умовами, на яких відбувається кредитування.
Окрім того, при пред'явленні позову банком наданий витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", у яких містяться умови щодо пільгового періоду, базової процентної ставки, неустойки для наступних видів кредитних карт:
- Універсальна, 30 днів пільгового періоду;
- Універсальна, 55 днів пільгового періоду;
- Універсальна Contract;
- Універсальна GOLD.
При цьому, для карток "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та "Універсальна Contract" процентна ставка для всього періоду кредитування вказана як незмінна, а для інших карток процентна ставка підвищується у чітко вказані дати. Також є відмінності у розмірах та порядку нарахування неустойки.
Використання даних наведених Тарифів є можливим лише за умови, якщо відомо про те, яку конкретно картку отримав позичальник, інакше втрачається зв'язок між тарифами та умовами кредитування, які були обрані позичальником, та, виходячи з чого, має орієнтуватися суд під час розгляду справи.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що анкета-заява не містить даних про конкретний тип кредитної картки, а витяг з Тарифів на обслуговування кредитних карт "Універсальна" не містить підпису відповідача.
Щодо паспорту споживчого кредитування, то апеляційний суд вказує на таке.
Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про споживче кредитування" у редакції станом на 08 лютого 2020 року:
1. Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
2. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
3. Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про:
1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ;
2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо);
3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту;
4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України;
5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться;
6) реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування.
Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки.
Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит;
7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов'язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності).
Споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача;
8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);
9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит;
10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;
11) порядок дострокового повернення кредиту;
12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу.
4. Інформація про платежі, що надається споживачу кредитодавцем відповідно до частин другої та третьої цієї статті, обов'язково має включати базу розрахунку платежів (суму, на підставі якої робиться відповідний розрахунок, зокрема суму наданого кредиту, суму непогашеного кредиту тощо).
5. У разі якщо окремі умови надання споживчого кредиту, визначені у частинах другій та третій цієї статті, діятимуть протягом частини строку користування кредитом, кредитодавець повідомляє споживача про такі умови, строк їх дії та порядок інформування про їх зміну.
6. Споживач зобов'язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).
7. Інформація, наведена у паспорті споживчого кредиту, викладається шрифтом одного розміру і типу та в одному форматі друку. За бажанням споживача зазначена інформація може бути надана йому на належному йому електронному носії інформації або електронною поштою.
Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем такої інформації, у тому числі шляхом її друкування шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону тощо.
У разі укладення за бажанням споживача договору про споживчий кредит з використанням дистанційних каналів комунікації така інформація на паперовому чи іншому носії інформації тривалого використання надається споживачу за його зверненням після укладення договору.
8. Кредитодавець на власний вибір розміщує для зацікавлених осіб у приміщеннях, де здійснюється обслуговування клієнтів, інформацію в письмовому вигляді про тарифи та умови, на яких він надає споживчі кредити, та/або розміщує таку інформацію на своєму офіційному веб-сайті.
9. На вимогу споживача кредитодавець зобов'язаний безоплатно надати йому копію проекту договору про споживчий кредит у паперовому або електронному вигляді (за вибором споживача).
Це положення не застосовується, якщо кредитодавець на момент вимоги має підстави не продовжувати або не бажає продовжувати процес укладення договору про споживчий кредит із споживачем.
10. Кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит на вимогу споживача надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз'яснення інформації, що надається відповідно до частин другої та третьої цієї статті, істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для споживача, зокрема у разі невиконання ним зобов'язань за таким договором.
Надання таких пояснень, роз'яснень, інформації в належному та зрозумілому вигляді та ознайомлення з передбаченою цією частиною інформацією підтверджуються у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
11. Вимоги щодо надання інформації, встановлені у частинах першій - дев'ятій цієї статті, поширюються також на кредитних посередників, у разі якщо споживач звернувся до них.
12. У разі ненадання визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації кредитодавець або кредитний посередник несе відповідальність у порядку та розмірі, визначених законом.
Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов'язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.
До позовної заяви долучений паспорт споживчого кредиту, що підписаний відповідачем 08 лютого 2020 року.
Виходячи з положень статті 9 Закону України "Про споживче кредитування", паспорт є формою інформації, що надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит для можливості ознайомлення з умовами кредитування. При цьому клієнту банку може бути запропоновано декілька паспортів споживчого кредиту, які він зобов'язаний підписати.
Підписання паспорту споживчого кредиту не є підставою уважати його дані частиною умов кредитного договору. Підписання паспорту споживчого кредиту має значення лише для випадків, передбачених частиною 12 статті 9 зазначеного Закону.
Окрім того, розміри процентної ставки, що визначені у паспорті споживчого кредитування суттєво не узгоджується з розмірами процентної ставки, що зазначена у витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна".
Конкретні умови кредитного договору визначаються у наступний спосіб.
Згідно із окремими положеннями статті 12 Закону України "Про споживче кредитування":
1. У договорі про споживчий кредит зазначаються:
2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту;
3) загальний розмір наданого кредиту;
4) порядок та умови надання кредиту;
5) строк, на який надається кредит;
8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів;
9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені;
10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);
11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит;
14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
Згідно із положеннями статті 13 Закону України "Про споживче кредитування":
1. Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Згідно із окремими положеннями статті 14 Закону України "Про споживче кредитування":
1. Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
2. Визначення кредитодавцем можливості укладення договору про споживчий кредит здійснюється на підставі відповідного запиту (заяви) споживача, у тому числі з використанням засобів дистанційного зв'язку, та оцінки кредитоспроможності споживача.
Кредитодавцю забороняється встановлювати плату за розгляд запиту (заяви) про укладення договору про споживчий кредит.
Відповідно до вказаних положень закону між банком та споживачем укладається договір, який має бути підписаний сторонами.
Натомість матеріали справи не містять підписаного відповідачем у визначений законом спосіб договору, відповідно до якого можна було б установити, що він погодився на ті чи інші умови і яких він має дотримуватися.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідач раніше вже був ідентифікований банком не мають логічного зв'язку із обставинами справи, які підлягають доведенню та встановленню.
Відсутність заперечень відповідача проти позову не є безумовною підставою для вирішення позову на користь позивача. Вирішуючи спір, суд керується наданими у справі доказами, які логічно мають вказувати на зміст правовідносин сторін. За змістом частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, які на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом. Отже, звертаючись до суду, позивач має довести суму виданого кредиту, а також інші складові кредитних правовідносин (розмір процентної ставки, умови відповідальності позичальника тощо). Ураховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, за відсутності належних доказів, суд робить висновок про недоведеність позовних вимог (повністю або в частині).
Щодо доводів апеляційної скарги в частині виписки по рахунку, то така фактично була врахована судом першої інстанції, оскільки з відповідача стягнуто заборгованість по тілу кредиту.
Поряд з цим, апеляційний суд зазначає, що виписка по рахунку не пояснює конкретних умов, на яких відбувається кредитування, зокрема розміру процентів та строків їх сплати.
Отже суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів, ураховуючи, що в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Подібні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.
Щодо стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Звертаючись до суду із цим позовом, банк послався на умови договору, які передбачають сплату процентів, проте в процесі розгляду справи такої обставини та конкретного розміру процентів не довів, а тому відсутні підстави для стягнення процентів на рівні облікової ставки Національного банку України. Зокрема, таких підстав позову не зазначалось. Відтак відсутні підстави для застосування положень статті 1048 ЦК України до правовідносин сторін у цій справі.
Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах №923/760/18 від 08 липня 2019 року; №642/5533/15-ц від 11.09.2019 року; №127/7543/17 від 19 вересня 2019 року; №375/250/18 від 23 грудня 2019 року; №284/157/20-ц від 02 грудня 2020 року; №755/7704/15-ц від 23 січня 2018 року; №753/10779/16-ц від 29.07.2020 року; №153/1334/16 від 11.09.2019 року, 464/3790/16-ц від 16 січня 2019 року; 917/1739/17 від 04 грудня 2019 року; 331/4560/19 від 21 жовтня 2020 року; 189/2109/18 від 22 липня 2020 року; 159/2146/15-ц від 26.09.2019 року є некоректним, оскільки визначена у апеляційній скарзі практика Верховного суду не є релевантною до обставин цієї справи, ураховуючи мотиви, за яких у цій справі позовні вимоги задоволено частково.
При цьому, колегія суддів зазначає, що під судовими рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом не оскаржується.
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" залишити без задоволення.
Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року в оскарженій частині залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 20 червня 2022 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова