03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 359/4426/21 Головуючий у суді першої інстанції - Семенюта О.Ю.
Номер провадження № 22-ц/824/5046/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
15 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2021 року та за апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, третя особа: Первинна профспілкова організація авіаційних диспетчерів Дніпропетровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування зазначив, що з 1991 року працює на різних посадах в ДП «Украерорух», є членом профспілки. Так, з 18 лютого 2020 року він працював на посаді директора Дніпровського РСП ДП «Украерорух».
Позивач вказував, що 21 квітня 2021 року його було ознайомлено з наказом №447/о про звільнення з займаної посади на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України, однак він вважає таке звільнення незаконним, а сам наказ, прийнятим із порушенням трудового законодавства.
Зазначав, що підставами для прийняття оскаржуваного наказу стали акт службової перевірки, службові записки. Однак, вказані документи не підтверджують його недостатню кваліфікацію, оцінка професійного рівня відповідачем не проводилась.
Посилався на те, що ДП «Украерорух» надало йому декілька годин для обрання можливих посад для його переведення, при цьому він встиг подати лише заяву на переведення на посаду директора РСП «Київцентраеро». Проте, відповідачем було відмовлено у переведенні на цю посаду, оскільки ця посада не є вакантною, однак це твердження не відповідало дійсності.
Крім того, трудовий договір з позивачем було розірвано з порушенням ст.43 КЗпП України без погодження з первинною профспілковою організацією.
Вважає, що вказане свідчить про те, що його звільнення відбулося із порушенням чинного законодавства України, без перевірки кваліфікації та з формальних підстав, а тому позивач ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Украерорух» №447/о від 20 квітня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Дніпровського РСП ДП «Украерорух»; поновити ОСОБА_1 на посаді директора Дніпровського РСП ДП «Украерорух» з 21 квітня 2021 року; стягнути з ДП «Украерорух» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 21 квітня 2021 року до винесення рішення по справі; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за один місяць.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №447/о від 20 квітня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Дніпровського РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Дніпровського РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 21 квітня 2021 року.
Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 269 171,76 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21 квітня 2021 року по 15 вересня 2021 року.
Допущено негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 1 085, 36 грн судового збору.
Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави 3422, 36 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України подало апеляційну скаргу 18 жовтня 2021 року, в якій вказує, що судом при постановленні рішення у даній справі було порушено норми процесуального та матеріального права, оскільки не надано належної оцінки доказам, що надані відповідачем на підтвердження законності видання наказу «Украероруху» №447/о від 20 квітня 2021 року, звільнення позивача з посади директора Дніпровського РСП на підставі п.2 ч. 1 ст.40 КЗпП України.
Вважає, що судом не враховано аргумент відповідача, що виключно внаслідок відсутності відповідної кваліфікації у позивача було завдано майнових збитків підприємству відповідача.
Крім того, судом необґрунтовано та безпідставно визнано акт службової перевірки недостатнім у розумінні ч.1 ст. 80 ЦПК України та залишено поза увагою решту поданих відповідачем доказів, оскільки вказаний акт був лише однією з зазначених в наказі підстав звільнення та мав би оцінюватись у сукупності з іншими доказами.
В оскаржуваному рішенні вказано те, що в акті службової перевірки №1-29/26/21 від 22 березня 2021 року відсутні відомості про те, що неналежне виконання ОСОБА_1 посадових обов'язків було обумовлено саме його недостатньою кваліфікацією, натомість позивач здобув вищу технічну освіту за спеціальністю «Експлуатація повітряного транспорту», стаж його роботи в галузі авіації складає понад 32 роки, з яких понад 9 - на керівних посадах, що відповідає кваліфікаційним вимогам, які висувались до займаної ним посади.
Разом з тим, апелянт вважає, що поняття кваліфікація включає в себе не лише наявність освіти, стажу роботи, а має враховуватись і наявність кваліфікації професійної здатності виконувати обов'язки керівника структурного підрозділу. Вважає, що в даному випадку позивач був недостатньо обізнаний та компетентний щодо належного виконання своїх професійних обов'язків.
Щодо не проведення атестації позивача на момент його звільнення, апелянт вказує, що чинне законодавство не передбачає обов'язку проведення атестації працівників, а звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести такого працівника за його згодою на іншу посаду.
Позивачем же з наданого переліку вакантних посад станом на 20 квітня 2021 року жодної обрано не було, та у заяві вказано посаду, що не була вакантною. Інших заяв про переведення на вакантні посади від ОСОБА_1 не надходило.
Враховуючи наведене, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2021 року скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
В подальшому, у вересні 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Клименко К.О. звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, яку обґрунтовувала тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2021 року було задоволено позовні вимоги.
Разом з цим, під час розгляду цивільної справи ОСОБА_1 витратив грошові кошти у розмірі 75 000 грн на оплату професійної правничої допомоги. Вважає, що такі грошові кошти мають бути стягнуті з відповідача.
Тому представник позивача Клименко К.О. просила суд вирішити питання розподілу судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 75 000 грн.
Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2021 року заяву представника позивача Клименко К.О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.
У задоволенні заяви в частині вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в більшому розмірі - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що обсяг та вартість наданих послуг є неспівмірним із заявленою в договорі та сплаченою позивачем грошовою сумою, справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, а отже не відноситься до категорії складних та відповідно не потребувала особливих зусиль та знань адвоката, які б відповідали заявленому розміру витрат на правничу допомогу.
Вважаючи, що судом не було враховано вимог щодо оцінки критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їх розміру, виходячи з обставин справи, апелянт просить скасувати додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2021 року та постановити нове про відмову у стягненні з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 50 000 грн.
07 лютого 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 - адвоката Клименко К.О., відповідно до якого не погоджується з доводами апеляційної скарги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, оскільки роботодавцем не було доведено, що у позивача відсутня необхідна кваліфікація для займаної ним посади, в службовій записці начальника управління внутрішньої та економічної безпеки від 07 квітня 2021 року № 10-02/76/21, яку зазначено в якості однієї з підстав для видання наказу про звільнення, рекомендовано притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а тому його звільнення за п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не ґрунтується на вимогах закону.
Відтак, у відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Клименко К.О просить вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи в апеляційному порядку.
Також, 07 лютого 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від адвоката Клименко К.О. на апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2021 року, у якому наголошує, що доцільність вчинення будь-яких дій, зокрема складання та направлення адвокатських запитів, в рамках договору визначає адвокат та клієнт, та є способом збору необхідної інформації.
Клименко К.О. вказує, що до суду першої інстанції було надано детальний та обґрунтований розрахунок суми гонорару, визначений у додатковій угоді № 1 до договору про надання правової допомоги.
Крім того, звертає увагу на постанову КЦС ВС від 12 травня 2021 року у справі № 235/4969/19, в якій зроблено висновок про те, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.
Враховуючи вказане у відзиві Клименко К.О. просить вимоги апеляційної скарги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2021 рокузалишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення - без змін. Вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи в апеляційному порядку.
При апеляційному перегляді справи представника апелянта - ДП «Украерорух» Мостова М.І. та Бохан О.Г. підтримали доводи, викладені в апеляційних скаргах на рішення суду та додаткове рішення суду, та просили їх задовольнити із підстав, викладених в апеляційних скаргах.
Представник позивача у справі ОСОБА_1 , адвокат Клименко К.О. заперечила щодо доводів, викладених в апеляційних скаргах, та просила залишити рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися на апеляційний розгляд справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2021 року підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга, подана відповідачем на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2021 року, не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що ОСОБА_1 працював в ДП «Украерорух» на посаді директора Дніпровського РСП. Ця обставина підтверджується відповідним записом №17 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , виданій на ім'я позивача (а.с.20 т.1, а.с.79-84 т.2), та копією наказу в.о. директора ДП «Украерорух» №214/о від 18 лютого 2020 року (а.с.94 т.2).
Зі змісту розділу 5 Положення про Дніпровський регіональний структурний підрозділ №2.2-06-78 від 17 жовтня 2018 року (а.с.34-46 т.1) вбачається, що на позивача були покладені такі посадові обов'язки: організовувати виробничу, господарську та фінансово-економічну діяльність РСП у напрямках, визначених цим Положенням, і організаційно-розпорядчими актами Украероруху; надавати пропозиції щодо структури та штатного розпису РСП; затверджувати положення про підпорядковані структурні підрозділи, посадові інструкції працівників; визначати, формулювати, планувати, здійснювати і координувати всі види діяльності з обслуговування повітряного руху; за дорученням директора підприємства здійснювати взаємодію з міжнародними організаціями з питань обслуговування повітряного руху; спрямовувати діяльність підпорядкованого персоналу на досягнення високих економічних та фінансових результатів Украероруху; спрямовувати діяльність на виконання завдань з обслуговування повітряного руху, управління використанням повітряного простору, метеорологічного обслуговування на маршрутах та аеронавігаційного обслуговування; брати участь у координації ефективного і безпечного використання повітряного простору України та обслуговування повітряного руху; визначати напрями розвитку щодо вдосконалення структури повітряного простору України; вирішувати питання у межах наданих йому прав, доручати виконання окремих функцій іншим посадовим особам підпорядкованих йому підрозділів; забезпечувати додержання законності використання та удосконалення методів управління персоналом; брати участь у роботі міжвідомчих комісій та робочих груп з розроблення проектів нормативно-правових актів з питань функціонування об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху; організовувати розроблення проектів нормативно-правових актів з питань організації використання повітряного простору, обслуговування повітряного руху, метеорологічного та інших видів аеронавігаційного обслуговування, що належить до його компетенції, а після їх затвердження забезпечувати їх впровадження; представляти Украерорух у взаємовідносинах з державними установами, організаціями та фізичними особами на основі визначених повноважень та окремих доручень директора Украероруху; відповідно до затвердженого штатного розпису приймати на роботу та звільняти з роботи осіб, які працюють за трудовими договорами; проводити роботу щодо зміцнення трудової і виробничої дисципліни; сприяти розвитку творчої ініціативи і трудової активності працівників; вживати заходів щодо соціального захисту колективу; здійснювати кадрову політику в РСП; виконувати необхідні дії щодо збереження конфіденційності та цілісності інформації, а також запобігання несанкціонованому знищенню інформації та (або) носіїв інформації; не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які йому було довірено або які стали відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків (в тому числі після припинення ним діяльності, пов'язаної з персональними даними, крім випадків, установлених чинним законодавством); забезпечувати вжиття заходів щодо запобігання, виявлення та протидії корупції відповідно до Закону України «Про запобігання корупції»; брати участь в організації заходів із забезпечення мобілізаційної готовності підприємства, його підготовки та роботи у мирний час, в умовах особливого періоду та у разі виникнення надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків; дотримуватись вимог усіх внутрішніх нормативних актів Украероруху; виконувати затверджені плани роботи РСП, інші завдання та доручення (усні та письмові) директора Украероруху та заступника директора Украероруху з підтримки виробничої діяльності з питань, віднесених до компетенції РСП; забезпечувати захист об'єктів РСП від актів незаконного втручання в їх діяльність, захист об'єктів та працівників від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, охорону інформації з обмеженим доступом, пожежну і екологічну безпеку, дотримання працівниками правил і норм охорони праці та виробничої санітарії відповідно до чинного законодавства України в зазначених сферах; за наказом (дорученням) директора Украероруху створювати в РСП тендерний комітет, який здійснює свою діяльність від імені РСП та проводить закупівлю товарів, робіт і послуг для власних потреб у межах, визначених директором Украероруху.
Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №146 від 4 березня 2021 року (а.с.55 т.1, а.с.31 т.2) було створено тимчасову комісію для проведення службової перевірки щодо порушень у нарахуванні виплат працівникам Дніпровського РСП під час карантину, а також з метою встановлення посадових осіб, винних у цьому.
22 березня 2021 року тимчасова комісія склала акт службової перевірки №1-29/ 26/21 (а.с.56-63 т.1, а.с.5-12 т.2), зі змісту якого вбачається, що в результаті проведеної службової перевірки були виявлені такі недоліки: накази Дніпровського РСП №131 від 27 вересня 2018 року, №34 від 15 квітня 2019 року, №68 від 18 вересня 2019 року та №35 від 29 квітня 2020 року не відповідали вимогам чинної інструкції з діловодства; за період з 01 січня 2020 року по 01 березня 2021 року без належного оформлення відповідного наказу чотирьом посадовим особам (директору Дніпровського РСП ОСОБА_1, заступнику директора із зв'язку, навігації та спостереження ОСОБА_3 , інженеру з управління використання повітряного простору ОСОБА_4 та провідному інженеру з управління використання повітряного простору ОСОБА_7) були нараховані та виплачені надбавки за роботу з документами, які містять державну таємницю, на загальну суму більше 127000 гривень; наказ Дніпровського РСП №350 від 20 вересня 2017 року «Про встановлення надбавок до посадових окладів працівникам Дніпровського РСП за роботу з відомостями, які становлять державну таємницю» більше року потребував актуалізації з причин кадрових змін на підприємстві; з початку 2021 року у Дніпровському РСП був відсутній відповідальний з режимно-секретної роботи. Функції відповідального виконував працівник, який не мав повноважень для цієї роботи; до посадового окладу директора Дніпровського РСП ОСОБА_1 в лютому та березні 2020 року було безпідставно нараховано та виплачена надбавка за роботу з відомостями, що становлять державну таємницю, в розмірі 4649 гривень 37 копійок; Дніпровським РСП за період з 01 січня 2020 року по 01 березня 2020 року було нараховано та виплачена посадовим особам надбавку за роботу з документами, які містять державну таємницю, на загальну суму 63581 гривню 55 копійок; подання стосовно виплат надбавок до посадових окладів працівникам, які працювали з відомостями, що становлять державну таємницю, готувались формально, без врахування фактично відпрацьованого часу; на підставі наказів, підписаних керівниками РСП, за період часу з серпня по грудень 2020 року Дніпровським РСП були зайво виплачені грошові кошти за виконання обов'язків тимчасово відсутнього керівника у сумі приблизно 37000 гривень та зайво нарахований єдиний соціальний внесок у сумі 8134 гривні 25 копійок; були виявлені порушення в частині несвоєчасного підписання кадрових наказів, зокрема про виплату надбавок та доплат, суміщення посад тощо, тобто «заднім числом»; а також були виявлені порушення директором Дніпровського РСП ОСОБА_1 вимог, передбачених пп.5.8.1 та п.7.4 Положення про Дніпровський регіональний структурний підрозділ №2.2-06-78 від 17 жовтня 2018 року, зокрема ним не було забезпечено організацію виробничої, господарської та фінансово-економічної діяльності РСП у напрямах, визначених вказаним Положенням і організаційно-розпорядчими актами Украероруху.
20 квітня 2021 року адміністративний директор ДП «Украерорух» склав службову записку №2-02/249/21 (а.с.70 т.1, а.с.36 т.2), якою ОСОБА_1 було повідомлено про встановлену невідповідність займаній посаді та запропоновано позивачу перевестись на іншу вакантну посаду, яка б відповідала його кваліфікаційному рівню. З цією метою до службової записки були приєднані переліки вакантних посад по головному підприємству, регіональним структурним підрозділам, а також службам обслуговування повітряного руху ДП «Украерорух» станом на 20 квітня 2021 року (а.с.37-63 т.2).
У той же день ОСОБА_1 склав службову записку №23.1-05/325/21 (а.с.71 т.1), якою він повідомив про свою згоду на переведення його на вакантну посаду директора Київцентраеро.
20 квітня 2021 року адміністративний директор ДП «Украерорух» склав службову записку №2-02/254/21 (а.с.72 т.1), якою позивача було повідомлено про відсутність підстав для переведення його на посаду директора Київцентраеро у зв'язку з тим, що вказана посада не була вакантною.
Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №447/о від 20 квітня 2021 року (а.с.24 т.1) ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 21 квітня 2021 року на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Також судом при розгляді вказаної справи встановлено, що 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 було попереджено про зміну істотних умов праці, а саме про встановлення неповного робочого часу 0,5 норми тривалості робочого часу, затвердженої на 2021 рік (а.с.33 т.2).
Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №1195 від 22 грудня 2020 року (а.с.210 т.2) було встановлено з 01 січня 2021 року режим роботи неповного робочого часу, а саме: 0,5 норми тривалості робочого часу, затвердженої на 2021 рік, керівному складу РСП та ВСП «ЦАПС», які дали згоду на зміну істотних умов праці у 2021 році, в тому числі, і ОСОБА_1 , директору Дніпровського РСП.
ОСОБА_1 , директору Дніпровського РСП, був встановлений наступний режим роботи: робочі дні - вівторок, середа, четвер (а.с.211-212 т.2)
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи поданий ОСОБА_1 позов суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що відповідачем не було подано суду жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді згідно до кваліфікаційних вимог, визначених роботодавцем. Навпаки, з копії диплому серії НОМЕР_2 від 27 червня 1987 року (а.с.73 т.2) вбачається, що ОСОБА_1 здобув вищу технічну освіту за спеціальністю «Експлуатація повітряного транспорту». З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , оформленої на ім'я позивача (а.с.20-21 т.1, а.с.79-84 т.2), вбачається, що стаж роботи ОСОБА_1 в галузі авіації налічує понад 32 роки, з яких понад 9 років - на керівних посадах. Крім того, в матеріалах цивільної справи міститься чимало копій сертифікатів (а.с.98-103, 107), копія посвідчення (а.с.104-105 т.2), а також копій свідоцтва (а.с.106-114 т.2) на підтвердження систематичного підвищення кваліфікації позивача.
Крім того, зі змісту акту службової перевірки №1-29/26/21 від 22 березня 2021 року (а.с.56-63 т.1, а.с.5-12 т.2) вбачається, що в.о. директора ДП «Украерорух» було рекомендовано лише притягнути директора Дніпровського РСП ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а не звільняти його з роботи на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України. Ця обставина свідчить про те, що наказ в.о. директора ДП «Украерорух» №447/о від 20 квітня 2021 року не тільки не ґрунтується на п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України, а також не відповідає рекомендаціям, викладеним в акті службової перевірки №1-29/26/21 від 22 березня 2021 року.
Також зі змісту довідки голови профспілкового комітету Первинної профспілкової організації авіаційних диспетчерів Дніпропетровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху №2 від 27 квітня 2021 року (а.с.25 т.1) вбачається, що починаючи з 30 травня 2014 року ОСОБА_1 є членом вказаної первинної профспілкової організації. Всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України представник відповідача ОСОБА_5 не подала жодного доказу на підтвердження того, що роботодавець отримав згоду профспілкової організації, членом якої є ОСОБА_1 , на звільнення позивача з роботи на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України. Навпаки, в матеріалах цивільної справи міститься лист голови профспілкового комітету Первинної профспілкової організації авіаційних диспетчерів Дніпропетровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху №12 від 5 травня 2021року (а.с.53-54 т.1), зі змісту якого вбачається, що вказана первинна профспілкова організація категорично не погодилась зі звільненням ОСОБА_1 з роботи у зв'язку з тим, що перед його вивільненням не було перевірено кваліфікацію позивача та її відповідність займаній посаді. Цей довід первинної профспілкової організації визнається обґрунтованим, оскільки він повністю узгоджується з наведеними вище висновками суду. Тому звільнення ОСОБА_1 з роботи вважається таким, що здійснено з порушенням вимог, передбачених ч.1 ст.43 КЗпП України.
З огляду на це, суд дійшов до переконання, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулось без підстави, передбаченої п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України, та з порушенням порядку, передбаченого ч.1 ст.43 КЗпП України. З метою відновлення законності та права позивача на працю належить визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора ДП «Украерорух» №447/о від 20 квітня 2021 року, а також поновити ОСОБА_1 на посаді директора Дніпровського РСП ДП «Украерорух» з 21 квітня 2021 року.
Вирішуючи спір в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що згідно до довідки головного бухгалтера ДП «Украерорух» №23.1-08/187/21 від 12 травня 2021 року (а.с.35 т.2) вбачається, що на час звільнення позивача з роботи його середньоденний заробіток становив 4341 гривню 48 копійок.
Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №1195 від 22 грудня 2020 року було встановлено з 01 січня 2021 року режим роботи неповного робочого часу, а саме: 0,5 норми тривалості робочого часу. Так, директор Дніпровського РСП мав неповну робочу неділю з наступним режимом роботи, а саме трьохденну робочу неділю, з наступними робочими днями: вівторок, середа, четвер. Такий режим роботи був встановлений у зв'язку з виробничою необхідністю та за згодою з конкретними працівниками, в тому числі, і за згодою ОСОБА_1 . Доказів на спростування доводів ДП «Украерорух» щодо встановлення режиму роботи неповного робочого часу ОСОБА_1 представником позивача ОСОБА_6 суду не надано.
Таким чином, враховуючи те, що сумарне число робочих днів за період з 21 квітня 2021 року по 15 вересня 2021 року, згідно з наказом від 22 грудня 2020 року та графіком роботи позивача становить 62 робочих днів, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 269 171 гривня 76 копійок (4341,48 х 62).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 269 171 гривня 76 копійок.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі відповідає з огляду на наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Можливість розірвання трудового договору з працівником за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню даної роботи, повинна бути проведена із дотриманням вимог, викладених у частинах першій - третій статті 40 КЗпП України.
При розгляді справ про звільнення за пунктом другим частини першої статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров'я.
Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.
Крім того, невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров'я.
При перегляді вказаної справи суд апеляційної інстанції враховує, що невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров'я.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18) виклала правовий висновок, відповідно до якого підставою для розірвання трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді. Якщо роботодавець, на момент призначення особи знав про кваліфікаційні вимоги, що є обов'язковими для виконання цієї роботи і те, що особа займаній посаді не відповідає через відсутність спеціальної освіти, однак свідомо її призначив, то сам по собі факт відсутності документа про освіту не може бути у подальшому підставою для звільнення працівника за цим пунктом. Виявленою невідповідністю у такому разі може бути неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов'язків через недостатню кваліфікацію.
Перевіряючи доводи, викладені позивачем у позовній заяві та заперечення відповідача щодо підстав звільнення ОСОБА_1 за п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з підстав не відповідності кваліфікації займаній посаді, оскільки змісту акту службової перевірки №1-29/26/21 від 22 березня 2021 року (а.с.56-63 т.1, а.с.5-12 т.2) вбачається, що в.о. директора ДП «Украерорух» було рекомендовано лише притягнути директора Дніпровського РСП ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а не звільняти його з роботи на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України. Ця обставина свідчить про те, що наказ в.о. директора ДП «Украерорух» №447/о від 20 квітня 2021 року не тільки не ґрунтується на п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України, а також не відповідає рекомендаціям, викладеним в акті службової перевірки №1-29/26/21 від 22 березня 2021 року.
Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем норм статті 43 КЗпП України при звільненні позивача.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП України.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача із займаної посади за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України не дотримано вимоги чинного трудового законодавства, а тому наявні підстави для визнання незаконним звільнення позивача, скасування наказу про його звільнення, поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зокрема, положеннями статті 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації або звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації.
Статтею 252 КЗпП України та частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).
Отже, системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року (справа № 21-319а13), від 25 березня 2014 року (справа № 21-44а14).
Згідно з частиною дев'ятою статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
Пленумом Верховного Суду України у пункті 15 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що суд, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду висловила правову позицію у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, провадження № 61-30894сво18, в якій дійшла до висновку, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП), суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.
У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».
Оскільки судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є членом Первинної профспілкової організації авіаційних диспетчерів Дніпропетровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху починаючи з 30 травня 2014 року, а роботодавець, проводячи його звільнення, не отримав згоду вище вказаної профспілкової організації на звільнення, що підтверджується довідкою №2 від 27 квітня 2021 року (а.с.25 т.1), то відповідач порушив норми КЗпП України.
При цьому судом встановлено, що первинна профспілкова організація категорично не погодилась зі звільненням ОСОБА_1 з роботи у зв'язку з тим, що перед його вивільненням не було перевірено кваліфікацію позивача та її відповідність займаній посаді. Цей довід первинної профспілкової організації відповідачем не оцінювався при видачі наказу про звільнення, а тому висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем норм КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 є обґрунтованим та узгоджується із наданими сторонами та дослідженими судом доказами.
Апеляційний суд також приходить до висновку, що при визначенні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу судом першої інстанції правильно застосовано положення статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Так, судом першої інстанції враховано, що згідно довідки головного бухгалтера ДП «Украерорух» №23.1-08/187/21 від 12 травня 2021 року (а.с.35 т.2) вбачається, що на час звільнення позивача з роботи його середньоденний заробіток становив 4341 гривню 48 копійок.
Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №1195 від 22 грудня 2020 року було встановлено з 01 січня 2021 року режим роботи неповного робочого часу, а саме: 0,5 норми тривалості робочого часу. Так, директор Дніпровського РСП мав неповну робочу неділю з наступним режимом роботи, а саме триденний робочий тиждень, з наступними робочими днями: вівторок, середа, четвер. Такий режим роботи був встановлений у зв'язку з виробничою необхідністю та за згодою з конкретними працівниками, в тому числі, і за згодою ОСОБА_1 . Доказів на спростування доводів ДП «Украерорух» щодо встановлення режиму роботи неповного робочого часу ОСОБА_1 представником позивача ОСОБА_6 суду не надано.
Таким чином, враховуючи те, що сумарне число робочих днів за період з 21 квітня 2021 року по 15 вересня 2021 року, згідно з наказом від 22 грудня 2020 року та графіком роботи позивача становить 62 робочих днів, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 269 171 гривня 76 копійок (4341,48 х 62). Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду.
Перевіряючи доводи апелянта в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить із наступного.
Так, пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК Українивитрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
Так, подаючи заяву про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу судових витрат позивач зазначав, що 26 квітня 2021 року між ним та адвокатським об'єднанням «ЮРІКС ЛІГАЛ» був укладений Договір про надання правової допомоги №3-26/04 (далі - договір) (а.с.27-30 т.3). Предметом договору є представництво інтересів ОСОБА_1 в тому числі в Бориспільському міськрайонному суді, в ДП «Украерорух» у справі про оскарження наказу ДП «Украерорух» про звільнення. Для надання юридичної допомоги клієнту АО «ЮРІКС ЛІГАЛ» призначено адвоката Клименко К.О. та Роздобу А.В. (п.1.3 договору).
Згідно до п. 4.1.,4.2 укладеного вище договору, розмір гонорару за правову допомогу складає 75000,00 грн, 50000,00 грн авансовий платіж, оплата здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом рахунку, 25000,00 грн - сума кінцевого розрахунку, яка сплачується клієнтом не пізніше 3-х днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
Додатковою угодою №1 до договору від 26 квітня 2021 року (а.с.144-145 т.3) сторонами погоджено вартість наданих послуг, які надаються АО «ЮРІКС ЛІГАЛ» ОСОБА_1 . Зазначено, що всього надається послуг у першій інстанції, які складаються з: усна консультація при вивчені документів при особистому прийомі 5000 грн, складання та направлення адвокатських запитів 4000 грн, складання клопотань 3000 грн, складання позовної заяви 15000 грн, складання відповіді на відзив 13000 грн, участь у судових засіданнях 10000 грн, на загальну суму 50000,00 грн. Послуги у суді апеляційної інстанції на суму 25000 грн.
На виконання договору ОСОБА_1 сплатив на рахунок АО «ЮРІКС ЛІГАЛ» кошти у розмірі 50000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №87008103 від 27.04.2021 (а.с.31 т.3); та у розмірі 25000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №105565151 від 17.09.2021 (а.с.32 т.3).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в Бориспільському міськрайонному суді, а саме представником позивача адвокатом Клименко К.О. складені та підписані наступні документи: позовна заява з додатками, відповідь на відзив відповідача на позовну заяву з додатками, ряд клопотань, заява про судові витрати з додатками. Також адвокатом Клименко К.О. в інтересах позивача складено адвокатські запити (а.с.1-2 т.2, а.с.191-192 т.2) з метою отримання доказів для підготовки до подання позову. Ряд письмових доказів, які є в матеріалах справи, було отримано саме в результаті направлення таких адвокатських запитів.
При цьому суд послався на ту обставину, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом АО «ЮРІКС ЛІГАЛ» часу.
Також суд зазначив, що доводи відповідача про зменшення розміру понесених витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, зокрема відповідач посилався на відсутність необхідності складання адвокатських запитів. Суд не погодився з такою підставою та зазначив, що доцільність направлення адвокатських запитів визначає виключно адвокат та його клієнт. Направлення такого письмового звернення до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту, є фактично єдиним способом збору інформації адвокатом на виконання договору.
З огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 50000 грн є реальними, підтвердженими належними та допустимими доказами.
Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга відповідача в частині визначення розміру судових витрат підлягає частковому задоволенню, а розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню, виходячи з принципів співмірності, розумності та справедливості.
Враховуючи рівень складності справи колегія суддів вважає значно завищеними розміри витрат на складання позовної заяви та відповіді на відзив.
Так, позовна заява по суті спору та з посилання на обставини справи та норми права викладена на 6 аркушах, а відповідь на відзив на апеляційну скаргу викладений на 2 аркушах, не містить аналізу правових висновків Великої Палата Верховного Суду та Верховного Суду у вказаній категорії справ, що підтверджує невелику складність даної категорії справ та не відповідність розміру оплати вказаних послуг реальності їх змісту.
Не відноситься до категорії складних також і складання запитів та клопотань представника у даній категорії, тому колегія суддів вважає за необхідне зменшити загальний розмір вказаних витрат до 25 000 грн, що відповідатиме критеріям: дійсності, необхідності, співмірності та розумності їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Крім цього, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з позивача у справі на користь відповідача підлягають компенсації витрати пов'язані з оплатою судового збору з врахуванням пропорційності задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволенні апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду, а також враховуючи сплату відповідачем судового збору за апеляційну скаргу на додаткове рішення в розмірі 1362 грн (а.с. 139 т.4) на його користь підлягає стягненню 681 грн з ОСОБА_1 .
Керуючись ст.133, 141, 367, 374, 375, 376, 383-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2021 року залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2021 року залишити без змін.
Апеляційну скаргуДержавного підприємства обслуговування повітряного руху України на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2021 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2021 року в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу змінити, зменшити вказаний розмір з 50000 грн. до 25000 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України понесені судові витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги на додаткове рішення суду в розмірі 681 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 20 червня 2022 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв