справа №939/2203/20 Головуючий у 1 інстанції: Міланіч А.М.
провадження №22-ц/824/6085/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
15 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 20 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про визнання довіреності та договору купівлі-продажу частки житлового будинку недійсними, -
У листопаді 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у 1999 році він отримав у спадок 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; за цією адресою він зареєстрований і даний будинок є його єдиним житлом.
Вказував, що 16 травня 2018 року на прохання племінника - відповідача ОСОБА_4 , який є співвласником зазначеного будинку, він надав відповідачці ОСОБА_4 (дружині племінника) довіреність для оформлення житлової субсидії та пільг з комунальних послуг на вказаний будинок, але у серпні 2020 року дізнався, що належна йому частка у такому будинку була продана відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №468. Вказані документи позивач ніколи не бачив, а отримав їх після слухання справи за позовом ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на проживання у зазначеному будинку в серпні 2020 року.
Зазначав, що виявилося, що вищевказана довіреність від 16 травня 2018 року передбачала те, що відповідачка ОСОБА_4 має право від його імені розписуватись та підписувати договори купівлі-продажу, але при підписанні такої довіреності ОСОБА_2 не мав наміру надавати відповідачці право на здійснення купівлі-продажу своєї частки вказаного будинку і нотаріус йому сказав, що він підписує дозвіл саме на оформлення житлової субсидії та пільг в комунальних службах, через поганий збір та відсутність у момент підписання довіреності окулярів позивач не міг прочитати текст довіреності. Про вчинення вказаного договору купівлі-продажу його не повідомили і не віддали йому ніяких коштів за вчинення даного правочину.
За фактом того, що позивача ввели в оману і він підписав вказану довіреність він звернувся з відповідною заявою до поліції.
Оскільки відповідачі своїми незаконними діями залишили ОСОБА_2 без власності і на даний час намагаються позбавити його права на проживання у вказаному будинку, а в останні місяці відповідач ОСОБА_4 взагалі почав викидати особисті речі позивача з будинку, до кінця 2019 року ОСОБА_2 часто був у відрядженнях за межами області і з'являвся вдома рідко, а тому просив визнати зазначені довіреність від 16 травня 2018 року та договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 02 липня 2018 року недійсними.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 20 грудня 2021 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити.
Скаргу обґрунтовував тим, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а позивач не збирався відчужувати будь-яким чином свою частку в майні, а саме, 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 , тим більше за таку сміхотворну суму, вказану в даному договорі. До вчинення даного Договору купівлі-продажу відповідачі не надали йому оцінку вказаного майна та не повідомляли, за яку саме ціну було вчинено даний правочин, чим також суттєво порушили законні права на отримання належної компенсації за відчужене майно, тобто дії особи, якій було видано довіреність, явно вчинялись не в інтересах позивача та грубо порушили його законні права власника.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про введення його відповідачами в оману при підписанні оспорюваної довіреності та в подальшому вчинення від імені позивача договору купівлі-продажу належної йому 1/3 частки зазначеного будинку, не доведено самого факту обману та наявності умислу в діях відповідачів.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 16 травня 2018 року ОСОБА_2 своєю довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук М.В., зареєстрованою в реєстрі за №332, уповноважив відповідачку ОСОБА_4 представляти його інтереси у відповідних уповноважених на те органах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкованості та організаційно-правової форми, в органах державної влади та управління, у міністерствах, службах, агентствах, а також в їх структурних та територіальних підрозділах, в центрах надання адміністративних послуг, у відповідних житлово-експлуатаційних органах та організаціях, у правоохоронних органах, на підприємствах газ-, тепло-, водо-, електропостачання та зв'язку тощо, а також в уповноважених недержавних структурах, функції яких пов'язані із виконанням наведених нижче повноважень, у відповідних органах нотаріату, перед фізичними особами-підприємцями, фізичними особами тощо, з питань відчуження (продаж, обміну) належної позивачу 1/3 частки житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та з питань, пов'язаних із отриманням для цього необхідних документів.
В силу повноважень, що ґрунтуються на цій довіреності, відповідачці ОСОБА_4 , як представнику, позивачем було надано право, зокрема, подавати та підписувати від імені ОСОБА_2 заяви, що стосуються виконання передбаченого у довіреності (включаючи заяви, необхідність яких буде викликана інтересами довірителя як власника відчужуваного майна чи вимогами чинного законодавства), розписуватись за позивача, зокрема, але не виключно - підписувати заяви, клопотання, попередні договори, договори купівлі-продажу (міни), додаткові угоди за ціною та на умовах, як представникові відомі і не потребують будь-якого додаткового узгодження з довірителем, а також розписуватись за нього на відповідних фінансових чи банківських документах, одержати гроші, виручені від продажу чи обміну, а також здійснити необхідні розрахунки по укладенню угоди та виконанню повноважень. Вказана довіреність була дійсною до 31 грудня 2018 року (а.с.90-93).
Встановлено, що 02 липня 2018 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , від імені якого на підставі вказаної довіреності від 16 травня 2018 року діяла ОСОБА_4 , з однієї сторони, як продавцями, та відповідачем ОСОБА_4 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого продавці продали належні їм на праві власності 2/3 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (частки кожного продавця у будинку становлять по 1/3 частині), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , а покупець - купив у особисту власність 2/3 частки даного житлового будинку за 73340 грн. Підписанням даного договору сторони підтвердили факт повного розрахунку по договору та відсутність у продавців будь-яких претензій майнового характеру до покупця, які б стосувалися питань оплати об'єкту купівлі-продажу. Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук М.В. та зареєстровано в реєстрі за № 468 (а.с.94-95).
Рішенням Бородянського районного суду від 11 лютого 2021 року, яке набрало законної сили 19 березня 2021 року, ОСОБА_2 визнано таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 (а.с. 43-44).
Відповідно до ч.1, 3 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
За ст.239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до ч.3 ст.244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Згідно з ч.1 ст.245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Дієздатність громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону України «Про нотаріат», що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.
Відповідно до ст.44 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Аналогічні норми містить Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012.
Отже, нотаріально посвідчена довіреність вимагається на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом або домовленістю сторін.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За ч.1 ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно зі ст. 640 цього Кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Так як відповідно до приписів цивільного законодавства України договори з нерухомим майном підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, то довіреність від 16 травня 2018 року на представництво прав та інтересів позивача, вчинення правочинів, видана на ім'я відповідачки ОСОБА_4 , також була посвідчена нотаріусом.
В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що відповідачі ввели його в оману і він підписав оспорювану довіреність на здійснення продажу належної йому частки будинку, хоча при підписанні такої довіреності ОСОБА_2 взагалі не мав наміру надавати відповідачці право на здійснення купівлі-продажу своєї частки вказаного будинку, а нотаріус йому сказав, що він (позивач) підписує дозвіл саме на оформлення житлової субсидії та пільг в комунальних службах, через поганий збір та відсутність у момент підписання довіреності окулярів він (позивач) не міг прочитати текст довіреності, про вчинення вказаного договору купівлі-продажу його не повідомили і не віддали йому ніяких коштів за вчинення даного правочину. Своїми незаконними діями відповідачі залишили його (позивача) без власності.
За ч.1-3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17.
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю . У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
Як вірно зазначив суд, під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.
Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (Постанова ВС від 31 березня 2021 року у справі № 910/18600/19).
За ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи Відповідно до частин 1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто щодо обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про введення його відповідачами в оману при підписанні оспорюваної довіреності та в подальшому вчинення від імені позивача договору купівлі-продажу належної йому 1/3 частки зазначеного будинку. Також не доведено самого факту обману та наявності умислу в діях відповідачів, тому суд вірно вважав відсутніми підстави для задоволення позову.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 20 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 20 червня 2022 року.
Головуючий:
Судді: