справа №759/1805/21 Головуючий у 1 інстанції: Сенько М.Ф.
провадження №22-ц/824/5759/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
15 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Шевченко Алли Олександрівни - представника ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, та витребування майна, -
У січні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_2 перебували у шлюбі від 05.07.2003 року.
Вказував, що 01 квітня 2013 року за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на транспортний засіб «FORD KUGA Універсал-В», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі НОМЕР_1 , білого кольору, на підставі довідки-рахунку серії ДПІ №950702 від 30.03.2013 року та ВМД №125110006/2012/153191 від 30.11.2012 року.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16.04.2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано.
ОСОБА_2 24.01.2017 року продала вказаний вище автомобіль ОСОБА_4 , про що між ними в територіальному сервісному центрі №3244 Регіонального сервісного центру МВС в Київській області було укладено договір купівлі-продажу №44/2017/302251.
В наступному ОСОБА_4 25.04.2017 року продав цей же автомобіль ОСОБА_5 , про що між ними через суб'єкта господарювання ТОВ «ЕКСПЕРТ ОЦІНКА ПЛЮС» було укладено договір купівлі-продажу №7281/17/000179.
Тому, він звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу №3244/2017/302251 щодо відчуження автомобіля «FORD KUGA Універсал-В», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі НОМЕР_1 , білого кольору, укладений 24 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , визнати цей автомобіль спільною власністю подружжя, витребувати транспортний засіб з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , стягнути з відповідачів понесені судові витрати. ОСОБА_4 позивач визначив в якості третьої особи.
Вважає, що спірний автомобіль було придбано подружжям ОСОБА_2 під час шлюбу за спільні кошти в інтересах сім'ї, ОСОБА_2 в супереч вимог закону відчужила автомобіль без згоди позивача, що є підставою для визнання відповідного договору недійсним, оскільки відчуження автомобіля було незаконним, то і відповідач ОСОБА_5 набув право власності на автомобіль незаконно, а відтак позивач має право на витребування цього майна у власність.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року позов задоволено.
Визнано автомобіль «FORD KUGA Універсал-В», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі НОМЕР_1 , білого кольору, спільною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу №3244/2017/302251 про відчуження автомобіля «FORD KUGA Універсал-В», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі НОМЕР_1 , білого кольору, що укладений 24 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Витребувано у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 транспортний «засіб FORD KUGA Універсал-В», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі НОМЕР_1 , білого кольору, від ОСОБА_5 , припинивши його право власності на цей автомобіль.
Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі Шевченко А.О. - представника ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також, просила стягнути витрати на правову допомогу.
Скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права, які регулюють підстави, умови та порядок розгляду, ухвалення рішень по справі, а також норм матеріального права щодо неправильного їх застосування, неповного зв'язування обставин по справі.
Вважає, що позовна заява подана без додержання вимог, передбачених ст.ст.175, 177 ЦПК України, а суд першої інстанції в порушення ст.185 ЦПК України відкрив провадження у справі.
Вважає, що позивач не був позбавлений можливості надати суду усі наявні у нього докази на підтвердження дати придбання подружжям автомобіля як разом з поданням позовної заяви так і на стадії підготовчого провадження.
Просить під час розгляду даної апеляційної скарги розглянути та врахувати заперечення проти постанови Святошинського районного суду міста Києва від 10.06.2021 року, яка не підлягає окремій самостійній перевірці, які включені до апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року та надати правову оцінку щодо законності постанови від 10.06.2021 року в частині надання можливість позивачу надати суду документ, що підтверджує укладання спірного договору під час розгляду справи по суті.
Вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи робив перевагу одному учаснику процесу над іншим, чим поставив відповідачку ОСОБА_2 в менш сприятливе становище у порівнянні з позивачем та порушив принцип засади рівності і змагальності у судовому процесі.
Судом розглянута справа без наявності примірника договору купівлі-продажу №3244/2017/302251 від 24.01.2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що свідчить про неповному судового розгляду та пряме порушення норм ст.177 ЦПК.
Вважає, що суд безпідставно не прийняв пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що ними були надані відповідачці ОСОБА_2 позики на придбання автомобіля, мотивуючи тим, що вони не підтверджені письмовими доказами, а позивач заперечує надходження в сім'ю цих коштів і не надавав згоду на отримання будь-яких позик і прийшов до хибного висновку, що доводи про те, що у сім'ї не було коштів на придбання автомобіля, спростовуються самим фактом його придбання.
Також вважає, що судом при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного рішення порушено вимоги ч.5 ст.12 ЦПК України, що передбачають сприяння судом учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доказам, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення про задоволення позову.
Крім того, зазначає, що по даному позову сплив 3-х річний строк позовної давності ще у березні 2020 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_9 - представник ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року залишити без змін.
Зазначає, що автомобіль придбаний сторонами під час перебування у шлюбі (березень-квітень 2013 року) за спільні кошти, а тому наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаного автомобіля, укладеного 24.01.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , оскільки відсутність згоди одного із співвласників (Позивача) на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою для визнання цього правочину недійсним.
ОСОБА_2 не заперечувала той факт, що ОСОБА_3 дійсно не надавалася згода на продаж автомобіля.
Вважає, що оскільки договір купівлі-продажу був укладений без згоди позивача, який є співвласником автомобіля, в силу вимог статті 60 СК України, і така обставина не спростована, то оспорюваний договір відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.
Водночас, вказує, що матеріали справи містять докази, з яких вбачаються всі істотні умови оскаржуваного договору: сторони, ціна, предмет договору.
Вказує, що автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та є їхньою спільною сумісною власністю, неотримання ОСОБА_2 згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України і є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі № 726/1606/17.
В позовній заяві позивачем було підтверджено, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Водночас, надалі було зазначено, про те, що в провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 759/4476/17 за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя.
В позовній заяві ОСОБА_3 просить суд ухвалити рішення, яким розподілити майно, що знаходиться у спільній сумісній власності колишнього подружжя ОСОБА_2 шляхом:
- виділення та визнання на праві приватної власності за ОСОБА_3 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
-виділення та визнання на праві приватної власності за ОСОБА_2 , автомобіля марки та моделі FORD KUGA Універсал-В», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі НОМЕР_1 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 (копія позовної заяви - том 1, а.с. 55-58).
У зустрічний позовній заяві ОСОБА_2 просить суд визнати за ОСОБА_2 право власності % частини двокімнатної квартири АДРЕСА_2 (копія позовної заяви - том 1, а.с. 59-63).
Таким чином, позовні вимоги не є тотожними, як стверджує апелянт.
Вважає, що витребування автомобіля з незаконного володіння особи, за якою він зареєстрований на праві власності, а саме - ОСОБА_5 , є належним способом захисту порушених прав позивача.
Вказує також, що в листі від 15.12.2017 року зазначено, що 18.01.2017 року транспортний засіб був знятий з обліку для реалізації ОСОБА_2 , 24.01.2017 року зареєстрований на ім'я ОСОБА_4 , 17.03.2017 року знятий з обліку для реалізації ОСОБА_4 , з 26.04.2017 року. При цьому, про факт укладення договору купівлі-продажу в листі не зазначено.
Про істотні умови договору та взагалі про факт укладення оскаржуваного договору зазначено в листі від 04.07.2018 року, саме з цього моменту, на думку позивача, варто відраховувати момент, коли він дізнався про порушені права.
Вважає, що строк позовної давності спливає 04 липня 2021 року, а з позовом позивач звернувся 27 січня 2021 року, тобто в межах строку позовної давності.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача, як одного із співвласників, не з його волі, на підставі недійсного правочину, а відтак він вправі витребувати це майно у нинішнього власника ОСОБА_5 на підставі ст.388 ЦК України.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Встановлено, що спірний автомобіль було придбано в час, коли ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Святошинським районним судом м. Києва під час розгляду позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, як це вбачається з рішення суду від 16.04.2014 року, встановлено, що шлюб між сторонами носить формальний характер, оскільки вони від вересня 2013 року не підтримують сімейно-шлюбні відносини та не ведуть спільного господарства. Останні обставини ОСОБА_2 було покладено в обґрунтування позову, а відповідачем ОСОБА_3 визнані, про що зазначено в рішенні.
Дані фактичні обставини в супереч доводам представника відповідача ОСОБА_2 , не поставлені під сумнів показаннями свідків.
Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в судовому засіданні показали, що ОСОБА_2 була нещаслива у шлюбі через численні подружні зради чоловіка, проте це не вказує на те, що сім'я ОСОБА_6 припинила існування раніше ніж це було встановлено судом.
Згідно зі ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція вказаної норми свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження №61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц (провадження №61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що на купівлю автомобіля 22 вересня 2014 року вона отримала позику суд вірно відхилив, оскільки матеріалами справи підтверджено, що автомобіль було придбано в березні 2013 року і зареєстровано 01 квітня 2013 року, а позика була отримана ОСОБА_2 у вересні 2014 року, тобто після придбання автомобіля та після розірвання шлюбу, укладеного між сторонами.
Суд також вірно не прийняв до уваги пояснення свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про те, що ними були надані ОСОБА_2 позики на придбання автомобіля, оскільки вони не підтверджені письмовими доказами, а позивач заперечує надходження в сім'ю цих коштів і не надавав дружині згоду на отримання будь-яких позик.
Доводи про те, що у сім'ї не було коштів на придбання автомобіля, спростовуються самим фактом його придбання.
Тому, суд вірно погодився з позивачем, що спірний автомобіль належав подружжю ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
За ч.1 ст.67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Як встановлено ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Проте, ч.2 ст.65 СК України встановлено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно з ч.4 ст.369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
ОСОБА_2 визнала, що не отримувала згоду колишнього чоловіка на відчуження автомобіля, отриманими від продажу коштами розпорядилась на власний розсуд.
При тому договір купівлі-продажу автомобіля не є дрібним побутовим.
Спір про поділ майна, набутого подружжям ОСОБА_2 , перебуває на розгляді Святошинського районного суду м. Києва (ун. №759/4476/17). Даний спір стосується і автомобіля, що є предметом спору в дійсній справі.
Доводи адвоката Шевченко А.О. про неприйнятність доказів, покладених стороною позивача в обгрунтування позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
За таких обставин, суд першої інстанції вірно вважав необхідним визнати недійсним договір купівлі-продажу №3244/2017/302251 щодо відчуження автомобіля «FORD KUGA Універсал-В», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі НОМЕР_1 , білого кольору, укладеного 24 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , як такий, що суперечить вимогам вказаних норм закону, на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України.
При цьому, суд, з огляду на надані докази, не мав достатніх підстав вважати, що позивачем пропущені строки на звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач порушив питання про захист права власності на автомобіль заявивши в 2017 році позов до колишньої дружини про поділ спільного майна.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Статтею 388 ЦК України, встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 25.03.2020 року у справі №125/2510/16-ц, до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору застосовується віндикація. Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 17 лютого 2015 року у справі №6-2407цс15 і від 13 травня 2015 року у справі №6-67цс15.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки спірний автомобіль вибув із володіння позивача, як одного із співвласників, не з його волі, на підставі недійсного правочину, то він вправі витребувати це майно у нинішнього власника ОСОБА_5 на підставі ст.388 ЦК України.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Шевченко Алли Олександрівни - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 20 червня 2022 року.
Головуючий:
Судді: