21 червня 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/19962/21
Провадження № 22-ц/4815/841/22
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Тимощук О.Я.
Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено 25 січня 2022 року
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 січня 2022 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2021 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений 05.10.2010 між сторонами, в порядку ст.634 ЦК України, кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідачу відкрито картковий рахунок з із кредитним лімітом. Проте, у зв'язку із тим, що останній порушував взяті на себе зобов'язання, то утворилась заборгованість, яка станом на 13.09.2021 складалась з: 21 430,39 грн. - за простроченим тілом кредита; 5 079,52 грн. - за простроченими відсотками.
З наведених мотивів банк просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за договором про надання банківських послуг №б/н від 05.10.2010 у розмірі 26 509,91 грн. станом на 13.09.2021.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25.01.2022 позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість в сумі 21 430,39 грн. та 2 270 грн. судового збору.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
На рішення суду АТ КБ "Приватбанк" подано апеляційну скаргу, де покликалось на його незаконність і необґрунтованість в частині відмови у позові, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених у судовому рішенні висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги банк зазначав про неправомірність відмови судом у стягненні відсотків з тих підстав, що порядок та підстави їх нарахування сторони не обумовили. Зважав на те, що про укладенні кредитного договору відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", в якій зазначено: типи картки та кредитної лінії, базову відсоткову ставку в розмірі 3%, розмір щомісячних платежів, строк їх внесення, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафів, комісії. На переконання заявника, ця довідка підтверджує факт узгодження сторонами усіх істотних умов кредитного договору, в порядку яких нарахована заборгованість. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а він його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у задоволенні позовних вимог, оскільки це суперечить ст.ст. 1048, 1054 ЦК України та ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Стверджувалось, що неправомірність оскаржуваного рішення суду в частині стягнення відсотків ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду іншим споживачам банківських послуг, зокрема, призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов'язковими платежами.
З викладених спонукань АТ КБ "Приватбанк" просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за процентами та прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити в повному обсязі, а в іншій частині - залишити без змін.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Тому з огляду на те, що позивачем фактично оскаржуються рішення суду в частині незадоволених вимог, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення в частині, яка не оскаржується.
Матеріалами справи з'ясовано, що 05.10.2010 відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. У анкеті-заяві, зокрема, зазначено, що останній згодний з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.
Пред'являючи позов, як на підставу для його задоволення, банк посилався на те, що в порушення умов договору та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, а тому станом на 13.09.2021 має заборгованість в розмірі 26 509,91 грн., де 21 430,39 грн. -прострочене тіло кредиту, а 5 079,52 грн. - прострочені відсотки.
На переконання банку, факт узгодження умов договору підтверджується поданими до суду попередньої інстанції документами: розрахунком заборгованості, випискою по рахунку, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, довідкою про видані картки, копією заяви позичальника, витягом з "Тарифів", витягом з "Умов та Правил надання банківських послуг" у редакції, що діяла на момент підписання договору, копією наказу банку щодо затвердження "Умов та Правил надання банківських послуг" та "Тарифів" у відповідній редакції, копією документу, що посвідчує особу відповідача та довідкою про умови кредитування з використанням платіжної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду".
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з Умовами та правилами банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки, саме у визначених банком розмірах і порядках нарахування.
Витяг із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Не вбачається й підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Надані АТ КБ "Приватбанк" розрахунок заборгованості та виписка по картковому рахунку не можуть беззаперечно свідчити про існування у позичальника заборгованості за кредитним договором у визначеному розмірі.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Тому вірним є використання судом попередньої інстанції при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивачем було приєднано до позовної заяви довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду"
Відповідно до указаної довідки базова процентна ставка становить 3 % на місяць (тобто 36% на рік), порядок погашення заборгованості - щомісячний платіж в розмірі 7 % від суми заборгованості, але не менше 50,00 гривень, строк щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним. Йдеться у довідці й про тип картки та кредитної лінії, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафів, комісії
Проте визначений позивачем розмір заборгованості суперечить умовам кредитування, про які вказується в підписаній довідці, адже згідно з розрахунком заборгованості банком нараховувались відсотки на поточну заборгованість як у передбаченому цим документом розмірі, так і у підвищеному, а саме в розмірі 43,2% річних.
Здійснювалось нарахування відсотків на прострочену заборгованість в розмірі 30% 34,8% 43,2% та 72% річних, що не передбачено узгодженими умовами кредитного договору, оскільки сторони узгодили лише нарахування базової відсоткової ставки щомісячно саме на залишок непростроченої заборгованості.
Тим паче з наданої банком виписки по рахунку відповідача видно, що нараховувалася заборгованість за такі послуги, як використання сервісу "Миттєва розстрочка", а також за договором страхування "Страхування кредитного ліміту".
Між тим, АТ КБ "Приватбанк" не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів про укладення між сторонами угоди щодо користування такими сервісами.
Принаймні на підтвердження існування відповідних відносин, банк повинен був надати дані, що підтверджують укладення такої угоди, найменування товару, який брав в кредит відповідач, найменування торговця, який продав товар і письмові докази, в який йдеться про волевиявлення відповідача з цього приводу. Якщо ж досягнення угоди відбулось в інший спосіб, зокрема шляхом відповідних дій відповідача в електронній системі, то виписку з електронної системи, яка підтверджує вчинення відповідачем відповідних дій.
Відносини страхування повинні бути врегульовані спеціальним Законом - Законом України "Про страхування", а також окремим договором.
При цьому здійснення страхових платежів за договором страхування кредиту, жодним чином не може бути пов'язане із наявністю заборгованості за кредитним договором.
Разом з тим підписана позичальником анкета-заява не містить й жодних узгоджених сторонами договору умов щодо обов'язку сплати ним щомісячних платежів у виді комісії за обслуговування (членського внеску) із визначенням її розміру та порядку нарахування.
Тому апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, або ж його зміни.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Саме на позивача покладено обов'язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору на підставі тих умов, в порядку яких здійснено нарахування заборгованості.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з'ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.
Однак апеляційним судом не встановлено підстав для існування та нарахування заборгованості за процентами, визначеної банком у позовній заяві.
Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, правильності висновків суду вони не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Заразом колегія суддів ураховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі Hirvisaari v. Finland ("Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 січня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків