Справа 22ц-9445 Головуючий у 1 інстанції Черков В.Г.
Категорія 46 Доповідач Біляєва О.М.
15 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Кондратьєвої О.М.,
при секретарі Суліма Є.Ю.,
за участю сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розподіл сумісного майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 квітня 2010 року,
В вересні 2009 року ОСОБА_1 пред'явив в суд даний позов, посилаючись на те, що 28 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_2 розірвано шлюб, від якого мають повнолітню доньку ОСОБА_3. Майно, що придбане в період сумісного проживання, він залишив дружині та дочці.
Проте в даний час він бажає розподілити квартиру АДРЕСА_1 та інше майно, яке складається з побутової техніки, меблів.
Просив розподілити сумісне майно подружжя, виділивши квартиру відповідачам зі стягненням на його користь компенсації Ѕ ринкової вартості; виділити інше майно ОСОБА_2 зі стягненням вартості Ѕ частки.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 26 квітня 2010 року позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право власності на електроплиту вартістю 2000 гр., витяжку вартістю 1000 гр., мікрохвильову піч вартістю 2200 гр., комп'ютер вартістю 8000 гр., телевізор вартістю 1500 гр., меблеву стінку вартістю 3000 гр., стіл комп'ютерний вартістю 600 гр., нагрівальний бак вартістю 800 гр., електром'ясорубку вартістю 1200 гр., відеокамеру вартістю 2500 гр., принтер вартістю 1200 гр.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на кухонний гарнітур вартістю 12000 гр., газову плиту вартістю 2000 гр., холодильник вартістю 3400 гр., стіл кухонний вартістю 1400 гр., м'які меблі (диван та два крісла) вартістю 3000 гр., пральну машину «Електролюкс» вартістю 3200 гр.
Залишено у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 з виділенням кожному Ѕ ідеальної частки.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача судовий збір в сумі 246 гр. 40 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 51 гр.
В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач ОСОБА_2, не погодившись із рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права; просить скасувати рішення та направити справу на новий судовий розгляд.
В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що суд при ухваленні рішення не врахував, що вона та позивач добровільно розподілили сумісно нажите майно, що підтверджується розпискою; ОСОБА_1 без її згоди розпорядився іншим спільно нажитим майном. Суд не з'ясував фактичну вартість спірного майна, обмежившись зазначеною у позові вартістю і не врахувавши її заперечення в цій частині. Крім того, під час придбання спірної квартири між сторонами була домовленість про належність 1/3 частки доньці. Також суд не зважив на те, що сторонами визнано, що комп'ютер не є спільною сумісною власністю, оскільки подарований ОСОБА_3; що більша частка спірного майна була придбана в кредит за кошти апелянта, так як позивач не мав постійного прибутку. Не можна погодитись із висновком суду про стягнення з ОСОБА_3 судових витрат на користь позивача, оскільки судом визнано, що дочка не є належним відповідачем.
В судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів, просила задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 просив скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
ОСОБА_3 просила задовольнити апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для зміни рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 та майно, яке знаходиться в ній та перелічене в позові, є сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і підлягає поділу. Розписка про добровільний розподіл майна не приймається до уваги, оскільки договір щодо нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню, що не дотримано сторонами. Спір стосується майна подружжя, відповідно ОСОБА_3 не є належним відповідачем.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд визнає, що повністю погодитись із висновком суду не можна.
Згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Як передбачено статтею 70 СК України, в разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 161 від 28 серпня 2007 року (ас. 3). Від шлюбу подружжя має повнолітню доньку ОСОБА_3.
Судом встановлено, що за період сумісного проживання подружжя придбало квартиру АДРЕСА_1; кухонний гарнітур вартістю 12000 гр., електроплиту вартістю 2000 гр., газову плиту вартістю 2000 гр.. витяжку вартістю 1000 гр., холодильник вартістю 3400 гр., мікрохвильову піч вартістю 2200 гр., стіл кухонний вартістю 1400 гр.. комп'ютер вартістю 8000 гр.. телевізор вартістю 1500 гр., м'які меблі (диван та 2 кресла) вартістю 3000 гр., меблеву стінку вартістю 3000 гр., пральну машину «Електролюкс» вартістю 3200 гр.. стіл комп'ютерний вартістю 600 гр., нагрівальний бак вартістю 800 гр., електром'ясорубку вартістю 1200 гр., відеокамеру вартістю 2500 гр., принтер вартістю 1200 гр.
Відповідачем ОСОБА_2 не заперечується факт купівлі спірного майна в період шлюбу. Апелянт не надала доказів, що комп'ютер є приватною власністю доньки ОСОБА_3, оскільки був їй подарований
Таким чином, суд прийшов до правильного висновку, що зазначене вище майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбане за час шлюбу. Частки сторін у поділі майна є рівними, тобто кожний має право власності на Ѕ частку.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з його дійсної вартості на час розгляду справи.
Судом прийнята до уваги вартість спірного майна, зазначена позивачем в позовній заяві.
Апеляційний суд не погоджується з доводами скарги відповідача про незгоду з вартістю майна, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2, заперечуючи проти вартості майна; клопотання про призначення експертизи для визначення дійсної вартості на час розгляду справи не заявляла, що вона підтвердила в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
В силу ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення квартири в спільній частковій власності подружжя з виділенням ідеальних часток, оскільки сторони не надали доказів щодо можливості розподілу квартири в натурі; від проведення відповідної експертизи відмовились. При цьому суд обґрунтовано не врахував розписку позивача, оскільки в силу частини 2 статті 69 СК України договір про поділ квартири має бути нотаріально посвідчений. Ці вимоги закону сторонами не дотримано.
ОСОБА_2 не довела, що при купівлі спірної квартири між сторонами була домовленість про належність 1/3 частки квартири відповідачці ОСОБА_3
Вирішуючи питання про розподіл в натурі рухомого майна загальною вартістю 49000 гр., яке є спільною сумісною власністю подружжя і частка кожного з подружжя складає 24500 гр. 00 коп., суд виходив з рівності часток.
Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на електроплиту вартістю 2000 гр., витяжку вартістю 1000 гр., мікрохвильову піч вартістю 2200 гр., комп'ютер вартістю 8000 гр., телевізор вартістю 1500 гр., меблеву стінку вартістю 3000 гр., стіл комп'ютерний вартістю 600 гр., нагрівальний бак вартістю 800 гр., електром'ясорубку вартістю 1200 гр., відеокамеру вартістю 2500 гр., принтер вартістю 1200 гр., всього на суму 24000 гр.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на кухонний гарнітур вартістю 12000 гр., газову плиту вартістю 2000 гр., холодильник вартістю 3400 гр., стіл кухонний вартістю 1400 гр., м'які меблі (диван та два крісла) вартістю 3000 гр., пральну машину «Електролюкс» вартістю 3200 гр., всього на суму 25000 гр.
Висновки суду в цій частині апелянтом не спростовані. В розписці ОСОБА_1 (ас. 15) не зазначено конкретне майно, яке він залишив у користування дружині, тому не можна погодитись з доводами скарги, що добровільно сторони розподілили саме спірне майно.
Однак суд першої інстанції всупереч вимогам закону не вирішив питання щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача різниці в вартості часток, яка складає 500 гр.
З урахуванням цього апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю в вартості часток рухомого майна 500 гр.
Крім того, суд допустив у рішенні суперечність, зробивши в мотивувальній частині висновок про те, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем, а в резолютивній частині - про стягнення з неї на користь позивача понесених ним судових витрат.
Висновок суду про те, що ОСОБА_3, не є належним відповідачем, ґрунтується на законі, так як спір стосується спільного майна подружжя.
Апеляційний суд виключає з резолютивної частини рішення висновок щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесених ним судових витрат як зайвий.
Доводи скарги, що судом при вирішенні справи не прийнято до уваги наявність іншого майна подружжя, яке знаходиться у позивача, безпідставні. Згідно з поясненнями апелянта, таке майно є предметом спору в іншій справі, тому суд першої інстанції обґрунтовано не врахував його при розгляді даної справи.
З урахуванням викладеного апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору було допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційний суд на підставі п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу і змінює рішення суду. Апеляційний суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю в вартості часток рухомого майна 500 гр. та виключає з резолютивної частини рішення висновок щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача понесених ним судових витрат.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.3, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 квітня 2010 року частково змінити, стягнути в ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю в вартості часток 500 гр.; виключити з резолютивної частини рішення висновок щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача понесених ним судових витрат.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання чинності.
Головуючий
Судді