П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/20456/21
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д..
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 09.07.21 №235-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на протиправність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що не відповідає міжнародним зобов'язанням України та національному законодавству у сфері захисту прав шукачів притулку, адже позивач має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування у країні походження через політичні причини, а також через систематичне порушення прав людини.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, ухваленим в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнане протиправним та скасоване Рішення Державної міграційної служби України від 09.07.21 №235-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням психічного стану ОСОБА_1 та дотримання його прав, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про неврахування судом першої інстанції того факту, що у органів ДМС відсутня законодавча можливість отримання будь-якої інформації про стан психічного здоров'я позивача, однак суд першої інстанції в порушення вимог чинного законодавства протиправно переклав зазначений обов'язок на апелянта.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач, послався на правомірність оскаржуваного рішення та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
До відзиву на апеляційну скаргу, позивач надав додаткові пояснення, у яких зауважив, що перебуваючи на території України, він продовжив озвучувати свої радикально-антипутінські думки, та у разі повернення до країни громадянської належності йому загрожує нове переслідування. Також, позивач вказав, що після нападу Росії на Україну він почав матеріально допомагати захисникам України, на підтвердження чого, надав копії квитанцій грошових пожертвувань українській армії.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що 10.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС в Одеській області.
Рішенням Державної міграційної служби України від 09.07.2021 року №235-21 було відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до Повідомлення від 02.09.2021 року No510 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 зазначеного Закону, а саме у зв'язку з тим, що подана позивачем історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, та отримана у позивача інформація щодо причин виїзду з Батьківщини має низку суперечностей, що суттєво вплинуло на прийняття негативного рішення за особовою справою. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» - особа, яка отримала повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використала право на його оскарження, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо немає інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення прав позивача не залучив до розгляду заяви спеціаліста в галузі психічного здоров'я та протиправно прийняв рішення від 09.07.2021 року №235-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає принципу верховенства права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3671-VI (надалі Закон №3671-VI.)
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI, біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.
Так, відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст.5 Закону України №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В силу ч. 1 ст. 7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Практичні рекомендації "Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку", видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.
Таким чином, особа, яка звертається щодо отримання міжнародного захисту має обґрунтовано довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Згідно з п.п. "в", п. 4.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649 (зі змінами) за результатами попереднього розгляду заяви уповноважена посадова особа територіального органу ДМС готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення/відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти буле опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Порядок попереднього розгляду заяв регулюється ст. 8 Закону України №3671-VI.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.
Так, представником позивача в територіальному органі ДМС був адвокат Тодоріка Костянтин Володимирович.
Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.
В даному випадку позивач володіє російською мовою.
Крім того, особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов'язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту", в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до ст. 13 Закону, проходження такого обстеження є правом та обов'язком особи, яка звернулася із заявою.
Відповідно до Порядку проведення обов'язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 03 березня 2002 р. №82, обов'язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, проводиться за направленням органів міграційної служби у лікувально-профілактичних закладах, визначених місцевими управліннями охорони здоров'я. Визначений лікувально-профілактичний заклад проводить обов'язкове медичне обстеження осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Обов'язкове медичне обстеження здійснюють терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності, лікарі-спеціалісти мають право залучати лікарів інших спеціальностей. Обстеження включать загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс та флюорографу для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися лікарями для встановлення діагнозу. Особі також пропонується анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію.
Обстеження спеціалістів та проведення функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи.
В разі виявлення в обстежуваної особи гострого, в тому числі, інфекційного захворювання, їй надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.
Відповідно до п.4 Порядку, що був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. №121, медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, в апеляційній постанові Новосибирського обласного суду у справі №22-1289/2018 від 19.02.2018р. містяться посилання на те, що відносно позивача було проведено 2 стаціонарні судово-психіатричні експертизи. Відповідно висновку судової стаціонарної комплексної психолого-психіатричної експертизи №128 ОСОБА_1 по своєму психічному стану потребує застосування примусових заходів медичного характеру, так як представляє небезпеку для себе та інших осіб. Структура та перебіг психічного розладу. … ОСОБА_1 страждає тимчасовим психічним розладом у вигляді декомпенсації шизотипічного розладу, ускладненого синдромом залежності від вживання психоактивних засбів».
Відповідно до цього судового рішення, оскільки розлад психічного здоров'я позивача був настільки стійкий, що унеможливлювало відповісти однозначно про осудність позивача в інкримінуємих йому злочинах, його було поміщено на примусове лікування до спеціалізованого психіатричного закладу закритого типу, в якому він провів півтора роки та був звільнений з нього не у зв'язку із досягненням значного прогресу у лікування чи одужанні позивача, а у зв'язку зі спливом строку перебування у закладі.
Тобто, дані про одужання позивача від тяжкої психічної хвороби відсутні.
Позивач не приховував вказаного факту наявності у нього серйозної психічної хвороби ні під час перетину кордону та спілкування з прикордонниками, ні під час подання заяви, заповнення анкети чи приведення співбесіди з ним.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, під час заповнення анкети 14.12.2020 року у п.2.6 він надав відповідь на запитання про те, за яких обставин він має намір повернутись на Батьківщину про те, що це смерть Путіна чи Росії, та хотів щоб Ленінградська область стала окремою державою, тобто надав відповідь не у контексті до поставленого питання, що є характерним для осіб, хворих на шизофренію та свідчить про те, що під час оформлення документів та проведення співбесіди з ним органами ДМС України, позивач продовжував перебувати у стані стійкого психічного розладу.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про психіатричну допомогу» Держава гарантує: … захист прав, свобод і законних інтересів осіб, які страждають на психічні розлади.
Таким чином, апеляційний суд, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, маючи вище наведену інформацію, стосовно психічного захворювання ОСОБА_1 , в порушення прав заявника та процедури проведення обов'язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, не призначило огляд психіатра чи його обстеження у спеціалізованому медичному закладі з метою встановлення факту можливості позивачем усвідомлювати те, що він пояснює чи вчиняє дії.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним та обґрунтованим лише тоді, коли воно відповідає принципу верховенства права та прийняте з дотриманням всіх необхідних прав шукача притулку і у відповідності до процедури розгляду заяви, проведеної у жорсткій відповідності до норм діючого законодавства.
З огляду на викладене відповідачем в порушення прав позивача не залучено до розгляду заяви спеціаліста в галузі психічного здоров'я та протиправно прийнято рішення від 09.07.21 №235-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає принципу верховенства права, а тому, як правильно вказав суд першої інстанції, на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України, таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням психічного стану ОСОБА_1 та дотримання його прав, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу».
Стосовно додаткових пояснень позивача, апеляційний суд враховує ті обставини, що на цей час Російська Федерація здійснює ведення бойових дій проти України ( запуски ракет, польоти стратегічної авіації, пересування військ та військової техніки та по території України), що є загальновідомим фактом та не потребує подальшого доказування, а позивач зараз на громадських засадах здійснює матеріальну допомогу захисникам України, на підтвердження чого, надав копії квитанцій грошових пожертвувань українській армії.
Так, на думку апеляційного суду, на цей час, повернення позивача до країни походження, яка здійснює збройну агресію проти України може бути небезпечним.
Отже, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.
Апеляційний суд вважає, що зазначена інформація дає позивачу право на повторне звернення до міграційного органу із новою заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням вищенаведених обставин та актуальної на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції інформації по країні походження позивача.
Інші доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Також, стосовно інших посилань апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, апеляційним судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-77, 242, 257, 293, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі №420/20456/21 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 21.06.2022 року.
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.