79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
20.06.2022 Справа № 914/714/22
За позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , м. Львів
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , м. Львів
про:стягнення заборгованості за договорами позики, інфляційних втрат та 3% річних
Суддя - Р.В. Крупник
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики, інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою від 20.04.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та без виклику сторін.
Вказана ухвала була надіслана на адресу відповідача 21.04.2022 та отримана ним 28.04.2022, що підтверджується наявною у матеріалах справи роздруківкою трекінгу поштового відправлення за №7901414522133 з офіційного сайту АТ «Укрпошта».
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Аргументи позивача.
Позов обґрунтовано тим, що між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) укладено:
- Договір безпроцентної фінансової позики на зворотній основі №3 від 27.02.2020, згідно умов якого позивач зобов'язується надати відповідачу 35480,00 грн. зі строком повернення протягом 11-ти місяців від дня одержання позики;
- Договір безпроцентної фінансової позики на зворотній основі №5 від 06.04.2020, згідно умов якого позивач зобов'язується надати відповідачу 21000,00 грн. зі строком повернення протягом 11-ти місяців від дня одержання позики;
- Договір безпроцентної фінансової позики на зворотній основі №6 від 01.07.2020, згідно умов якого позивач зобов'язується надати відповідачу 2000,00 грн. зі строком повернення протягом 11-ти місяців від дня одержання позики.
Як стверджує позивач, свої зобов'язання він виконав належним чином та перерахував відповідачу обмовлені вказаними вище договорами суми грошових коштів. Разом з цим, відповідач свого обов'язку щодо повернення грошових коштів належним чином не виконав, у зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість за Договором №3 від 27.02.2020 у розмірі 33000,00 грн. (з урахуванням часткової оплати у сумі 2480,00 грн.), за Договором №5 від 06.04.2020 у розмірі 21000,00 грн. та за Договором №6 від 01.07.2020 у розмірі 2000,00 грн.
Аргументи відповідача.
Відповідач своїм правом на висловлення заперечень проти позову, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), не скористався та не подав до суду у встановлений процесуальним законом строк відзиву на позовну заяву.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) укладено Договори безпроцентної фінансової позики на зворотній основі №3 від 27.02.2020, №5 від 06.04.2020, №6 від 01.07.2020 (надалі - Договори позики), згідно із п. 1 яких позикодавець зобов'язується надати позичальнику безпроцентну фінансову позику на зворотній основі, а позичальник зобов'язується повернути її у визначений договорами термін.
Сума позики за Договором №3 становить 35480,00 грн., за Договором №5 - 21000,00 грн., за Договором №6 - 2000,00 грн. (пункти 2 перелічених договорів).
Умовами п. 3 Договорів позики передбачено, що позикодавець зобов'язується надати позику на протязі 10-ти днів з моменту підписання кожного із договорів.
Позивач перерахував на рахунок відповідача обумовлені Договорами позики грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями №666 від 27.02.2020 на суму 35480,00 грн., №707 від 06.04.2020 на суму 21000,00 грн., №778 від 01.07.2020 на суму 2000,00 грн.
Як передбачено п. 4 Договорів позики, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику протягом 11-ти місяців від дня одержання позики.
Судом встановлено, що свої зобов'язання за Договорами позики №5 від 06.04.2020 та №6 від 01.07.2020 відповідач належним чином не виконав та не повернув позивачу отримані у позику грошові кошти в обумовлені договорами терміни.
Що стосується Договору №3 від 27.02.2020, то відповідач лише частково виконав свої зобов'язання та перерахував позивачу 2480,00 грн. суми позики, що підтверджується платіжним дорученням №265 від 27.10.2021. Доказів повернення решти суми заборгованості у встановлений вказаним договором термін до суду подано не було.
Зазначене стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) укладено Договори безпроцентної фінансової позики на зворотній основі №3 від 27.02.2020, №5 від 06.04.2020, №6 від 01.07.2020.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договорами позики та перерахував на рахунок відповідача обумовлені суми позики, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
Як передбачено ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Умовами п. 4 Договорів позики передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику протягом 11-ти місяців від дня одержання позики.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, свої зобов'язання передбачені Договорами позики відповідач у встановлені терміни не виконав та повернув позивачу лише 2480,00 грн. позики за Договором №3 від 27.02.2020.
У зв'язку із цим, у нього утворилась заборгованість у загальному розмірі 56000,00 грн., з яких заборгованість за Договором №3 у розмірі 33000,00 грн., за Договором №5 у розмірі 21000,00 грн., за Договором №6 у розмірі 2000,00 грн.
Відповідач доказів часткового чи повного погашення заборгованості до суду не подав.
Зважаючи на це, позовна вимога про стягнення 56000,00 грн. заборгованості є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Звернувшись до суду із позовом, позивач, окрім основної суми заборгованості, також просить стягнути із відповідача 1778,38 грн. 3 % річних та 6333,68 грн. інфляційних втрат.
Як передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що проведені позивачем обрахунки є правильними, а тому із відповідача підлягають стягненню повністю.
Зважаючи на все викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2481,00 грн.
Окрім судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, позивач також просить покласти на відповідача 23000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Пункт 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У своїй постанові від 11.11.2021 по справі №910/7520/20 Верховний Суд вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Розглянувши подані позивачем документи, а саме: Договір про надання правової допомоги №05102021 від 05.10.2022 (надалі - Договір правової допомоги), Акт №02 приймання-передачі наданих послуг від 06.04.2022, Ордер серії ВС №1100963 від 06.10.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ЛВ №001687 від 18.09.2019 адвокатки Гавриченко Ж.В., посвідчення адвоката, суд, реалізуючи право надане йому чинним процесуальним законодавством, вважає, що у даній справі розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню в порядку ст. 129 ГПК України з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
Згідно наданого позивачем Договору правової допомоги, адвокат Гавриченко Ж.В. бере на себе зобов'язання надавати клієнту (позивачу у даній справі) правову допомогу, зокрема щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, а клієнт зобов'язується приймати та оплачувати надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору, на умовах і в порядку, визначеному цим договором.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі №922/1163/18 відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Як вбачається зі змісту Розділу 4 «Порядок оплати послуг адвоката» Договору правової допомоги, сторони не погодили порядку обчислення, форми та ціни послуг. Позивачем також не надано доказів того, що сторони у вказаний договір вносили зміни де визначали цю ціну.
З огляду на викладене, суд констатує, що в нього відсутня об'єктивна можливість пересвідчитися щодо домовленості між адвокаткою Гавриченко Ж.В. та її клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, а відтак і перевірити обґрунтованість заявлених витрат у відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України.
Як передбачено п.п. 4.2., 4.6. Договору правової допомоги гонорар складається з суми вартості наданої правової допомоги, відповідно до актів наданих послуг. Факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг.
Позивачем надано до суду Акт №02 приймання-передачі наданих послуг від 06.04.2022, згідно із п. 2 якого вартість послуг із надання правової допомоги становить 23000,00 грн.
Вказана сума включає в себе наступні послуги надані адвокатом та прийняті клієнтом: зустріч, попередня консультація з правових питань, роз'яснення прав передбачених господарським та цивільним законодавством України щодо захисту прав ФОП ОСОБА_1 пов'язаних із невиконанням ФОП ОСОБА_2 зобов'язань з повернення позики; роз'яснення та надання клієнту переліку необхідних для звернення до суду документів; опрацювання законодавчої бази та судової практики, яка регулює правовідносини позики; вивчення документів, наданих клієнтом, формування позиції у справі; здійснення розрахунку заборгованості, розрахунку 3% річних та інфляційних втрат; підготовка, виготовлення ксерокопій документів для учасників справи та суду; написання та подання до Господарського суду Львівської області позовної заяви.
Як зазначив, КГС ВС в постанові від 25.05.2021 у справі №910/7586/19 беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта.
Таким чином, проаналізувавши перелік послуг наданих позивачу згідно Акту, суд вважає, що представницею ОСОБА_4 необґрунтовано окремо включено послуги із опрацювання законодавчої бази та судової практики, яка регулює правовідносини позики; вивчення документів, наданих клієнтом, формування позиції у справі; здійснення розрахунку заборгованості, розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі охоплюються останньою послугою, вказаною у Акті, а саме - написання та подання до Господарського суду Львівської області позовної заяви.
Розподіл однієї послуги на декілька інших та включення їх до загальної кількості наданих послуг з метою збільшення розміру цих послуг, на переконання суду, свідчить про невідповідність заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу критерію обґрунтованості, передбаченого п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України.
Крім цього, необґрунтованим є і включення до переліку правової допомоги послуги із підготовки, виготовлення ксерокопій документів для учасників справи та суду, оскільки такі послуги не є юридичними послугами, не потребують спеціальних професійних навичок, а відтак не відносяться до витрат на правову допомогу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.02.2021 у справі №920/39/20).
Суд вважає, що визначений позивачем розмір витрат на правову допомогу підлягає зменшенню також і тому, що такий не є пропорційним до предмета спору, адже є більшим ніж третина ціни позову у даній справі. Окрім цього, при зменшенні розміру витрат на правову допомогу суд враховує невелике значення справи для сторін, відсутність ризику впливу результату вирішення справи на репутацію сторін та можливості виникнення публічного інтересу до неї, належність справи до категорії типових.
Верховним Судом неодноразово висловлювалася правова позиція, згідно котрої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанови КГС ВС від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19).
Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 вказано, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Зважаючи на це, а також враховуючи уже встановлені обставини невідповідності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу критерію, визначеному п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України, та відсутність доказів оплати позивачем вартості наданих йому послуг, суд з метою запобігання надмірного збагачення ФОП ОСОБА_1 вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
При здійсненні таких висновків, суд враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Враховуючи все викладене вище, суд, здійснивши аналіз та оцінку наданих позивачем доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума витрат не відповідає критерію, визначеному п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України, є завищеною щодо відповідача, а тому підлягає зменшенню до 6000,00 грн.
Керуючись ст. 4, 74, 76-80, 123, 126, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 56000,00 грн. основної заборгованості, 1778,38 грн. 3% річних, 6333,68 грн. інфляційних втрат, 2481,00 грн. судового збору та 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 17000,00 грн відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено у нарадчій кімнаті.
Суддя Крупник Р.В.