вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" червня 2022 р. Справа№ 910/18118/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022
у справі №910/18118/21 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення заборгованості.
У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - ТОВ "Маркс.Капітал") звернулося з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) про стягнення заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АC/3938696 від 25.02.2014 в розмірі 16741,57 грн, з яких: 4199,07 грн - пеня, 10997,70 грн - інфляційні втрати та 1544,80 грн - 3% річних.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач у зв'язку із визнанням банкрутом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (далі - компанія, ПрАТ «СК «Україна») та на підставі ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду за договором №АC/3938696 від 25.02.2014, право вимоги якої у останнього виникло на підставі укладення з Фізичною особою - підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (далі - ФОП Шиян Д.С.) та позивачем договору від 30.04.2016 №5/30-04/2016 про надання фінансових послуг факторингу (далі - договір від 30.04.2016). При цьому МТСБУ 10.02.2019 частково виконало зобов'язання за договором №АC/3938696 в розмірі 16796,29 грн, тоді як сума невиконаних зобов'язань становить 16741,57 грн, з яких: 4199,07 грн - пеня, 10997,70 грн - інфляційні втрати та 1544,80 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 відкрито провадження у справі №910/18118/21 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18118/21 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 10997,70 грн інфляційних втрат та 1544,80 грн 3% річних, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції відмітив, що МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення, виплати суми страхового відшкодування та передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») суми 3% річних, інфляційних втрат, нараховані за прострочення ліквідованим страховиком виплат суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Враховуючи встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Разом з тим, місцевий господарський суд встановивши, що строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені у розмірі 4199,07 грн пропущено, відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, МТСБУ звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято за неправильного застосування норм матеріального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.
За твердженнями скаржника, у даній справі підлягають застосуванню наслідки спливу строку позовної давності, оскільки вказаний строк слід обраховувати з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, а не з моменту визнання Приватного акціонерного товариства «СК «Україна» банкрутом.
Разом з тим, на переконання відповідача, у МТСБУ не виник обов'язок з відшкодування пені, 3% та інфляційних, оскільки такий обов'язок покладається на страховика-банкрута. Така відповідальність не входить до зобов'язань МТСБУ, передбачених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та має індивідуальний характер.
Насамкінець, відповідач зазначає, що потерпіла особа не передавала права вимоги цесіонарію на інші вимоги, аніж вимога на отримання страхового відшкодування від ПрАТ «СК «Україна».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2022 апеляційну скаргу у справі №910/18118/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 апеляційну скаргу у справі №910/18118/21 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18118/21, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
24.05.2022 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого ТОВ "Маркс.Капітал" заперечує проти доводів скаржника, просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач вказує на те, що МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Також позивач відмічає, що ним не було пропущено строку позовної давності за вказаними вимогами.
Північний апеляційний господарський суд зазначає, що МТСБУ у апеляційній скарзі просило здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. При цьому в обґрунтування даного клопотання скаржник не навів жодних мотивів.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн (21.12.2021 - дата звернення із позовом до суду).
Ураховуючи, що предметом розгляду у справі №910/18118/21 є вимога про стягнення 16741,57 грн, згідно положень процесуального закону, апеляційний перегляд рішення суду у цій справі здійснюється судом апеляційної інстанції без повідомлення її учасників.
Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що право висловити свою позицію надано учасникам справи шляхом подання відзиву на апеляційну скаргу, який враховується судом під час розгляду справи. Обставин, які б давали підстави для висновку про необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, відповідачем не наведено та судом не встановлено.
З урахуванням зазначеного, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання МТСБУ про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Оскільки сторони письмово висловили свою правову позицію з даного спору, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як слідує з матеріалів справи, 29.10.2014 в м. Одесі по вул. Сегедській, 6 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля "Ніссан" д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля "Шевролет", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно із постановою Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2014 у справі №3/552/6929/14 визнано винним водія транспортного засобу "Ніссан" д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
На час скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Ніссан" д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ "СК "Україна" згідно полісу №АС/3938696.
Відповідно до висновку №14/О-176 від 05.11.2014 про оцінку вартості майнової шкоди, завданої власнику КТЗ (складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_2 ) вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Шевролет", д.н.з. НОМЕР_2 з врахуванням фізичного зносу становила 22048,35 грн.
З пояснень позивача вбачається, що сума страхового відшкодування складає 16796,29 грн.
08.11.2014 ОСОБА_2 подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування, однак виплату страхового відшкодування здійснено не було.
15.04.2016 між ОСОБА_2 (цедент (первісний кредитор)) та ФОП Шияном Д.С. (цесіонарій (новий кредитор)) укладено договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, в порядку та на умовах якого цедент відступив цесіонарію на підставі ст.ст. 512-519 ЦК України, усі права вимоги, що виникла у цедента у зв'язку із фактом настання ДТП за участю автомобіля "Ніссан" д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , застрахованого згідно полісу №АС/3938696 в ПрАТ «СК «Україна».
Відповідно до п. 1.2 договору цесіонарій зайняв місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, які виникла в результаті ДТП, у т.ч. права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або МТСБУ в передбачених законом випадках.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно п. 36.5. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції відмічає, що в силу договору від 15.04.2016 про відступлення прав вимоги, ОСОБА_2 передав ФОП Шияну Д.С. права вимоги стосовно всіх зобов'язань, що виникли в результаті ДТП, в тому числі і право щодо нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат (відповідальність за порушення грошового зобов'язання). А відтак, твердження скаржника стосовно того, що цедент передав цесіонарію лише право вимоги на отримання страхового відшкодування є неспроможними та спростовуються умовами договору та наведеними вище нормами права.
30.04.2016 між ФОП Шиян Д.С. та ТОВ «Маркс.Капітал» було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-04/2016, у відповідності до п. 1.1. якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, у т.ч. що виникли у клієнта з договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3938696.
Згідно п. 1.2. договору факторингу в силу даного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є відповідно до п. 10 додатку №1 до договору (страхувальник за полісом №АС/3938696, винна в ДТП особа) - ОСОБА_1 , страхова компанія ПрАТ "СК "Україна", розмір переданого права вимоги 16796,29 грн.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Відтак, починаючи з дати укладення договору факторингу (30.04.2016) кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування №АС/3938696, яке виникло в результаті ДТП, є ТОВ "Маркс.Капітал".
ПрАТ "СК "Україна" в порушення умов договору (полісу) №АС/3938696 не здійснило виплату грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна".
У квітні 2018 року ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою (уточненою заявою) про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" за договорами факторингу на загальну суму 14268524,30 грн, в тому числі і за договором №5/30-04/2016 від 30.04.2016 та страховим полісом №АС/3938696 на суму 33537,86 грн, що включає: 16796,29 грн сума страхового відшкодування, 1544,80 грн 3% річних, 10997,70 грн розмір інфляційних втрат та 4199,07 грн пені, що ґрунтуються на невиконаних ПрАТ "СК "Україна" зобов'язаннях з виплати страхового відшкодування потерпілим за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якій просило визнати грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК "Україна" та включити грошові вимоги у вказаному розмірі до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна", в тому числі, за договором №5/30-04/2016 від 30.04.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами. Визнано погашеними у зв'язку з недостатністю майнових активів боржника вимоги кредиторів, зокрема, ТОВ "Маркс.Капітал" першої черги на суму 9555040,57 грн, четвертої черги на суму 3916198,78 грн, шостої черги на суму 6868953,48 грн, загальна сума 20340192,80 грн.
У зв'язку з ліквідацією ПрАТ "СК "Україна" 09.09.2019 позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату заборгованості за полісом №АС/3938696 у розмірі 33537,86 грн.
За результатом прийнятого рішення МТСБУ 02.10.2019 виплатило позивачу 16796,29 грн як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 29.10.2014 за участю транспортного засобу "Ніссан".
Посилаючись на часткове виконання МТСБУ зобов'язання за договором №АС/3938696 та невиконання вимог перед ТОВ "Маркс.Капітал" на суму 16741,57 грн, з яких: 1544,80 грн 3% річних, 10997,70 грн розмір інфляційних втрат та 4199,07 грн пені, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що після ліквідації ПрАТ "СК "Україна" та затвердження ліквідаційного балансу до нього перейшли зобов'язання лише по відшкодуванню шкоди за договорами обов'язкового страхування, яка і була відшкодована позивачу, а тому жодних грошових зобов'язань перед позивачем не порушено. Відповідач також зауважив на тому, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені віднесені ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 про банкрутство до 4 черги кредиторів, а тому в силу приписів ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є погашеними. Також, на переконання відповідача, він не є правонаступником ПрАТ "СК "Україна", а тому на нього не можуть бути покладені зобов'язання страховика-банкрута.
Окрім цього, у відзиві на позов МТСБУ просило застосувати наслідки спливу строку позовної давності за грошовими вимогами.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на те, що МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення, виплати суми страхового відшкодування та передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України, п. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нараховані за прострочення ліквідованим страховиком виплат суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Враховуючи встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Вирішуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, місцевий господарський суд зазначив, що право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство. А відтак, в даному випадку строк позовної давності за вимогами про сплату 3% річних та інфляційних втрат не пропущено, оскільки ПрАТ "СК "Україна" ліквідовано ухвалою суду від 17.07.2019 у справі №910/842/18, а відтак звернення з даним позовом здійснено у межах строку позовної давності.
Разом з цим, враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності на звернення до суду щодо стягнення пені, з огляду на дату постановлення ухвали про ліквідацію ПрАТ "СК "Україна", дату звернення до суду з даним позовом (05.11.2021), місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула, що в силу приписів ст. 267 ЦК України має наслідком відмову в позові в цій частині.
З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За визначенням ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обв'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV.
За визначенням п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Заперечуючи проти позовних вимог, апелянт зазначив, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить у зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом та не може бути покладена на МТСБУ, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами апелянта, що обґрунтовується наступним.
За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Відтак, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Вказана правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі №303/2147/14-ц (провадження №6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у гаступних постановах: від 30.01.2018 у справі №910/17993/15, від 28.02.2018 у справі №149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі №758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі №760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі №280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі №452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Отже, у разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов'язаннями, що є предметом спору у цій справі.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, встановлені у справі №910/842/18 грошові вимоги (що включають спірні нарахування) та обґрунтованість такої вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК "Україна", мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.
Водночас ключові доводи скаржника у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання (як то 3% річних, інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані.
Суд відмічає, що правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство, наразі Кодекс України з процедур банкрутства).
За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми ст. 87 Закону про банкрутство (відповідно до положень якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
Отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 20.07.2020 та від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПрАТ "СК "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в п. 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу №5/30-04/2016 від 30.04.2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (п. 3.1.).
Таким чином, зважаючи на перехід до позивача прав вимоги до відповідача зі сплати спірного страхового відшкодування, а також враховуючи оплату МТСБУ лише частини цього відшкодування, суд апеляційної інстанції вважає доведеними заявлені ТОВ "Маркс.Капітал" (як новим кредитором) позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих в силу Закону сум компенсаційних виплат у розмірі 16741,57 грн, з яких: 1544,80 грн 3% річних, 10997,70 грн розмір інфляційних втрат та 4199,07 грн пені.
Щодо заявленого МТСБУ клопотання про застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згдно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язаний, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень п. п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.
За наведеного, враховуючи положень пп. "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», слід відмітити, що обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
А тому, право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково зазначає скаржник.
Вказана позиція узгоджується з практикою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (постанова від 07.09.2021 у справі №910/14293/19).
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного спростовуються зазначені МТСБУ в обґрунтування апеляційної скарги доводи, зокрема про те, що суд першої інстанції належним чином не встановив, коли позивач дізнався про своє порушене право та дійшов до помилкового висновку, що строк позовної давності обраховується не з моменту ДТП, а з моменту ліквідації ПрАТ "СК "Україна" ухвалою господарського суду у справі про банкрутство.
Як було вказано раніше, факт ліквідації ПрАТ "СК "Україна" встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами. Саме із вказаною дати слід відраховувати початок перебігу строку позовної давності. При цьому ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось з позовом до МТСБУ у даній справі 05.11.2021 (згідно поштової накладної на конверті), тобто в межах строку позовної давності.
Вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розумінні ст. 625 ЦК України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, а тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
Таким чином, враховуючи дату звернення з позовом у даній справі, Північний апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
В той же час, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення пеня, а отже і з висновком про відмову у позові в наведеній частині.
Частинами 1 та 2 ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Як вже було зазначено, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності на звернення до суду з вимогою щодо стягнення неустойки (пені), з огляду на дату постановлення ухвали про ліквідацію ПрАТ "СК "Україна" - 17.07.2019, дату звернення до суду з даним позовом - 05.11.2021, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, що позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула. Наведене в силу приписів ст. 267 ЦК України має наслідком відмову в позові в цій частині.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з позицією місцевого господарського суду з приводу часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та відмови в позові в частині стягнення пені у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності на звернення до суду.
Оскільки питання правомірності розподілу судових витрат Господарським судом міста Києва апелянтом не порушувалось, а судом апеляційної інстанції підстав виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги не встановлено, справу переглянуто в порядку ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18118/21 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в апеляційній скарзі правильності висновків місцевого господарського суду не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги МТСБУ не вбачається.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18118/21 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В.Андрієнко