вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" травня 2022 р. Справа№ 910/16103/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Яковлєва М.Л.
Куксова В.В.
при секретарі Токаревій А.Г.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 31.05.2022.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 (суддя Борисенко І.І., повний текст рішення складено 20.07.2021 року)
за позовом Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району"
до Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про стягнення 307 504,12 грн.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 307 504,12 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до п.3.10 договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду між позивачем (підприємство - балансоутримувач), відповідачем (орендар) та Департаментом комунальної власності м. Києва ВО КМР (КМДА) (орендодавець) №2779 від 15.06.2018, зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати забезпечується у вигляді авансової орендної плати в розмірі не менше ніж орендна плата за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання Договору. Відповідач не виконав своє зобов'язання за вказаним договором оренди в частині внесення авансового внеску та орендної плати за червень 2018 року в сумі 257 686 грн 00 коп.
06.06.2019 позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог в результаті виявлення помилки при розрахунку штрафних санкцій щодо виконання грошового зобов'язання за договором №2779 від 15.06.2018, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з Відповідача на користь Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва» суму основного боргу за Договором № 2779 від 15.06.2018р. у розмірі: 257 686 грн. 00 коп., суму штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за Договором № 2779 від 15.06.2018р. у розмірі: 38 306 грн. 95 коп., з яких 7 730 грн. 58 коп. (розмір штрафу), 19 668 грн. 85 коп. (розмір пені), 1 630,83 грн. 83 коп. (3% річних), 9 276,69 грн.69 коп. (інфляція). Вказана заява про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 позов комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району» м. Києва (КП ШЕУ) задоволено частково.
Зменшено розмір обґрунтовано заявлених до стягнення штрафних санкцій - до 2 000,00 грн. пені та до 1 000,00 грн. штрафу.
Стягнуто з фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на користь Приватного комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району « м. Києва (КП ШЕУ) 257686 грн 00 коп. основного боргу, 1 000 грн 00коп. штрафу, 2 000 грн 00 коп. пені, 1 630 грн 83 коп. 3% річних, 9 276 грн 69 коп. інфляційних збитків, 4 439 грн 89 коп. судового збору.
Вказане рішення мотивоване наступним:
- оскільки доказів сплати авансового платежу та орендної плати за червень 2018 року в порядку визначеному договором матеріали справи не містять, позовна вимога про стягнення основного боргу у розмірі 257686,00 грн. визнана судом обґрунтованою;
- перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1 630,83 грн. 3% річних та 9 276,69 грн. інфляційних втрат;
- оскільки заявлений до стягнення розмір пені та штрафу є правильним, то суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 19 668,85грн. пені та 7 730,58 грн. штрафу також підлягають задоволенню;
- разом з цим, суд, врахувавши, що матеріали справи не містять доказів заподіяння збитків позивачу внаслідок прострочення з боку відповідача та майновий стан обох сторін, дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу, виходячи з обґрунтовано заявленої її суми, - до 2000,00 грн пені та до 1000,00грн штрафу.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець Погребиська Тетяна Владиславівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району» повністю.
Скаржник вважає оскаржуване рішення необґрунтованим через неповноту встановлених обставин, які мають значення для справи та незаконним у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- Комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району» не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є умовою чинності правочину;
- інші сторони договору діяли в порушення принципу добросовісності - не мали намір виконувати договір від 15.06.2018 №2779 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, оскільки об'єкт оренди був об'єктом інвестиційної діяльності.
02.08.2021 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Кропивна Л.В.
На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/16103/18 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв'язку з чим ухвалою від 09.08.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/16103/18 на адресу Північного апеляційного господарського суду
20.09.2021 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.
У період з 20.09.2021 по 03.10.2021 головуючий суддя - Шаптала Є.Ю. перебував у щорічній відпустці.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 у зв'язку перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/16103/18.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2021 для розгляду справи №910/16103/18 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді: Кропивна Л.В., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 у справі №910/16103/18 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 26.10.2021 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/5531/21 від 01.11.2021, у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В.В., Кропивна Л.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 у справі №910/16103/18 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В.В., Кропивна Л.В.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18.
Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.12.2021
Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 на 02.02.2022.
У період з 25.01.2022 по 04.02.2022 головуючий суддя - Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному, тому судове засідання, яке призначене на 02.02.2022 не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 призначено на 22.03.2022.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
У період з 04.04.2022 по 08.04.2022 головуючий суддя - Шаптала Є.Ю. перебував у щорічній відпустці.
Розпорядженням в.о.керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/1372/22 від 11.04.2022, у зв'язку з перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В.В.
Розгляд апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 призначено на 31.05.2022.
Учасники справи своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В судове засідання 31.05.2022 з'явилися представники позивача та відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився.
Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник третьої особи у справі в судове засідання не з'явився.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану справу за відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.06.2018 між ФОП Погребиською Т.В. (орендар за договором), Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за договором), Комунальним підприємством «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району» м Києва (підприємство-балансоутримувач за договором) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2779 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого, орендодавець на підставі протоколу засідання конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.05.2018 № 49 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину підземного пішохідного переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва; далі - об'єкт оренди, яке знаходиться за адресою: м. Київ проспект Науки, 4 (фабрика «Рошен»), для розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
В п.2.1. договору сторонами узгоджено, що об'єктом оренди є частина підземного пішохідного переходу, загальною площею 150,0 кв.м, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.
За змістом п.2.4. договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом у термін, указаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього договору) та акта приймання-передачі об'єкта.
За п.3.1 договору орендна плата визначена за результатами конкурсу, затвердженими протоколом комісії з питань оренди майна територіальної громади м. Києва Департаменту комунальної власності м. Києва ВО КМР (КМДА) від 07.05.2018 № 48 та на дату підписання договору згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору в цілому складає 85 000 грн (вісімдесят п'ять тисяч грн.) 00 коп.
Згідно з п. 3.10 договору зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати забезпечується у вигляді авансової орендної плати в розмірі не менше ніж орендна плата за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання Договору. Підприємство - болансоутримувач зараховує авансовий платіж як орендну плату за останні два місяці строку дії договору оренди. Індексація орендної плати в цьому випадку проводиться відповідно до Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.
На виконання умов договору орендодавець та підприємство-балансоутримувач передали, а орендар прийняв в орендне користування частину підземного пішохідного переходу, загальною площею 150,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, проспект Науки, 4 (фабрика «Рошен»), що засвідчено актом приймання-передачі нерухомого майна від 15.06.2018.
Відповідно до п. 4.3.2 Договору підприємство - балансоутримувач зобов'язане здійснювати контроль за виконанням орендарем умов цього договору і у разі виникнення заборгованості з орендної плати або інших платежів вжити заходів щодо погашення заборгованості , в тому числі проводити відповідну претензійно - позовну роботу.
Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до вимог статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситься за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Виходячи з наведеного, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору найму є його оплатний характер, за користування найманим майном з наймача обов'язково стягується орендна плата.
Наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі нерухомого майна від 15.06.2018 підтверджується, що відповідач прийняв від позивача об'єкт оренди у задовільному стані.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний період з оплати орендних платежів є авансовий платіж (у розмірі орендної плати за два місяці) та орендна плата за червень 2018 року.
10.07.2018 позивач направив відповідачу претензію № 535 з вимогою про оплату балансоутримувачу авансову орендну плату в розмірі 204 00 грн. та орендну плату за червень 2018 у розмірі 54 400 грн., а всього в сумі 54 400 грн + 204 000 грн = 258 400 грн.
Однак, авансовий платіж та орендну плату за червень 2018 року, відповідач не сплатив, у зв'язку з чим за червень 2018 року з урахуванням авансового платежу у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 258 400 грн.
У свою чергу відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначав, що 07.05.2018 відбувся конкурс на право оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, а саме частини підземного переходу площею 150,00 кв.м за адресою просп. Науки, 4. За результатами конкурсу 15.06.2018 між Департаментом комунальної власті м. Києва ВО КМР (КМДА), КП «ШЕУ Голосіївського району» та ФОП Погребська Т.В. було укладено договір № 2779 про передачу Погребиська Т.В. майна територіальної громади м. Києва в оренду. Однак, під час встановлення торговельної споруди, інспекторами КП «Київблагоустрій» на підставі виданих приписів №1806900 від 10.08.2018 та №1812826 від 10.08.2018 та за дорученням Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.08.2018 № 064-5985 було демонтовано встановлені елементи благоустрою, що, відповідно, позбавляє орендаря здійснювати господарську діяльність на відповідній площі. Враховуючи наведене, на думку відповідача, орендарем передано об'єкт оренди - частину підземного переходу у стані, що не відповідають умовам договору, тобто з порушенням ч. 1ст. 767 ЦК України, а відтак, на переконання відповідача, стягнення боргу по оренді за вказаним об'єктом є неправомірним.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як було зазначено вище, 10.07.2018 позивач направив відповідачу претензію № 535 з вимогою про оплату заборгованості з орендної плати.
Відповідно до п. 3.12 Договору у разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення об'єкта за актом приймання - передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, підприємству - балансоутримувачу.
Колегією суддів враховано, що провадження у даній справі під час розгляду справи в суді першої інстанції зупинялось ухвалою суду від 20.10.2020 до прийняття постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі №910/14242/19 та до набрання законної сили судовим рішення у справі № 910/14924/20 за позовом ФОП Погребиської Тетяни Владиславівни до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору від 15 червня 2018 року №2779 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду року укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю третіх осіб без самостійних вимог.
Постановою Верховного суду (Касаційний господарський суд) від 18.11.2020 встановлено, що договір оренди від 15.06.2018 №2779 вважається розірваним з моменту набрання чинності постановою Верховного Суду з 18.11.2020 у справі № 910/14242/19.
У вказаній судової справі судами не визнано спірний Договір неукладеним, недійсним, незаконним, тощо, а отже Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №27798 був чинним з 15.06.2018 до 18.11.2020.
Як на підставу звільнення відповідача від сплати коштів за договором оренди останній посилався на надані ним копії приписів КП «Київблагоустрій» за №1806900 від 10.08.2018 та №1812826 від 10.08.2018 та доручення Департаменту міського благоустрою ВО КМР (КМДА) від 13.08.2018 № 064-5985 щодо демонтажу встановлених відповідачем елементів благоустрою, оскільки, на думку відповідача, вказані докази підтверджують не можливість використання об'єкту оренди згідно умов договору.
Однак, судом першої інстанції критично оцінено вказані докази, з чим також погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Згідно п.3.6, п.3.7 Договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства - балансоутримувач починаючи з дати підписання акту - приймання. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.
Відповідно до п. 3.10 Договору зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати забезпечується у вигляді авансової орендної плати в розмірі не менше ніж орендна плата за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання Договору.
При цьому, договір оренди № 2779 та акт приймання - передачі нерухомого майна підписаний сторонами 15.06.2018.
Водночас, вказані приписи та доручення прийняті суб'єктами владних повноважень у серпні 2018 року, тобто на час настання строку сплати коштів за договором оренди у позивача не було будь - яких перешкод для внесення сплати за договором оренди.
Позивач у позовній заяві просить стягнути заборгованість не до моменту розірвання договору у судовому порядку (згідно постанови Верховного суду від 18.11.2020 № 910/14242/19), а по авансовому платежу та за перший місяць оренди (червень 2018 року), тобто період, який не охоплює прийняття згаданих приписів.
Слід зауважити, що зі змісту наданих копій приписів вбачається, що інспекторами КП «Київблагоустрій» було проведено перевірку правомірності розміщення тимчасової споруди - торгівельного ряду з ролетів (кіосків) в Східному підземному переході на пл. Московській, за наслідками проведення якої було винесено приписи № 1812826 та № 1806900, якими відповідача зобов'язано надати проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди, а в разі відсутності такої документації - демонтувати власними силами.
Із встановлених обставин справи вбачається, що оскільки відповідачем не було надано дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди, уповноваженим органом було прийнято рішення про демонтаж приміщення.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, правом на оскарження приписів КП «Київблагоустрій» та дій Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо демонтажу відповідач не скористався.
Більше того, відповідач не скористався правом звернення до суду за захистом порушених, на його думку прав спірним договором, про визнання договору недійсним з зазначенням відповідних обставин, на які він посилається в даному спорі.
Також відповідач як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі щодо підстав для звільнення його від сплати коштів за договором оренди № 2779 посилається на те, що підземний перехід, частина площі якого передана йому в оренду, згідно розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про передачу основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 21.04.2015 №381 закріплений на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Київблагоустрій», про що під час укладення договору його як орендаря повідомлено не було.
Оцінивши вказані доводи, суд зазначає, що відповідно до статті 769 ЦК передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави (ч.1). При укладенні договору найму наймодавець зобов'язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків (ч.2).
Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, із заявою до орендаря чи до суду про зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків, останній не звертався, як і не звертався відповідач до суду, дізнавшись про вказані обставини з позовом про визнання договору недійсним в порядку встановленому ГПК України.
Виходячи з викладених вище обставин, перевіривши матеріали справи та оцінивши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача щодо підстав звільнення його від обов'язку сплачувати заборгованість за спірним договором спростовуються наявними у справі доказами.
Таким чином, оскільки доказів сплати авансового платежу та орендної плати за червень 2018 року в порядку визначеному договором матеріали справи не містять, судова колегія погоджується з висновком суду що позовна вимога про стягнення основного боргу у розмірі 257686,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 1 630 грн. 83 коп. 3% річних, 9 276 грн. 69 коп. інфляційних збитків суд зазначає наступне.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1 630,83 грн. 3% річних та 9 276,69 грн. інфляційних втрат.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 7 730 грн. 58 коп. штрафу та 19 668 грн. 85 коп. пені суд зазначає наступне.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ч.1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Згідно п.3.7 Договору, орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.
Відповідно до абзацу 1 п.6.2 Договору за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру встановленого законодавством України.
Згідно абзацу 2 п.6.2 Договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
З огляду на вищенаведене, суд зазначив, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій за спірним договором підлягають задоволенню з урахуванням заяви позивача про зменшення ціни позову в частині нарахування штрафних санкцій.
Отже, оскільки заявлений до стягнення розмір пені та штрафу є правильним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 19 668,85грн. пені та 7 730,58 грн. штрафу.
Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку щодо зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов'язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018р. у справі №917/1068/17, від 22.01.2019р. у справі №908/868/18, від 13.05.2019р. у справі №904/4071/18, від 22.04.2019р. у справі №925/1549/17, від 30.05.2019р. у справі №916/2268/18, від 04.06.2019р. у справі №904/3551/18.
Суд також взято до уваги позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, суд першої інстанції, врахувавши, що матеріали справи не містять доказів заподіяння збитків позивачу внаслідок прострочення з боку відповідача, а зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу є правом суду, виходячи з інтересів сторін, приймаючи до уваги майновий стан обох сторін, дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу виходячи з обґрунтовано заявленої її суми, - до 2000,00 грн пені та до 1000,00грн штрафу.
При цьому, колегія суддів враховує приписи статті 269 Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції та звертає увагу, що висновки суду щодо стягнення пені та штрафу (в тому числі й стосовно зменшення їх розміру) на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення сторонами не оспорюються.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Усі інші твердження скаржника судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують зроблених вище висновків суду.
Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Погребиської Тетяни Владиславівни - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/16103/18 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/16103/18 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.06.2022.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді М.Л. Яковлєв
В.В. Куксов