ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про закриття апеляційного провадження
15 червня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/67/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.,
при секретарі судового засідання: Земляк А.В.,
за участю представників:
від ОСОБА_1 - участі не брали,
від ОСОБА_2 - участі не брали,
від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях - участі не брали,
від Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів"- участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020, прийняте суддею Петровим В.С., м. Одеса, повний текст складено 22.06.2020,
у справі №916/67/20
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів"
про визнання права власності
У грудні 2019 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів", в якому просило визнати за державою Україна в особі позивача право власності на 11 будинків відпочинку, з яких: 9 двокімнатних дерев'яних будинка ("Б" розміром 3,76 м на 7,12 м; "В" розміром 3,60 м на 4,25 м; "Д" розміром 3,64 м на 7,07 м; "Г" розміром 7,08 м на 3,60 м; "Е" та "Е1" розміром 3,64 м на 16,03 м; "Н1" розміром 3,60 м на 7,07 м; "Ф" розміром 3,76 м на 7,07 м; "У" розміром 6,91 м на 5,42 м) та 2 цегляних дворівневих будинка ("А" розміром 6,85 м на 9,80 м; "Х" розміром 6,68 м на 9,80 м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в процесі приватизації Острозького шиноремонтного заводу до статутного капіталу Відкритого акціонерного товариства "Острозький шиноремонтний завод" не увійшли об'єкти соціальної сфери, що залишились у державній власності, а саме: 11 будинків відпочинку (2 цегляних у двох рівнях та 9 дерев'яних), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на території належної відповідачу водноспортивної станції, між тим Приватне акціонерне товариство "Одеський завод гумових технічних виробів", привласнивши вказані будинки відпочинку та перешкоджаючи їх інвентаризації та реєстрації, безпідставно не визнає право державної власності на зазначене майно.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі №916/67/20.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20 (суддя Петров В.С.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 задоволено апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях; скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20; позов задоволено; визнано за державою України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях право власності на 11 будинків відпочинку, з яких: 9 двокімнатних дерев'яних будинка ("Б" розміром 3,76 м на 7,12 м; "В" розміром 3,60 м на 4,25 м; "Д" розміром 3,64 м на 7,07 м; "Г" розміром 7,08 м на 3,60 м; "Е" та "Е1" розміром 3,64 м на 16,03 м; "Н1" розміром 3,60 м на 7,07 м; "Ф" розміром 3,76 м на 7,07 м; "У" розміром 6,91 м на 5,42 м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та 2 цегляних дворівневих будинка ("А" розміром 6,85 м на 9,80 м; "Х" розміром 6,68 м на 9,80 м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях 4802,50 грн судового збору, у тому числі за апеляційний перегляд справи.
Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 у справі №916/67/20.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять змінити рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20, частково задовольнивши позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирських областях до Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" про визнання права власності за державою України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на 9 двокімнатних дерев'яних будинки ("Б" розміром 3,76 м на 7,12 м; "В" розміром 3,60 м на 4,25 м; "Д" розміром 3,64 м на 7,07 м; "Г" розміром 7,08 м на 3,60 м; "Е" та "Е1" розміром 3,64 м на 16,03 м; "Н1" розміром 3,60 м на 7,07 м; "Ф" розміром 3,76 м на 7,07 м; "У" розміром 6,91 м на 5,42 м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; у решті позовних вимог про визнання права власності за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на 2 цегляних дворівневих будинки ("A" розміром 6,85 м на 9,80 м та "Х" розміром 6,68 м на 9,80 м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, відмовити у повному обсязі; скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 у справі №916/67/20 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирських областях до Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" про визнання права власності за державою України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на 11 будинків відпочинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Зокрема, в апеляційній скарзі апелянти наголошують на незаконності визнання за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях права власності на 2 цегляних дворівневих будинки ("A" розміром 6,85 м на 9,80 м та "Х" розміром 6,68 м на 9,80 м), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки право власності на вказані об'єкти нерухомого майна належить скаржникам, що безпідставно не було враховано судами під час розгляду даної справи.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 11.10.2021 (вх.№3507/21/Д2 від 11.10.2021) Приватне акціонерне товариство "Одеський завод гумових технічних виробів" просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 скасувати, а провадження у справі №916/67/20 - закрити. У вказаному відзиві відповідач зазначає про те, що в апеляційній скарзі скаржниками не наведено ні правових, ні фактичних обґрунтувань необхідності часткового задоволення позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях у даній справі. Відповідач також стверджує про те, що ним заперечується достовірність укладеного між Одеським заводом гумовотехнічних виробів та Острозьким шиноремонтним заводом договору від 18.12.1986, на який апелянти посилаються в своїй апеляційній скарзі та який нібито став підставою для виникнення у позивача права власності на новостворене майно, тим більше, що ні скаржниками, ні позивачем не подано жодного доказу на підтвердження факту набуття частиною спірного майна (двома цегляними будиночками) статусу нерухомості, зокрема, їх будівництва із дотриманням норм чинного законодавства та введення останніх у встановленому порядку в експлуатацію. Водночас Приватне акціонерне товариство "Одеський завод гумових технічних виробів" звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що, з огляду на заявлені позивачем та третіми особами вимоги, характер спірних правовідносин, суб'єктний склад та наявність між сторонами спору про право власності, вказаний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, що свідчить про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.
21.10.2021 до суду апеляційної інстанції від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надійшов відзив на апеляційну скаргу №10-04-3467 від 18.10.2021 (вх.№3507/21/Д3 від 21.10.2021), в якому останнє, посилаючись на те, що у даній справі не вирішувалося питання щодо прав, обов'язків та інтересів апелянтів, просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою останніх, а у випадку, якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для закриття апеляційного провадження - відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі. Зокрема, позивач зауважує на тому, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цегляні дворівневі будинки "Х" та "A" належать на праві власності Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, у той час як апелянтами до суду не подано жодного належного доказу на підтвердження набуття ними права власності саме на ці спірні цегляні дворівневі будинки, як і доказів набуття останніми речових прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. від 22.09.2021 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу №916/67/20 до розгляду на 11.11.2021 о 12:00.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 розгляд справи №916/67/20 відкладено на 10:30 год 16.12.2021, а ухвалою суду від 16.12.2021 - на 11:00 год 12.01.2022.
Між тим, у зв'язку з надходженням до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20, з огляду на перебування судді Бєляновського В.В. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду №5 від 10.01.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/67/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.01.2022 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/67/20 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2022 у визначеному складі суддів прийнято справу №916/67/20 до свого провадження та призначено останню до розгляду на 23.02.2022 об 11:00.
22.02.2022 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 б/н від 21.02.2022 (вх.№3507/21/Д14 від 22.02.2022) про відкладення розгляду справи №916/67/20.
З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення клопотання апелянтів б/н від 21.02.2022 (вх.№3507/21/Д14 від 22.02.2022) та відкладення розгляду справи №916/67/20 на 10.03.2022 о 12:30.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України №2102-IX від 24.02.2022.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.
Однак, з огляду на загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, керуючись статтею 3 Конституції України, статтею 29 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", рішенням Ради суддів України №9 від 24.02.2022, враховуючи положення Указу Президента "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, наказом в.о. голови Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 №6-ОД "Про встановлення особливого режиму роботи Південно-західного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових справ до усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.
З огляду на викладене, судове засідання у справі №916/67/20, призначене на 10.03.2022, не відбулося, про що складено відповідну довідку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2022, з огляду на введення в Україні воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації, вирішено про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20 повідомити додатково.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 призначено справу №916/67/20 до розгляду на 15.06.2022 о 10:00; попереджено учасників процесу про те, що явка представників останніх у судовому засіданні 15.06.2022 обов'язковою не визнається, а також запропоновано їм надати до суду апеляційної інстанції заяви про розгляд справи без їх участі або заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
08.06.2022 до апеляційного господарського суду каналами електронного зв'язку надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" б/н та б/д (вх.№3507/21/Д15 від 08.06.2022) про відкладення розгляду справи.
З огляду на те, що явка повноважних представників учасників процесу у судовому засіданні 15.06.2022 обов'язковою не визнавалась, а правова позиція заявника викладена у його відзиві на апеляційну скаргу б/н від 11.10.2021 (вх.№3507/21/Д2 від 11.10.2021), при цьому вищенаведена заява про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого відповідача, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" б/н та б/д (вх.№3507/21/Д15 від 08.06.2022) про відкладення розгляду справи, про що у судовому засіданні 15.06.2022 було постановлено протокольну ухвалу.
У судовому засіданні 15.06.2022 представники апелянтів та сторін участі не брали, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином, що підтверджується матеріалами справи (т.V а.с.60-64).
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20 з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 08.12.1986 між Одеським заводом гумових технічних виробів ("Завод") та Острозьким шиноремонтним заводом ("Підприємство") укладено договір про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, будівництва та експлуатації водноспортивної бази відпочинку (далі - договір б/н від 08.12.1986), за умовами пункту 1.1 якого Завод та Підприємство, виходячи із принципів належної турботи про відпочинок працівників своїх підприємств, які виконують двоєдину виробничу програму по забезпеченню народного господарства резино-технічною продукцією та населення товарами народного споживання, вступають у співпрацю строком на 30 років у сфері організації будівництва будинків, благоустрою території та відпочинку працівників заводу на водноспортивній базі відпочинку Заводу, розташованій по АДРЕСА_5, в прибережній зоні моря.
Пунктом 1.2 договору б/н від 08.12.1986 визначено, що в рамках спільної співпраці сторони приймають рішення про дольову участь Підприємства в будівництві водноспортивної бази відпочинку Заводу.
Згідно з підпунктом б) пункту 2.2 договору б/н від 08.12.1986 Підприємство своїми силами та за рахунок своїх коштів протягом одного (1987-го) року здійснює будівництво тринадцяти двокімнатних будиночків на відведеній ділянці території бази Заводу (із них два цегляних, дачного типу) та приймає остаточно збудовані двокімнатні будиночки на баланс Підприємства.
У пункті 5.1 договору б/н від 08.12.1986 узгоджено, що частина власності Острозького шиноремонтного заводу (Підприємства) у загальній діяльності після проведення будівництва та реконструкції будиночків складає 13, із них два цегляних, дачного типу.
В силу пункту 5.2 договору б/н від 08.12.1986 збудовані на базі відпочинку Заводу на відведеній земельній ділянці за кошти Підприємства тринадцять будиночків відпочинку є власністю Підприємства. Їм присвоюються порядкові номери згідно з загальною нумерацією будиночків на базі відпочинку Заводу.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє протягом 30 років в період з 18.12.1986 до 18.12.2016 (пункт 7.1 договору б/н від 08.12.1986).
У 1995 році Острозький шиноремонтний завод було включено до Переліку підприємств, що підлягають обов'язковій приватизації в 1995 році (додаток №2 до постанови Кабінету Міністрів України №343 від 15.05.1995).
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області №585 від 23.05.1996 затверджено склад комісії з підготовки до приватизації Острозького шиноремонтного заводу.
Згідно з протоколом засідання інвентаризаційної комісії Острозького шиноремонтного заводу №1 від 20.06.1996 комісією були затверджені інвентаризаційні акти.
У протоколі засідання інвентаризаційної комісії Острозького шиноремонтного заводу №2 від 24.06.1996 була погоджена дооцінка основних засобів, на які нараховано 100% знос, на загальну суму 715095 тис.крб. Крім того, було вирішено вилучити з акту оцінки: вартість незавершеного будівництва житлового фонду (7768291 тис.крб), об'єктів, які не підлягають приватизації (3903960 тис.крб), щодо якого встановлено пільги (130835 тис.крб), а також вирішено підтвердити оціночну вартість цілісного майнового комплексу в сумі 107553812 тис.крб.
В подальшому наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області №744 від 28.06.1996 затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу, визначивши вартість цілісного майнового комплексу в сумі 107553812 тис.крб. та розмір статутного фонду в сумі 96465850 тис.крб.
Відповідно до пункту 14.4 зазначеного вище акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу вартість об'єктів, які не підлягають приватизації, становить 4034795 крб.
Як свідчить вказаний акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу від 28.06.1996 та додаток 4а до нього, під час приватизації даного заводу до статутного капіталу не увійшли будиночки в м. Одеса, які введені в експлуатацію у квітні 1990 року.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області №826 від 17.07.1996 Державне підприємство "Острозький шиноремонтний завод" було перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Острозький шиноремонтний завод", а також затверджено статут останнього.
Розпорядженням голови виконкому Острозької міської ради народних депутатів №330 від 25.07.1996 зареєстровано Відкрите акціонерне товариство "Острозький шиноремонтний завод" та його статут.
Відповідно до пункту 1.1 статуту Відкритого акціонерного товариства "Острозький шиноремонтний завод" (далі - статут) останнє засновано відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області №826 від 17.07.1996 шляхом перетворення Державного підприємства "Острозький шиноремонтний завод" у Відкрите акціонерне товариство "Острозький шиноремонтний завод" відповідно до указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" №699/94 від 26.11.1994.
Засновником Відкритого акціонерного "Острозький шиноремонтний завод" є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (пункт 4.1 статуту).
З Переліку державного майна, що не увійшло в статутний фонду ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" вбачається, що до статутного фонду не увійшли розташовані у м. Одеса будиночки в кількості 13 штук загальною площею 136,5 кв.м (стан задовільний; використовуються як база відпочинку).
Згідно з інвентарним описом основних засобів №1, складеним за результатами проведеної інвентаризації станом на 01.10.1997, у складі державного майна, що не увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Острозький шиноремонтний завод", під порядковим номером 2 зазначені будиночки м. Одеса, 1990 року виготовлення, в кількості 13 штук вартістю 2647,95 крб.
У протоколі засідання інвентаризаційної комісії ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" від 25.10.1997 зазначено про прийняття рішення щодо залишення на балансі заводу обладнання їдальні, а будівлі бази відпочинку вирішено і надалі використовувати за призначенням.
В акті перевірки використання та збереження державного майна, що не увійшло в статутний фонд ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" від 31.05.2000 вказано, що в ході перевірки встановлено, зокрема, наступні інвентаризаційні об'єкти: будиночки відпочинку у кількості 13 штук, що розташовані в м. Одеса, загальна площа яких 136,5 кв.м, балансова вартість становить 2647,95 грн, залишкова вартість 0 грн. Дані об'єкти знаходяться в задовільному стані та використовуються за призначенням.
Із переліку нерухомого майна, який є додатком до листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №1/3664 від 21.08.2001, адресованого Відкритому акціонерному товариству "Одеський завод гумових технічних виробів", вбачається, що будиночки відпочинку у власність останнього не передавались.
Відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів №1 від 30.06.2011 проведено зняття фактичних залишків, які рахуються на балансових рахунках ВАТ "Острозький шиноремонтний завод", та встановлено наявність на обліку 13 будиночків відпочинку на суму 21757,64 грн.
Разом з тим, згідно з актом б/н від 30.06.2011, складеним за результатами перевірки будиночків відпочинку у кількості 13 штук, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, під час проведення вказаної перевірки об'єктів державної власності встановлено відсутність 2 дерев'яних будиночків.
Згідно із схематичним планом ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, наявні об'єкти, позначені літерами: "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "El", "Н1", "Х", "Ф", "У", з яких:
-цегляні будинки: "А" розміром 6,85 м на 9,80 м та "Х" розміром 6,68 м на 9,80 м;
-дерев'яні будинки: "Б" розміром 3,76 м на 7,12 м; "В" розміром 3,60 м на 4,25 м; "Д" розміром 3,64 м на 7,07 м; "Г" розміром 7,08 м на 3,60 м; "Е" та "Е1" розміром 3,64 м на 16,03 м; "Н1" 3,60 м на 7,07 м; "Ф" розміром 3,76 м на 7,07 м; "У" розміром 6,91 м на 5,42 м.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Відкрите акціонерне товариство "Острозький шиноремонтний завод" припинено 11.01.2013.
Актом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області про перевірку стану ефективного використання, утримання та збереження державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ "Острозький шиноремонтний завод", але залишилося на його балансі б/н від 30.10.2013 засвідчено, що керівництвом ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" були порушені вимоги чинного законодавства з питань бухгалтерського обліку та інвентаризації державного майна, зокрема, в частині відсутності на об'єктах державної власності інвентарних номерів. Крім того, надано пропозиції Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області щодо присвоєння інвентарних номерів на об'єкти та реєстрації права державної власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, які у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ "Острозький шиноремонтний завод", а також щодо прийняття відповідних ефективних управлінських рішень стосовно вказаних об'єктів нерухомого майна.
В адресованому відповідачу листі №11-05-01882 від 08.05.2018 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області просило допустити представників Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нове БТІ" для здійснення технічної інвентаризації об'єктів державної власності на території водно-спортивної бази, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
У відповідь на вищенаведене звернення відповідач листом №03/01-121 від 05.06.2018 повідомив про відмову у допуску працівників позивача, посилаючись на безпідставність та протиправність їх дій, а також неотримання переліку документів, які підтверджували б факт передачі ПАТ "Одеський завод гумових технічних виробів" відповідних будиночків.
Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20 у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності позивачем факту перебування спірних будинків відпочинку у власності держави.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 задоволено апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях; скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20; позов задоволено; визнано за державою України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях право власності на 11 будинків відпочинку, з яких: 9 двокімнатних дерев'яних будинка ("Б" розміром 3,76 м на 7,12 м; "В" розміром 3,60 м на 4,25 м; "Д" розміром 3,64 м на 7,07 м; "Г" розміром 7,08 м на 3,60 м; "Е" та "Е1" розміром 3,64 м на 16,03 м; "Н1" розміром 3,60 м на 7,07 м; "Ф" розміром 3,76 м на 7,07 м; "У" розміром 6,91 м на 5,42 м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та 2 цегляних дворівневих будинка ("А" розміром 6,85 м на 9,80 м; "Х" розміром 6,68 м на 9,80 м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях 4802,50 грн судового збору, у тому числі за апеляційний перегляд справи.
Дана постанова апеляційного господарського суду обґрунтована наявністю у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які підтверджують те, що під час приватизації Острозького шиноремонтного заводу спірні будиночки до статутного капіталу Відкритого акціонерного товариства "Острозький шиноремонтний завод" не увійшли, а залишились у державній власності, проте відповідач протиправно заперечує належність вказаних будинків відпочинку до об'єктів державної власності, вважаючи їх своєю власністю, та вчиняє дії, які перешкоджають вжиттю позивачем заходів щодо здійснення державної реєстрації права власності на зазначені об'єкти нерухомого майна, що зумовлює наявність підстав для задоволення позову і, відповідно, захисту порушеного права на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.
В подальшому особи, які не були залучені до участі у даній справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також звернулися з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20, посилаючись при цьому на належність їм на праві власності 2 цегляних дворівневих будинків ("A" розміром 6,85 м на 9,80 м та "Х" розміром 6,68 м на 9,80 м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим, за твердженням скаржників, право власності на вказані будинки за результатами розгляду даної справи було безпідставно визнано за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях.
З доданих до апеляційної скарги документів вбачається, що згідно з випискою з рішення (протоколу) №7 засідання Виконкому Ленінської райради народних депутатів від 15.01.1992 на підставі заяви членів Кооперативу "Атлетик" було прийнято рішення про ліквідацію вказаного кооперативу.
14.02.1992 між Акціонерним підприємством "Одеський завод гумових технічних виробів" ("Завод") та Кооперативом "Атлетик" ("Підприємство") укладено договір про взаємне співробітництво у сфері відпочинку та надання культурних послуг б/н (далі - договір б/н від 14.02.1992), відповідно до підпункту а) пункту 2.2 якого Завод надає Підприємству в оренду строком на 30 років земельну ділянку розміром 90 кв.м на базі відпочинку Заводу по АДРЕСА_5 у прибережній зоні для будівництва будинків для працівників Підприємства.
В силу підпункту б) пункту 2.2 договору б/н від 14.02.1992 Підприємство власними силами та за рахунок своїх коштів протягом 5 місяців 1992 року здійснює будівництво двох будинків на відведеній ділянці території бази Заводу та приймає закінчені будівництвом будинки на баланс Підприємства.
За умовами пунктів 5.1, 5.3 договору б/н від 14.02.1992 побудовані на базі відпочинку Заводу на відведеній земельній ділянці за рахунок коштів Підприємства два будинки є власністю Підприємства. Їм присвоюються порядкові номери згідно з загальною нумерацією будинків на базі відпочинку Заводу. Здійснення права власності щодо двох будинків, у тому числі і їх реалізація на власний розсуд у разі ліквідації Кооперативу "Атлетик" у період дії договору, належить виключно Підприємству, як власнику вказаного майна.
До вказаного договору додано аркуш "Особливі відмітки в період дії договору", в якому зазначено про те, що у зв'язку з ліквідацією Кооперативу "Атлетик" згідно з рішенням Ленінської райради народних депутатів №7 від 15.01.1993 правонаступниками (стороною замість кооперативу) за договором б/н від 14.02.1992 виступають ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Підписантами даного аркушу значаться, з однієї сторони, директор Акціонерного підприємства "Одеський завод гумових технічних виробів", а з другої - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які зазначили себе в якості володільців (власників) будинків на базі відпочинку Акціонерного підприємства "Одеський завод гумових технічних виробів". Крім того, на даному аркуші проставлено дату його підписання вищенаведеними особами - 18.01.1992.
За твердженням скаржників, на виконання договору б/н від 14.02.1992 Кооперативом "Атлетик" було побудовано два одноповерхових цегляних будинки площею 34 кв.м кожний, при цьому 11.07.2003 було прийнято рішення Одеської міської ради за №1507-ІV "Про затвердження проекту відведення та надання ВАТ "Одеський завод гумових технічних виробів" в оренду земельної ділянки площею 0,4360 га за адресою: АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування водноспортивної станції".
Доказів будівництва та введення в експлуатацію вказаних будинків, а також існування вищезазначеного рішення Одеської міської ради №1507-ІV від 11.07.2003 апелянтами до суду не подано.
01.10.1992 між Кооперативом "Атлетик " ("Продавець") та ОСОБА_4 ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу будинку для відпочинку на базі відпочинку Акціонерного підприємства "Одеський завод гумових технічних виробів", відповідно до пункту 1.1 якого Продавець у зв'язку з ліквідацією кооперативу за рішенням його ліквідаційної комісії продає Покупцю будинок відпочинку НОМЕР_1 загальною корисною площею 34 кв.м, прилеглою територією 11 кв.м, що розміщений на базі відпочинку Акціонерного підприємства "Одеський завод гумових технічних виробів" по АДРЕСА_5 і є власністю Кооперативу "Атлетик", а Покупець приймає будинок відпочинку у приватну власність та вносить за нього на розрахунковий рахунок Продавця 343203 крб.
Згідно з квитанцією до приходного касового ордеру №1023 від 10.10.1992 ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.1992 сплатив Кооперативу "Атлетик" 342203 крб, при цьому у графі даної квитанції, в якій сума коштів зазначається прописом вказано іншу суму "триста сорок тисяч двісті три крб" (тобто 340203 крб замість 342203 крб).
01.10.1992 між Кооперативом "Атлетик " ("Продавець") та ОСОБА_3 ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу будинку для відпочинку на базі відпочинку Акціонерного підприємства "Одеський завод гумових технічних виробів", за умовами пункту 1.1 якого Продавець у зв'язку з ліквідацією кооперативу за рішенням його ліквідаційної комісії продає Покупцю будинок відпочинку НОМЕР_2 загальною корисною площею 34 кв.м, прилеглою територією 11 кв.м, що розміщений на базі відпочинку Акціонерного підприємства "Одеський завод гумових технічних виробів" по АДРЕСА_5 і є власністю Кооперативу "Атлетик", а Покупець приймає будинок відпочинку у приватну власність та вносить за нього на розрахунковий рахунок Продавця 343203 крб.
Доказів проведення ОСОБА_3 оплати за вказаним договором до суду не надано.
Як стверджують апелянти, після набуття у власність вказаних будинків вищенаведені особи здійснили їх реконструкцію, внаслідок проведення якої площа належного ОСОБА_4 будинку НОМЕР_1 збільшилася до 63,4 кв.м, а площа належного ОСОБА_3 будинку НОМЕР_2 - до 64,2 кв.м.
До апеляційної скарги жодних доказів проведення відповідної реконструкції зазначених будинків не додано.
В подальшому, як зазначено в апеляційній скарзі, ОСОБА_2 набула право власності на будинок для відпочинку площею 63,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 , а ОСОБА_1 - на будинок для відпочинку площею 64,2 кв.м, розташований за цією ж адресою. Правовстановлюючих документів апелянтів на зазначені об'єкти нерухомого майна до апеляційної скарги додано не було.
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на підтвердження своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відзиву на апеляційну скаргу №10-04-3467 від 18.10.2021 (вх.№3507/21/Д3 від 21.10.2021) долучено, зокрема, адресований позивачу лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради №01-18/527-09-02 від 23.04.2021, в якому повідомлено про те, що рішення щодо передачі в приватну власність (надання в оренду, постійне користування) земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (територія водно-спортивної станції), Одеською міською радою не приймалося, а також інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №276923182 від 28.09.2021.
З вищенаведеної інформаційної довідки вбачається, що за Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях зареєстровано право державної власності на 2 цегляних дворівневих будинки ("A" загальною площею 65 кв.м та "Х" загальною площею 64,3 кв.м), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , а за ОСОБА_1 - право приватної власності на дачний будинок площею 64,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 . Жодних відомостей про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_2 вказана довідка не містить.
Закриття провадження - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду.
Підстави для закриття провадження визначені положеннями процесуального закону і свідчать про те, що судове провадження підлягає закриттю у разі встановлення судом певних обставин, зокрема, того, що провадження неправомірно розпочато за відсутності у заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом або не може бути продовжене з інших причин, у тому числі і у зв'язку з волевиявлення сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки. Отже, підставами закриття провадження фактично є обставини, які підтверджують: неправомірність виникнення процесу, неможливість або недоцільність його подальшого продовження.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Ейрі проти Ірландії" та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".
Крім того, в рішенні у справі "Белле проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив про те, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. Таким чином, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
У статті 55 Конституції України закріплене право людини і громадянина на судовий захист.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Згідно з частиною першою статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
В силу частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
З наведеного слідує, що Господарським процесуальним кодексом України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Отже, особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. При цьому обов'язковою умовою для наявності такого права є вирішення судом у справі питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки. У такому разі особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї такого права, обґрунтувавши наявність трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) права, (2) інтереси та (3) обов'язки, у той час як суд має з'ясувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому, або ж це рішення матиме вплив на інтереси скаржника тощо.
При розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги.
Аналогічний правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 14.08.2019 у справі №62/112.
Таким чином, сам по собі факт відкриття апеляційного провадження жодним чином не свідчить про те, що апеляційний господарський суд вже на стадії прийняття апеляційної скарги до розгляду з'ясував, що оскаржуване судове рішення зачіпає права, інтереси та (або) обов'язки скаржника, натомість вказане питання досліджується судом апеляційної інстанції лише після прийняття апеляційної скарги, поданої з дотриманням встановлених процесуальним законом вимог.
Колегія суддів враховує, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 19.06.2018 у справі №910/18705/17, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 03.06.2019 у справі №910/6767/17, від 25.10.2019 у справі №910/16430/14 та від 05.05.2020 у справі №910/9254/18.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду міститься в постанові від 21.09.2020 у справі №910/13119/17.
У разі встановлення господарським судом відповідних обставин останній вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (частина друга статті 50 Господарського процесуального кодексу України), та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3 якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов'язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку немає правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб'єкта апеляційного оскарження.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №908/2913/19.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що у матеріалах справи відсутні та скаржниками до суду не подано жодних правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності останніх на будиночки, право власності на які було визнано за Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 у даній справі.
Не подано скаржниками і жодних доказів на підтвердження викладених ними в апеляційній скарзі обставин виконання договору б/н від 14.02.1992 шляхом будівництва та введення в експлуатацію відповідних будиночків, їх реконструкції зі зміною геометричних розмірів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , а також подальшого набуття у власність реконструйованих об'єктів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що фактично унеможливлює встановлення судом правового зв'язку між спірним майном та апелянтами.
Наданий скаржниками аркуш "Особливі відмітки в період дії договору", в якому ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зазначили себе в якості правонаступників Кооперативу "Атлетик" за договором про взаємне співробітництво у сфері відпочинку та надання культурних послуг, укладеним між Акціонерним підприємством "Одеський завод гумових технічних виробів" та Кооперативом "Атлетик", та, відповідно, в якості володільців (власників) будинків на базі відпочинку Акціонерного підприємства "Одеський завод гумових технічних виробів", на переконання суду, не має доказового значення у зв'язку з низкою неспівпадінь, зокрема, датою підписання цього аркушу значиться 18.01.1992, натомість безпосередньо у тексті документу містить посилання на рішенням Ленінської райради народних депутатів датоване 15.01.1993 та вищенаведений договір про взаємне співробітництво у сфері відпочинку та надання культурних послуг, який датований 14.02.1992. Таким чином, відповідно до зазначеного аркушу правонаступництво за договором відбулося раніше підписання цього ж самого договору, що з правової точки зору є неможливим.
Твердження скаржників про те, що право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на 2 цегляних дворівневих будинки, які на наявному у матеріалах справи схематичному плані позначені літерами ("A" та "Х"), підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та технічними паспортами, колегією суддів оцінюються критично, оскільки відповідних документів апелянтами до суду не подано, при цьому судом враховується, що у будь-якому разі державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, натомість при дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17.
Водночас технічний паспорт виступає документом, який містить відомості щодо проведеної технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, зокрема, інформацію про його місцезнаходження (адресу), склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, ім'я/найменування замовника, відомості щодо суб'єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт, тощо, а тому відповідні технічні паспорти, навіть у разі їх подання скаржниками до суду, не можуть вважатися правовстановлюючими документами у розумінні чинного законодавства та, відповідно, жодним чином не підтвердили б право власності останніх на спірні будиночки.
Крім того, у матеріалах відсутні докази тотожності зареєстрованого за ОСОБА_1 дачного будинку площею 64,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 з жодним із двох зареєстрованих за Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях цегляних дворівневих будинків ("A" загальною площею 65 кв.м або "Х" загальною площею 64,3 кв.м), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , адже вказані об'єкти відрізняються за низкою характеристик (зокрема, реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна, площами, адресами, складовими частинами об'єкта нерухомого майна).
Доданими до апеляційної скарги двома договорами купівлі-продажу будинку для відпочинку на базі відпочинку Акціонерного підприємства "Одеський завод гумових технічних виробів" від 01.10.1992, укладеними Кооперативом "Атлетик " окремо з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , жодним чином не ідентифікується факт того, що будинки для відпочинку, які стали предметом цих договорів, є саме тими будинками, право власності на яке було визнано за позивачем у даній справі, тим більше, що доказів проведення ОСОБА_3 оплати за відповідним договором до суду не надано, а надана апелянтами квитанція до приходного касового ордеру №1023 від 10.10.1992 про сплату ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.1992 вартості будиночку містить істотні недоліки оформлення у вигляді неточності суми сплачених коштів (цифрами вказана одна сума - 342203 крб, а прописом інша - 340203 крб).
Жодних речових прав на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також не набули, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради №01-18/527-09-02 від 23.04.2021. Доказів зворотнього апелянтами не надано.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на недоведеність апелянтами свого права власності на 2 цегляних дворівневих будинки ("A" розміром 6,85 м на 9,80 м та "Х" розміром 6,68 м на 9,80 м), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на які в межах розгляду даної справи було визнано за Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, а також беручи до уваги те, що як мотивувальна частина рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20 не містить жодного висновку суду про права та обов'язки ОСОБА_1 або ОСОБА_2 , так і резолютивна частина вказаного рішення не стосується прав та обов'язків скаржників, що свідчить про відсутність правового зв'язку між оскаржуваним рішенням та апелянтами, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 даним рішенням не зачіпаються, а відтак останні не є належними суб'єктами апеляційного оскарження у розумінні процесуального закону, що, в свою чергу, зумовлює наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження за їх апеляційною скаргою на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 232-235, 240, 264, 281 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі №916/67/20.
Матеріали справи №916/67/20 повернути до Господарського суду Одеської області.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 20.06.2022.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя І.Г. Філінюк