Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/257/22 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.286 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
16.06.2022 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 наухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14.06.2022, якоюстосовно підозрюваного
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мартоноша, Новомиргородського району, Кіровоградської області, українцю, громадянину України, з повною вищою освітою, одруженому, який має на утриманні малолітню дитину 2020 року народження, працює заступником директора СТОВ «Степове», військовослужбовець ЗСУ, перебуває на посаді командира роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимому,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12022120000000412 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, строком на 60 днів, а саме: з 19 год. 33 хв. 12.06.2022 р. до 19 год. 33 хв. 10.08.2022 року, без визначення розміру застави,
Слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_9 звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, строком на 60 днів з можливістю внесення застави у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.
В обґрунтування клопотання зазначив, що в провадженні відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Кіровоградській області знаходяться матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12022120000000412за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Органом досудового розслідуванням ОСОБА_8 повідомлено про підозру в тому, що він 12.06.2022 у світлу пору доби керував броньованою машиною БРДМ-2, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності ТОА «Мисливське господарство «Урочище Дівиця». Грубо порушуючи вимоги п.п. 21.1, 21.11 (а) Правил дорожнього руху України (далі ПДР України; п. Дозволяється перевозити пасажирів у транспортному засобі, обладнаному місцями для сидіння в кількості, що передбачена технічною характеристикою так, щоб вони не заважали водієві керувати транспортним засобом і не обмежували оглядовість, відповідно до правил перевезення; п. 21.11 (а) Забороняється перевозити: a) пасажирів поза кабіною автомобіля (крім передбачених цими Правилами випадків перевезення пасажирів у кузові вантажного автомобіля з бортовою платформою або в кузові-фургоні, призначених для перевезення пасажирів), у кузові автомобіля-самоскида, трактора, інших самохідних машин, на вантажному причепі, напівпричепі, в причепі-дачі, в кузові вантажного мотоцикла) на відстані 57,1 м від електроопори № 101?116 здійснив виїзд на водоймище, що знаходиться в с. Мартоноша Новомиргородської територіальної громади Новоукраїнського району Кіровоградської області, при цьому маючи п'ять пасажирів всередині машини та сім пасажирів поза кабіною броньованої машини БРДМ-2, що не обладнана місцями для сидіння та технічною характеристикою не передбачена для перевезення даної кількості осіб.
Рухаючись по водоймищу під назвою «Степове» у напрямку сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Степове», водій ОСОБА_8 проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, чим грубо порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б, д) ПДР України (п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну…. і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху).
Під час подальшого руху, близько о 16.00 год., перебуваючи посередині ставку, на відстані 80 м до берегу, що знаходиться за координатами 48.7363602, 31.7972040, керуючи вищевказаною броньованою машиною, нехтуючи елементарними вимогами щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, порушуючи вимоги п. 12.1 ПДР України (п.12.1 Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, … і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним) не впоравшись із керуванням допустив затоплення керованого ним БРДМ-2, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у даному водоймищі на глибину 5 м.
Тобто, порушення вищезазначених вимог ПДР України водієм ОСОБА_8 перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою, що сталась та у результаті якої пасажири БРДМ-2, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_5 , загинули на місці події.
Таким чином, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель трьох потерпілих.
Ухвалою слідчого судді задоволено вказане клопотання. Застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, а саме: з 19 год. 33 хв. 12.06.2022 р. до 19 год. 33 хв. 10.08.2022 року, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 просить змінити ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14.06.2022р. та визначити розмір застави.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що слідчий суддя безпідставно не визначив розмір застави, оскільки як сторона обвинувачення у своєму клопотанні, так і сторона захисту під час розгляду справи заявляли відповідне клопотання. Рішення суду є необґрунтованим та не відповідає обставинам справи. Слідчий суддя не повній мірі врахував всі обставини, в тому числі обґрунтованість підозри.
Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_7 , який просив визначити розмір застави, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу, які надійшли на електронну адресу із районного суду та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Також, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому й має запобіжний захід.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст.. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_8 до повідомленої йому підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме:
- рапортом чергового ВП № 1 (м. Мала Виска) Новоукраїнського РВП ГУНП в Кіровоградській області;
- протоколом огляду місця події від 12.06.2022, де зафіксовано місце затоплення броньованої машини БРДМ-2, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- протоколом огляду місця події від 12.06.2022, де зафіксовано місце виїзду броньованої машини БРДМ-2, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на водоймище;
- протоколом огляду місця події, а саме оглянуто трупи потерпілих ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_13 ;
- протоколом слідчого експерименту із свідком ОСОБА_13 .
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.
Під час апеляційного розгляду захисник обвинуваченого заперечував проти застосованого судом першої інстанції запобіжного заходу.
Проте, тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від органу досудового розслідування та/або суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_8 розуміючи, що злочин передбачений ч. 3 ст. 286 КК України є тяжкими може вчинити спроби направленні на переховування від суду.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків та іншого співучасника злочинуне лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 добре зазнає свідків, тому є вагомі підстави вважати, що у разі застосування до нього альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов'язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_8 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання,то такі доводи захисника на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
Доводи апеляції захисника про те, що судом першої інстанції не враховано особу ОСОБА_8 колегія суддів вважає частково обґрунтованими, проте враховує, що у нього наявний високий ризик можливості переховування від суду та з метою уникнення кримінальної відповідальності.
В той же час, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, колегія суддів вважає, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить виконанням підозрюваним процесуальних обов'язків.
А тому, погоджується з доводами прокурора про застосування запобіжного задуху саме у вигляді тримання під вартою та вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Разом із цим, надаючи на момент апеляційного розгляду заявленого клопотання оцінку можливості підозрюваного ОСОБА_8 переховуватися від слідства, колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.
25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п'ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод .
Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.
Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи, а в даному до ОСОБА_14 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Так, у справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.
Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
У той же час, Європейський суд зазначає, що національний суд, який вирішує питання про взяття особи під варту, повинен визначити, чи виправдовують інші підстави, наведені органом досудового розслідування, позбавлення особи свободи.
Суд у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов'язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Так, відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зенцов і інші проти Російської Федерації» до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим.
Особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, має бути завжди звільнена до суду, за винятком випадків, коли Держава може довести, що існують «істотні і достатні» причини для обґрунтування безперервного утримання під вартою».
Згідно з п. 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов'язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правил статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.
Національні судові органи повинні розглядати всі факти, які свідчать за і проти наявності суспільного інтересу, що виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від принципу поваги свободи особистості, і викладати їх в своїх рішеннях про відмову в задоволенні клопотань про звільнення осіб з під варти.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що не може бути підставою для тримання підозрюваного ОСОБА_14 під вартою, очікування призначення йому покарання у виді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».
Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні: а) ризик того, що підсудний не з'явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (справи: «Смирнова проти Росії» «Пірузян проти Вірменії». «Тирон проти Румунії»).
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.
Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що такий ризик маловірогідний і необхідність в утриманні особи під вартою відсутня (рішення «Панченко проти Росії»).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення ЄСПЛ «Сулаоя проти Естонії»). При цьому, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (п. 64 рішення ЄСПЛ «Ноймайстер проти Австрії»).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Однак, як вбачається з матеріалів, слідчий ОСОБА_9 у своєму клопотанні від 13 червня 2022 року, необхідність застосування ОСОБА_8 запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою та неможливість застосування інших більш м'яких запобіжних заходів обґрунтовує лише: тяжкістю вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України; переховуванням від слідства, можливістю незаконного впливу на свідків та знищення доказів.
Разом з цим, слід відмітити, що версія слідства про порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом є передчасною, оскільки вбачається, що автомобіль використовувався, як плавальний засіб, а при його використанні було порушено чинні на транспорті правила, що убезпечують рух, а також правила , норми і стандартів виготовлення, переобладнання транспортних засобів, якщо це спричинило загибель людей, що передбачено ст. 291 КК України. За таких підстав обґрунтованість підозри є сумнівною.
Проте, враховуючи мету і підстави застосування запобіжних заходів, що їх передбачено ст. 177 КПК України, а також зважаючи на дані матеріалів клопотання, колегія суддів переконана у необхідності застосування на початковому етапі досудового розслідування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання його під вартою.
Наявні у матеріалах клопотання дані підтверджують наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що у разі обрання відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, вказане не забезпечить на початковому етапі досудового розслідування та у подальшому, належного виконання останнім процесуальних обов'язків і надасть йому змогу переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків з метою зміни їхніх показань; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Нормами частини 3 ст.183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави.
Частиною 5 ст.182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається у межах, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на рівні 2481 гривень.
З клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_9 звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, з можливістю внесення застави у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.
Однак в клопотанні слідчий не обґрунтовує необхідність внесення застави саме 1 000 000 (один мільйон) гривень.
В той же час необхідно зазначити про те, що з матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_8 одружений, має на утриманні малолітню дитину 2020 року народження, працює заступником директора СТОВ «Степове», військовослужбовець ЗСУ, перебуває на посаді командира роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , має постійне місце проживання, раніше не судимий.
Таким чином, враховуючи те, що слідчий просив у своєму клопотанні визначити розмір застави ОСОБА_8 колегія судів вважає, що йому необхідно визначити розмір застави.
При визначенні розміру застави колегія суддів враховує тяжкість злочину, у якому підозрюється ОСОБА_8 , його сімейний та майновий стан, зокрема те, що він має міцні соціальні зв'язки, підозрюється у вчиненні необережного тяжкого злочину, раніше не судимий, відшкодовує завдані матеріальні та моральні збитки потерпілим, які є його близькими друзями, при цьому одна потерпіла є його похресницею, а інша кумою, висловлює щирий жаль з приводу скоєного.
За таких підстав, на переконання колегії суддів, - застава у розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб буде достатньою для забезпечення підозрюваним ОСОБА_8 обов'язків та не становитиме для нього надмірного фінансового тягаря.
Керуючись ст.ст.176, 177, 181, 183, 184, 194, 196, 376, 405, 407, 409, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14.06.2022, якоюстосовно підозрюваного ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12022120000000412 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, - скасувати.
Клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_9 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 червня 2022 року № 12022120000000412, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, про застосування запобіжного заходу, - задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, а саме: з 19 год. 33 хв. 12.06.2022 р. до 19 год. 33 хв. 10.08.2022 року
Дата закінчення дії ухвали 19 год.33 хв. 10.08.2022.
Визначити розмір застави у сумі 200 (двохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (2481 грн х200), що складає 496200 грн.
Застава може бути внесена на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме на депозитний рахунок Кропивницького апеляційного суду № UA928201720355299001000086310, код ЄДРПОУ: 42265404; МФО:
820172; банк одержувача: Держказначейська Служба України м. Київ; призначення платежу - застава за підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12022120000000412 від 12.06.2022 року.
Після внесення застави підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - звільнити з-під варти негайно.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народження наступні обов'язки:
1)прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за кожною вимогою;
2) не відлучатися із с. Мартоноша, Новоукраїнського району Кіровоградської області без дозволу слідчого, прокурора, суду;
3)повідомляти слідчого або суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;
4) утримуватись від спілкування як особисто так і через третіх осіб з свідками у кримінальному провадженні, за винятком участі в слідчих діях та в суді.
Роз'яснити ОСОБА_8 , що відповідно до ч. ч. 8, 9 ст. 182 КПК України у разі, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця, в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.
Ухвала апеляційного суду Кіровоградської області є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4