Справа № 346/2187/19
Провадження № 11-кп/4808/230/22
Категорія ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач Повзло
20 червня 2022 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12019090180000241 за апеляційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2022 року, якою клопотання задоволено, до
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хартум Андіжонського району Андіжонської області Республіки Узбекистан, жителя АДРЕСА_1 , громадянина Республіки Узбекистан, непрацюючого, з середньою освітою, несудимого,
який вчинив суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою до набрання ухвалою законної сили залишено без змін.
Процесуальні витрати по проведенню судових експертиз віднесено за рахунок держави.
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_9 ,
Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що судом не дотримано вимог ст. 370 КПК України. Керуючись ст. ст. 92, 93 КК України, п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», ст. ст. 512, 513 КПК України, з огляду на висновок судово-психіатричного експерта № 146 від 10 листопада 2021 року, зазначає, що суд повинен був встановити факт вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, у відповідності до ч. 2 ст. 372 КПК України встановити обставини вчинення кримінального правопорушення із посиланням на докази, навести мотиви неврахування окремих доказів, і тільки після цього вирішувати питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Стверджує, що суд цього не зробив, зазначив лише, що останній обвинувачується у вчиненні суспільно-небезпечного діяння, що в судовому засіданні знайшла причетність обвинуваченого до вчинення суспільно-небезпечного діяння, що він вчинив суспільно-небезпечне діяння. Зауважує, що всупереч ст. 508 КПК України суд обрав ОСОБА_7 запобіжний захід, який не передбачений для осіб цієї категорії.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що 17 березня 2019 року близько 22 год. 30 хв., перебуваючи неподалік будинку АДРЕСА_2 , в ході розмови з ОСОБА_10 , на ґрунті неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті і бажаючи її настання, використовуючи кишеньковий розкладний ніж, який відноситься до різновиду ножів господарсько-побутового призначення та не є холодною зброєю, наніс потерпілому не менше десяти ударів у грудну клітку та живіт та не менше одного удару в ліве стегно.
Обвинувачений виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення злочинного умислу, спрямованого на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому. Однак, з причин, що не залежали від його волі, наслідки, охоплювані його умислом, спрямовані на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, не настали.
Внаслідок вказаних протиправних дій обвинуваченого потерпілому спричинено тілесні ушкодження у вигляді: проникаючих колото-різаних ран грудної клітки з ушкодженням пристінкової плеври та міжреберних м'язів, що супроводжувалось розвитком лівобічного та правобічного гемотораксу, проникаючих колото-різаних ран живота з ушкодженням купола діафрагми, правої долі печінки, селезінки, колото-різаної рани лівого стегна, які супроводжувались розвитком травматичного та постгеморагічного шоку тяжкого ступеня і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити;
- ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_9 просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що її необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення не дотримався вказаних вимог закону.
Так, до суду першої інстанції надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019090180000241 про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України. (том 1 а.п. 2-7).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення, а відповідно до ч. 1 ст. 18 КК України суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 77-2019 від 03 квітня 2019 року (том 2 а.п. 190-193) ОСОБА_7 будь-якими психічними розладами (в тому числі і тимчасовими) не страждає і не страждав в період, що відноситься до інкримінованих щодо нього протиправних дій, перебував та перебуває на момент проведення експертизи в стані, при якому здатний в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Таким чином, зміст цієї експертизи свідчить про осудність ОСОБА_7 станом на час вчинення діяння, що ставиться йому у вину згідно з обвинувальним актом.
Разом з тим, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 146 від 10 листопада 2021 року (том 3 а.п. 155-158) ОСОБА_7 страждає тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності у формі дисоціативного розладу, субступорозний синдром, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. До виходу із хворобливого стану потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом. Під час інкримінованих йому дій обвинувачений хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим чи іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Так, згідно з ст. 92 КК України примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 93 КК України примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначаються, крім іншого, встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 503 КПК України передбачено, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
В силу ч. 2 ст. 512 КПК України судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 513 КПК України під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання:
1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення;
2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою;
3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності;
4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання;
5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Визнавши доведеним, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.
Встановивши, що суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення не було вчинено або вчинено іншою особою, а також якщо не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, суд постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру та закриває кримінальне провадження.
Також, у відповідності до ч. 1 ст. 335 КПК України у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб.
Під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи прокурора про те, що всупереч цим вимогам закону суд першої інстанції не навів встановлених обставин з посиланням на докази, не зробив висновків про те, чи мало місце кримінальне правопорушення та чи вчинено його ОСОБА_7 , зазначивши лише, що останній обвинувачується у вчиненні суспільно-небезпечного діяння, що в судовому засіданні знайшла причетність обвинуваченого до вчинення суспільно-небезпечного діяння, що він вчинив суспільно-небезпечне діяння.
Суд першої інстанції фактично зробив висновки про вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка згідно з відомостями в матеріалах провадження на той час визнається осудною.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції передчасно, не перевіривши належним чином всі обставини кримінального провадження, застосував до ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 515 КПК України у разі видужання особи, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу або в неї настав тимчасовий розлад психічної діяльності чи інший хворобливий стан психіки, які позбавляли її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів своєю ухвалою припиняє застосування примусових заходів медичного характеру. Постановлення ухвали суду про припинення застосування примусових заходів медичного характеру є підставою для проведення досудового розслідування чи судового провадження.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васильєв проти України» (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року «повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції вважає, що через порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є істотними (п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України) та неправильне застосування закону України про кримінальнувідповідальність(п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України) ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно розглянути кримінальне провадження з суворим дотриманням норм КПК України та ухвалити законне, обґрунтоване, вмотивоване та справедливе рішення.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на даний час продовжує існувати потреба у застосуванні до ОСОБА_7 такого виду запобіжного заходу як тримання під вартою.
З врахуванням даних подію кримінального правопорушення, його тяжкість, передбачене законом покарання, відомостей про особу обвинуваченого, з метою забезпечення виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню виникненню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання запобіжного заходу, на даний час не зникли і не зменшились, з огляду на недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 продовжити на 60 днів.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 415, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2022 року про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 на строк 60 днів до 18 серпня 2022 року включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4