Справа № 201/2656/21
Провадження № 2/201/215/2022
Іменем України
24 травня 2022 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С.,
за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та про відшкодування збитків, які виникли в результаті перешкоджання в користуванні власністю,
15.03.2021р. (згідно поштового відправлення - а.с. 20 т. 1) ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та про відшкодування збитків, які виникли в результаті перешкоджання в користуванні власністю (а.с. 2-4 т. 1).
Ухвалою судді Наумової О.С. від 17.03.2021р. позовну заяву залишено без руху і позивачеві наданий строк для усунення її недоліків (а.с. 22 т. 1).
Після усунення позивачем недоліків шляхом сплати судового збору (а.с. 25 т. 1), ухвалою судді Наумової О.С. від 23.03.2021р. відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 28 т. 1).
Ухвалою суду від 31.05.2021р. відмовлено прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення витрат на оплату житлово-комунальних послуг (а.с. 152 т. 1).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.10.2021р. ухвалу суду від 31.05.2021р. про повернення зустрічної позовної заяви залишено без змін (а.с. 185 - 189 т. 1).
Ухвалою суду від 31.05.2021р. відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів (а.с. 153 - 154 т. 1).
В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що він є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , придбаної за рахунок кредитних коштів, про що Дніпропетровською міською радою видано 29.12.2009р. свідоцтво про право власності НОМЕР_1 .
12.08.1988р. між сторонами був зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпро від 25.02.2015р. по справі 201/9157/14-ц, яке набрало законної сили 05.06.2015р. за наслідками оскарження в апеляційному порядку.
З серпня 2012 року сторони фактично не проживають однією сім'єю, спільне господарство не ведуть.
11.06.2015р. відповідачка ОСОБА_2 звернулась до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовом про поділ майна подружжя, визнання права власності у спільній сумісній власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності, стягнення грошової компенсації (справа № 183/3589/15). Відповідачка змінила замки на вхідних дверях, не допускає позивача у квартиру, не дозволяє вселитись в спірну квартиру, влаштовує сварки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача і ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_4 , яка зареєстрована у спірній квартирі. Шлюб з ОСОБА_5 зареєстрований 10.12.2016р.
Оскільки наприкінці 2017 року нова родина позивача потребувала житло, а трирічна донька мала відвідувати дошкільний заклад, позивач був змушений винайняти житло, домовившись із відповідачкою про компенсації збитків за користування власністю після набрання законної сили рішенням про поділ майна. Однак після набрання 24.12.2020р. рішенням суду у справі про поділ майна, відповідачка збитки не компенсувала.
Згідно із технічним паспортом від 02.11.2012р. на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , квартира має загальну площу 91 кв.м., житлову 60,8 кв.м., складається з 1-вітальні площею 29,8 кв.м., 2-шафи площею 0,4 кв.м., 3-шафи площею 0,6 кв.м., 4-шафи площею 0,6 кв.м., 5-житлової площею 17,0 кв.м., 6-шафи площею 0,3 кв.м., 7-коридору площею 3,9 кв.м., 8-шафи площею 0,3 кв.м., 9-шафи площею 0,6 кв.м., 10-житлової площею 14,0 кв.м., 11-санвузла площею 6,5 кв.м., 12-кухні площею 13,3 кв.м., І-балкона площею 0,5 кв.м., ІІ-лоджії площею 3,2 кв.м.
Родина позивача складається з трьох осіб, у т.ч. дитини віком 6 років. Вважав, що у його користування має бути виділена житлова кімната 1-вітальня площею 29,8 кв.м. та житлова кімната 5-житлової площею 17,0 кв.м., а також лоджія II-площею 3,2 кв.м., яка до цих кімнат примикає, у користуванні відповідачки має бути виділена окремо розташована житлова кімната 10 житловою площею 14,0 кв.м., а також балкон І - площею 0,5 кв.м., який до примикає до цієї кімнати.
Місця загального користування, а саме: 3-шафи площею 0,6 кв.м., 4-шафи площею 13 кв.м., 6- шафи площею 0,3 кв.м., 7- коридору площею 3,9 кв.м., 8-шафи площею 0,3 кв.м., 9 - шафи площею 0,6 кв.м., 11-санвузла площею 6,5 кв.м., 12-кухні площею 13,3 кв.м. слід залишити з загальному користуванні сторін.
На підставі викладеного, просив усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом вселення із встановленням порядку користування квартирою; стягнути з ОСОБА_2 збитки, які виникли в результаті перешкоджання у користуванні власністю у розмірі 468 000,00 грн.. компенсувати судові витрати.
Відповідачка позовні вимоги не визнала. 31.05.2021р. представник відповідача - адвокат Якубук М.В. (діє на підставі від 31.05.2021р.) надала відзив на позовну заяву (а.с. 51 - 53 т. 1), у якому не погодилася із позовними вимогами. Зазначила, що відповідачка не чинить перешкоди вселенню позивача. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною cyмісною власністю сторін. Позивач за власним бажанням у квартирі не проживає з 2014 року, оскільки створив нову сім'ю і переїхав до іншого житла. В утриманні житла участі не бере, комунальні послуги не сплачує. Вважала, що позивач не довів належними доказами того, що відповідачка змінила замки, у нього вістуні ключі, фактів недопуску до квартири. Позивач не звертався до відповідачки із пропозиціями щодо користування квартирою, тому відповідачка не може висловити згоду на встановлення порядку користування житловим приміщенням або її відсутність. Твердження позивача про те, що сторони не досягли згоди про користування квартирою є передчасним, тому звернення до суду із цією вимогою також є передчасним. Сторони є співвласниками квартири у рівних частках. Проте, позивач просить встановити порядок користування, який значно зменшує обсяг прав власності відповідача, а саме: виділити собі у користування загальну площу 50 кв.м, а у користування відповідачки загальну площу - 14,05 кв.м. Тобто, позивач просить виділити в користування відповідачки площу, меншу у три рази, ніж собі. Порядок користування квартирою не враховує баланс інтересів співвласників та не забезпечує рівні умови здійснення ними своїх прав. Наявність конфлікту унеможливить проживання позивача із новою сім'єю в одному приміщенні. Позивач має у власності нерухоме майно, у якому фактично проживає. Не погодилася із наявністю правових і фактичних підстав для відшкодування збитків. Просила відмовити у задоволенні позову.
Разом із відзивом представник відповідачки поставила позивачеві запитання у порядку ст. 93 ЦПК України (а.с. 94 т. 1), на які представник позивач надав відповіді (а.с. 8 т. 2).
Позивач і його представник - адвокат Садовський І.В. в судове засідання не з'явилися, про дату, місце і час розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. 32, 38, 45, 155, 198 т. 1). 28.02.2022р. представник позивача надавав заяву, у якій просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав повністю (а.с. 1 т. 2).
Відповідачка і її представники - адвокати Якубук М.В., Кім Г.В., Зарвій І.Л. в судове засідання в судове засідання не з'явилися, про дату, місце і час розгляду справи були неодноразово повідомлені належним чином (а.с. 31, 33-34, 38, 45, 155, 199 т. 1). 24.05.2022р. представник відповідачки - адвокат Зарвій І.Л. надавав заяву, у якій просив справу розглядати без фіксації технічними засобами, Просив у задоволенні позовних вимог відмовити, вважав, що вимоги не підтверджені належними і допустимими доказами, які вказують на порушення прав позивача з боку відповідачки (а.с. 35 т. 2).
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Встановлено, що сторони з 12.08.1988р. перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпро від 25.02.2015р. по справі 201/9157/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.06.2015р., шлюб розірвано, що сторонами не заперечується.
Позивач ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , згідно виданого 29.12.2009р. Дніпропетровською міською радою свідоцтва про право власності НОМЕР_1 . Право власності зареєстроване 31.07.2014р., про що надана Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 6 - 7 т. 1).
Квартира набута під час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю сторін згідно положень ст. 60 СК України і не заперечується сторонами.
Позивач стверджує, що з серпня 2012 року сторони фактично не проживають однією сім'єю, спільне господарство не ведуть. Відповідачка змінила замки на вхідних дверях, не допускає в квартиру, не дозволяє вселитись.
Судом встановлено що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача і ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_4 , яка зареєстрована у спірній квартирі (а.с. 148 т. 1).
Шлюб з ОСОБА_6 укладено 10.12.2016р., що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с. 10 т. 1).
З Єдиного державного реєстру судових рішень України судом встановлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.02.2020р. по справі № 183/3589/15, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду 24.12.2020р., у справі №183/3589/15 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання права власності у спільній сумісній власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності, стягнення грошової компенсації, а також зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково.
Визнано об'єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , серед іншого, квартиру АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину за кожним на квартиру АДРЕСА_2 .
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплено положення, відповідно до яких громадяни, що мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
Згідно частин 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За положенням ч.ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Судом встановлено, що квартира належить сторонам на праві спільної часткової власності. Між сторонами не досягнуто згоди щодо спільного користування квартирою, однак квартира має бути у вільному користуванні обох сторін.
Згідно із ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.
Відповідно до пункту 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що норми ст.ст. 15, 16, 386, 391 ЦК гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.
Відповідно до положень ст.ст. 16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Для захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, особа може використовувати вимоги про: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (абзаци 1-10 частини другої статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чиінтересу, характеру його порушення, та призводить до їх відновлення.
Суд вважає доведеними і обґрунтованим позовні вимоги про усунення позивачеві перешкод у вселення до спірної квартири, оскільки на момент розгляду справи встановлено, що відповідачка проживає у спірній квартирі, нею це не заперечується. Позивач у квартирі не проживає і має намір вселитися.
Позивач проживає в орендованій квартирі на підставі договору оренди квартири (жилого приміщення), укладеного 18.12.2017р. Факт передання квартири в оренду підтверджується актом виконаних робіт № 1/20 від 18.12.2020р. (а.с. 12 - 17 т. 1).
Представник позивача, підтримуючи вимоги, зазначив, що він не може наразі потрапити до квартири. Надіючи відповіді на питання відповідачки, вказував, що користувався тимчасово орендованим нерухомим майном. Відповідачка перешкоджала позивачеві користуватися частиною спірної квартири. Само по собі подання позову є підтвердженням перешкоджання. Вважав, що позивач не повинен доводити наявність або відсутність у себе іншого нерухомого майна, оскільки спірним є питання права користування саме частиною квартири. Так само і наявність реєстрації не стосується обставин даної справи.
Заперечуючи проти позову, відповідачка вказувала, що позивач не сплачує за комунальні послуги з травня 2018 року, звернулася із зустрічною позовною заявою, у прийнятті якої судом було відмовлено. Відповідачка оскаржувала дану ухвалу в апеляційному порядку, вважаючи, що суд безпідставно відмовив у прийнятті зустрічного позову. Означене вказує про наявність спору між сторонами щодо утримання і користування квартирою, яку відповідачка фактично займає самостійно.
Суд не приймає доводи відповідачки про те, що наявність конфліктних відносин унеможливлює для позивача проживання у квартирі (хоч самому хоч із сім'єю), оскільки ці підстави не можуть зумовлювати відмову у задоволенні позовних вимог про вселення, оскільки відсутні для цього законні підстави. Так само і наявність у позивача у власності нерухомого майно, у якому він проживає не зумовлює позбавлення його права на користування спірною квартирою.
З урахуванням викладеного, вимоги позивача підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про визначення порядку користування квартирою, то суд з цього приводу зазначає, що особливістю спільного майна є те, що є співвласники, володіють і користуються і розпоряджаються ним спільно.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно із ч. 1 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ст. 358 ЦК України).
Відповідно до пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1995 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998) № 15 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною часткою власності, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або ті, які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Ця норма свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
У даному випадку, оскільки квартира є спільною сумісною власністю, співвласники мають рівні права щодо користування квартирою.
Сторонами не надано суду відповідних доказів (висновків експерта, актів обстеження тощо) щодо можливого порядку користування квартирою.
Критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року № 6-1500цс15 та до подібних правових висновків дійшов верховний Суд у постанові від 03.10.2018р. у справі № 363/928/16-ц, провадження № 61-24395св18 і така ж позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 12.12.2019р. по справі № 639/2184/16-ц, провадження № 61-15936св18.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про вселення до квартири підлягають задоволенню шляхом вселення до квартири із визначенням права користування всією квартирою.
Вимоги позивача про стягнення збитків в розмірі 468 000,00 грн. не можуть бути задоволені, з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.09.2020р. у справі № 500/6738/16-ц (провадження № 61-41707св18) зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018р. у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Отже, позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Визначаючи підстави і розмір збитків, позивач вважає, що збитки завдані відповідачкою внаслідок користування його власністю, однак відповідних доказів завдання шкоди і її розміру не надав, тому у цій часині вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення оплати за отримання правничої допомоги з відповідача, суд дійшов такого висновку.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг на виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited»проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
На підтвердження надання правової допомоги представником відповідачки - адвокатом Якубук М.В. наданий ордер від 31.05.2021р., який підтверджує факт укладення договору від 20.01.2020р. № 08/20 (а.с. 69 т. 1), попередній (орієнтований) розрахунок витрат на правову допомогу з детальним описом і вартістю кожної послуги (а.с. 53 т. 1). Відповідно до опису робіт, за складання і подання відзиву на позов визначено гонорар у розмірі 4000,00 грн., які суд бере до уваги. Інші витрати - складання і подання клопотання про витребування доказів, інших документів, участь у судовому засідання, не можуть бути розподілені, оскільки у задоволенні клопотання відповідачки про витребування доказів судом відмовлено, «інші документи» не конкретизовані в описі робіт, а представник відповідача не приймав участь у судових засіданнях.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позову на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмір 2000,00 грн., виходячи з того, що у задоволенні позовних вимог майнового характеру відмовлено.
На підставі ст. 141 ЦПК України у зв'язку із частковим задоволенням позову, з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,00 грн. (а.с. 25 т. 1), що є мінімальною ставкою судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та про відшкодування збитків, які виникли в результаті перешкоджання в користуванні власністю - задовольнити частково.
Усунути з боку ОСОБА_2 перешкоди у праві користування житловим приміщенням ОСОБА_1 шляхом його вселення в квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , із визначенням права ОСОБА_1 користування всією квартирою.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення складений 30 травня 2022 року.
Суддя О.С. Наумова