Справа № 557/936/21
Провадження № 2-з/309/7/22
12 травня 2022 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в особі: головуючого-судді : Савицький С.А.
за участю секретаря судових засідань: Мондич І.О.
розглянувши заяву ОСОБА_1 , подану через представника - адвоката Дубчак Лесю Сергіївну, про забезпечення позову у цивільній справі № 557/936/21 за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, об'єднаним до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір'ю, третя особа - орган опіки та піклування Гощанської селищної ради Рівненського району Рівненської області про визначення місця проживання дитини,-
19 жовтня 2021 року Хустським районним судом Закарпатської області постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі № 557/936/21, якою судом вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
24 березня 2022 року ОСОБА_1 подано до суду зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з батьком, а також відзив на позовну заяву матері.
12 травня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення його позову, пред'явленого до ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини, в обґрунтування якого зазначив, що дитина на даний час проживає з матір'ю, відповідачем за зустрічним позовом, позивачем за первісним позовом, яка перешкоджає його спілкуванню з дочкою, усуває його як батька від участі в житті дитини.
Вирішуючи заяву позивача за зустрічним позовом про забезпечення позову, суд виходить з такого.
29 серпня 2016 року між громадянкою України ОСОБА_2 та громадянином Франції ОСОБА_1 був укладений шлюб, зареєстрований у мерії муніципалітету Кофі-ле-Ба, Верхня Марна, Франція.
За час спільного проживання до реєстрації шлюбу народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківство щодо якої ОСОБА_1 визнав.
23 листопада 2020 року рішенням Гощанського районного суду Рівненської області у цивільній справі № 557/1304/20 шлюб між громадянкою України ОСОБА_2 та громадянином Франції ОСОБА_1 було розірвано.
ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю в селі Синів Рівненського (Гощанського) району Рівненської області. До цього дитина проживала в Хустському районі Закарпатської області.
24 лютого 2022 року в Україні почалася війна. Жодного зв'язку з дитиною у ОСОБА_1 немає, місцеперебування доньки, стан її здоров'я ОСОБА_1 на момент звернення до суду з заявою про забезпечення позову не відомі. Матір дитини не виходила з батьком дитини на зв'язок.
Закарпатська область є одним з регіонів України, в якому знайшли прихисток на час активних бойових дій в інших регіонах та авіаударів по ним тисячі громадян України.
Наразі Закарпаття залишається відносно безпечним регіоном України. Рівненська область, в якій перебуває дитина, зазнала кількох авіаударів, крім того, безпосередньо межує з Республікою Білорусь. Крім того, с.Синів Гощанського району Рівненської області знаходиться безпосередньо на трасі Київ-Чоп. Це, як стверджує ОСОБА_1 , створює додаткову загрозу для життя і здоров'я дочки ОСОБА_3 .
Наприкінці травня 2022 року у дитини закінчується навчальний семестр і батько дитини вважає, що безпечним для дитини буде перебування її у період літніх канікул з 1 червня 2022 року і по 31 серпня 2022 року в ОСОБА_4 , разом з ним, оскільки це буде відповідати інтересам дитини. Оскільки до самовільної зміни колишньою дружиною місця проживання дитини батько самостійно займався розвитком дитини, вивченням математики, французької мови, батько має намір надолужити втрачене й розвивати дитину, підтягнути її знання по основним навчальним предметам, адже останні місяці навчання дитини відбувалося в дистанційному форматі.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Аналогічне положення міститься і у ст. 141 Сімейного кодексу України, відповідно до якої мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою і жодний з факторів, такий як розлучення або їх окреме проживання від дитини не може впливати на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 150 Цивільного процесуального кодексу України, позов забезпечується іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Забезпечення позову допускається, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Частина 3 ст. 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.
Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Згідно роз'яснень, даних у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №754/4437/18, провадження № 61-47464св18).
Під час оцінки доводів заяв сторін про забезпечення позову суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства».
Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Дитина має право на контакт з обома батьками, які мають щодо неї рівні права та обов'язки.
Ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацією матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини 1 статті 4 Конвенції про контакт з дітьми (ратифікована Законом України № 166-V від 20.09.2006) дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним.
Відповідно до статті 9 Конвенції про контакт з дітьми, договірні держави вживають усіх належних заходів для забезпечення виконання розпоряджень про контакт.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» від 03 серпня 2006 року, «контакт» означає:
1) перебування дитини протягом обмеженого періоду разом з батьками або іншими членами сім'ї, з якими вона зазвичай не проживає, чи зустріч з такими особами;
2) будь-яку форму спілкування між дитиною та батьками або іншими членами сім'ї;
3) надання інформації про дитину батькам або іншим членам сім'ї, а дитині про батьків та інших членів сім'ї.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до приписів статей 141, 153 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини 1- 3 статті 157 СК України).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Приймаючи до уваги викладені вище норми права, відповідні рішення ЄСПЛ ц цього питання, суд вважає, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з батьком. Така ж правова позиція висловлена і в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц.
Проведення ОСОБА_5 літніх канікул у 2022 році з батьком ОСОБА_1 відповідає інтересам дитини, буде сприяти оздоровленню дитини і перебуванню її у більш безпечних умовах, а також відновить емоційний контакт між нею та батьком, для забезпечення в подальшому об'єктивного вирішення судом питання щодо того, з ким з батьків визначити місце проживання малолітньої дитини, виходячи з її інтересів й переваги інтересів дитини над інтересами батьків.
Оскільки заява ОСОБА_1 про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідач за зустрічним позовом обмежує його спілкування з донькою і таким чином втрачається його зв'язок із дитиною, а вирішення судового спору про визначення місця проживання дитини по суті з урахуванням складності справи, може мати тривалий характер, унаслідок чого невжиття заходів із забезпечення позову може ускладнити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся до суду, оскільки через обмеження батька у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , 2014 р.н., втрачає контакт з ним, що відобразиться на її психоемоційному стані, а також враховуючи тимчасовий характер заходів забезпечення позову, суд вважає за можливе задовольнити заяву про забезпечення позову частково.
Порівнявши, негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (зобов'язання відповідача за зустрічним позовом передати дитину тимчасово, на період літніх канікул у 2022 році, батьку) з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрату емоційного зв'язку між батьком і дитиною внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу), з урахуванням законного інтересу, за захистом яких заявник звернувся до суду, суд вважає, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач за зустрічним позовом в частині зобов'язання матері дитини передати дитину тимчасово на період літніх канікул батьку, є співмірними в цілому із заявленими позивачем за зустрічним позовом вимогами.
Разом із тим, суд наголошує на тому, що у даній справі суд не вирішує спір про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, а вирішує спір про визначення місця проживання дитини з одним з батьків. Тому, ураховуючи обставини справи і предмет позову, прохання позивача за зустрічним позовом у заяві про забезпечення позову щодо зобов'язання не чинити усунення перешкод у спілкуванні з дитиною фактично не відповідає меті забезпечення позову як заходу тимчасового характеру у справах про визначення місця проживання, який діє до виконання рішення суду, направлений на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджанню спричинення значної шкоди позивачу.
Ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Згідно із ч. 7 ст. 153 ЦПК України суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ст. ст. 13, 81, 151-153 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Забезпечити зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком встановленням обов'язку ОСОБА_2 передати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на період літніх шкільних канікул з 1 червня 2022 року по 31 серпня 2022 року батьку ОСОБА_1 за місцем проживання батька в Хустському районі Закарпатської області.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Копії ухвали надіслати сторонам для виконання.
Строк пред'явлення ухвали до виконання, як виконавчого листа, три роки.
Суддя Хустського
районного суду: Савицький С.А.