16 червня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/9961/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
30 серпня 2021 року Тицький Артем Вікторович звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 01.02.2016 по 17.08.2019, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 серпня 2019 року та не проведення індексації грошового забезпечення та невиплату грошового забезпечення за період з 31.08.2015 по 17.08.2019 протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 01.02.2016 по 17.08.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.08.2019 та провести індексацію грошового забезпечення та невиплату грошового забезпечення за період з 31.08.2015 по 17.08.2019.
Обґрунтовуючи позов заявник вказує на те, що на день прийняття наказу від 17.08.2019 № 168 про виключення зі списків особового складу інституту відповідач не провів розрахунки щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, яка передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Також посилався на обставини порушення його прав внаслідок невиплати відповідачем індексації грошового забезпечення. Вказує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи наведене, зазначив, що невиплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення втрати частини доходів є обмеженням його прав.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву зазначив, що статус курсанта не обумовлює право на додаткову відпустку учаснику бойових дій, у зв'язку із чим відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій. Також стверджував, що індексація грошового забезпечення за спірний період виплачена в повному обсязі.
Розгляд даної справи, відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Згідно витягу із наказу начальника Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (по стройовій частині) від 31.08.2015 № 180 солдата військової служби за контрактом Тицького А.В., зарахованого у списки студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка наказом Ректора від 01.08.2015 № 2290-33 за спеціальністю "Психологія" зараховано до списків першого курсу особового складу Військового інституту, призначено на посаду "курсант" та зараховано на всі види забезпечення з 31.08.2015.
Відповідно до витягу із наказу начальника Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (по стройовій частині) від 17.08.2019 № 168 Тицького А.В. призначено на посаду заступника командира зенітної ракетно-артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення батальйону охорони військової частини А 3384 з 17.08.2019 та виключено зі списків особового складу Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка та всіх видів забезпечення.
17.07.2021 Тицький А.В. звернувся до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка із запитами про надання інформації щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, та індексації грошового забезпечення.
Зазначені запити позивача залишені Військовим інститутом Київського національного університету імені Тараса Шевченка без задоволення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, та індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).
З приводу позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2019 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка - 17.08.2019, суд зазначає таке.
Згідно з ст. 77-2 Кодексу законів про працю в Україні (Кодекс доповнено статтею 77-2 згідно із Законом № 426-VIII від 14.05.2015) (далі - КЗпП України) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантовано п. 12 ст. 12 Закону України № 3551-XII, п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ та ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім цього, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), провадження № 11-550заі19, який в силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
У той же час позивачем заявлено позовні вимоги про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки за період його навчання в Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
З цього приводу суд зазначає, що згідно з ч. 6 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, щороку надаються канікулярні відпустки: зимова - тривалістю до 14 календарних днів та літня - 30 календарних днів. Тривалість таких відпусток не залежить від вислуги років.
Курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, крім канікулярних відпусток, зазначених в абзаці першому цього пункту, можуть надаватися додаткові відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або за сімейними обставинами в порядку, передбаченому пунктами 9-11 цієї статті.
З матеріалів справи слідує, що протягом періоду з 31.08.2015 по 17.08.2019 Тицький А.В. був слухачем денної форми навчання Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Статус слухача денної форми навчання обумовлює право позивача на визначені ч. 6 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ відпустки - канікулярні та додаткові для лікування або за сімейними обставинами, проте не на додаткову відпустку учаснику бойових дій. У свою чергу, таке право на додаткову відпустку може бути реалізовано учасником бойових дій шляхом звернення до місця, де військовослужбовець безпосередньо проходив військову службу.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог в цій частині, тому в їх задоволенні слід відмовити.
З приводу позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 31.08.2015 по 17.08.2019 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка за період з 31.08.2015 по 17.08.2019 включно, суд зазначає таке.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-XII від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Абзацом другим ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 цього ж Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Судом встановлено, що згідно з довідкою про нараховані та виплачені суми індексації грошового забезпечення за період із серпня 2015 року по серпень 2019 року Тицькому А.В. за період з грудня 2015 року по листопад 2018 року включно індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася.
Щодо наявності у позивача права на проведення індексації його доходів суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону № 1282-XII).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» № 2017-III від 05.10.2000 визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно з ст. 19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
У пункті 1-1 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»» № 491-IV від 06.02.2003.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації заробітної плати та інших доходів населення.
У редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції:
«У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку - Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Проте, як вже зазначалося, позивачу за період з грудня 2015 року по листопад 2018 року не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору в цій справі.
Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань шляхом невиділення на дані цілі бюджетних асигнувань без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17.
Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по листопад 2018 року в повному обсязі є протиправною, а тому для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по листопад 2018 року включно.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. О.Засядька, 1, м. Полтава, 36000, рнокпп НОМЕР_1 ) до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Михайла Ломоносова, 81, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 22994521) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по листопад 2018 року включно.
Зобов'язати Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по листопад 2018 року включно, з урахуванням раніше виплачених коштів.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Б. Головко