08 червня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/4369/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Клочка К.І., в порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі також відповідач ) про про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 20 квітня 2022 року, номер справи 205050008324;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 18 березня 2022 року пенсію за віком, з урахуванням страхового стажу в періоди роботи в колгоспі "Рассвет" (перейменоване в СТОВ "Шевелівське"), з 15 листопада 1984 року по 31 серпня 1987 року та з 1 травня 1989 року по 3 березня 2001 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20 квітня 2022 року №205050008324 до загального страхового стажу позивача не були зараховані записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 /55 від 16 січня 1985 року, оскільки відсутні підписи уповноваженої особи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, витребуваних судом документів не надав.
У силу вимог частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
15 квітня 2022 року позивач звернулася до Полтавського об'єднання управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду заяви позивача рішенням відповідача від 20 квітня 2022 року № 205050008324 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж особи становить 24 роки 11 місяців 4 днів.
Зі змісту спірного рішення вбачається, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі "Рассвет" (перейменоване в СТОВ "Шевелівське") з 15 листопада 1984 року по 31 серпня 1987 року та з 1 травня 1989 року по 3 березня 2001 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , відсутні підписи уповноваженої особи, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідач не погодився з такими діями відповідача та звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить до наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Статтею 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до пункту е статті 3 цього Закону право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637).
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а сформулював висновок про те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У наявній у матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 міститься запис про те, що у період з 15 листопада 1985 року (Наказ № 21 від 18.12. 1984) по 31 серпня 1987 року (Наказ №12 від 28.08.1987) позивач була членом колгоспу «Рассвет». З 01 травня 1989 року (Наказ №9 від 02.07.1989) по 03 березня 2001 (Наказ №40 від 03.03.2001) позивач працювала на посаді ваговика у колгоспі «Рассвет».
В періоді роботи позивача діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, який визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (надалі Інструкція №162), яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).
Пункт 2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про премії і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу, але не пізніше тижня, а в разі звільнення - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу.
Доводи пенсійного органу про те, що на титульній сторінці трудової книжки відсутні підписи уповноваженої особи, на переконання суду, не є достатньою підставою для висновку про незарахування періоду роботи позивача з 15 листопада 1984 року по 31 серпня 1987 року та з 1 травня 1989 року по 3 березня 2001 року до страховго стажу , оскільки особою, відповідальною за ведення трудової книжки є роботодавець, а не найманий працівник.
У правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи, зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача при призначенні пенсії у період з 15 листопада 1984 року по 31 серпня 1987 року та з 1 травня 1989 року по 3 березня 2001 року, відтак оскаржене рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі як суб'єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року за наявності страхового стажу не менше 29 років.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 на момент звернення із заявою про призначення пенсії виповнилося 60 років, вона мала загальний трудовий стаж більше 29 років.
Отже, позивачка має необхідний вік, загальний трудовий стаж для призначення пенсії за віком.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №205050008324 від 20 квітня 2022 року прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи приписи статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до частини 1 якої пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку,обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області № 205050008324 від 20 квітня 2022 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 15 листопада 1984 року по 31 серпня 1987 року та з 1 травня 1989 року по 3 березня 2001 року в колгоспі "Рассвет", зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 15.04.2022.
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи,5, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області № 205050008324 від 20 квітня 2022 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 15 листопада 1984 року по 31 серпня 1987 року та з 1 травня 1989 року по 3 березня 2001 року в колгоспі "Рассвет".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 15.04.2022.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко