м. Вінниця
30 травня 2022 р. Справа № 120/444/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Джереловської А.О.,
представника позивача: Середенка М.М.,
представника відповідача: Колівошко С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Вінницької обласної прокуратури
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Вінницької обласної прокуратури (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в 2020 році він працював у Вінницькій обласній прокуратурі на прокурорських посадах. Позивачу в 2020 році згідно з відповідними наказами було чотири рази надано частину невикористаної щорічної відпустки. Однак, як зазначає позивач, у 2020 році до жодної з відпусток йому не було виплачено допомогу для оздоровлення.
08.11.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо платити йому неотриманої допомогу на оздоровлення за 2020 рік. Проте, листом №07-1914-21 від 22.11.2021 позивачу відмовлено у виплаті такої допомоги, оскільки наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 16.03.2021 №382-к ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку з період роботи з 11.11.2019 до 10.11.2020 та виплачено допомогу для оздоровлення. Зазначено, що таким чином у 2021 році ОСОБА_1 отримано допомогу для оздоровлення, виплата такої допомоги до відпустки за 2020 рік у нинішньому календарному році не передбачено.
Позивач з такою відмовою Вінницької обласної прокуратури не погоджується, у зв'язку з тим, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується при наданні відпустки або її частини незалежно від того, за який період вона надається, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 18.01.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
08.02.2022 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначає, що відповідно до частини 1 статті 82 Закону України «Про прокуратуру» прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
Постановами Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 за № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» та від 11.12.2019 за № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» (які діяли на час виникнення спірних правовідносин) передбачалось право керівників органів прокуратури в межах установленого фонду оплати праці надавати прокурорам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення під час надання щорічної основної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
З аналізу наведених спеціальних норм чинного законодавства вбачається, що право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення безпосередньо пов'язане з наданням щорічної оплачуваної відпустки і ними не передбачено право прокурора на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення без отримання такої відпустки.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 16.03.2021 № 382-к ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 11.11.2019 до 10.11.2020 тривалістю 30 календарних днів з 01.04.2021 по 30.04.2021 та виплачено допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати.
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до керівника Вінницької обласної прокуратури із заявою про виплату неотриманої допомоги на оздоровлення за 2020 рік. Враховуючи те, що у 2021 році ОСОБА_1 отримано допомогу для оздоровлення, виплата такої допомоги до відпустки за попередній 2020 рік у одному календарному році (2021 році ) не передбачена, про що повідомлено заявника.
Таким чином, на думку представника відповідача, позовні вимоги не ґрунтуються на чинному законодавстві і є безпідставними.
15.02.2022 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому позивач заперечує проти доводів викладених у відзиві на позовну заяву.
Усною ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання від 17.02.2022 року, відкладено підготовче засідання в справі за клопотанням представника позивача.
Усною ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання від 22.03.2022 року, відкладено підготовче засідання в справі за клопотанням представника позивача, в зв"язку з введенням на території України воєнного стану, що перешкоджає прибуттю представника позивача в судове засідання, та приймаючи до уваги призов позивача на військову службу за мобілізацією.
Усною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 17.05.2022 закрито підготовче провадження у справі та, приймаючи до уваги спільну заяву представників сторін, подану в порядку ч. 7 ст. 181 КАС України, призначено справу до розгляду по суті у цьому ж судовому засіданні. В судовому засіданні 17.05.2022 року оголошено перерву в розгляді справи по суті, у зв'язку з необхідністю отримати додаткові докази.
30.05.2022 представником відповідача надано суду витребуванні докази.
У судовому засіданні 30.05.2022 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на доводи викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на мотиви, наведені у відзиві на позовну заяву.
З'ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, заслухавши усні пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам, судом встановлено наступні фактичні обставини.
ОСОБА_1 в 2020 - 2021 роках працював на прокурорських посадах у Вінницькій обласній прокуратурі ( прокуратурі Вінницької області ).
Відповідно до наказів Вінницької обласної прокуратури ( прокуратури Вінницької області ) у 2020 році позивачу надано щорічну основну відпустку, зокрема з 04.08.2020 по 07.08.2020 у кількості 4 календарних днів ( частина щорічної відпустки за період роботи з 11.11.2017 по 10.11.2018); з 14.09.2020 по 30.09.2020 у кількості 17 календарних днів (частина невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 11.11.2017 по 10.11.2018); з 05.10.2020 по 09.10.2020 у кількості 5 календарних днів ( частина невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 11.11.2017 по 10.11.2018 ); з 12.10.2020 по 30.10.2020 у кількості 18 календарних днів (частина невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 11.11.2017 по 10.11.2018 ) ( а.с. 9 - 15 ).
08.11.2021 позивач звернувся до Вінницької обласної прокуратури з заявою щодо виплати йому неотриманої ним допомоги для оздоровлення у 2020 році.
Листом №07-1914-21 від 22.11.2021 позивачу відмовлено у виплаті такої допомоги, оскільки наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 16.03.2021 №382-к ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів з 01 по 30 квітня 2021 року, за період роботи з 11.11.2019 до 10.11.2020, та виплачено допомогу для оздоровлення. Таким чином, у 2021 році ОСОБА_1 отримано допомогу для оздоровлення, виплата такої допомоги до відпустки за 2020 рік у нинішньому календарному році не передбачена.
Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Приписами частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) обумовлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 цього Закону, входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону України "Про оплату праці").
Так, питання виплати заробітної плати працівникам прокуратури врегульовано постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09 березня 2006 року № 268, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Постанова КМ України № 268), згідно з підпунктом 3 пункту 2 якої керівникам зазначених державних органів надано право на виплату в межах затверджених обсягів фонду оплати праці матеріальної допомоги на оздоровлення під час надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
Відповідно до частини першої статті 82 Закону України "Про прокуратуру" прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
Закон України "Про відпустки" встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
За приписами частини першою статті 12 Закону України "Про відпустки" щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Частиною першою статті 89 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 90 Закону України "Про прокуратуру" фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. За змістом частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі зводяться до питання щодо правомірності відмови відповідача у наданні позивачу допомоги для оздоровлення за 2020 рік.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. При цьому, щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості, однак лише за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. У випадку ж поділу щорічної відпустки на частини допомога для оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки.
Отже, допомога для оздоровлення є державною гарантією, яка обов'язково виплачується за умови надання щорічної відпустки, маючи при цьому часові рамки, а саме бюджетний період, який становить один календарний рік та відповідно починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказів Вінницької обласної прокуратури ( прокуратури Вінницької області ) у 2020 році позивачу надано щорічну основну відпустку, зокрема з 04.08.2020 по 07.08.2020 у кількості 4 календарних днів ( частина щорічної відпустки за період роботи з 11.11.2017 по 10.11.2018); з 14.09.2020 по 30.09.2020 у кількості 17 календарних днів (частина невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 11.11.2017 по 10.11.2018); з 05.10.2020 по 09.10.2020 у кількості 5 календарних днів ( частина невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 11.11.2017 по 10.11.2018 ); з 12.10.2020 по 30.10.2020 у кількості 18 календарних днів (частина невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 11.11.2017 по 10.11.2018 ) ( а.с. 9 - 15 ).
Проте, при наданні жодної із зазначених відпусток у 2020 році відповідачем не виплачено позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення ( а.с. 16 ).
18.11.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати йому неотриманої допомоги на оздоровлення за 2020 рік.
Листом №07-1914-21 від 22.11.2021 позивачу відмовлено у виплаті такої допомоги, оскільки наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 16.03.2021 №382-к ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку з період роботи з 11.11.2019 до 10.11.2020 та виплачено допомогу для оздоровлення. Таким чином, у 2021 році ОСОБА_1 отримано допомогу для оздоровлення, виплату такої допомоги до відпустки за 2020 рік у нинішньому календарному році не передбачено ( а.с. 9 - 10 ).
Суд зауважує, що матеріальна допомога для оздоровлення є гарантованою виплатою, що виплачується один раз на рік при наданні щорічної відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. За своєю суттю матеріальна допомога прив'язана до фонду оплати праці, а не до конкретного періоду відпустки.
Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представниці відповідача, у 2020 році позивачу не виплачувалась матеріальна допомога для оздоровлення, оскільки позивачем не подавалась в 2020 році заява про її виплату. Відтак, відповідач вважає, що в даному випадку були відсутні підстави для виплати такої допомоги.
При цьому, представником відповідача не заперечувалося, що ні положення Закону України « Про прокуратуру», ні положеннями постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09 березня 2006 року № 268, а також жодними іншими нормативно - правовими актами не передбачено обов'язковість подання прокурором заяви про виплату йому матеріальної допомоги для оздоровлення. Представник відповідача зазначила, що оскільки нормативними актами не визначено порядок виплати такої допомоги, то на практиці реалізація права на отримання такої допомоги відбувається ініціативно.
В той же час, представником відповідача підтверджено, що затвердженим кошторисом Вінницької обласної прокуратури на 2020 рік виплата допомоги для оздоровлення була передбачена для всіх прокурорів, в тому числі і для позивача.
Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року в справі №500/1022/19 зауважує, що матеріальна допомога для оздоровлення при наданні щорічної відпустки видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. За своєю суттю матеріальна допомога прив'язана до фонду оплати праці, а не до конкретного періоду відпустки. (п.45)
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку були наявні всі обов'язкові умови для виплати позивачу матеріальної допомоги для оздоровлення, а саме позивачу в 2020 році надавалася щорічна відпустка ( частина щорічної відпустки ) та під час формування фонду оплати праці Вінницької обласної прокуратури ( прокуратури Вінницької області ) на 2020 бюджетний рік для кожного працівника передбачалася виплата одної допомоги для оздоровлення, в тому числі і для позивача.
При цьому, суд наголошує, що виплата такої допомоги є обов'язковою, а доводи відповідача щодо відсутності підстав для виплати допомоги, оскільки позивачем в 2020 році не подавалась відповідна заява, є необгрунтованими, виходячи з того, що жодним нормативно - правовим актом не передбачена обов'язковість подання такої заяви. Крім того, відповідачем не надано суду доказів, що ним при наданні в 2020 році позивачу відпусток з'ясовувалось бажання останнього отримати допомогу на оздоровлення до одної з таких відпусток і пропонувалося подати відповідну заяву.
Таким чином, враховуючи що при наданні частин щорічної відпустку в період з серпня по вересень 2020 року позивачу не було виплачено допомогу для оздоровлення, то, надаючи ОСОБА_1 наказом від 12.10.2020 року крайню в 2020 році відпустку, відповідач повинен був одночасно виплатити позивачу допомогу для оздоровлення ( а.с. 12 ).
Відтак, суд приходить до висновку, що не виплата позивачу в 2020 році відповідної компенсаційної виплати (матеріальної допомоги для оздоровлення ) є протиправною.
Позивач має право на отримання допомоги для оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.
Дане право декларовано державою та держава через створювані нею органи несе обов'язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в законі.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16.
Крім того, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до рішень Європейський суд з прав людини "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України", реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Враховуючи, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у виплаті допомоги для оздоровлення, зважаючи на зміст заявлених позовних вимог, суд уважає можливим та необхідним для належного захисту порушених прав позивача зобов'язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу для оздоровлення за 2020 рік в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись вищенаведеними правовими нормами та враховуючи встановлені фактичні обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню відповідно до викладених мотивів.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, в той же час суду не надано доказів понесення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення за 2020 рік.
Зобов'язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу для оздоровлення за 2020 рік в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Вінницька обласна прокуратура (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 02909909).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна