"17" червня 2022 р. Справа № 916/172/22
Господарський Одеської області у складі:
судді Малярчук І.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу №916/172/22 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Одеський авіаційний завод» (65000, м. Одеса, пр-т Небесної сотні, 32-а) про стягнення 54787,93грн, де 52000 грн основного боргу, 350,47 грн три проценти річних, 1021,47 грн пені, 1415,99 грн інфляційних втрат,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальних дій суду:
Позивач у позові в обґрунтування позовних вимог зазначає, що між сторонами спору було укладено договір №243/МТЗ-21 від 11.08.2021, за яким згідно специфікації - 1 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 52000грн по видатковій накладній №0000141 від 27.08.2021. Позивач також вказує, що відповідач за отриманий товар не розрахувався, тоді як строк оплати сплив 28.10.2021, у зв'язку з чим на суму заборгованості в розмірі 52000грн позивач нарахував до стягнення з відповідача 350,47 грн три проценти пічних, 1021,47 грн пені, 1415,99 грн інфляційних втрат.
Відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні без виклику сторін, відзиву на позов не скористався. За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. При цьому, суд враховує, що ухвалу суду від 09.02.2022 судом було надіслано за адресою державної реєстрації відповідача та вручено йому 16.02.2022.
Так, положення ч.1 ст.248 ГПК України визначають, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Згідно Указу Президента України №341/2022 від 17.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, враховуючи, вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи №916/172/22 засобами поштового зв'язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 09.02.2022 відкрито провадження у справі №916/172/22, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:
11.08.2021 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) та Державним підприємством «Одеський авіаційний завод» (Покупець) було укладено договір №243/МТЗ-21, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати, а Покупець -прийняти та оплатити Товар згідно ДК 021:2015 КОД 34731000-0 «Частини повітряних апаратів». Конкретна кількість Товару, його найменування, номенклатура, вартість та терміни постачання, визначаються на підставі конкурсу № 12975204 від 21.07.2021 року, проведеного через електронну систему закупівель «Ргоzzого», і вказується у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору. Якщо між Сторонами недомовлено інше, поставка Товару Покупцю здійснюється на умовах DDP за адресою: 65121, м. Одеса, просп. Небесної Сотні, 32-А, склад підприємства Покупця, за рахунок Продавця, відповідно до правил INCOTERMS 2010 (п.1.1., 2.1. договору).
Відповідно до п.п.4.1., 4.2. договору №243/МТЗ-21 від 11.08.2021 поставка Товару здійснюється за цінами, які визначені на підставі конкурсу № 12975204 від 21.07.2021, що проводився через електронну систему закупівель «Prozzoro», та вказані в Специфікації і включають всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування, страхування, навантаження, розвантаження та всі інші витрати Продавця пов'язані з виконанням цього Договору. Загальна вартість договору складає 52 000 грн без ПДВ.
Оплата Покупцем Товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця, згідно рахунку-фактури. Оплата за договором здійснюється окремо по кожній партії Товару, на умовах, визначених конкурсами. Покупець, впродовж 30 (тридцяти) робочих днів, які рахуються від зазначеної Покупцем у видатковій накладній дати позитивного проходження Товаром вхідного контролю на підприємстві Покупця, перерахує Продавцю 100% суми повної вартості Товару. Обов'язок перерахування упродовж 30 (тридцяти) робочих днів вартості Товару (без ПДВ) виникає у Покупця з дня, наступного за днем позитивного завершення терміну вхідного контролю. Граничний строк проведення Покупцем процедури вхідного контролю визначається цим Договором та не може бути більшим за 45 (чотирнадцять) банківських днів. У разі коли процедуру вхідного контролю не завершено у цей строк, обов'язок перерахування упродовж 30 (тридцяти) робочих днів вартості Товару (без ПДВ) виникає у Покупця не пізніше наступного за цим дня і з цього дня Товар вважається прийнятим Покупцем у повному обсязі за кількістю і якістю. Строк вхідного контролю не може перевищувати 14 діб. У разі порушення Покупцем цього строку Товар рахується прийнятим у повному обсязі за кількістю і якістю з дня, наступного за днем завершення терміну вхідного контролю і з цього ж дня виникає обов'язок Покупця сплатити у визначений протягом 30 (тридцяти) робочих днів вартість поставленого Товару (п.п.5.1., 5.2., 5.3., 6.6. договору №243/МТЗ-21 від 11.08.2021).
Згідно п.8.4. договору №243/МТЗ-21 від 11.08.2021 за прострочення оплати Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Також сторонами до договору було підписано специфікацію №1, де сторони погодили поставку товару на суму 52000грн, на умовах DDP за адресою: 65121, м. Одеса, просп. Небесної Сотні, 32-А, склад підприємства Покупця (Інкотермс 2010).
Товар, обумовлений специфікацією №1 відповідач отримав за видатковою накладною №0000141 від 27.08.2021, про що також складено акт приймання-передачі №0141 від 27.08.2021.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши правові позиції сторін, їх мотивовані оцінки кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення позову, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Отже, як свідчать наявні у справі докази, зокрема, договір №243/МТЗ-21 від 11.08.2021, видаткова накладна №0000141 від 27.08.2021, акт приймання-передачі №0141 від 27.08.2021, позивач поставив відповідачу товар на суму 52000грн, який оплачений відповідачем не був, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 52000грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
Так, у зв'язку з несвоєчасним проведенням відповідачем оплати заборгованості, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 1021,47 грн за період з 29.10.2021 по 18.01.2022.
За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до п.п.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд, перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені встановив, що його зроблено вірно.
19.05.2022 за вх.№8337/22 від відповідача надійшло до суду клопотання, в якому просить суд відмовити в стягненні 3% річних, інфляційних втрат та пені або суттєво зменшити розмір стягнення. В обгрунтування заявленого відповідач послався на те, що позивачем не доведено і взагалі навіть не зазначено факту існування збитків у конкретному розмірі, завданих йому в результаті існування на його думку порушень з боку покупця; не доведено і взагалі навіть не зазначено факту існування додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення; відповідачем вже вжито всіх необхідних заходів щодо виконання зобов'язання; у матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо), так само, як відсутні докази й того, що вказаних негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин. Також відповідач вказує, що в пункті 6.2. Статуту ДП «РАЗ» зазначено, що підприємство зобов'язано: відповідно до державного контракту, державного замовлення, укладених договорів забезпечувати виробництво та поставку продукції і товарів, виконання робіт, надання послуг; при наявності виконувати затверджене мобілізаційне завдання (замовлення) з виробництва та капітального ремонту на особливий період, завдання щодо створення, розвитку та утримання мобілізаційних потужностей, завдання з накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та створення страхового фонду документації, планування та здійснення в мирний час заходів щодо мобілізаційної підготовки, передбачені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», іншими законами та нормативно- правовими актами Уряду. Зазначає відповідач і про введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введення в Україні воєнного стану, який було продовжено. Тобто, на даний час в Україні введено воєнне положення (особливий період) та йдуть активні бойові дії. Крім того, 23.04.2022 та 07.05.2022 ДП «ОАЗ» зазнало ракетних ударів зі сторони Збройних Сил Російської Федерації, отримало пошкодження виробничих ліній, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Як і зазначено в Статуті ДП «ОАЗ» виконує оборонні замовлення, які мають стратегічне значення для України, тому будь які оборотні кошти будуть витрачені для інтересів держави і оборони України.
27.05.2022 за вх.№8994/22 від позивача надійшло до суду заперечення на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, де вказав, що законодавець не передбачив взагалі можливість зменшення (за клопотанням чи без такого) інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання у відповідності до ст. 625 ЦК України. Також позивач вказує, що відповідачем не надано доказів наявності у нього скрутного матеріального становища, тяжкого фінансового стану, який заважав йому своєчасно виконати грошове зобов'язання, тощо. Позивач зазначає, що відповідачем не виконано основне зобов'язання взагалі до моменту пред'явлення позову і відкриття судового провадження; тривалий час прострочення виконання зобов'язання; позивачем заявлено незначний розмір неустойки. За твердженням позивача, порушення відповідачем зобов'язання з оплати відбулося свідомо та умисно, відсутня необережність, боржником не було вчинено жодних необхідних заходів по виконанню зобов'язання своєчасно, боржником навіть не доведено факту здійснення дій, направлених на прискорення оплати продукції, відсутня будь-яка обґрунтована причина винної поведінки боржника щодо несвоєчасної оплати за поставлений товар. Позивач також наголошує на тому, що винна поведінка боржника не є виключним випадком.
За положеннями ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.
Так, неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Враховуючи введення в Україні з 23.02.2022 воєнного стану, з метою уникнення покладання на підприємство оборонного комплексу додаткового тягаря під час воєнного стану, який наразі триває, суд вбачає за можливе зменшити суму пені з 1021,47грн до 102,14грн.
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача 1021,47 грн пені за період з 29.10.2021 по 18.01.2022 підлягає судом частковому задоволенню у сумі 102,14 грн.
Також через несвоєчасність оплати заборгованості позивачем нараховано до стягнення з відповідача 350,47 грн три проценти річних за період з 29.10.2021 по 18.01.2022, 1415,99 грн інфляційних втрат за період з 29.10.2021 по 18.01.2022.
Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Не підлягає судом задоволенню клопотання відповідача в частині зменшення трьох процентів річних та суми втрат від інфляції з огляду на наступне.
Наразі, відповідно до ст.233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшено може бути лише штрафні санкції - неустойку.
Натомість, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Звідси, так як проценти річних та втрати від інфляції не є штрафними санкціями, відсутні правові підстави для їх зменшення судом.
Перевіривши зроблені позивачем розрахунки трьох процентів річних та втрат від інфляції, суд встановив, що вони вірні, внаслідок чого підлягають судом задоволенню у повному обсязі позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 350,47 грн три проценти річних за період з 29.10.2021 по 18.01.2022, 1415,99 грн інфляційних втрат за період з 29.10.2021 по 18.01.2022.
16.04.2022 позивач подав до суду заяву про відшкодування йому за рахунок відповідача 5000грн витрат на правничі послуги, які понесені саме у зв'язку із підготовкою позову.
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивач подав до справи: договір-доручення про надання правової допомоги від 10.01.2022, додаткову угоду до нього №1 від 10.01.2022, рахунок-фактуру №СФ-0000031 від 25.04.2022, акт приймання-передачі послуг №ОУ-0000031 від 25.04.2022, платіжне доручення №191 від 25.04.2022.
28.04.2022 за вх.№7058/22 відповідач подав до справи клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу до 2000грн, посилаючись на те, що: позивач у договорі не зазначив методику розрахунку (порядок обчислення), а саме - чи здійснюється розрахунок за надання правничої допомоги шляхом погодинної оплати чи закріпленої у договорі (додаткових угодах до нього) фіксованої вартості послуг, які будуть надані. Також відповідач вважає заявлену вартість робіт, надмірною та недоведеною належним чином, так як жодного документу, який би підтверджував обсяг годин витрачених на підготовку позовної заяви, заявлених у Акті приймання-передачі правової допомоги, до суду позивачем надано не було, а відтак достатньою є компенсація у розмірі 2000 грн, враховуючи, що уся позовна заява займає усього 8 сторінок, які надруковані великим шрифтом із великою кількістю відступів між абзацами, із яких нормативне обґрунтування займає 1,5 сторінки, а справа про стягнення заборгованості не є складною справою, відноситься до категорії справ, що мають приватноправовий характер, не викликає публічного резонансу, з боку органів державної, місцевої влади або засобів масової інформації, відсутні прояви публічного інтересу до справи. Відподач відзначає, що спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та ГК України і великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Поряд із цим відповідач зазначив, що у провадженні Господарського суду Одеської області знаходиться ще 11 (одинадцять) господарських справ за позовом ФОП ОСОБА_1 про стягнення з ДП «ОАЗ» заборгованості за невиконання зобов'язання за різними договорами, а саме: 916/166/22, 916/167/22. 916/170/22. 916/171/22. 916/173/22. 916/176/22. 916/177/22, 916/178/22. 916/275/22, 916/276/22 та 916/277/22, тобто позивачем отримано послуги правничої допомоги в одному Адвокатському бюро «Сергія Женева» й при написанні позовної заяви змінювалося лише номер договору та суми заборгованості, що свідчить про невелику кількість затраченого часу на написання позовної заяви. Одночасно відповідач повідомив, що згідно з Постановою Кабінетів Міністрів України від 04.03.2015 року № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» Державне підприємство «Одеський авіаційний завод» включено до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки України і в умовах воєнного стану будь-які оборотні кошти будуть витрачені для держави і оборони України тому є підстави суттєво зменшити розмір стягнення.
28.04.2022 за вх.№7081/22 позивач подав заперечення на клопотання відповідача щодо зменшення витратна правничу допомогу. В обґрунтування заперечень позивач послався на наступне. Позовна заява була подана у зв'язку із винною поведінкою відповідача, порушенням останнім зобов'язання з оплати за поставлений товар. Позивач вважає, що відповідачем не надано доказів не співмірності заявлених витрат на правничу допомогу, так як чинне законодавство покладає обов'язок не тільки подати відповідне клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а і довести за допомогою належних і допустимих доказів факт того, що вартість послуг завищена і неспівмірна/ розмір витрат не є розумним, тоді як без доказів відповідні заяви сторони носять характер припущень. Позивач вказує, що вартість професійної правничої допомоги передбачена у договорі, який укладається між адвокатом та клієнтом, і свідчить про досягнення сторонами згоди з приводу вартості таких послуг, і саме із такої вартості повинен виходити суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу. За твердженням позивача, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Поряд із цим позивач відзначив, що процес підготовки позовної заяви включає в себе не тільки фактичне написання позову, а і попереднє вивчення умов договору, первинної бухгалтерської документації, складеної по факту виконання договору, для того, аби визначитися із періодом нарахування штрафних та компенсаційних санкцій у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання з оплати за поставлений товар. Окрім того, позовна заява містить детальні розрахунки заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат та пені, детальне нормативно - правове обґрунтування, виклад фактичних обставин справи.
З цього приводу суд зазначає, що розмір витрат на послуги адвоката має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч.ч.1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6 ст.126 ГПК України).
Положення п.2 ч.1, ч.4 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Між тим, як зазначила Об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. по справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Наразі, адвокатом надано позивачу послуги лише зі складання позову. Дана справа є нескладною, не потребує додаткових зусиль та витрачання часу на надання правничої допомоги у ній, а отже, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу з урахуванням категорії справи, рівня її складності, тривалості розгляду справи підлягають задоволенню частково у розмірі 2000грн, які можуть вважатись розумними і співмірними по даній справі.
За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 2481грн, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача внаслідок повного задоволення судом його позовних вимог.
Керуючись ст.ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити частково позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Одеський авіаційний завод» (65000, м. Одеса, пр-т Небесної сотні, 32-а) про стягнення 54787,93грн.
2. Стягнути з Державного підприємства «Одеський авіаційний завод» (65000, м. Одеса, пр-т Небесної сотні, 32-а, код ЄДРПОУ 07756801) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 52000 (п'ятдесят дві тисячі) грн основного боргу, 350 (триста п'ятдесят) грн 47 коп. три проценти річних, 102 (сто дві тисячі) грн 14 коп. пені, 1415 (одну тисячу чотириста п'ятнадцять) грн 99 коп. інфляційних втрат, 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн судового збору, 2000 (дві тисячі) грн витрат на правничі послуги.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17 червня 2022 р.
Суддя І.А. Малярчук