Постанова
Іменем України
07 червня 2022 року
м. Київ
справа № 761/20750/13-ц
провадження № 61-15817св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»,
заінтересовані особи: ОСОБА_1 , головний державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Руденко Юрій Олексійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У червні 2019 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулось до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Шевченківський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві) Руденка Ю. О. (далі - державний виконавець).
Скаргу мотивовано тим, що 12 серпня 2016 року Шевченківським районним судом міста Києва було задоволено заяву ПАТ «Родовід Банк» про поворот виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2012 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів у розмірі 28 970,53 грн.
29 вересня 2016 року суд видав відповідний виконавчий лист.
10 травня 2019 року ПАТ «Родовід Банк» звернувся до Шевченківського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження.
20 травня 2019 року державний виконавець виніс повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки всупереч пункту 6 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі відсутня дата народження боржника.
27 травня 2019 року ПАТ «Родовід Банк» отримав це повідомлення.
Заявник вважав, що дії виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу без виконання є незаконними, оскільки державний виконавець має передбачене пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» право отримати відомості щодо дати народження боржника самостійно, звернувшись до органів державної влади з відповідними запитами.
Враховуючи зазначене, заявник просив:
- визнати неправомірними дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;
- скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 20 травня 2019 року;
- зобов'язати державного виконавця відкрити виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа № 761/20750/13-ц, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 29 вересня 2016 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів в розмірі 28 970,53 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Суди розглядали справу неодноразово.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року у задоволенні скарги ПАТ «Родовід Банк» відмовлено та вирішено питання про судові витрати.
Ухвалу суду мотивовано тим, що інформація про дату народження боржника- фізичної особи має бути обов'язково вказана у виконавчому листі для можливості відкриття виконавчого провадження, про що чітко указано у частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», і з'ясування цієї інформації не може бути перекладено на виконавця. За таких обставин дії та повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа прийняті в межах вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому вимоги скарги не підлягають задоволенню.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасовано ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року в частині розподілу судових витрат. У решті ухвалу залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 29 липня 2020 року частково задоволено касаційну скаргу ПАТ «Родовід Банк», скасовано постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив із того, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання. Відсутність у виконавчому документі будь-якої інформації щодо боржника, зокрема, дати народження, паспортних даних, не позбавляє виконавця скористатися своїм правом та отримати таку інформацію у відповідних установах.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року частково задоволено апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Родовід Банк», скасовано ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено скаргу ПАТ «Родовід Банк» на дії державного виконавця.
Визнано незаконними дії головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Руденка Ю. О. при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 20 травня 2019 року.
Скасовано повідомлення головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Руденка Ю. О. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 20 травня 2019 року.
У задоволенні іншої частини вимог скарги ПАТ «Родовід Банк» відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання, а тому скарга є обґрунтованою.
Апеляційний суд на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду, та згідно із частиною першою статті 417 ЦПК України узяв до уваги висновки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції від 29 липня 2020 року у цій справі.
Вимога заявника про зобов'язання державного виконавця відкрити виконавче провадження не підлягає задоволенню з огляду на те, що суд не може підміняти виконавчу службу та перебирати на себе повноваження щодо відкриття виконавчого провадження, яке віднесено до компетенції виконавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ПАТ «Родовід Банк».
Зазначив, що при вирішення скарги суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (справи №№ 806/2273/17, 806/1376/17) про правомірність повернення державними виконавцями виконавчих документів без прийняття до виконання з мотивів відсутності у цих виконавчих документах інформації, визначеної частиною першою статті 4 «Про виконавче провадження», необхідної для відкриття виконавчого провадження.
На думку заявника, оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції ухвалив без врахування означених правових висновків щодо правильного застосування вказаної норми права. Для відступлення від правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у рішеннях касаційного суду іншої юрисдикції, заявник, посилаючись на вимоги частини третьої статті 403 ЦПК України, просив цю справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Також вказав, що у цій справі відсутнє порушення прав скаржника, оскільки внаслідок повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання останній не втратив можливість звернутись до суду для приведення виконавчого документа у відповідність до вимог закону та повторно пред'явити його до виконання. Задовольняючи скаргу без встановлення порушення прав скаржника, суд ухвалив рішення без врахування правового висновку, висловленого у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (справа № 641/7824/18), згідно з яким в порядку судового контролю за виконанням судових рішень судовий захист можливий лише за умови, що права чи свободи сторони виконавчого провадження порушені.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О. відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 09 грудня 2021 року справу розподілено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від27 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 вересня 2016 року Шевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист у справі № 761/20750/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів у розмірі 28 970,53 грн у порядку повороту виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2012 року у цивільній справі № 2-12806/11.
20 травня 2019 року головний державний виконавець Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Руденко Ю. О. вказаний виконавчий лист повернув без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у ньому не зазначена дата народження боржника.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За положеннями пункту 2 частини першої та частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвал суду першої інстанції після їх перегляду у апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з огляду на таке.
Щодо вирішення скарги по суті
Порядок примусового виконання виконавчих документів унормовано Законом України «Про виконавче провадження», який для вирішення спірних правовідносин застосовується у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем оспорюваного повідомлення про повернення виконавчого документа без виконання - 20 травня 2019 року (далі - Закон).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої статті 4 Закону у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема, місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У пункті 6 частини четвертої статті 4 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Вирішуючи скаргу, апеляційний суд правильно застосував вказані норми Закону України «Про виконавче провадження» та дійшов обґрунтованого висновку про підставність вимог скарги та незаконність дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Як видно із виконавчого листа, виданого судом у справі № 761/20750/13-ц, у ньому зазначені його назва і дата видачі, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування, ідентифікаційний код, місце знаходження та реквізити рахунків стягувача, резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішення; дата набрання рішенням законної сили та строк пред'явлення до виконання.
Щодо особи боржника зазначена така інформація: його прізвище та ім'я - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (індивідуальний ідентифікаційний номер) - НОМЕР_1 , адреса місця проживання чи перебування - АДРЕСА_1 .
Інформації про дату народження боржника виконавчий лист не містить.
Визнаючи незаконними дії виконавця щодо повернення стягувачу без виконання виконавчого листа з підстав відсутності у ньому даних про дату народження боржника, суд апеляційної інстанції вірно виходив з того, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження наділений повноваженнями самостійно отримати вказану інформацію з метою ідентифікації особи боржника та захисту інтересів стягувача.
Правовий висновок про те, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання, неодноразово і послідовно викладено у постановах Верховного Суду України: від 21 травня 2014 року у справі № 6-45цс14, від 25 червня 2014 року у справі № 6-62 цс14, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду: від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/7439/14-ц (провадження № 61-31681св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 487/3774/16-ц (провадження № 61-42083св18), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 813/2125/16 (адміністративне провадження № К/9901/21841/18).
При виборі і застосуванні норми права у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України врахував означені висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами. Крім того, на виконання положень частини першої статті 417 ЦПК України під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції врахував обов'язковість вказівок, що містяться в ухваленій у цій справі постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року, та дійшов вірного висновку про відсутність законних підстав для повернення виконавчого документа без виконання.
Зазначені у виконавчому документі відомості щодо боржника дають змогу однозначно ідентифікувати особу боржника для цілей виконавчого провадження, враховуючи, що до облікової картки фізичної особи - платника податків вноситься, серед іншої, така інформація: прізвище, ім'я, дата та місце народження, місце проживання, серія, номер свідоцтва про народження та паспорта, ким і коли виданий (за змістом статті 70.2 Податкового кодексу України).
За таких обставин відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, при наявності даних щодо його прізвища, імені, реєстраційного номера облікової картки платника податків та адреси місця проживання не породжує обґрунтованих сумнівів щодо ідентифікації особи боржника з метою примусового виконання судового рішення, і тому сама по собі не може бути підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання.
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Дійшовши висновку про обґрунтованість скарги ПАТ «Родовід Банк», апеляційний суд вірно визнав незаконними дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та скасував відповідне повідомлення.
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими і не є підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення.
Щодо порушення прав стягувача
Звертаючись до суду зі скаргою, заявник обґрунтовував порушення своїх прав як стягувача тим, що дії виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу без виконання є незаконними, оскільки всупереч Закону України «Про виконавче провадження» не спрямовані на ефективне та своєчасне здійснення заходів з примусового виконання рішення суду. Вказував на формальність та упередженість дій державного виконавця, який мав право самостійно отримати відомості щодо дати народження боржника з метою примусового виконання виконавчого документа.
У касаційній скарзі заявник стверджував, що внаслідок повернення державним виконавцем виконавчого документа стягувачу без виконання право стягувача не порушене, отже не підлягає судовому захисту, оскільки стягувач не втратив можливість звернутись до суду з метою зазначення у виконавчому листі дати народження боржника та повторно пред'явити цей виконавчий лист до виконання.
Колегія суддів відхиляє ці доводи як необґрунтовані з огляду на таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішенням іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною та гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Це право було б ілюзорним, коли остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, не виконувалось на шкоду одній із сторін.
Судовий контроль за виконанням судових рішень є заключним етапом у процесі реалізації права особи на суд, яке є захищеним в результаті швидкого і повного виконання остаточного судового рішення.
Згідно з положеннями розділу VIIIЦПК України в процесі судового контрою за виконанням судових рішень сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд поновлює порушене право заявника, зокрема, шляхом визнання оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності виконавця незаконними та зобов'язання усунути порушення згідно з положеннями статей 447, 453 ЦПК України.
Повернення виконавчого документа без виконання з формальних підстав, за наявності у ньому інформації, що достовірно ідентифікує особу боржника, становить втручання у право заявника на судовий розгляд, оскільки перешкоджає швидкому виконанню судового рішення. Вказане може вплинути на розумність строків реалізації права стягувача на справедливий суд, оскільки право на суд є захищеним лише у разі виконання судового рішення у порядку, передбаченому законом.
Внаслідок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання створюється ситуація, коли стягувач на заключному етапі захисту своїх цивільних прав, під час примусового виконання остаточного судового рішення змушений вживати додаткових зусиль для поновлення порушених прав, зокрема, повторно звертатись до суду для усунення недоліків виконавчого листа та повторного пред'являти його до виконання. Враховуючи, що вимоги цивільно-процесуального законодавства не передбачають обов'язок учасника справи надавати суду інформацію про дату народження потенційного боржника (частина третя статті 175 ЦПК України, стаття 185 ЦПК України в редакції 2004 року), суд не завжди має змогу зазначати цю інформацію у виконавчому листі.
Таким чином, визнаючи незаконними дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та скасовуючи відповідне повідомлення, апеляційний суд поновлював порушене право заявника на своєчасне та ефективне виконання судового рішення, хоч прямо про це й не зазначив у судовому рішенні.
Враховуючи зазначене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що порушення прав скаржника внаслідок повернення йому виконавчого документа без виконання не відбулося.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У касаційній скарзі заявник просить передати цю справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Системний аналіз постанов Верховного Суду, прийнятих у справах: № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), № 219/7439/14-ц (провадження № 61-31681св18), № 813/2125/16 (адміністративне провадження № К/9901/21841/18), № 487/3774/16-ц (провадження № 61-42083св18) дає підстави дійти висновку щодо єдності правозастосовної практики при вирішенні аналогічних спорів.
Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів частини третьої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що зумовлюють необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, а тому в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Посилання заявника на постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (справи №№ 806/2273/17, 806/1376/17) не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не свідчить про наявність різної судової практики в подібних спорах в касаційних судах інших юрисдикцій.
Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: «під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
Так, за обставинами згаданих справ підставою повернення державними виконавцями виконавчих документів без прийняття до виконання є відсутність ідентифікаційного номера стягувача, а також незазначення у вступній частині виконавчого документа прізвища, ім'я та по батькові особи, яка видала виконавчий лист. Натомість у справі, що переглядається, підставою повернення виконавчого документа є відсутність у ньому дати народження боржника за наявності інформації про його прізвище, ім'я, індивідуальний ідентифікаційний номер та місце проживання.
Оскільки правовідносини у справі, що переглядається, та у справах, на які вказує заявник, не є подібними, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими обставинами справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено, й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 417, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович