07 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 907/585/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,
за участю помічника судді, який виконує обов'язки секретаря судового засідання, - Бойчук А. П.,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явилися,
відповідача - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатське обласне агентство із залучення інвестицій та господарського розвитку територій"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 (колегія суддів: Бойко С. М., Бонк Т. Б., Матущак О. І.) у справі
за позовом Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатське обласне агентство із залучення інвестицій та господарського розвитку територій"
про стягнення 472 359,48 грн та повернення майна,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 21.08.2020 до Господарського суду Закарпатської області звернулася Комунальна установа "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (далі - Комунальна установа) з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25.11.2020 № 01.3-02/1861, яка прийнята судом ухвалою від 26.11.2020) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатське обласне агентство із залучення інвестицій та господарського розвитку територій" (далі - Товариство) про:
1) стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування річчю в період з 01.03.2020 до 25.11.2020, протягом якого прострочено зобов'язання щодо повернення орендованого майна за договором оренди від 01.03.2017 № 05/2017-н (далі - договір оренди), нарахованої на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України на загальну суму 313338,20 грн;
2) зобов'язання повернути нежитлові приміщення за договором оренди;
3) стягнення основного боргу в розмірі 139396,92 грн, який виник у період з березня 2018 року до липня 2020 року, за договором від 01.03.2017 № 58/17-н про відшкодування вартості комунальних послуг у період використання приміщення згідно з договором оренди;
4) стягнення нарахованої на суму боргу пені в розмірі 17788,06 грн за прострочення грошового зобов'язання з 16.08.2018 до 16.07.2020 відповідно до пункту 2.2.3 договору про відшкодування вартості комунальних послуг від 01.03.2017 № 58/17-н та 3% річних у розмірі 1836,30 грн за прострочення грошового зобов'язання з 16.08.2018 по 20.08.2020 на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач усупереч вимогам пунктів 5.7, 10.8 договору оренди не повернув об'єкт оренди (нежитлові приміщення загальною площею 221,1 м2 за адресою: м. Ужгород, пл. Народна, 4) орендодавцю, не відшкодував вартість комунальних послуг, які спожиті орендарем за період фактичного використання цього майна, та не сплатив штрафні санкції, що нараховані з цієї суми боргу. Правовими підставами позову є положення статей 16, 387, 549, 610, 611, 614, 625, 785 Цивільного кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2021 (суддя Андрейчук Л. В.) позов Комунальної установи до Товариства задоволено частково. Вирішено стягнути з Товариства на користь Комунальної установи 84945,52 грн основного боргу. Зобов'язано відповідача повернути позивачу нежитлові приміщення шляхом підписання акта приймання-передачі. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог про стягнення 54451,40 грн - вартості комунальних послуг, 17788,06 грн - пені, 1 836,30 грн - 3% річних та 313 338,20 грн - неустойки у розмірі подвійної орендної плати.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги про повернення орендованого майна, суд виходив із того, що, незважаючи на фактичне повернення відповідачем орендованих приміщень позивачу, між ними не підписано акта приймання-передачі, а тому існує обов'язок щодо підписання такого акта. Встановивши припинення орендних правовідносин за укладеним між сторонами у справі договором оренди внаслідок закінчення його дії, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування витрат на утримання майна та комунальних послуг, що виникли під час дії договору оренди, з урахуванням того, що відповідачем у першій заяві по суті (відзиві на позовну заяву) визнано цю суму заборгованості. Суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати, зазначивши, що відповідач повернув орендоване приміщення лише документально, а не фактично. В решті вимог про відшкодування 54451,40 грн вартості комунальних послуг суд відмовив із тих підстав, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт понесення позивачем витрат на такі послуги, а також тому, що внаслідок закінчення дії договору оренди автоматично припинив свою дію і похідний договір про відшкодування вартості комунальних витрат. З огляду на встановлені обставини, відмовлено і в задоволенні похідних вимог про стягнення 17788,06 грн - пені, 1836,30 грн - 3% річних.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2021 у справі № 907/585/20 в частині відмови у стягненні неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю на загальну суму 313338,20 грн; в цій частині прийнято нове рішення. Вирішено стягнути з Товариства на користь Комунальної установи неустойку в розмірі подвійної плати за користування річчю на суму 313338,20 грн. Вирішено стягнути з Товариства на користь Комунальної установи 2240,20 грн судового збору. В решті рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2021 у справі № 907/585/20 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач повинен був повернути позивачу майно, що було предметом оренди, але цього обов'язку не виконав, оскільки належних та допустимих доказів щодо повернення об'єкта оренди відповідач не надав. Так, суд установив, що орендар не здійснив дій, спрямованих на фактичне повернення орендованого майна, крім того, продовжував знаходитись в орендованому приміщенні після припинення договору оренди, а отже, не вжив всіх залежних від нього заходів для виконання умов договору стосовно повернення майна, які залежали від його волі. Тому апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2021.
3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України. Товариство зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував наведену норму права без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 922/2665/17, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17. Скаржник вважає, що суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів, зокрема, фотокопії поштового конверта та листа № 01/02/03 від 02.03.2020 з доданим до нього примірником акта приймання-передачі, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Комунальна установа просить залишити оскаржувану постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. При цьому позивач посилається на безпідставність доводів касаційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції. Комунальна установа зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статей 614, 785 Цивільного кодексу України, оскільки встановив, що відповідач мав можливість повернути майно позивачу, проте умисно цього обов'язку не виконав, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення неустойки. Комунальна установа зазначає, що в договорі оренди визначався порядок повернення орендованого майна, зокрема, пунктами 2.4, 2.5, 5.7 договору оренди, проте всупереч умовам договору оренди відповідач не повернув орендоване майно належним чином, а докази, надані суду на підтвердження вчинення дій щодо повернення, на думку позивача, правильно визнані судом апеляційної інстанції неналежними та недопустимими.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що між Комунальним підприємством "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" (правонаступником якого є Комунальна установа ) та Товариством було укладено договір оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об'єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, відповідно до якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти в строкове платне користування окремі нежитлові приміщення поз. 51 - 56 загальною площею 221, 1 м2 в будівлі, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, пл. Народна, 4 (далі - приміщення).
4.2. Позивач передав приміщення відповідачеві на підставі акта приймання-передачі від 01.03.2017.
4.3. Відповідно до пункту 2.4 договору оренди приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
4.4. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору оренди після закінчення строку його чинності протягом місяця до закінчення стоку його чинності, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 9.3 договору оренди).
4.3. Згідно з пунктом 10.1 договору оренди сторони домовились, що всі умови цього договору поширюють свою дію на відносини між сторонами, які виникли з 01 березня 2017 року і діють до 29 лютого 2020 року включно.
4.4. Відповідно до пункту 10.9 договору оренди взаємовідносини сторін, які не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством.
4.5. Пунктом 5.8 договору оренди встановлено обов'язок орендаря укласти з балансоутримувачем орендованого майна (позивачем) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
4.6. Суди встановили, що між сторонами 01.03.2017 було укладено договір про відшкодування витрат Комунальному підприємству "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 58/17-н (далі - договір про відшкодування витрат).
4.7. Відповідно до пункту 1.1 договору про відшкодування витрат балансоутримувач забезпечує надання орендарю комунальних послуг, зокрема: теплопостачання, водопостачання та водовідведення, енергопостачання, послуги з утримання ліфтів, прибирання приміщень загального користування, прилеглої території, вивіз сміття, забезпечує обслуговування, експлуатацію та поточний ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, пл. Народна, 4, а також прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на надання вказаних послуг пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.
4.8. За змістом пункту 1.4 договору про відшкодування витрат, орендар зобов'язався проводити відшкодування вартості фактично наданих послуг щомісяця згідно з калькуляцією та виставленими рахунками.
4.9. Плату на рахунок балансоутримувача за отримані від балансоутримувача послуги орендар зобов'язаний вносити не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним (пункт 2.2.3 договору про відшкодування витрат).
4.10. Суди зазначили, що орендар взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував. За результатами розгляду направлених відповідачу претензій листом від 21.02.2020 № 02 відповідач визнав факт заборгованості.
4.11. Відповідно до пункту 3.1.2 договору про відшкодування витрат позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на утримання об'єкта оренди за період з березня 2018 до липня 2020 року в розмірі 139396,90 грн.
4.12. Під час судового розгляду відповідач визнав суму боргу перед позивачем за витрати, понесені за період дії договору, тобто до лютого 2020 року включно, в розмірі 94945,52 грн.
4.13. Згідно з абзацом 2 пункту 2.2.3 договору про відшкодування витрат, при несвоєчасному внесенні плати орендар зобов'язався сплачувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки. Відповідно до зазначеного пункту позивачем із урахуванням часткових проплат відповідача проведено нарахування пені помісячно на загальну суму 17788,06 грн.
4.14. Суди встановили, що відповідач після закінчення договору оренди, тобто після 29.02.2020, не повернув об'єкт оренди позивачу.
4.15. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що під час дії договору оренди орендодавець на адресу орендаря направляв претензії від 05.12.2019 № 03-10/2257 та листи від 02.12.2019 № 05-10/2548, від 13.02.2020 № 04-04/408, в яких орендодавець заперечував проти пролонгації договору оренди після його закінчення та завчасно повідомляв орендаря про те, що після закінчення строку дії договору (29.02.2020) об'єкт оренди належить повернути. Факт надсилання такого листа орендарю підтверджується відповідними описами вкладення, поштовими накладними та квитанціями про оплату послуг поштового зв'язку.
4.16. Спір виник у зв'язку із наявністю/відсутністю підстав для стягнення з відповідача основного боргу за період з березня 2018 до липня 2020 року за договором про відшкодування витрат, стягнення пені за прострочення грошового зобов'язання з 16.08.2018 до 16.07.2020 відповідно до пункту 2.2.3 договору про відшкодування витрат та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання з 16.08.2018 до 20.08.2020 на підставі статті 625 Цивільного кодексу України; стягнення неустойки у вигляді подвійної орендної плати за користування річчю в період з 01.03.2020 до 25.11.2020, та зобов'язання повернути нежитлові приміщення.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021 у справі № 907/585/20 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі № 907/585/20, вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні 22.03.2022.
Однак із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022"Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні".
У зв'язку із введенням воєнного стану судове засідання у справі № 907/585/20, призначене на 22.03.2022, не відбулося.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.04.2022 № 29.3-02/639 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 907/585/20 у зв'язку з увільненням судді Чумака Ю. Я. від роботи на час виконання ним державних або громадських обов'язків у зв'язку із участю у добровольчому формуванні територіальної громади.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2022 для розгляду справи № 907/585/20 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Берднік І. С., Дроботова Т. Б.
5.2. З урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 18.05.2022 № 341/2022 з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 907/585/20 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного судового захисту.
5.3. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу Товариства належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.4. Предметом позову є матеріально-правові вимоги Комунальної установи про стягнення заборгованості за договором оренди та договором про відшкодування витрат. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зазначених договорів, а саме щодо договору оренди - орендар не повернув орендоване ним майно, тому позивач заявив вимоги про повернення орендованого майна та сплату неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, а щодо договору про відшкодування витрат - відповідач не сплатив усі комунальні платежі, тому були заявлені вимоги про стягнення основного боргу, пені та інфляційних річних.
5.5. Оскільки скаржник просить залишити в силі рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2021 і скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021, отже Товариство не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції щодо стягнення саме неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
5.6. Відповідно до частини 1 статті 626, частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
За змістом наведених положень статті 785 Цивільного кодексу України, яка визначає обов'язки наймача у разі припинення договору найму, суд у разі звернення з позовною заявою про повернення орендованого майна зобов'язаний встановити як факт припинення дії договору оренди, так і факт користування/володіння річчю, яка є предметом договору оренди поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.
5.7. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи вимогу про стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, виходив із того, що відповідно до умов договору оренди приміщення вважається поверненим орендодавцеві з моменту підписання акта приймання-передачі; до закінчення дії договору оренди орендодавець заперечував проти пролонгації договору після його завершення і завчасно повідомляв орендаря, що після закінчення дії договору оренди приміщення належить повернути. Суд апеляційної інстанції встановив, що строк дії договору оренди закінчився 29.02.2020, проте відповідач не виконав свого обов'язку, передбаченого договором оренди, щодо повернення позивачу об'єктів оренди. Тому суд, ураховуючи припинення дії договору оренди та невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення приміщень, визнав позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю на загальну суму 313338,20 грн на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України обґрунтованими.
5.8. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 922/2665/17, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 щодо застосування положень статті 785 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
5.9. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.10. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.11. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови з огляду на таке.
5.12. Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, який викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 922/2665/17, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а саме:
"Виходячи зі змісту частини 1 статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 Зі змісту статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України. Законодавцем у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, постанові від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та у постанові від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18.
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані із невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17."
Предметом позову у наведених справах, на які посилається скаржник, як і у справі № 907/585/20, що розглядається, були вимоги про повернення майна після припинення договору оренди, а також про стягнення неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за договором оренди.
Зокрема, у справі № 922/2665/17 розглядалися позовні вимоги про повернення майна, а також солідарне стягнення неустойки за договором оренди на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України. У справі № 904/3315/18 були заявлені вимоги про стягнення, зокрема неустойки за прострочення повернення орендованого майна за договором оренди майна. У справі № 3-85гс14 предметом позову були вимоги про стягнення боргу та неустойки за договором оренди. У справі № 910/20370/17 предметом позову були вимоги про стягнення з відповідача-орендаря неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення об'єкта оренди позивачу-орендодавцю. У справі № 3-85гс14 предметом позову були вимоги про стягнення боргу та неустойки після припинення договору оренди.
5.13. Оцінюючи спірні правовідносини за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору, предметом позовних вимог, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у справах № 922/2665/17, № 904/3315/18, № 3-85гс14, № 910/20370/17 та у справі № 907/585/20, що розглядається, є подібними за змістом, правовим регулюванням, зокрема пов'язані із правильним встановленням обставин наявності/відсутності вини орендаря щодо повернення орендованого майна після припинення договору оренди, і врегульовані положеннями статті 614, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
5.14. Колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України зокрема, статті 614, частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, та не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справах № 922/2665/17, № 904/3315/18, № 3-85гс14, № 910/20370/17, на які посилається скаржник. Суд апеляційної інстанції встановив, що після спливу строку дії договору оренди орендар не вжив належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди після припинення орендних правовідносин, продовжував знаходитися в орендованому приміщенні після припинення договору, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача неустойки.
Крім того, суд апеляційної інстанції визнав помилково взятими до уваги судом першої інстанції листи відповідача, в яких орендар повідомляв про неможливість використання орендованого приміщення у зв'язку з карантинними обмеженнями, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази про надсилання цих листів позивачу. Нотаріально засвідчені заяви свідків, які надав відповідач, суд також визнав неналежними доказами вчинення дій щодо повернення майна, оскільки вони не підтверджують, що орендарем вживались заходи щодо повернення орендованого майна, а також того, що неповернення цього майна, після закінчення договору оренди, обумовлено об'єктивними причинами..
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України дослідив докази, на які посилався скаржник в апеляційній скарзі, щодо помилковості висновку суду першої інстанції про направлення на адресу позивача листа від 02.03.2020 № 01/02/03, та встановив, що матеріали справи не містять належних доказів про надсилання такого листа позивачеві.
Ураховуючи наведене, доводи скаржника про належність та допустимість наданих ним доказів про відправлення позивачу листа від 02.03.2020 № 01/02/03 - фотокопії поштового конверта та листа від 02.03.2020 № 01/02/03 з доданим до нього примірником акта приймання-передачі, не можуть бути враховані Судом, оскільки спрямовані на переоцінку доказів у справі. Проте відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.15. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.5. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.
7. Судові витрати
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатське обласне агентство із залучення інвестицій та господарського розвитку територій" залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі № 907/585/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді І. С. Берднік
Т. Б. Дроботова