Рішення від 14.06.2022 по справі 5023/10655/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2022 р.м. ХарківСправа № 5023/10655/11 (922/5041/21)

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Усатий В.О.

судді: Яризько В.О. , Хотенець П.В.

при секретарі судового засідання П'ятак А.С.

сторони не направили до судового засідання уповноважених представників, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку,

розглянувши матеріали справи

за позовом Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" (61070, м.Харків, вул.Рудика,8, код ЄДРПОУ 14308730)

до Державного підприємства "Завод ім.В.О. Малишева" (61001, м.Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629)

про стягнення коштів у розмірі 2 997 709,59 грн. в межах справи про банкрутство Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева»

ВСТАНОВИВ:

Державне науково - виробниче підприємство “Комунар” звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства “Завод імені В.О. Малишева” про стягнення заборгованості за Договором № Ф-6/136-20/569 дп від 04.05.2020 року у розмірі 2997709,59 грн., з яких: 2596720,44 грн. - сума основного боргу, 156804,94 грн. - інфляційні втрати, 60400,43 грн. - 3 % річних , 2 013,35 грн. - пеня та 181770,43 грн. штраф.

За розрахунком судових витрат, які позивач поніс в зв'язку із розглядом справи, витрати складаються з суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 44 965,64 грн.

В провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа про банкрутство Державного підприємства “Завод ім. В.О. Малишева”, яка розглядається колегією суддів у складі: головуючий суддя Усатий В.О., судді Хотенець П.В. та Яризько В.О.

Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною яких є боржник.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство (вх.№ 5041/21 від 21.12.2021) передана на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Усатий В.О., судді Хотенець П.В., Яризько В.О

Ухвалою суду від 28.12.2021, крім іншого, прийнято до розгляду позовну заяву Державного науково-виробничого підприємства “Комунар” (вх. № 5041/21 від 21.12.2021) в межах справи № 5023/10655/11 про банкрутство Державного підприємства “Завод ім. В.О. Малишева”. Відкрито провадження у справі №5023/10655/11 (922/5041/21). Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 25.01.2022. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог статті 166 ГПК України - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог статті 167 ГПК України - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

20.01.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№1292), в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ДНВП “Об'єднання Комунар” в повному обсязі; у разі, якщо суд не погодиться з доводами відповідача про відсутність підстав для задоволення позову - зменшити розмір заявлених інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу на 90%.

Судом встановлено що даний відзив подано з додержанням норм відповідно до ст.42,161,165 ГПК України, який суд долучає до матеріалів справи.

25.01.2022 в судове засідання представник позивача не з'явився, проте 24.01.2022 засобами електронного зв'язку надіслав на адресу суду клопотання (вх.№462) про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Ухвалою суду, яку внесено до протоколу судового засідання, керуючись ст.183 ГПК України, відкладено розгляд підготовчого засідання на 02.02.2022.

31.01.2022 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх.№ 2107), в якій останній не погоджується с доводами відповідача викладеними у відзиві з підстав не відповідності їх доводам справи. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач не надав суду жодного підтвердження наявності будь-яких виняткових обставин для зменшення розмір заявлених інфляційних втрат, 3% річних , пені та штрафу на 90%.

Судом встановлено що дану відповідь на відзив подано з додержанням норм відповідно до ст.42,161,166 ГПК України, який суд долучає до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 02.02.2022, крім іншого, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 28 березня 2022 року. Відкладено підготовче засідання у справі на 16.03.2022.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" ( із змінами) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

З метою убезпечення від ризику життя та здоров'я людей, зокрема, учасників справи та працівників суду, судове засідання, призначене на 16.03.2022, не відбулося.

Ухвалою суду від 12.05.22, крім іншого, призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 31.05.22.

В підготовче засідання 31.05.2022 уповноважені представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені до вимог чинного законодавства, про причини неявки суд не повідомили.

За результатами дослідження матеріалів справи, у відповідності до приписів ч.1 статті 177 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що здійснені всі дії, які необхідні для реалізації завдань підготовчого провадження (остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 2 статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд, зокрема постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 31.05.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 14.06.2022.

В судове засідання 14.06.2022 уповноважені представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені до вимог чинного законодавства, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

04.05.2020 між Державним науково-виробничим підприємством “Об'єднання Комунар” (позивач) та Державним підприємством “Завод ім. В.О Малишева” (відповідач) укладено договір поставки продукції №Ф-6/136-20/569дп. За цим договором Державне науково - виробниче підприємство “Комунар” є постачальником, а Державне підприємство “Завод ім. В.О Малишева” покупець.

Пунктом 1.1. Договору, сторони погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, асортимент (найменування та позначення), кількість та ціна якої наведені в Специфікації до Договору (Додаток №1), що з моменту її підписання та скріплення печатками сторін є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п. 1.2. Договору, постачальник підтверджує, що продукція, яка ним постачається згідно цього договору, на момент її передачі покупцю є власністю постачальника, не знаходиться під арештом, у заставі та не є предметом позову третіх осіб (фізичних, юридичних) або держави.

У відповідності до п. 3.1. Договору, загальна вартість продукції, що постачається відповідно до умов цього договору, наведена в специфікації.

Пунктом 3.3. Договору сторони погодили, що ціна договору та загальна вартість продукції , що постачається, складає 16386881,76 грн.

Відповідно п. 4.1. Договору, оплата продукції здійснюється в порядку, визначеному цим договором шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі, прямим банківським переказом.

Згідно п. 4.2. Договору, датою здійснення оплати покупцем вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця на користь постачальника.

Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що покупець здійснює попередню оплату (авансування) постачальника у розмірі 50% від загальної вартості продукції, що постачається, зазначеної у п. 3.3 цього Договору, не пізніше 31.05.2020 на підставі наданого постачальником рахунку.

У відповідності п.4.4. Договору, остаточний розрахунок у розмірі 50% вартості партії продукції, що постачається, покупець здійснює на протязі 20 (двадцяти) календарних днів з дня отримання цієї партії продукції та підписання покупцем видаткової накладної на цю партію продукції на підставі отриманого від постачальника рахунку.

Згідно п.4.5. Договору, постачальник здійснює передачу продукції першої партії покупцю після проведення покупцем попередньої оплати продукції згідно п. п. 4.2, 4.3 цього Договору.

Відповідно п.4.6. Договору, платіжні документи по цьому договору оформлюються відповідно до чинного законодавства з додержанням усіх вимог, які пред'являються до змісту та форми таких документів з обов'язковим зазначенням номера договору, за яким здійснюється оплата грошових коштів.

Пунктом 4.7. Договору сторони погодили, що у разі потреби на вимогу будь-якої із сторін, сторони проводять звіряння взаємних розрахунків з оформленням відповідного акту.

У відповідності до п.5.11. Договору, датою поставки продукції та виконання постачальником своїх зобов'язань щодо поставки кожної партії продукції є дата підписання покупцем видаткової накладної на отримання цієї партії продукції.

Згідно п.5.12. Договору, датою остаточної поставки продукції та виконання постачальником усіх своїх зобов'язань щодо поставки продукції є дата підписання покупцем видаткової накладної на отримання четвертої партії продукції, яка постачається за договором.

Відповідно п. 5.13. Договору, право власності на продукцію за цим договором зберігається за постачальником до моменту її передачі покупцю.

Перехід права власності на продукцію від постачальника до покупця відбувається відповідно до п. 5.9 цього договору після підписання покупцем видаткової накладної на отримання від постачальника продукції відповідної партії.

Згідно п. 5.19. Договору, передача-приймання продукції постачальником покупцю здійснюється повноважними представниками постачальника та покупця з оформленням товарно-транспортної та видаткової накладних.

Пунктом п. 5.20. Договору, покупець повідомляє постачальнику прізвище, дані паспорта уповноваженого представника на отримання продукції, а також дані його довіреності на отримання продукції для оформлення відвантажувальних документів.

У відповідності до п. 6.2. Договору, постачальник разом з продукцією, зазначеною у специфікації, надає покупцю наступні документи, які оформлені відповідно до діючого законодавства України: видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, а також паспорта на продукцію.

Пунктом 8.1. Договору сторони погодили, що за порушення зобов'язань, передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність згідно цього договору та чинного законодавства України.

Згідно п.8.2. Договору, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання.

Відповідно п.8.3. Договору, невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань однією із сторін тягне за собою відшкодування на вимогу іншої сторони заподіяних цим збитків.

Пунктом 8.4. Договору передбачено, що сплата штрафних санкцій не звільнює винну сторону від відшкодування збитків, а також виконання зобов'язань за цим договором в натурі.

Згідно п. 8.8. Договору, у випадку порушення покупцем строків попередньої або остаточної оплати партій продукції, наведених у розділі 4 цього договору, за умови виконання постачальником своїх зобов'язань щодо поставки продукції, обумовлених розділом 5 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від суми грошових коштів своєчасно неотриманих постачальником за кожний день прострочення, а за затримку понад 30 календарних днів покупець зобов'язується додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми грошових коштів своєчасно неотриманих постачальником.

У відповідності до п. 8.9. Договору, сплата штрафів, пені здійснюється стороною, яка винна, на платіжні реквізити іншої сторони, що зазначені у цьому договорі.

Пунктом 8.10. Договору передбачено, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.

Згідно п. 12.1. Договору, цей Договір та додаток до нього набирають чинності з моменту їх підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діють до 31 грудня 2020 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до закінчення терміну дії гарантійних зобов'язань постачальника, викладених в паспортах на продукцію та у цьому договорі.

У відповідності до п. 13.1. Договору, додатком до цього Договору є:

№1 - Специфікація - на 1 аркуші.

Пунктом 13.2. Договору сторони погодили, що додаток до Договору є його невід'ємною частиною.

Відповідно до Додатку №1 до Договору поставки №Ф-6/136-20/569 дп від 04.05.2020 сторонами підписано специфікацію, якою погоджено поставку на загальну суму 16386881,76 грн. разом з ПДВ.

Додатковою угодою №1 сторони дійшли згоди внести зміни до Договору поставки №Ф-6/136-20/569 дп від 04.05.2020 , а саме пункт 12.1. виклали у наступній редакції:

"Цей Договір та додаток до нього набирають чинності з моменту їх підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діють до 31 травня 2021 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до закінчення терміну дії гарантійних зобов'язань постачальника, викладених в паспортах на продукцію та у цьому договорі."

Пунктом 1. Додаткової угоди №1 сторони погодили, що у всьому іншому, що не передбачено цією Додатковою угодою, сторони будуть керуватись умовами основного договору.

Згідно п. 2. Додаткової угоди №1, ця Додаткова угода № 1 набирає чинності з моменту її підписання сторонами, скріплення печатками сторін.

Згідно п. 4. Додаткової угоди №1, ця Додаткова угода №1 є невід'ємною частиною Договору поставки № Ф-6/136-20/569дп від 04.05.2020.

Позивач стверджує, що на виконання умов Договору поставки №Ф-6/136-20/569дп від 04.05.2020 здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 4096720,44 грн.

На підтвердження даного факту позивачем додано до позовної заяви накладну- пропуск №724 від 24.12.2020 на суму 1005780,00 грн. та накладну-пропуск №33 від 03.02.2021 на суму 3090940,44 грн.

Також позивач вказує, що за поставлений товар відповідач не розраховувався з позивачем в повному обсязі в порядку та строки, визначені умовами договору, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 2596720,44 грн.

Позивач зазначає, що на адресу відповідача була направлена претензія від 27.08.2021 року №695/1-04/026 з вимогою погасити заборгованість, на яку відповідач надав відповідь вих.№002-16/013/5140 від 30.09.2021 про неможливість погашення заборгованості у зв'язку з незадовільним фінансовим станом підприємства.

На підтвердження зазначеної заборгованості сторонами було підписано акт звіряння взаємних розрахунків від 30.09.2021(а.с.37).

У зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем на підставі умов договору нараховано останньому інфляційні втрати у розмірі 156 804,94 грн., 3 % річних у розмірі 60 400,43 грн., пеню у розмірі 2 013,35 грн. та штраф у розмірі 181 770,43 грн. за певні періоди прострочення, що мали місце з 01.03.2021 по 08.12.2021.

Враховуючи вказане, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором поставки №Ф-6/136-20/569 дп від 04.05.2020 у розмірі 2997709,59 грн., з яких: 2596720,44 грн. - сума основного боргу, 156 804,94 грн. - інфляційні втрати, 60 400,43 грн. - 3 % річних, 2 013,35 грн. - пеня та 181 770,43 грн. штраф.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 статті 193 ГК України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4096720,44 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін накладною-пропуском №724 від 24.12.2020 на суму 1005780,00 та накладною-пропуском №33 від 03.02.2021 на суму 3090940,44 грн.

Окрім того, дослідивши вищезазначені накладні-пропуски, суд зазначає, що вони підписані уповноваженим представником відповідача, про що свідчить довіреність №790 від 22.12.2020(а.с. 32) та довіреність №27 від 02.02.2021 (а.с. 36).

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень викладених у відзиві зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів підписання сторонами видаткових накладних, у відповідності до п. 6.2. Договору поставки №Ф-6/136-20/569дп від 04.05.2020, а тому факт передання продукції та настання права вимоги оплати поставленої продукції у позивача в матеріалах справи відсутній.

Суд критично ставиться до вищезазначених доводів відповідача з огляду на те, що підписані відповідачем накладні-пропуск, накладні-накази та накладні за всіма реквізитами є первинними обліковими документами в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, які фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин. Такі документи є підставою виникнення обов'язку Відповідача щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Надані до суду копії накладних-пропуск та накладних-наказ містять всі обов'язкові реквізити, визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

Слід наголосити, що відповідно до положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9); первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є також те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, окрім обставин оформлення первинних документів, суд також встановлює наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару Відповідачем, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо).

Аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 905/49/15, від 29 листопада 2019 року у справі № 914/2267/18).

Видаткова накладна є тим первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, зокрема, передачу-приймання суб'єктами господарювання товару, але у разі наявності неістотних недоліків первинних документів (зокрема, не суттєво змінена назва документу), що містять відомості про господарську операцію, такі недоліки не є підставою для невизнання господарської операції.

Отже, твердження відповідача, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують факт передання продукції відповідачу за договором, не мають під собою законного підґрунтя та не повинні прийматися судом так, як протирічать нормам діючого законодавства України.

Також суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату

Аналогічна правова позиція міститься в Постанові КГС ВС від 11.01.2022 у справі №927/738/19 - акт звірки може вважатись доказом у справі і підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання ,її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Наданий позивачем до позовної заяви акт звірки взаємних розрахунків станом на 30 вересня 2021 року підписано з боку відповідача головним бухгалтером ДП “Завод імені В. О. Малишева” Іриною Тарарой, підпис якої засвідчено печаткою, з боку позивача - головним бухгалтером ДНВП “Об'єднання Комунар” - Олександром Боваровим, підпис якого також засвідчено печаткою.

Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічний висновок викладеною в постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17, від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18 та від 04 грудня 2019 року у справі № 916/1727/17.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу у розмірі 2596720,44 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за Договором поставки №Ф-6/136-20/569 дп від 04.05.2020.

За таких обставин, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 2596720,44 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 60400,43 грн. та інфляційних втрат у розмірі 156804,94 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

За розрахунками позивача стягненню з відповідача за період з 01.03.2021 по 08.12.2021 підлягає 3% річних на загальну суму 60400,43 грн. та інфляційних втрат у розмірі 156804,94 грн.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних на загальну суму 60400,43 грн. та інфляційних втрат у розмірі 156804,94 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені за період з 01.03.2021 по 08.12.2021 у розмірі 2013,35 грн. та штрафу у розмірі 181770,43 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 8.8. Договору, у випадку порушення покупцем строків попередньої або остаточної оплати партій продукції, наведених у розділі 4 цього договору, за умови виконання постачальником своїх зобов'язань щодо поставки продукції, обумовлених розділом 5 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від суми грошових коштів своєчасно неотриманих постачальником за кожний день прострочення, а за затримку понад 30 календарних днів покупець зобов'язується додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми грошових коштів своєчасно неотриманих постачальником.

В той же час, статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на прострочення відповідачем зобов'язань щодо оплати Договором поставки №Ф-6/136-20/569 дп від 04.05.2020, позивачем за період 01.03.2021 по 08.12.2021 відповідачу нараховано пеню у загальному розмірі 2013,35 грн. та штраф у розмірі 181770,43 грн.

Приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, перевіривши правильність нарахування пені та штрафу, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2013,35 грн. та штрафу у розмірі 181770,43 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат, 3% річних , пені та штрафу, суд зазначає наступне.

В обґрунтування клопотання про зменшення суми іфляційних втрат, 3% річних , пені та штрафу відповідач посилається на те, що Державне підприємство "Завод ім.В.О. Малишева" є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" від 04.03.2015 № 83.

Також, відповідач зазначає, що у зв'язку із неплатоспроможністю відповідача ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.12.2011 порушено провадження по справі про банкрутство Державного підприємства "Завод ім.В.О.Малишева" (справа №5023/10655/11), якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у ст. 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій та неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру інфляційних збитків, 3% річних, пені та шафу, які підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).

Укладаючи спірний Договір, та будучи обізнаними з нормами чинного законодавства, сторони у п.1.1. Договору поставки №Ф-6/136-20/569 дп від 04.05.2020 чітко передбачили “...в порядку та на умовах покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію ...”.

А отже, тяжкий фінансовий стан підприємства не є достатньою підставою для зменшення розміру іфляційних втрат, 3% річних , пені та штрафу.

Суд також зазначає, що в силу положень ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Таким чином, відповідач уклавши з позивачем договір на відповідних умовах зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань, та в т. ч. сплачувати передбачені договором штрафні санкції за допущені прострочення.

Крім того, в даному випадку розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій відповідає допущеному відповідачем порушенню, не призводить до безпідставного збагачення іншої сторони у справі та виконує мету, з якої сторонами у справі було передбачено відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій та неустойки.

Враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру іфляційних втрат, 3% річних , пені та штрафу на 90%.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв'язку з чим витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 76, 86, 129, 232-241 ГПК України, статтями 11, 509, 525, 526, 549, 611, 625, 655, ЦК України, статтями 193, 216, 230-232, 265 ГК України, статями 7, 8 Кодексу України з процедур банкрутства, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Завод ім.В.О. Малишева" (61001, м.Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629) на користь Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" (61070, м.Харків, вул.Рудика,8, код ЄДРПОУ 14308730) заборгованість за Договором № Ф-6/136-20/569 дп від 04.05.2020 року у розмірі 2 997 709,59 грн., з яких: 2 596 720,44 грн. - сума основного боргу, 156 804,94 грн. - інфляційні втрати, 60 400,43 грн. - 3 % річних , 2 013,35 грн. - пеня та 181 770,43 штраф, а також судовий збір у розмірі 44965,64 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Позивач: Державне науково-виробниче підприємство "Об'єднання Комунар" (61070, м.Харків, вул.Рудика,8, код ЄДРПОУ 14308730).

Відповідач: Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" (61001, м.Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "17" червня 2022 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя В.О. Усатий В.О. Яризько П.В. Хотенець