ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.06.2022Справа № 910/9047/21
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Універсам №12"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Київська міська рада
про визнання договору недійсним та зобов'язання звільнити земельну ділянку,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Федорова С.М.
Представники учасників справи:
від позивача: Свинар О.М.;
від відповідача: Кушнір Р.Ю.;
від третьої особи: не з'явився;
Товариство з додатковою відповідальністю «Універсам №12» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Трейдінг УА» (надалі - відповідач) в якому просить суд:
- визнати недійсним договір про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020 укладений між позивачем та відповідачем;
- зобов'язати відповідача звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.179, 180, 207 Господарського кодексу України, ст.8, 15, 17, 19, 25 Закону України «Про оренду землі», ст.203, 204, 215, 236 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що договір про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020, який по суті є договором суборенди земельної ділянки, порушує права позивача та суперечить нормам законодавства, а саме:
по-перше, не містить обов'язкових істотних умом договору, що передбачені Господарським кодексом України та Законом України «Про оренду землі»;
по-друге, унеможливлює здійснення, у встановленому законом порядку державної реєстрації права суборенди земельної ділянки;
по-третє, укладений за відсутності згоди орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду, з причин, що не залежали від волі позивача, а саме внаслідок самовільних дій відповідача;
по-четверте, укладений задля легітимізації самовільних дій відповідача по розміщенню будівлі на території позивача, всупереч установленому законом порядку та без одержання відповідних дозволів, про що позивачу не було відомо на момент укладення договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2021 відкрито провадження в справі №910/9047/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 07.07.2021.
У підготовче засідання 07.07.2021 з'явився представник позивача. Відповідач у засідання не з'явився, причину своєї неявки суду не повідомив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київську міську раду (надалі - третя особа) та підготовче засідання відкладено на 03.08.2021.
20.07.2021 від третьої особи надійшло клопотання про продовження строку для подання письмових пояснень та витребуваних судом доказів.
22.07.2021 від представника позивача на виконання ухвали надійшли письмові пояснення.
27.07.2021 від третьої особи надійшли письмові пояснення та клопотання про долучення документів до матеріалів справи. У письмових поясненнях третя особа просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
03.08.2021 від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, в зв'язку з хворобою його представника.
У підготовче засідання 03.08.2021 сторони не з'явилися, повідомлені про день та час розгляду справи належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 продовжено третій особі строк для подання письмових пояснень і витребуваних судом доказів, прийнято подані 27.07.2021 пояснення і витребувані докази до розгляду, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.09.2021.
10.08.2021 від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.
27.09.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
У підготовче засідання 28.09.2021 з'явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи в засідання не з'явились, повідомлені належним чином. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 підготовче засідання відкладено на 26.10.2021.
У підготовче засідання 26.10.2021 з'явився представник відповідача, інші учасники справи в засідання не з'явилися, повідомлені про день та час розгляду справи належним чином. Представник відповідача в засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості підготуватися належним чином до розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 підготовче засідання відкладено на 16.11.2021.
26.10.2021 від представника позивача надійшли пояснення по справі.
16.11.2021 від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
У підготовче засідання 16.11.2021 з'явились представники позивача та відповідача, третя особа в засідання не з'явилась, в матеріалах справи відсутні відомості щодо її належного повідомлення. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 підготовче засідання відкладено на 08.12.2021.
07.12.2021 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла заява про долучення доказів відносно того, що відповідачем на даний час займається частина земельної ділянки 8000000000:75:319:0001.
08.12.2021 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти позову в повному обсязі, також в поданому відзиві міститься клопотання про поновлення строку на його подання.
У підготовче засідання 08.12.2021 з'явились сторони. У засіданні представник третьої особи заявив клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом протокольною ухвалою задоволено та долучено документи до матеріалів справи. Також судом, із урахуванням думки сторін, протокольною ухвалою відмовлено в клопотанні представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву та залишено поданий відзив без розгляду. В засіданні представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи, судом, із урахуванням думки сторін, протокольною ухвалою оголошено перерву в підготовчому засіданні до 14.12.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 виправлено описки, допущені в ухвалах Господарського суду міста Києва від 10.06.2021, 07.07.2021, 03.08.2021, 28.09.2021, 26.10.2021 та 16.11.2021, а саме: назву позивача слід читати: "Товариство з додатковою відповідальністю «Універсам №12»".
У підготовче засідання 14.12.2021 з'явились представники позивача та відповідача, третя особа в засідання не з'явилась, повідомлена про день та час розгляду справи належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольної ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 01.02.2022.
Засідання призначене на 01.02.2022 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 судове засідання призначено на 15.03.2022.
Засідання призначене на 15.03.2022 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2022 судове засідання призначено на 07.06.2022.
07.06.2022 від представника відповідача надійшли письмові пояснення.
У судове засідання 07.06.2022 з'явилися представники позивача та відповідача, представник третьої особи в засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, представник відповідача просив долучити до матеріалів справи письмові пояснення, протокольною ухвалою судом письмові пояснення представника відповідача від 07.06.2022, які за своїм змістом та суттю є відзивом на позов, залишено без розгляду. Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення по суті позовних вимог та просив позов задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову.
У судовому засіданні 07.06.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
31.08.1999 між позивачем та третьою особою укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди (надалі - договір оренди) відповідно до пункту 1.1. якого третя особа на підставі рішення від 09.07.98 №76 надала, а позивач прийняв в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0, 7747 га в тому числі: під громадською забудовою - 0, 7747 га згідно з планом землекористування, що додається до договору.
Пунктом 1.2. договору оренди передбачено, що земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 (сорок дев'ять) років для експлуатації та обслуговування універсального магазину, столу замовлень, господарських і торговельних споруд на вул. Жолудева, 4 у Ленінградському районі.
26.12.2015 між третьою особою та позивачем підписано договір про внесення змін до договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, яким встановлено річну орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.07.2015 за №7738 становить 17 601 858, 96 грн.
Також 26.12.2015 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право оренди позивача на земельну ділянку площею 0, 7747 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, земельна ділянка 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, номер запису про інше речове право: 12785337.
У подальшому 31.01.2020 між позивачем (замовник) та відповідачем (генеральний інвестор) укладено договір про тимчасове розміщення об'єкту (надалі - договір/договір від 31.01.2020) відповідно до п.2.1. якого його предметом є діяльність сторін на засадах спільної участі щодо розміщення об'єкту на земельній ділянці згідно умов договору та подальшого використання об'єкту в підприємницькій діяльності генеральним інвестором зі сплатою компенсації витрат замовнику та сплатою за надані замовником послуги, пов'язані із знаходженням МАФу на території замовника /надані послуги/.
Відповідно до пункту 1.1. договору терміни та скорочення, що використовуються в договорі слід розуміти та тлумачити наступним чином:
1.1.1. Земельна ділянка - земельна ділянка площею 0, 7747 га, право оренди на яку замовник має, згідно із умовами договору оренди, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею №75-5-000 40 від 31.08.1999.
1.1.2. Об'єкт - тимчасові споруди/МАФи/, що планується побудувати на території земельної ділянки замовника.
1.1.3. Тимчасове розміщення об'єкту - весь комплекс робіт по проектуванню та спорудженню об'єкту (тимчасових споруд).
1.1.4. Будівельний майданчик - частина земельної ділянки орієнтовною площею 300 кв.м.
Згідно із п.2.2. договору замовник надає для тимчасового розміщення об'єкту дозвіл на використання частини земельної ділянки (без зміни землекористувача), а генеральний інвестор здійснює фінансування тимчасового розміщення об'єкту та, після монтажних та будівельних робіт, отримання необхідної документації - використовує об'єкт у підприємницькій діяльності та сплачує замовнику компенсацію витрат замовнику на оплату послуг, на протязі двох років одинадцяти місяців після чого сторони вирішують питання щодо подальшої співпраці.
Згідно із п.3.1. договору для повного, своєчасного та структурованого виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору сторони домовилися здійснити його реалізацію у наступні етапи:
3.1.1. І етап - здійснення перед проектних робіт та підготовка завдання на проектування щодо об'єкту.
3.1.2. II етап - розробка проектної документації, її затвердження та погодження в порядку, що передбачений Законодавством, отримання дозволу, інших необхідних документів/паспорту прив'язки тощо/на проведення необхідних робіт.
3.1.4. IV етап - тимчасове розміщення об'єкту.
3.1.5. V етап - замовник отримує щомісячно 60 000 грн щомісячно компенсації та плати за послуги. Послуги за перший рік перебування готового для використання в підприємницькій діяльності об'єкту на території та 90 000 грн щомісячно компенсації за плати за послуги, починаючи з тринадцятого календарного місяця з моменту підписання акту завершення будівельних робіт.
Примітка: генеральний інвестор перераховує оплату за перший та останній місяць компенсації та оплати послуг/120 000, 00 грн, не пізніше одного робочого дня з моменту підписання даного договору, дана сума залишається у розпорядженні замовника до закінчення дії даного договору.
Сума компенсації та послуг може бути переглянута замовником у випадку підвищення витрат, пов'язаних із утриманням території будівельного майданчика на суму більше 10 відсотків.
У такому випадку замовник надсилає генеральному інвестору повідомлення про збільшення компенсації та плати за послуги, яке має бути розглянуто генеральним інвестором на протязі 14 календарних днів. У випадку незгоди генерального інвестора з підвищенням вказаної плати замовник вправі відмовитися від цього договору та вимагати звільнення території від об'єкту на протязі 30 днів.
У пунктах 3.2., 3.3. договору зазначено, що орієнтовний строк реалізації сторонами етапів, зазначених у п.3.1. договору становить 30 днів. Орієнтовний загальний строк спорудження об'єкту 90 днів.
За умовами п.5.1. договору протягом 30 календарних днів з моменту закінчення спорудження об'єкту сторони здійснюють підписання акту завершення будівельних робіт.
Пунктом 7.3.1. договору передбачено зобов'язання замовника: протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами даного договору надати генеральному інвестору копії всіх документів, що підтверджують права замовника на користування земельною ділянкою з відповідним цільовим призначенням та схему місця розташування об'єкту.
Згідно із п.7.5.-7.7. договору замовник визначає генерального інвестора як генерального підрядника тимчасового розміщення об'єкту інвестування. Генеральний інвестор забезпечення тимчасове розміщення об'єкту інвестування «під ключ», у т.ч. здійснює необхідне фінансування, отримує дозвіл, паспорт прив'язки, виконує всі роботи по монтажу, підключення необхідних комунікацій. Інвестування тимчасового розміщення об'єкту інвестування здійснюється генеральним інвестором як в грошовій формі, так і в матеріальній, зокрема, матеріалами. Під «матеріалами» сторони розуміють будівельні матеріали, устаткування, вироби, конструкції, комплектуючі вироби, інвентар, інструменти, пристрої тощо, які використовуються в процесі тимчасового розміщення.
У відповідно до п.10.1. договір діє з моменту його підписання та діє протягом двох років одинадцяти місяців з моменту виготовлення об'єкту, підключення комунікацій та отримання дозвільних документів на об'єкт. У випадку, якщо за один календарний місяць до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не заявить про бажання його припинити, цей договір вважається продовженим ще на два роки одинадцять місяців на цих же умовах, з урахуванням усіх внесених до договору змін.
Так, предметом спору в даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним договору про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020 укладений між позивачем та відповідачем та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020
Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що між ним та відповідачем підписано договір, який фактично передбачає передачу земельної ділянки в оплатне користування, а тому спір підлягає вирішенню з застосуванням норм законодавства, які регулюють відносини пов'язані з орендною землі. Також зазначає, що оспорюваний договір порушує права позивача та суперечить нормам законодавства, оскільки, не містить обов'язкових істотних умом договору, що передбачені Господарським кодексом України та Законом України «Про оренду землі»; унеможливлює здійснення, у встановленому законом порядку державної реєстрації права суборенди земельної ділянки; укладений за відсутності згоди орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду, з причин, що не залежали від волі позивача, а саме внаслідок самовільних дій відповідача; укладений задля легітимізації самовільних дій відповідача по розміщенню будівлі на території позивача, всупереч установленому законом порядку та без одержання відповідних дозволів, про що позивачу не було відомо на момент укладення договору
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Тобто договір - це домовленість, що свідчить про волевиявлення сторін та узгодження їхніх дій. Він є інститутом добровільного виконання зобов'язань для отримання результату, задля якого його укладено, і якого намагаються досягти сторони шляхом вчинення певних дій.
Отже, основною метою укладення договору є отримання сторонами результату, задля якого цей договір було укладено, та якого сторони за договором намагаються досягти шляхом вчинення певних дій.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 Цивільного кодексу України).
Так, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.
У статті 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до положень статті 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів убачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Положеннями ч.ч. 1, 8 ст. 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Частиною 8 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
За змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 15 цього Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина 1). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина 2).
Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.
Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
На підставі ст. 8 Закону України «Про оренду землі», орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
Як установлено судом позивачу на праві оренди належить земельна ділянка загальною площею 0, 7747 га в тому числі: під громадською забудовою - 0, 7747 га, для експлуатації та обслуговування універсального магазину, столу замовлень, господарських і торговельних споруд на вул. Жолудева, 4 у місті Києві, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001 (строк оренди 49 років).
У подальшому на підставі договору про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020 позивачем було надано відповідачу дозвіл на розміщення на частині вказаної земельної ділянки тимчасових споруд/Мафів.
Так, у пункті 3.1.5. договору від 31.01.2020 сторонами було погоджено, що позивач отримує щомісячно 60 000 грн компенсації та плати за послуги. Послуги за перший рік перебування готового для використання в підприємницькій діяльності об'єкту на території та 90 000 грн щомісячно компенсації за плати за послуги, починаючи з тринадцятого календарного місяця з моменту підписання акту завершення будівельних робіт. Також сторонами було погоджено, що відповідач перераховує оплату за перший та останній місяць компенсації та оплати послуг/120 000, 00 грн, не пізніше одного робочого дня з моменту підписання даного договору, дана сума залишається у розпорядженні позивача до закінчення дії даного договору.
Тобто, як убачається із предмету спірного договору, сторони домовились про розміщення об'єкту - тимчасових споруд на земельній ділянці, що перебуває в оренді позивача, з метою подальшого використання об'єкту в підприємницькій діяльності відповідача та зі сплатою компенсації витрат позивачу.
Тому, суд приходить до висновку про те, що незалежно від того, як його називають сторони оспорюваний правочин не містить ознак ані договору надання послуг, ані інвестиційного договору, ані договору про спільну діяльність і не є жодним з них.
Попри те, що в п.2.1 договору зазначено, що предметом договору є спільна діяльність сторін на засадах спільної участі щодо розміщення об'єкту, у п. 2.2 договору визначено, що замовник (позивач) надає для тимчасового розміщення об'єкту дозвіл на використання частини земельної ділянки (без зміни землекористувача), тобто сторони у договорі фактично передбачили строкове платне використання земельної ділянки відповідачем у своїй підприємницькій діяльності.
При цьому суд зазначає, що в пункті 1.1.1. договору від 31.01.2020 сторонами погоджено, що земельна ділянка, частина якої передається за договором - це саме земельна ділянка площею 0, 7747 га, право оренди на яку замовник має, згідно із умовами договору оренди, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею №75-5-000 40 від 31.08.1999, до якого в подальшому внесено зміни договором від 26.12.2015, а також на підставі нього зареєстровано право оренди земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, 4, за кадастровим номер 8000000000:75:319:0001.
Отже, використання частини земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, земельна ділянка 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, яка належать позивачу на праві оренди, здійснює безпосередньо відповідач з метою отримання прибутку за результатами розміщення на ній тимчасових споруд.
Зазначені вище обставини підтверджуються також актом обстеження земельної ділянки №20-0823-08 від 06.12.2021 складеним Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (т.2., а с.- 102-106).
Окрім того, відповідно до довідки ТВБВ №100026/0124 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» від 23.07.2021 за вих. №100.40/0124 відповідачем починаючи з 03.08.2020 по 02.07.2021 щомісячно перераховувались позивачу грошові кошти в сумі 60 000, 00 грн, як оплата за оренду згідно договору від 30.01.2020 (т.2, а.с.17-18).
Також відповідно прибуткового касового ордеру №105 від 31.01.2020 відповідачем було внесено до каси позивача 120 000, 00 грн (т.2, а.с.19).
Суд зауважує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Надаючи оцінку предмету та умови договору про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020, дослідивши його правову природу та враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про те, що названий договір містить усі загальні ознаки, притаманні договору оренди земельної ділянки, а саме: передача земель, строк дії договору, право власності на доходи отримані в результаті підприємницької діяльності внаслідок розміщення об'єкту на земельний ділянці, а також спосіб та умов розрахунків за передану в суборенду земельну ділянку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.02.2022 у справі №927/1099/20.
Суд наголошує, що на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою.
При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони отримання плати за надану у користування земельну ділянку, а для іншої - використання земельної ділянки.
За договором про спільну діяльність сторони мають діяти спільно. Разом з цим обов'язок щодо фінансування тимчасового розміщення, монтажних та будівельних робіт фактично покладається лише на одну зі сторін договору - на відповідача, тоді як обов'язок позивача обмежується лише наданням земельної ділянки відповідачеві.
Сторонами спірного договору від 31.01.2020 не узгоджено конкретних спільних дій заради досягнення мети договору, як не визначено і порядок обліку отриманого доходу та матеріальних витрат, порядок розрахунку чистого прибутку, який підлягає розподілу між сторонами договору.
Підсумовуючи наведене суд доходить висновку, що укладений між сторонами договір про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020 є удаваним правочином та вчинений сторонами з метою приховання договору суборенди земельної ділянки земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, земельна ділянка 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, яка перебуває в користуванні позивача на підставі договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 31.08.1999.
При цьому суд наголошує, що оспорюваний договір не може вважатись договором суборенди через відсутність істотних умов договору оренди землі, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.
Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності.
Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17.
Не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.06.2020 року у справі № 913/420/19).
При вирішенні спору суд повинен керуватися правилами вчинення та виконання сторонами договору суборенди земельної ділянки.
Враховуючи, що договір від 31.01.2020 виконувався сторонами протягом тривалого часу (2020-2021 років), що не заперечується відповідачем та позивачем, приймаючи до уваги висновки Верховного Суду викладені в постанові від 17.06.2020 у справі № 913/420/19, посилання відповідача в судовому засіданні 07.06.2022 на неукладеність договору суборенди є необґрунтованими.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування). У разі укладення договору оренди (суборенди) в порядку обміну правами користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, у такому договорі зазначається договір, взамін якого він укладений.
Згідно ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Як на підставу визнання договору від 31.01.2020 недійсним позивач посилається на те, що договір від 31.01.2020 не містить істотних умов договору оренди землі, а саме: площі земельної ділянки, яка передається у користування, місцезнаходження земельної ділянки та фактично не містить погодження строку його дії.
Дослідивши зміст вказаного правочину суд приходить до висновку, що в ньому дійсно не погоджено місцезнаходження земельної ділянки, яка передається в суборенду, а лише вказано - «земельна ділянка площею 0, 7747 га, право оренди на яку замовник має, згідно із умовами договору оренди, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею №75-5-000 40 від 31.08.1999», а також не конкретизовано площу, яка передана в користування відповідачу.
Разом з тим посилання позивача на те, що договір від 31.01.2020 не містить погодження строку його дії судом відхиляються, оскільки такий строк сторонами погоджено в пункті 10.1., а саме: «договір діє з моменту його підписання та діє протягом двох років одинадцяти місяців з моменту виготовлення об'єкту, підключення комунікацій та отримання дозвільних документів на об'єкт. У випадку, якщо за один календарний місяць до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не заявить про бажання його припинити, цей договір вважається продовженим ще на два роки одинадцять місяців на цих же умовах, з урахуванням усіх внесених до договору змін.»
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що договір від 31.01.2020 суперечить вимогам статті 15 Закону України «Про оренду землі», в частині непогодження істотних умов щодо площі земельної ділянки, яка передається у користування та її місцезнаходження.
Окрім того, за частиною 6 статті 93 Земельного кодексу України та частинами 1-3 та 5 статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Як зазначає позивач відповідач самовільно та передчасно розпочав використання земельної ділянки до погодження істотних умов та до виконання дій, які мали передувати використанню земельної ділянки та згода орендаря - Київської міської ради на укладення з відповідачем договору від 31.01.2020 отримана не була, про відсутність згоди на передачу в суборенду земельної ділянки зазначено Київською міською радною (третьою особою) в поясненнях на позов від 27.07.2021 (т.1, а.с. 137-142). Право суборенди земельної ділянки не реєструвалось.
Отже, враховуючи зазначені обставини, суд приходить до висновку, що договір від 31.01.2020 суперечить вимогам частини 6 статті 93 Земельного кодексу України, статті 8 Закону України «Про оренду землі».
Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних наслідків визначені ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов'язком для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Пунктом 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», передбаченого, що на підставі ст.215 Цивільного кодексу України, недійсними можуть визнаватись не лише правочини, які не відповідають цьому кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку,
Викладені обставини, згідно наведених вище приписів ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Враховуючи зазначені вище обставини, приймаючи до уваги те, що оскаржуваний договір про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020 за своєю суттю є прихованими договором суборенди, який у свою чергу, укладений з порушенням вимог законодавства про оренду землі, а тому підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.
Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020, суд зазначає таке.
Згідно абзацу шістнадцятого статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
У відповідності до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За приписами частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б»); визнання угоди недійсною (пункт «в»); застосування інших, передбачених законом, способів (пункт «д»).
Частинами першою, другою статті 27 Закону України «Про оренду землі» унормовано, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь- якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.
Згідно статті 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Враховуючи те, що відповідачеві земельна ділянка, яка перебуває в оренді в позивача на підставі договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, укладеного 31.08.1999, у власність чи користування у визначеному законом порядку не передавалась, відповідачем здійснюється фактичне використання земельної ділянки без належних та достатніх правових підстав, що кваліфікується законом, як самовільне зайняття земельної ділянки, позивач, як законний користувач - орендар земельної ділянки площею 0,7747 га, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Жолудева, 4, має право вимагати відповідача звільнити вказану земельну ділянку, займану відповідачем на підставі договору про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020, який підлягає визнанню недійсним та не є належною правовою підставою для користування земельною ділянкою навіть у випадку його чинності.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020, що укладений між позивачем і відповідачем та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020 укладений між Товариством з додатковою відповідальністю "Універсам №12" (03134, місто Київ, вулиця Жолудєва, будинок 4, ідентифікаційний код 02904415) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" (03148, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 172, ідентифікаційний код 43406596).
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" (03148, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 172, ідентифікаційний код 43406596) звільнити земельну ділянку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жолудєва, 4, кадастровий номер 8000000000:75:319:0001, займану на підставі договору про тимчасове розміщення об'єкту від 31.01.2020
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг УА" (03148, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 172, ідентифікаційний код 43406596) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Універсам №12" (03134, місто Київ, вулиця Жолудєва, будинок 4, ідентифікаційний код 02904415) 4 540 (чотири тисячі п'ятсот сорок) грн 00 коп. судового збору.
5. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 17.06.2022.
Суддя Я.А.Карабань