Провадження № 22-ц/803/2795/22 Справа № 201/10036/21 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
08 червня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
при секретарі - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який не залишив заповіт на своє спадкове майно.
Так, позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, але постановою нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину за законом через пропуск 6-місячного терміну для подачі заяви по прийняття спадщини.
При цьому, ОСОБА_1 зазначив, що хотів своєчасно подати заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини, але своєчасно випадково цього не зробив, тривалий час не міг прийти до нормального стану, хворіє, потрібно оформлювати багато документів, не є фахівцем в галузі права та спочатку отримав невірну консультацію стосовно спадщини, він був обмежений в можливості звернутися своєчасно до нотаріальної контори, тому термін для подання заяви в нотаріальну контору про прийняття вказаної спадщини не навмисно пропустив.
У зв'язку з чим, просив суд визнати поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини і надати додатковий термін два місяці для подачі ним в нотаріальну контору заяви про прийняття спадщини після смерті батька.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_3 .
Позивач є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 27 січня 1997 року.
Разом з ним власником іншої Ѕ частини зазначеної квартири була його бабуся ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 бабуся ОСОБА_4 померла.
Після її смерті, спадщину, яка складалась із Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , отримали батько позивача ОСОБА_3 та дядько позивача ОСОБА_5 .
Право власності ОСОБА_3 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 23 червня 2007 року державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №10-2135 та зареєстровано КГ1 «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 07 серпня 2007 року, номер витягу 15507525.
Право власності ОСОБА_5 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 23 червня 2007 року державним нотаріусом дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №10-2137 та зареєстровано КГІ «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 07 серпня 2007 року, номер витягу 15507560.
Таким чином, після смерті ОСОБА_4 , власниками квартири АДРЕСА_1 стали ОСОБА_1 (1/2 частка), ОСОБА_3 (1/4 частка) та ОСОБА_5 (1/4 частка).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , який на час смерті перебував у м.Корольов, Московська область, Російська Федерація. Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 12 грудня 2011 року Королевським відділом РАГС ГУ РАГС Московської області, серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_5 , батько позивача - ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. із заявою про прийняття спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , про що 07 жовтня 2013 року вчинено відповідний актовий запис №1720 та Лівобережним відділом РАГС Управління РАГС м.Москва видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .
Позивач та його батько були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_2 .
Спадкоємцями ОСОБА_3 є позивач ОСОБА_1 і його рідна сестра - відповідачка ОСОБА_2 .
З 01 жовтня 2011 року позивачу безстроково присвоєно першу групу інвалідності, у зв'язку із захворюванням опорно-рухового апарату, він потребує постійного догляду та не має можливості самостійно, без сторонньої допомоги, пересуватись, є інвалідом колясочником.
09 вересня 2021 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. із відповідною заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою від 09 вересня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із пропуском ним строку на подання відповідної заяви.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , пропущений позивачем без поважної причини, а тому дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог у повному обсязі, оскільки відсутні підстави для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подачі заяви щодо прийняття спадщини після смерті його батька.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Згідно ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, повинен подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини і лише особисто.
Відповідно до ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Згідно з ч.1 ст.1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як і у тому числі в своїй позовній заяві, посилається на те, що поважність причини пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини ним підтверджено відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, а також тим фактом, що в результаті стану свого здоров'я, він тривалий час потребував лікування та взагалі не міг самостійно здійснювати певні дії, зокрема, дістатись нотаріальної контори для подання відповідної заяви, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні його позову.
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.
З урахуванням положень ч.2 ст.1220 ЦК України, строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 закінчився 05 квітня 2014 року.
Відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Тобто, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Водночас, у постанові Верховного Суду по справі №565/1145/17 від 26 червня 2019 року визначено, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту, тощо.
При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Так, позивач позовні вимоги обґрунтовував тим, що він пропустив строк на подання заяви про прийняття спадщини, оскільки тривалий час не міг прийти до нормального стану, хворіє, потрібно оформлювати багато документів, не є фахівцем в галузі права та спочатку отримав невірну консультацію стосовно спадщини, при цьому, був обмежений в можливості звернутися своєчасно до нотаріальної контори, тому термін для подання заяви в нотаріальну контору про прийняття вказаної спадщини не навмисно пропустив.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. із відповідною заявою про прийняття спадщини лише 09 вересня 2021 року, тобто, через майже 8 років після смерті батька ОСОБА_3 .
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
Достатніх та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не надав та не довів наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 656/399/19 (провадження № 61-633св20).
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова