Провадження № 22-ц/803/3138/22 Справа № 175/1173/21 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
15 червня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області, третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби про стягнення шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року, -
29 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області, третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби про стягнення шкоди. З урахуванням уточнень, просив, стягнути з Державного бюджету України через Державне казначейство України в особі Головного Управління в Дніпропетровській області на його користь 50640 гривень (а.с.1-5,22-26).
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області, третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби про стягнення шкоди - відмовлено. Судові витрати по сплаті судового збору віднесено за рахунок Держави (а.с.101-102).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду 1 інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с.106).
В порядку ст. 360 ЦПК України, від Слобожанського ВДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області надійшов відзив, в якому посилаючись на законність дій відповідача при здійсненні своїх повноважень не порушено прав позивача, а тому в задоволені позовних вимог правомірно відмовлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Судом першої інстанції встановлено, що 2017 році належний позивачу ОСОБА_1 автомобіль «OPEL VECTRA», д/н НОМЕР_1 був вилучений у нього в м. Запоріжжя співробітниками національної поліції в Запорізькій області на підставі постанови про арешт майна виданої Дніпропетровським ВДВС.
Вилучений автомобіль було поставлено на спеціальний майданчик за адресою м. Запоріжжя, вул.Сікорського, №478, що підтверджується відповідним листом від 07.11.2017 року М-342/08/012017 року, копію якого наявна в матеріалах справи.
Крім того, відповідно до відповіді ГУ НП в Запорізькій області від 16.03.2021 року, належний позивачу автомобіль «OPEL VECTRA», д/н НОМЕР_1 був утилізований шляхом реалізації на металобрухт.
Таким чином, в наслідок вищевказаних дій співробітників поліції в Запорізькій області, які вилучили автомобіль та не повернули його позивачу, останньому була спричинена матеріальна шкода, розмір якої становить вартість автомобіля, що згідно експертної оцінки, на момент вилучення, складає 50640,00 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь з Державного бюджету України через Державне Казначейство України в особі Головного Управління в Дніпропетровській області.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем обраний невірний спосіб захисту, оскільки ним пред'явлено позов лише до Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області, проте стягнення грошової суми просить здійснити з Державного бюджету України саме через Державне Казначейство України в особі Головного Управління в Дніпропетровській області, яких жодним чином не залучає до участі у справі, оскільки прийняття рішення по даній справі, безпосередньо вплине на їх матеріальні права та обов'язки, як органу, що є розпорядником державних коштів.
Проте погодитися з таким висновком суду, колегія суддів не може, з огляду на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, судом зазначено, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (п. 43).
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (п. 44).
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу.
Таким чином, враховуючи те, що відповідачем у даній справі зазначено Державу Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, на якого, як встановлено вище, було покладено законом обов'язок виконання виконавчих листів, та протиправність бездіяльність якого щодо виконання встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, висновки суду про неналежність відповідача у справі є неслушними.
Проте вирішуючи питання по суті позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Суд першої інстанції правильно наголосив, що звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 , підставою для відшкодування завданої йому шкоди, зазначав неналежне виконання своїх службових обов'язків співробітниками національної поліції в Запорізькій області, що виразилося у вилученні у нього автомобіля та подальшої його утилізації на металобрухт, що спричинило йому матеріальну шкоду у розмірі 50640,00 грн., яку, згідно умов уточненої позовної заяви, він просить стягнути з Державного бюджету України саме через Державне Казначейство України в особі Головного Управління в Дніпропетровській області, проте жодними належними доказами не обґрунтовує чим Державне Казначейство України в особі саме Головного управління в Дніпропетровській області порушило його права і чому саме з них слід стягнути суму збитків, а також взагалі не залучає їх до участі у справі.
Колегія суддів звертає увагу, що в провадженні Дніпровського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист №175/2240/14 виданий 31.03.2015 року. Боржником за виконавчим листом є позивач ОСОБА_1 .
Постановою Дніпровського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 17.10.2017 проведено опис та арешт рухомого майна, а саме траспортного засобу Опель Вектра НОМЕР_2 , що належить божнику - ОСОБА_2 на праві приватної власності, який затримано та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Передано на відповідне зберігання траспортний засіб Опель Вектра НОМЕР_2 , що належить боржнику, про що скласти відповідну постанову та направити на адресу Дніпровського районного відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області (а.с.82-83).
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Відповідно до п. 15 розділу VIII ІНСТРУКЦІЇ з організації примусового виконання рішень - При скасуванні судом заходів забезпечення позову за завершеним виконавчим провадженням, надходженні на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника за завершеним виконавчим провадженням, виконавець не пізніше наступного робочого дня виносить постанову про зняття арешту з майна боржника без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження. Копія постанови виконавця про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного робочого дня з дня винесення надсилається сторонам та до вiдповiдного органу (установи) для зняття арешту. Постанова про зняття арешту з майна приєднується до матеріалів виконавчого провадження.
Матеріали справи не містять відомостей, що позивачем сплачені кошти за зведеним виконавчим провадженням 49609494 на депозитний рахунок відділу, а також відсутні будь-які заяви стягувача про погашення боргу не надходило.
Таким чином, будь-яких законних підстав щодо скасування заходів примусового виконання рішень відповідно до ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 15 розділу VIII IНСТРУКЦІЇ з організації примусового виконання рішень у відділ ДВС відсутні.
Постанову про арешт автомобіля, позивачем не скасовано, скаргу на незаконні дії відповідача позивачем не надано.
З урахуванням вказаного, вимоги позивача є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог по суті, суд першої інстанції безпідставно відмовив у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача, про що наголошував позивач в своїй апеляційній скарзі.
Згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12 апеляційний суд ухвалює рішення про зміну суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин. Якщо помилки у такому рішенні стосуються правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вище викладене, рішення суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині з вищевказаних підстав.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року, змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: