Провадження № 22-ц/803/2887/22 Справа № 212/8690/21 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М. Д. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
15 червня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року, -
27 вересня 2021 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого вказує, що 27 грудня 2013 року між ним та відповідачкою було укладено договір позики за умовами якого він надав у борг, а відповідачка ОСОБА_3 отримала у борг 200000 гривень. Умови цього договору позики позичальник виконала та повернула 200000 гривень. Крім цього, 08 січня 2014 року між ним та відповідачкою також було укладено договір позики, за умовами якого він надав у борг відповідачу грошові кошти в сумі 200000 гривень, які вона зобов'язалась повернути у строк до 01 липня 2019 року. На підтвердження отриманих коштів відповідачка надала заяву. Проте, у визначений строк 01 липня 2019 року відповідач не повернула борг, що підтверджується оригіналом боргового документа - заяви. У зв'язку із неповерненням грошових коштів в строк, що визначений договором позики, позивач змушений звернутися до суду із вказаним позовом в якому просить стягнути з відповідачки на свою користь грошові кошти у сумі 200000 гривень (а.с.1-3).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - відмовлено (а.с.31-34).
В апеляційній скарзі апелянт посилаючись на порушення судом 1 інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду 1 інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.36-39).
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, що 01 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 01 листопада 2014 року, виданого Виконавчим комітетом Нижньодуванської селищної ради Сватівського району Луганської області, актовий запис № 7 (а.с.8).
На підтвредження заявлених вимог позивачем надано до суду оригінал заяви ОСОБА_2 , з якої вбачається, що вона 27.12.2013 року отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 200000 гривень. Зазначені кошти були внесені нею на депозитний рахунок відповідно до договору банківського вкладу № 23762Д-14Ф від 23.12.2013 року, укладеного між відповідачем та ПАТ “Комерційний банк “Південкомбанк”. Також, 08.01.2014 року нею було отримано від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 200000 гривень, які вона також внесла на депозитний рахунок у ПАТ “Комерційний банк “Південкомбанк”, уклавши договір банківського вкладу № 23881Д-14Ф від 08.01.2014 року. Грошові кошти у сумі 400000 гривень вона зобов'язалась повернути до 01.07.2019 року. В подальшому, вона отримала від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб грошові кошти у сумі 200000 гривень за одним із депозитних вкладів, які повернула ОСОБА_1 . ОСОБА_2 було визнано кредитором та включено в реєстр акцептованих кредиторських вимог на суму 236126,18 грн. Оскільки вказані грошові кошти є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , тому відповідач просить відповідні компетентні органи вважати його кредитором та включити в реєстр акцептованих кредиторських вимог(а.с.10).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з їх не доведеності та не обґрунтованості.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Так, відповідно до вимог ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 11.06.2021 року у справі № 753/11670/17 (провадження №61-21701св19) в якій зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Як вбачається зі матеріалів справи, позивач звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначив, що 08.01.2014 року ним було надано у борг відповідачу грошові кошти в сумі 200000 грн. з терміном повернення 01.07.2019 року.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст.76,77,78,79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Однак на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано жодного письмового документу, як то договір позики, боргова розписка чи інше, який би містив відповідну дату його складання, а саме 08.01.2014 року із вказівкою на отримання відповідачем суми коштів у борг в розмірі 200000 грн. та зобов'язанням їх повернення 01.07.2019 року.
Натомість позивачем надано до суду документ, який має назву «Заява до відповідних компетентних органів», який не містить дату його складання, а містить вказівку лише на 2020 рік, що об'єктивно не може розцінюватись судом як підтвердження договору позику від 08.01.2014 року.
Оцінюючи зміст вказаної заяви, суд 1 інстанції та колегія суддів, вважають, що вона за своєю правовою природою не є борговим документом, оскільки містить лише звернення відповідача до невизначеного кола невстановлених осіб, у якій відповідач просить вважати кредитором та включити в реєстр акцептованих кредиторських вимог позивача ОСОБА_1 .
Виходячи із встановлених обставин, надаючи оцінку всім наявним доказам у справі, колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції, щодо недоведеності позовних вимог та відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 200000 гривень за договором позики від 08.01.2014 року, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту сплати ним вказаних коштів відповідачу у справі, і жодних зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо наявності боргу є безпідставними, оскільки позивачем на підтвердження свої позовних вимог не надано суду належних доказів та не вказано на них в апеляційній скарзі, а тому колегія суддів вважає, що вони не обґрунтовані та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством передбачено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, що може підтверджується певними засобами доказування, зокрема розпискою, яка видається позичальником на підтвердження факту отримання грошей, та повинна містити, в тому числі, умови отримання коштів, зобов'язання їх повернення та дату отримання.
Позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: