Справа № 350/2039/19
Провадження № 22-ц/4808/610/22
Головуючий у 1 інстанції Бейко А.М.
Суддя-доповідач Максюта
09 червня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,
секретаря Максимів Ю.В.,
з участю представника апелянта адвоката Бурака Б.В., позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Ошуста С.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення сесії сільської ради, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бейком А.М. 27 січня 2022 року в селищі Рожнятів Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 04 лютого 2022 року,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав позов до Верхньострутинської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення сесії сільської ради.
В обгрунтування позову зазначено, що рішенням сесії Верхньострутинської сільської ради від 23 грудня 2005 року припинено право його батька ОСОБА_3 користування земельними ділянками та переведено їх у землі запасу сільської ради, розміром 0,27 га, з них 0,22 га в урочищі «Терносливи» та 0,25 га в урочищі «Під Сокіл».
Цим же рішенням передано у приватну власність його племінниці - відповідачці по справі ОСОБА_2 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,27 га, з них 0,22 га в урочищі «Терносливи» та 0,05 га в урочищі «Під Сокіл», що підтверджується архівним витягом архівного відділу Рожнятівської РДА №В-14/04/01 від 01.03.2017. Про існування такого рішення сесії сільської ради йому стало відомо одразу після отримання зазначеного архівного витягу.
Вважає рішення сесії Верхньострутинської сільської ради Рожнятівського району від 23 грудня 2005 року незаконним і таким, що підлягає до скасування, оскільки його батько такого рішення не приймав, заяву до сільської ради про вилучення земельних ділянок не писав, а прийняте відповідачем по справі рішення позбавляє його права та можливості користуватися та отримати у власність належні його покійному батькові земельні ділянки загальною площею 0,27 га для ведення особистого селянського господарства, з яких 0,22 га - в урочищі «Терносливи» та 0,05 га - в урочищі «Під Сокіл», які неправомірними діями відповідача по справі незаконно вилучено та передано у власність іншій особі, яка не є спадкоємцем, не дивлячись на те, що окрім нього є ще інші прямі спадкоємці першої черги за законом.
Належність спірної земельної ділянки його покійному батькові ОСОБА_3 підтверджується виписками з погосподарських книг. Наявна в матеріалах заява від 19 вересня 2005 року від імені його батька написана і підписана не ним, а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення його батька на вилучення з його користування земельних ділянок та передачу їх на користь ОСОБА_2 .
Просив визнати незаконним та скасувати рішення Верхньострутинської сільської ради Рожнятівського району від 23 грудня 2005 року (а.с.2-3).
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 01.07.2021 року замінено відповідача Верхньострутинську сільську раду Рожнятівського району на Рожнятівську селищну раду Калуського району Івано-Франківської області (а.с.151).
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення з позовом до суду. Позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення сесії Верхньострутинської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 23 грудня 2005 року, яким вилучено з користування в ОСОБА_3 та передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 0,27 га, з них 0,22 га в урочищі «Терносливи» та 0,05 га в урочищі «Під Сокіл» (а.с.176-181).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту встановлення обставин, що мають значення для справи, та яке ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт зазначила, що оскаржуваним рішенням сесії сільської ради припинено право ОСОБА_3 (її дідуся) користуватися спірними земельними ділянками та передано їх у запас сільської ради. Тобто, сільська рада стала власником даних земельних ділянок. Цим же рішенням дані земельні ділянки передані у її власність для ведення особистого селянського господарства. Станом на сьогоднішній день вона користується цими земельними ділянками та своєчасно сплачує всі земельні податки.
Не погоджується із твердженням позивача про те, що про існування рішення сільської ради від 23.12.2005 року йому стало відомо тільки в 2017 році після отримання архівного витягу відділу Рожнятівської РДА, оскільки вони перебувають у родинних відносинах (позивач являється її дядьком), тому йому достеменно було відомо про даний факт.
Крім того, 06.11.2016 року вона зверталася із заявою до Верхньострутинської сільської ради Рожнятівського району про отримання дозволу на приватизацію вказаних земельних ділянок та складання проекту землеустрою. Рішенням п'ятої сесії сільської ради від 06.11.2016 року №65-5/2016 їй надано такий дозвіл. А вже 22.12.2016 року ОСОБА_1 , будучи головою Верхньострутинської сільської ради, користуючись своїм службовим становищем, зібрав позачергову сесію сільської ради та скасував рішення від 06.11.2016 року №65-5/2016, мотивуючи власними претензіями стосовно даних земельних ділянок.
Зауважила, що у травні 2017 року ОСОБА_1 , незважаючи на те, що пройшли строки позовної давності, звернувся до суду з даним позовом.
Вказує, що висновок експерта, який міститься в матеріалах справи, є неоднозначним, про що зазначає і суд, оскільки не можливо беззаперечно встановити, чи виконаний підпис у заяві від 19.09.2005 року ОСОБА_3 ..
З цих підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Судові витрати стягнути з позивача (а.с.185-187, 200-202).
Відзив на апеляційну скаргу не подано, що, відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
У судове засідання не з'явився представник Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, про день місце та час розгляду справи відповідач повідомлений шляхом направлення судової повістки електронною поштою.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності сторін.
В силу ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Вислухавши пояснення представника апелянта адвоката Бурака Б.В., позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Ошуста С.Є., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її обґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Судом встановлено, що відповідно до інформації у погосподарських книгах №4 Верхньострутинської сільської ради народних депутатів (а.с.105-107), а також рішення 20-ї сесії 4-го скликання Верхньострутинської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 23.12.2005 (а.с.7), ОСОБА_3 до моменту ухвалення оскаржуваного рішення належали на праві користування земельні ділянки загальною площею 0,27 га, з них 0,22 га в урочищі «Терносливи» та 0,25 га в урочищі «Під Сокіл».
Факт належності на праві користування ОСОБА_3 зазначених земельних ділянок сторонами по справі не оспорювався.
Рішенням Верхньострутинської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 23.12.2005 у зв'язку із добровільною відмовою від частини земельної ділянки вирішено припинити право користування вищезазначеними земельними ділянками у розмірі - 0,27 га/ ур «Терносливи» - 0,22 га, ур «Під Сокіл» - 0, 25 га/, які належали на праві користування ОСОБА_3 та перевести їх в землі запасу сільської ради, а також передати у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 , загальною площею 0,27 га, з них 0,22 га в урочищі «Терносливи» та 0,05 га в урочищі «Під Сокіл» (а.с.7).
Як встановлено із заяви ОСОБА_3 від 19.09.2005 року, адресованої сільському голові ОСОБА_6 , заявник просив припинити його право користування земельними ділянками в урочищі «Терносливи» розміром 0,22 га і в урочищі «Підсокіл», розміром 0,5 га (а.с.11, 73).
Позивачем зазначено, що заява від 19.09.2005р., на підставі якої сесія Верхньострутинської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області прийшла до висновку, що ОСОБА_3 добровільно відмовився від належних йому на праві користуванні вищезазначених земельних ділянок (їх частини), не була написана і підписана останнім.
Відповідачка по справі ОСОБА_2 заперечила факт неналежності заяви від 19.09.2005р. ОСОБА_3 та зазначила, що заява була підписана останнім, який хоч не писав її власноручно, однак йому було відомо про зміст підписаної ним заяви.
З висновку судового експерта №СЕ-19/109-21/1269-ПЧ від 18.03.2021 встановлено, що експерту, окрім іншого, було надано на дослідження заяву про припинення права користування земельною ділянкою в урочищі «Терносливи» 0,22 га та в урочищі «Підсокіл» 0,5 та від 19 вересня 2005 року, а також в якості порівняльного матеріалу надано зразки підписів ОСОБА_3 ; вільні зразки підписів виконані у: поданні № 4 від 22.07.1977 року (пенсійна справа № 150 ОСОБА_3 ), заяві про призначення пенсії від 22.07.1977 року (пенсійна справа № 150 ОСОБА_3 ), заяві про призначення/перерахунок пенсії (в оригіналі викладено російською мовою) від 09.01.1989 року (пенсійна справа № 150 ОСОБА_3 , заяві про призначення/перерахунок пенсії від 25.03.2005 року (пенсійна справа № 150 ОСОБА_3 ), погосподарській книзі № 4 В-Струтинської сільської Ради народних депутатів на 1996р., 1997р., 1998р., 1999р., 2000р. (по одному підпису за кожний рік), погосподарській книзі № 4 Верхньострутинської сільської ради на 2001- 2005р.р. (по два підписи за кожне півріччя 2001-2004 років, один підпис за перше півріччя 2005 року) (а.с.128-140).
Висновком експерта встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 у заяві про припинення права користування земельною ділянкою в урочищі «Терносливи» 0,22 га та в урочищі «Підсокіл» 0,5 га від 19 вересня 2005 року виконаний особою, яка виконала підписи від імені ОСОБА_3 у поданні № 4 від 22.07.1977 року (пенсійна справа № 150 ОСОБА_3 ), у заяві про призначення пенсії від 22.07.1977 року (пенсійна справа № 150 ОСОБА_3 ), у заяві про призначення/перерахунку пенсії (в оригіналі викладено російською мовою) від 09.01.1989 року (пенсійна справа № 150 ОСОБА_3 ).
Підпис від імені ОСОБА_3 у заяві про припинення права користування земельною ділянкою в урочищі «Терносливи» 0,22 га та в урочищі «Підсокіл» 0,5 га від 19 вересня 2005 року виконаний не особою, яка виконала підписи від імені ОСОБА_3 : у заяві про призначення/перерахунок пенсії від 25.03.2005 року (пенсійна справа № 150 ОСОБА_3 ), за кожний рік у погосподарській книзі № 4 В-Струтинської сільської Ради народних депутатів на 1996р., 1997р., 1998р., 1999р., 2000р., за два півріччя 2001 р. у погосподарській книзі № 4 Верхньострутинської сільської ради на 2001-2005р.р., за перше півріччя 2002 р. у погосподарській книзі № 4 Верхньострутинської сільської ради на 2001-2005р.р., за друге півріччя 2002р., за кожне півріччя 2003р., 2004р. та за перше півріччя 2005 р. у погосподарській книзі № 4 Верхньострутинської сільської ради на 2001- 2005р.р., а іншою особою.
Із долученого до апеляційної скарги витягу з рішення Верхньострутинської сільської ради №65-5/2016 від 06.11.2016 року встановлено, що надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 0,3154 га (а.с.189), однак рішенням цієї ж сільської ради №85-6/2016 від 22.12.2016 року скасовано зазначене рішення (а.с.190).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з висновку експерта не вдається можливим беззаперечно встановити, чи зроблений підпис в заяві від 19.09.2005 року, написаний від імені ОСОБА_3 , особисто останнім, питання призначення повторної або додаткової експертизи сторонами не порушувалося, тому судом не взято до уваги висновок експерта при ухваленні рішення. Враховуючи, що Верхньострутинською сільською радою при винесенні оспорюваного рішення не було враховано позицію ОСОБА_1 щодо можливості його участі в процедурі одержання безоплатно у власність земельних ділянок із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, якими користувався його померлий батько, а також у зв'язку з тим, що відповідач не взяв до уваги кількість іншої землі, яка перебуває у користуванні (власності) позивача і відповідача, реальну потребу цих суб'єктів в отриманні спірних земельних ділянок, рішення сільською радою приймалося не об'єктивно, дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення.
З такими висновками суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, виходячи з таких підстав.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).
Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об'єктом цивільних прав.
Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).
Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 Земельного Кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За змістом частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
В силу статті 41 Конституції України, ст. 90 ЗК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право продавати, іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, самостійно господарювати на своїй землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.
Згідно зі ст.ст. 152,153,155 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими Законами України. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосуванням інших, передбачених Законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно з пунктами а-г статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а також викуп земельних ділянок для суспільних потреб.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Підстави виникнення права на земельну ділянку та порядок оформлення речових прав на земельну ділянку передбачені ст.ст. 125 і 126 Земельного кодексу України.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначається, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції,яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення) та ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції,яка діяла на момент прийняття спірного рішення), місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах служіння територіальній громаді, верховенства права, демократизму і законності, пріоритету прав та свобод людини і громадянина, професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі та інше.
Статтею 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», окрім іншого, встановлено, що головними обов'язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, додержання прав та свобод людини і громадянина, сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування, недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.
Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сесії сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу (в редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Згідно з положеннями статті 116 ЗК України (в редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Частиною третьою статті 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частина друга статті 149 ЗК України).
Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність порушень органом місцевого самоврядування вимог земельного законодавства при переданні земельної ділянки у власність ОСОБА_2 з огляду на посилання позивача, що заяви про вилучення земельних ділянок в урочищі «Терносливи» площею 0,22 га та в урочищі «Підсокіл» площею 0,5 його батько ОСОБА_3 не подавав.
Однією з підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою є добровільна відмова від земельної ділянки.
Установлено, що рішенням Верхньострутинської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 23.12.2005 року в ОСОБА_3 за його заявою про припинення права користування земельною ділянкою в урочищі «Терносливи» площею 0,22 га та в урочищі «Підсокіл» площею 0,5 га від 19 вересня 2005 року вилучено зазначені земельні ділянки та переведено їх в землі запасу сільської ради. Окрім ОСОБА_3 оскаржуваним рішенням сільської ради, у зв'язку із добровільною відмовою від частини земельної ділянки, припинено право користування земельними ділянками та переведено їх в землі запасу сільської ради ще ряду громадян села Верхній Струтинь (а.с.7).
Із земель запасу сільської ради передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки, з-поміж інших, ОСОБА_5 .
Висновки місцевого суду про недоведеність відповідачкою належними і допустимими доказами порушення її права на спірну земельну ділянку не відповідають фактично встановленим обставинам.
Саме на підставі рішення селищної ради за відповідачкою ОСОБА_2 визнано право власності на земельні ділянки в урочищі «Терносливи» площею 0,22 га та в урочищі «Підсокіл» площею 0,5 га.
Аргументи позивача ОСОБА_1 про те, що його батько ОСОБА_3 не приймав рішення про відмову від частини належної йому земельної ділянки не заслуговують на увагу, оскільки, подання такої заяви саме ОСОБА_3 не спростовано належними та допустимими доказами. Заява подана за життя ОСОБА_3 , надавши згоду на припинення права користування земельними ділянками (їх частини), ОСОБА_3 фактично дав згоду на добровільне вилучення земельної ділянки (її частини). Відповідачка ОСОБА_2 постійно користувалася земельною ділянкою (частиною земельної ділянки) на підставі рішення органа місцевого самоврядування про передачу землі їй у власність.
Висновок експерта є одним із доказів і оцінюється судом у сукупності з іншими доказами відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України .
Суд вірно зазначив, що висновок експерта №СЕ-19/109-21/1269-ПЧ від 18.03.2021 року не містить конкретного висновку про те, що підпис, зроблений від імені ОСОБА_3 у дослідженій заяві про припинення права користування земельною ділянкою, виконаний іншою особою від імені ОСОБА_3 , тому його не слід приймали як належний доказ.
З огляду на те, що експертом не надано однозначного висновку, судом правильно не взято його до уваги при ухваленні рішення.
Питання про призначення повторної або додаткової експертизи сторонами не ставилося.
З вказаного встановлено, що обставини надання у власність відповідачці земельних ділянок за рахунок земель, що знаходились у користуванні ОСОБА_3 та були вилучені на законних підставах за його заявою та переведені у землі запасу, а в подальшому передані відповідачці у власність на підставі її заяви, підтверджені належними та допустимими доказами.
Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що Верхньострутинською сільською радою при винесенні оспорюваного рішення не було враховано позицію позивача ОСОБА_1 щодо можливості його участі в процедурі одержання безоплатно у власність земельних ділянок із земель комунальної власності, якими користувався його батько, оскільки спірна земельна ділянка (частина земельної ділянки) за згоди ОСОБА_3 була вилучена у нього та передана ОСОБА_7 у власність. За таких обставин, позивач не набув права на цю земельну ділянку, тому права позивача не були порушені.
Суд першої інстанції, визнаючи рішення органа місцевого самоврядування незаконним, помилково виходив із права позивача на приватизацію землі в межах норм, яке може бути ним реалізовано у разі, якщо ним не використано, оскільки таке право позивача може бути реалізовано лише на приватизацію вільної земельної ділянки. На оспорювану земельну ділянку право у нього не виникло.
З огляду на викладене, на момент набуття у власність відповідачкою спірної земельної ділянки у 2005 році права позивача не були порушені.
Позивачем не доведено порушення відповідачкою ОСОБА_2 вимог частини четвертої статті 116 ЗК України під час приватизації спірної земельної ділянки.
Установивши, що відповідач реалізувала своє право на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на підставі Верхньострутинської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 23.12.2005 року, якою виділено земельну ділянку для зазначених цілей, апеляційний суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_2 права власності на спірні земельні ділянки, а тому відсутні підстави для визнання незаконним оскаржуваного позивачем рішення сільської ради від 23.12.2005 року та його скасування.
За таких обставин, враховуючи, що позивач не довів факту вилучення спірних земельних ділянок без згоди ОСОБА_3 та що ці земельні ділянки передані у власність відповідачці ОСОБА_2 незаконно, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2022 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення сесії сільської ради.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: І.О. Максюта
Л.В. Василишин
В.Д. Фединяк
Повний текст постанови складено 16 червня 2022 року.