Справа № 462/9486/21 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.
Провадження № 22-ц/811/732/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
13 червня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Івасюти М.В.
з участю: апелянта ОСОБА_1 та його представника - адвоката Крет О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 11 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» Державного концерну «Укроборонпром» про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення втраченого заробітку під час вимушеного прогулу, -
В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» Державного концерну «Укроборонпром» про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення втраченого заробітку під час вимушеного прогулу.
В обґрунтування свої вимог покликався на те, що він займає посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування в енерго-механічному відділі Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод». Підпунктом 1.27 наказу ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» Державного концерну «Укроборонпром» від 08.12.2021 №215-к «Про відсторонення від роботи» його було відсторонено від роботи через те, що він відмовився від проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, та не надав відповідного документа, що підтверджує таку вакцинацію чи довідки встановленого зразка щодо протипоказань до вакцинації, що зокрема вказано у п.1 вказаного наказу. Даний наказ позивач вважав незаконним, оскільки такий порушує його конституційне право на працю, та прийнятий з грубим порушенням норм законодавства України. Відстороняючи його від роботи, відповідачем на порушення вимог ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хворіб» не отримано відповідного письмового лікарського підтвердження про його відмову від обов'язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного в присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а на порушення вимог ч.2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» здійснив таке відсторонення без подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, що і доводить той факт, що відсторонення позивача від роботи відбулося у незаконний спосіб, з грубим порушенням, встановленого вищезазначеними нормативно-правовими актами порядку, що в результаті призвело до порушення його конституційного права на працю, а тому оскаржуваний наказ в частині його відсторонення від роботи є незаконним та повинен бути скасований.
Окрім того, зазначав, що в Україні не встановлено надзвичайного стану у зв'язку з пандемією, тому права людини на працю й оплату праці не може бути обмежено. 27.01.2021 на 5-му засіданні ПАРЕ було прийнято Резолюцію 2361 (2021) «Вакцини проти COVID-19, етичні, юридичні та практичні аспекти».
Просив визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» Державного концерну «Укроборонпром» від 08.12.2021 року №215-К про відсторонення від роботи та стягнути з Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» Державного концерну «Укроборонпром» на користь позивача втрачений заробіток за час вимушеного прогулу з дати відсторонення по день прийняття рішення у справі
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 11 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» Державного концерну «Укроборонпром» про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення втраченого заробітку під час вимушеного прогулу - відмовлено.
Вказане рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
В своїй апеляційній скарзі на рішення суду покликається на те, що рішення суду незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що карантин в Україні було введено з порушенням вимог законодавства, оскільки надзвичайний стан в Україні не було введено. Звертає увагу на те, що Конституційний суд наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України і таке обмеження може встановлюватися виключно законом, а не підзаконним нормативно правовим актом.
Крім того, щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов'язкових щеплень визначених законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі її обґрунтованої відмови від вказаного щеплення.
Враховуючи наведене просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задоволити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та його представника - адвоката Крет О.І. на підтримання вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення втраченого заробітку під час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ виданий, відповідно до чинного законодавства України з метою забезпечення безпеки усіх працівників підприємства; цей наказ не порушує право ОСОБА_1 на працю, а тому відсутні підстави для визнання його незаконним і скасування. І оскільки вимоги позивача про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідними, тому задоволенню також не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з статтею 49 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на підприємстві ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, форма працевлаштування постійна, що підтверджується довідкою про заробітну плату та інші доходи №15-49/177 від 21 грудня 2021 року.
22 листопада 2021 року наказом директора ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» «Про виконання протиепідемічних заходів» №102-од, до якого 29 листопада 2021 року наказом директора підприємства №105-од внесено зміни, повідомлено підлеглих працівників, які знаходяться на простої у зв'язку з введенням карантину та режиму надзвичайної ситуації, про припинення простою 09 грудня 2021 року та необхідність надання копій документів, а саме сертифікату про проходження вакцинації, довідки про отримання однієї дози вакцини, довідки про протипоказання щеплення або довідки про одужання від COVID-19.
Зазначений наказ було доведено до відома всіх співробітників підприємства під підпис, що підтверджується списком працівників ЕМВ, які ознайомлені з Наказом №102-од від 22 листопада 2021 року.
Відповідно до наказу директора Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» Державного концерну «Укроборонпром» від 08 грудня 2021 року №215-К «Про відсторонення від роботи» з 09.12.2021 року відсторонено від роботи ОСОБА_1 через відмову або ухилення від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, або через не надання копій документів, що підтверджують його вакцинацію або у яких закінчився термін чинності COVID-сертифікатів, що підтверджують вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини або не надав довідку встановленої форми, щодо протипоказань до вакцинації, до усунення причин, що зумовили відсторонення ОСОБА_1 , електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Підставами наказу зазначено: статтю 46 КЗпП України, частину 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами та доповненнями), та від 26 червня 2021 №677 «Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», наказу директора ДП «ЛДАРЗ» від 22 листопада 2021 №102-од «Про виконання протиепідемічних заходів»(зі змінами).
Згідно зі ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших передбачених законодавством випадків належить, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи є призупинення з ним трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою.
Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Пунктами а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до частин 1-2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні, є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Пунктом 6 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженому наказом МОЗ України 04 жовтня 2021 № 2153 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 за № 1306/36928 встановлено, що обов'язковим профілактичним щепленням підлягають працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» включений до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Верховний Суд в постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, та є виправданим.
А відтак, працівники ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод», як працівники об'єкту державної власності, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину.
Разом з тим, наказ Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» передбачає, що щеплення проводиться в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 №595.
Відповідно до п. 3 вказаного Переліку… протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах, а у п.4 Переліку… визначені абсолютні протипоказання до ведення вакцини.
02 листопада 2021 року наказом МОЗ №2394 затверджено форму довідки №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19».
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5.02.2020 за № 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року N 133, доповнено розділом «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».
З оскаржуваного позивачем наказу вбачається, що ОСОБА_1 , електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування в енерго-механічному відділі було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати через відсутність щеплення проти COVID-19.
На підставі матеріалів справи безспірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 , працюючи електромонтером в ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод», посада якого віднесена до тих, працівники на якій підлягають обов'язковому профілактичному щепленню проти COVID-19, не надав директору підприємства ні довідки відповідної форми про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, ні сертифікату про проходження вакцинації, що беззаперечно підтверджує відсутність у ОСОБА_1 протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та те, що ОСОБА_1 не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що відповідно до згаданого вище законодавства було його обов'язком.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що роботодавець, в особі директора ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод», з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, для забезпечення безпеки усіх працівників, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 року №1236, якими на керівників покладено обов'язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком, правомірно прийняв рішення про відсторонення від роботи електромонтера ОСОБА_1 , а відтак оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Колегія суддів вважає, що держава, встановивши працівникам підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, заборону працювати, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всього колективу працівників підприємства, тому право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки він не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, яке є обов'язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації, відсторонення ОСОБА_1 від роботи має об'єктивне та розумне обґрунтування.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Примушування до вакцинації чинним законодавством України не передбачене, навіть якщо вакцинація проти окремих хвороб є обов'язковою, а тому змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, і з огляду на це чинне законодавство надає право керівникам підприємств, установ, організацій відсторонювати від роботи певних працівників без збереження за ними заробітної плати.
Слід зазначити, що ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, і роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що керівник підприємства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, діяв у межах своїх повноважень і відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 № 2153, ст. 46 КЗпП, а відтак правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у справі "Христов проти України" (рішення від 19 лютого 2009 рок) вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. (дивитися справу "Брумареску проти Румунії". (Brumarescu v. Romania) /GC/ N28342/95, п.61, ECHR 1999- УІІ).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини. ( Справа Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia ) заява № 52854/99, п. 52,ECHR .
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 11 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 17.06.2022 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.