Справа № 461/3554/21 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.
Провадження № 22-ц/811/4526/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:30
06 червня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Симець В.І.
з участю: ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2021 року, -
у квітні 2021 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко Світлана Анатоліївна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Михайло Романович, про визнання правочинів недійсними.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що після смерті його тітки, ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкував квартиру АДРЕСА_1 на підставі складеного нею заповіту, у зв'язку з чим звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Юрія Пилиповича із заявою про видачу свідоцтва про право власності в порядку спадкування, однак приватний нотаріус відмовив у зв'язку з реєстрацією права власності на спірну квартиру за іншою особою. Стверджує, що на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10 лютого 2005 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , останній став власником квартири. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, вищезазначений договір купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2005 року визнано недійним. Зазначає, що 14 липня 2017 року ОСОБА_6 відчужив спірну квартиру ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири, який в подальшому 03 серпня 2017 року перепродав спірну квартиру ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком М.Р. Вважає, що успадкував спірну квартиру, а тому має право вимагати застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції, в тому числі і вимагати повернення переданої за недійсним договором квартири. Вказує, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_8 поза її волею шляхом підроблення її підпису в договорі купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2005 року, що встановлено рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2020 року, відтак договори купівлі-продажу спірної квартири, укладені після незаконного набуття права власності на неї ОСОБА_6 є такими, що не відповідають вимогам закону, та підлягають визнанню недійсними.
З наведених підстав просить:
- визнати недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 14 липня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А.;
-визнати недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 03 серпня 2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком М.Р. та скасувати його реєстрацію в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 14 липня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко Світланою Анатолійївною.
Визнано недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 03 серпня 2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Михайлом Романовичем.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржила представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після недійного правочину, а майно має бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, відтак позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав. Зазначає, що відсутні підстави для застосування двосторонньої реституції в даній справі, оскільки позивач не є стороною договору купівлі-продажу квартири від 03 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . Вказує, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, у справі № 461/5771/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог про витребування квартири АДРЕСА_1 в добросовісного набувача, ОСОБА_3 , що підтверджує правомірність набуття нею квартири. Вважає, що позивачу ще 14 серпня 2017 році стало відомо про те, що квартиру АДРЕСА_1 двічі було відчужено на підставі спірних договорів, про що він сам зазначив у позовній заяві у справі № 461/5771/17, відтак він звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку позовної давності, який закінчився 14 серпня 2020 року. Звертає увагу, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові. З наведених підстав просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
З апеляційної скарги вбачається, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2021 року оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, відтак в іншій частині рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Визнаючи недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14 липня 2017 року та від 03 серпня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не набув права власності на спірне нерухоме майно внаслідок наявності перешкод в оформленні спадщини, а вищезазначені договори купівлі-продажу квартири є недійсними оскільки відчужувачі набули спірну квартиру на підставі договору, який визнано недійсним, відтак усі правочини, укладені в подальшому з приводу даного майна, є недійсними.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим Галицьким районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області15 червня 2017 року
17 серпня 2017 року ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Ю.П. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_8 , а саме квартири АДРЕСА_1 .
За заявою ОСОБА_1 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. заведено спадкову справу № 11/2017 після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
03 лютого 2021 року ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Ю.П. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Як вбачається з відповіді приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Ю.П. № 7/02-14 від 03 лютого 2021 року відсутня можливість видати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 , оскільки у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 03 лютого 2021 року містяться відомості про наявність арешту на квартиру АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності на квартиру іншої особи, відмінної від спадкодавця.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України визначено спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.
Відтак, ОСОБА_5 , який є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_8 , прийняв спадщину, однак не отримав свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, а саме, квартиру АДРЕСА_1 .
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Однак, прийнявши у встановленому законом порядку спадщину після смерті ОСОБА_8 , позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки право власності на спірну квартиру зареєстровано не за спадкодавцем, а за іншою особою.
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 252091431 від 10 квітня 2021 року підтверджується, що за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31.8 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу квартири № 869 від 03 серпня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком М.Р.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 лютого 2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Ковальовою Л.П., за умовами якого ОСОБА_8 відчужила ОСОБА_6 належну їй квартиру.
В подальшому між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири від 14 липня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., за умовами якого ОСОБА_6 відчужив ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 03 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком М.Р. ОСОБА_7 відчужив вищезазначену квартиру ОСОБА_3 .
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2020 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що укладений 10 лютого 2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .
Разом з тим, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовної вимоги до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки він, не будучи власником спірної квартири, не є особою, яка може пред'являти вимоги про витребування майна з чужого володіння, в тому числі і від добросовісного набувача.
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2020 року залишено без змін.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 покликається на те, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_8 поза її волею на підставі недійсного договору купівлі-продажу, внаслідок чого за ОСОБА_6 незаконно зареєстровано право власності на спірну квартиру, відтак він не мав права її відчужувати, тому договори купівлі-продажу квартири, укладені в подальшому, є недійними.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц.
Наслідком визнання недійними договорів купівлі-продажу квартири стане реституція, яка полягає, зокрема, у поверненні предмета угоди, в даному випадку квартири, первинному власнику.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Оскільки ОСОБА_5 не був стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , та від 03 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , обраний позивачем спосіб захисту не може бути ефективним для захисту його майнових інтересів та не призведе до відновлення порушеного права позивача на належне йому спадкове майно, зважаючи на те, що він не перебуває у договірних відносинах зі сторонами спірних правочинів, відтак належним способом захисту прав позивача буде використання тільки речово-правових способів захисту.
Обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та від 06 квітня 2021 року у справі 910/10011/19.
Враховуючи те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, а саме, визнання недійсним договорів купівлі-продажу квартири, який не зможе призвести до відновлення його порушених прав на квартиру АДРЕСА_1 , відчужену за оспорюваними договорами, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2021 року- скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 16.06.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк