Справа № 465/158/20 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.
Провадження № 22-ц/811/4210/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
06 червня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я.
секретаря: Симець В.І.
з участю: Головного управління Державної податкової служби у Львівській області - Кіх О.Г.,
ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2021 року, -
у січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про стягнення завданої моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що наказом начальника Головного управління ДФС у Львівській області від 29 червня 2016 року № 253-О «Про звільнення» його звільнено з посади начальника управління внутрішнього аудиту та контролю ГУ ДФС у Львівській області у зв'язку зі структурними змінами та скороченням штатної чисельності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Львівській області від 29 червня 2016 року № 253-О «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішнього аудиту та контролю Головного управління ДФС у Львівській області з 30 червня 2016 року та стягнуто з Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 589.84 грн. з врахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів. Зазначає, що керівництвом Головного управління ДФС у Львівській області не вчинено жодних дій та заходів, спрямованих на виконання судового рішення, що позбавило його конституційного права на працю в органах державної влади, незважаючи на допущення до негайного виконання рішення суду частині поновлення його на роботі, і лишенаказом Головного управління ДФС у Львівській області від 18 січня 2018 року № 35-о «Про поновлення на роботі» його поновлено на роботі більш ніж через один рік після ухвалення рішення суду і лише після його звернення із заявою до правоохоронних органів з приводу невиконання рішення суду. Вважає, що внаслідок незаконного звільнення та тривалого невиконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 325 592.98 грн., що полягає у моральних стражданнях та переживаннях через порушення відповідачем його права на працю, що призвело до втрати налагоджених життєвих зв'язків, втрати єдиного заробітку, через шо він змушений був докладати значних додаткових зусиль для організації свого життя, пошуку нового місця праці, що призвело до погіршення його матеріального стану та стану його здоров'я. З наведених підстав просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 325 592.98 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області та Головного управління ДФС у Львівській області солідарно на користь позивача ОСОБА_1 325 592.98 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 1 627.97 грн. судового збору.
Стягнуто з Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 1 627.97 грн. судового збору.
Рішення суду оскаржило Головне управління Державної податкової служби у Львівській області, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що Головне управління ДПС у Львівській області є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки боржником у справі про поновлення на роботі ОСОБА_1 є Головне управління ДФС у Львівській області, яке хоч і перебуває в процесі ліквідації, однак на момент ухвалення рішення суду не було ліквідовано. Зазначає, що розмір моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, з врахуванням вини особи, яка завдала моральної шкоди, та інших обставин, що мають істотне значення, однак позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обсягу завданих моральних страждань, втрат немайнового характеру. Вказує, що Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, не може застосовуватися для визначення розміру моральної шкоди, на що суд першої інстанції не звернув увагу, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Головного управління Державної податкової служби у Львівській області -Кіх О.Г. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного звільнення та тривалого невиконання рішення суду про поновлення на роботі, позивач необґрунтовано був позбавлений права на працю, на отримання заробітної плати, позивачу було завдано моральних страждань, які виразилися в порушенні його звичного життєвого укладу, вимушених змін в його життєвих відносинах, в переживаннях, пов'язаних із протиправними діями щодо нього, необхідності докладання додаткових зусиль для відновлення порушеного права, зокрема, і в судовому порядку, необхідністю звертатися до суду за захистом свого порушеного права, до державних та правоохоронних органів, що вимагало від нього додаткових зусиль та призводило до переживань, суд дійшов висновку про те, що між протиправними діями відповідача та завданою позивачу моральною шкодою, є прямий причинний зв'язок, та враховуючи характер та обсяг завданих моральних страждань, втрат немайнового характеру, із врахуванням розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у зазначеному позивачем розмірі 325592. 98 грн.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду з першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника Головного управління Державної фіскальної України у Львівській області від 29.06.2016 року №253-0 «Про звільнення», позивача ОСОБА_3 звільнено з посади начальника управління внутрішнього аудиту та контролю ГУ ДФС у Львівській області у зв'язку із структурними змінами та скороченням штатної чисельності Головного управління ДФС у Львівській області відповідно до п.1 ч. 1 ст.40 КпАП України.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/2342/16 від 12.01.2017 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Львівській області від 29.06.2016 року №253-о «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішнього аудиту Головного управління ДФС у Львівській області з 30.06.2016 року, стягнуто з Головного управління ДФС у Львівській області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 52 589,84 грн. з урахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць звернуто до негайного виконання.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.09.2017 року постанову Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/2342/16 від 12.01.2017 року залишено без змін.
На виконання вказаної постанови Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №813/2342/16 від 12.01.2017р. про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішнього аудиту ГУ ДФС у Львівській області.
На підставі заяви ОСОБА_1 20.10.2017 року старшим державним виконавцем ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Курманом Б.Г. відкрито виконавче провадження ВП №54950492 щодо виконання вказаного вище виконавчого листа №813/2342/16 від 12.01.2017р. Дану постанову про відкриття виконавчого провадження скеровано для виконання боржнику ГУ ДФС у Львівській області та встановлено строк для виконання 3 робочих дні.
Вимогою старшого державного виконавця №13835 від 01.11.2017 року зобов'язано боржника ГУ ДФС у Львівській області повідомити держаного виконавця про виконання рішення суду і надати документи, які підтверджують виконання протягом 3 робочих днів з моменту отримання вимоги.
Постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Курмана Б.Г. про накладення штрафу від 27.11.2017р. у виконавчому провадженні ВП №54950492, за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2017 р. №813/2342/16 на боржника ГУ ДФС у Львівській області накладено штраф у розмірі 5100 грн. Цією ж постановою боржнику надано 3 робочих дні для виконання рішення суду та попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду.
Постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Курмана Б.Г. про накладення штрафу від 18.12.2017р. у виконавчому провадженні ВП 54950492, за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк вимог виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду 12.01.2017р. №813/2342/16 на боржника ГУ ДФС у Львівській області накладено штраф на суму 10 200 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року в адміністративній справі №813/4576/17, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 року по справі №813/4576/17 (№857/1283/18), у задоволенні позовних вимог Головного управління ДФС у Львівській області до Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , про скасування постанов про накладення штрафу - відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду : 21.01.2019 року по справі №813/4576/17 Головному управлінню ДФС у Львівській області відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Згідно з положеннями ст. 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
У зв'язку з невиконанням судових рішень про поновлення на роботі, яке підлягало негайному виконанню, незважаючи на його оскарження в апеляційному порядку, ОСОБА_1 звернувся із заявою в правоохоронні органи.
Зокрема, в провадженні слідчого відділу Прокуратури Львівської області перебувало кримінальне провадження №42017140000000316, внесене до Єдиного реєстру досудових слідувань 10.10.2017 року за фактом невиконання службовими особами Головного управління ДФС у Львівській області постанови Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/2342/16 від 12.01.2017р. про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішнього аудиту Головного управління ДФС у Львівській області за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, яке було скеровано для подальшого досудового розслідування до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м.Львові.
Незважаючи на негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, Головним управлінням ДФС у Львівські області лише 18.01.2018 року видано наказ №35-о «Про поновлення на роботі», тобто, через 1 рік, з яким позивача ознайомлено лише 12.11.2019 року, про що він розписався 12.11.2019 року.
Наказом Головного управління ДФС у Львівській області №646-0 від 12.11.2019 року «Про звільнення» ОСОБА_3 звільнено 12.11.2019 року у порядку переведення для подальшої роботи в Головному управлінні ДПС у Львівській області.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженім ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків.
При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18),від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61- 12857св18).
За таких обставин, суд прийшов висновку, що рішення суду фактично виконано з виданням наказу ГУ ДФС у Львівській області 18 січня 2018 р., оскільки саме в наказі від 18.01.2018 р. № 35-0 зазначено про поновлення ОСОБА_1 з 30 червня 2016 року на посаді начальника управління внутрішнього аудиту Головного управління ДФС у Львівській області.
Як вбачається з постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 року у справі №380/1060/20 (номер провадження А/857/10850/20) ОСОБА_1 не ознайомлено з цим наказом, про що свідчить відсутність його підпису в наказі, такий не скеровано ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку з описом вкладення та повідомленням про вручення, крім того, виконання рішення про поновлення на роботі неможливо вважати закінченим лише з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі, а й слід враховувати фактичний допуск працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків.
Матеріалами справи безспірно підтверджується, що судове рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі тривалий час не виконувалося, роботодавцем не приймався наказ про його поновлення, ОСОБА_1 фактично тривалий час не приступив до виконання трудових обов'язків, не отримував заробітну плату, змушений був неодноразово в судовому порядку, а також шляхом звернення до державних та правоохоронних органів доводити неправомірність дій роботодавця, що супроводжувалося душевними переживаннями, стресами, викликало психологічне напруження.
Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач зазначає, що порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що стягнення моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що моральна шкода була завдана позивачу не лише незаконним звільненням, а і тривалим невиконанням рішення суду про поновлення його на посаді, що свідчить про тривале порушення його трудових прав, права на працю, на отримання заробітної плати.
Згідно зі статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, у приниженні честі та гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Стягнення моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що несвоєчасне виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі, яке підлягало негайному виконанню, призвело до душевних страждань, переживань, стресу, відчуття невизначеності, невпевненості, а тривалий захист трудових прав виснажував його, викликав у нього психологічне напруження у зв'язку з очікуванням поновлення на роботі та фактичного допуску до роботи, у зв'язку з тим, що тривалий час не працював та не отримував заробітної плати, у зв'язку з чим він та його сім'я були позбавлені належного матеріального утримання, яке він повинен був забезпечувати.
Тривалий час, протягом якого не виконувалося рішення суду про поновлення позивача на посаді, хоча таке мало виконуватись негайно, позбавлення позивача можливості працювати та отримувати за це грошову винагороду, щоб забезпечувати свої матеріальні потреби та матеріальні потреби сім'ї, тривала невизначеність щодо поновлення на роботі, на думку колегії суддів свідчить про порушення прав позивача , що призвели до моральних страждань, переживань, до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, з огляду на необхідність та достатність матеріального забезпечення.
За наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, а відтак така підлягає компенсації.
Моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що шкода не піддається обчисленню.
Погодившись з висновками суду першої інстанції про завдання позивачу моральної шкоди та наявність підстав для її грошової компенсації, колегія суддів не може погодитися з визначеним судом першої інстанції розрахунком розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , яку суд розрахував керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, який не може застосовуватися для визначення розміру моральної шкоди, що не врахував суд першої інстанції при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що розмір моральної шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань, переживань, глибини душевних страждань, їх тривалості, тяжкості, з врахуванням вимушених змін у житті та інших обставин, що мають істотне значення.
За вищенаведеного, колегія суддів, враховуючи тривалий характер порушення прав позивача, глибину його душевних страждань та переживань, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті, відсутність можливості матеріального забезпечення своїх потреб та потреб сім'ї, вважає, що розмір моральної шкоди 325592.98 грн., який просить стягнути позивач, є значно завищеним, і з врахуванням розумності та справедливості вважає, що достатнім є стягнення на користь позивача 50000.00 грн. компенсації моральної шкоди.
Оскільки постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2017 року визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 29.06.2016 року №253-0 «Про звільнення» та постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішнього аудиту Головного управління ДФС у Львівській області з 30 червня 2016 року, яке не є припинене як юридична особа, перебуває у стані припинення, доказів протилежного сторони суду не надали, то належним відповідачем у справі є Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області, а відтак кошти на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 слід стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, а що стосується позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, то в задоволенні таких слід відмовити.
Перебування юридичної особи у стані ліквідації чи реорганізації не є підставою для солідарного стягнення моральної шкоди і з юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації чи реорганізації, і з юридичної особи - правонаступника.
Колегія суддів вважає безпідставним та необгрунтованим висновок суду першої інстанції про солідарне стягнення на користь ОСОБА_1 коштів на відшкодування моральної школи з Головного управління ДПС у Львівській області і з Головного управління ДФС у Львівській області, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області - задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2021 року- скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на користь ОСОБА_1 50000.00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 16.06.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
О.Я. Мельничук