Справа № 211/1264/22
Провадження № 2/211/2310/22
іменем України
про закриття провадження у справі
17 червня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Середньої Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Бехало В.В.,
у відсутність учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження, заяву представника позивача ОСОБА_1 про закриття провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,
встановив:
позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить стягнути з відповідача заборгованість за укладеним з позичальником ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , кредитним договором № б/н від 02.10.2009 в сумі 11 246,00 грн. (заборгованість за тілом кредиту), посилаючись на неналежне виконання за життя спадкодавцем взятих на себе зобов'язань за договором.
Ухвалою суду від 01 квітня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання сторони не з'явилися, до суду через канцелярію надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 про закриття провадження по справі в зв'язку з наявністю рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2019 року по справі № 211/996/18 про стягнення боргу із ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за даним договором.
Аналогічну заяву подано відповідачем ОСОБА_2 , в якій зазначено про стягнення з неї та ОСОБА_4 суми заборгованості за кредитним договором № б/н від 25.09.2009 в сумі по 5 623 гривні 00 коп. рішенням суду від 18.03.2019, а отже АТ КБ «ПриватБанк» було подано позов між тими самим сторонами з того самого предмету та підстав. До того ж банк вводе в оману суд, оскільки кредитний договір укладено 25.09.2009 між банком та померлою ОСОБА_3 , а не ІНФОРМАЦІЯ_2 , як зазначено в тексті позовної заяви. Тому на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України просить закрити провадження.
Суд, враховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Аналіз змісту пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови збігаються за складом учасників цивільної справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, якими обґрунтовано звернення до суду. Нетотожність хоча б однієї із цих складових не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне.
Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб'єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.
Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов'язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.
Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.
Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Вказана правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 01 червня 2022 року у справі № 688/2507/16 (провадження № 61-3428св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
Так, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в лютому 2022 року до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_2 боргу за кредитним договором № б/н від 25.09.2009 (згідно наявних матеріалів справи) укладеного із померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в сумі 11 246,00 грн.
В березні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом, який в ході розгляду справи уточнив, до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором № б/н від 25.09.2009, укладеного із померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в сумі 11 246,00 грн. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2019 року по справі № 211/996/18 вимоги банку задоволено.
Таким чином, встановивши, що спірні правовідносини в цій справі є тотожними з правовідносинами у справі № 211/996/18, рішення в якій від 18 березня 2019 року ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, яке набрало законної сили, суд вважає необхідним закрити провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Суд також вважає за необхідне роз'яснити позивачу наслідки закриття провадження у справі, передбачені частиною другою статті 256 ЦПК України, згідно якої у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (частина 2 статті 255 ЦПК України).
Згідно пункту 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10, питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в будь-якому разі вирішується судом, який вирішував питання, пов'язані з відкриттям провадження у справі, чи розглядав справу, навіть якщо таку сплату помилково здійснено не за місцем розгляду справи.
Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Згідно частини другої вказаної статті, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем при подачі позову до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області сплачено судовий збір в сумі 2 481,00 грн.(а.с.1 - копія квитанції).
Враховуючи викладене, оскільки ухвалою суду закрито провадження по справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд вважає, що сплачений ним при подачі позову до суду судовий збір в сумі 2 481 грн. 00 коп. підлягає поверненню позивачу.
При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові суду від 17 лютого 2021 року по справі № 650/231/20 (провадження № 61-487св21), відповідно до якої оскарження ухвали щодо визначення розміру судових витрат передбачено пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України. Системний аналіз пункту 13 частини першої статті 353, статті 142 ЦПК України та інших норм процесуального законодавства свідчить, що визначення розміру судових витрат охоплює собою, в тому числі, й повернення судового збору. Тому ухвала суду першої інстанції щодо вирішення питання про повернення судового збору може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Керуючись ст.ст. 255, 256 ЦПК України, суд
постановив:
провадження у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - закрити.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37988155, місцезнаходження за адресою: м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1) повернути Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д), сплачений ним судовий збір в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 00 коп., що внесений згідно з платіжним дорученням № ZZ424B1N2J від 24 січня 2022 року на розрахунковий рахунок УДКС України у Дніпропетровській області.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 17 червня 2022 року.
Суддя Н.Г.Середня