Справа № 199/5987/18
(2/199/24/22)
Іменем України
26.05.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
за участю секретаря Маляренко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 31.08.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого позивачка надала відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 28146,00 гривень. Цільове призначення позики - погашення кредитної заборгованості. На підтвердження укладення договору позики та отримання коштів, відповідачем було власноручно складено розписку у присутності свідка ОСОБА_3 .
Вказані грошові кошти ОСОБА_2 зобов'язався повернути 01.10.2015 року.
У вказаний у договорі позики строк відповідач кошти не повернув, від виконання своїх зобов'язань ухиляється.
Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 48233,40 грн., з яких 28146,00 грн. - сума боргу, 2355,82 грн. - 3 % річних та 17731,58 грн. - інфляційне збільшення боргу, а також судові витрати.
07.11.2018 року відповідач ОСОБА_2 надав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення компенсації по сплаті банківського кредиту.
Ухвалою суду від 26.03.2021 року об'єднано в одне провадження у справі №199/5987/18 (2/199/34/21) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації по сплаті банківського кредиту.
Ухвалою суду від 26.05.2022 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації по сплаті банківського кредиту, - залишено без розгляду, на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання 26.05.2022 року не з'явилася, її представник адвокат Костогриз О.В. надав до суду заяву, якою просив задовольнити позов та розглянути справу без його та позивача участі.
У судове засідання 26.05.2022 року відповідач ОСОБА_2 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про день та час судового засідання повідомлений належним чином, його представник - адвокат Іванова В.М. повторно надала до канцелярії суду заяву про перенесення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з перебування представника позивача в іншому судовому засіданні, на підтвердження чого належних доказів не надала.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що 31.08.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого позивачка надала відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 28146,00 гривень. Цільове призначення позики - погашення кредитної заборгованості. На підтвердження укладення договору позики та отримання коштів, відповідачем було власноручно складено розписку у присутності свідка ОСОБА_3 .
Вказані грошові кошти ОСОБА_2 зобов'язався повернути 01.10.2015 року.
У встановлений договором строк відповідач особисто позивачці кошти не повернув, що не спростовувалося сторонами.
Відповідно до ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено у ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено, що 31.08.2015 року ОСОБА_2 написав власноруч розписку щодо зобов'язань повернути ОСОБА_1 отриману суму в розмірі 28146,00 гривень до 01.10.2015 року.
Згідно ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ч.1 ст.1047 ЦК України )
Виходячи з положень ч.2 ст.1047 ЦК України, допускається пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
В порядку ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статей 598,599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (до ст. 80 ЦПК України)
Судом встановлено, що відповідачем порушено умови договору позики в частині своєчасного повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики, грошові кошти особисто позивачу не повернув, у порядку ст. 1051 ЦК України відповідач не заявляв вимог з приводу оспорювання договору позики, тому позивачем правомірно пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення боргу за договором позики.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 вересня 2015 року у справі №6-369цс15.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаї ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вона підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору актів цивільного законодавства.
У п.45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц зроблено висновок, що у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц),
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання зі стягнення заборгованості за розпискою, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2023цс15).
Із досліджених судом доказів вбачається, що відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань перед позивачем, у строк до 01.10.2015 року грошові кошти за договором позики не повернув, а тому суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 48233,40 грн., з яких 28146,00 грн. - сума боргу, 2355,82 грн. - 3% річних та 17731,58 грн. - інфляційне збільшення боргу, відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Також, відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження судових витрат на правову допомогу позивач надала угоду №85 про надання правничої допомоги від 09.08.2018 року, квитанцію від 09.08.2018 року на суму 3300,00 грн..
Вказані докази суд вважає належними, допустимими, співмірними та такими, що підтверджують судові витрати, понесені позивачем на правничу допомогу у розмірі 3300,00 гривень, тому вказані витрати підлягають стягненню на користь позивача із ОСОБА_2 .
Крім цього, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 708 (сімсот вісім) гривень 00 копійок.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82, 89, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280, 281 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 598, 599, 1047, 1049 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 48233 (сорок вісім тисяч двісті тридцять три) гривні 40 копійок.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 708 (сімсот вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3300 (три тисячі триста) гривень 00 копійок.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя