Справа № 459/1223/22
Провадження № 2-о/459/29/2022
09 червня 2022 року Червоноградський міський суд Львівської області
в складі: головуючого - судді Грабовського В.В.,
з участю секретаря судових засідань Кузьмич С.З.,
представника заявника ОСОБА_1 ,
заінтересованої особи ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Червонограді справу за заявою ОСОБА_3 в інтересах також неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
07.06.2022 року заявник звернулася до суду із заявою, у якій просила видати на строк два місяці обмежувальний припис стосовноОСОБА_2 , у якому визначити захід тимчосового обмеження його права: заборонити перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_3 та неповнолітньою дочкою ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Вимоги обґрунтовані тим, що вона та її сім'я проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Останнім часом її чоловік часто зловживає алкогольними напоями, в стані алкогольного сп'яніння він дуже агресивний, не контролює свою поведінку, ображає її та дочку нецензурною лайкою, погрожує фізичною розправою. З цього приводу вона неодноразово в поліцію, 01.04.2022 року стосовно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП, 09.05.2022 року було видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника. Крім того, через постійні стреси їй довелося звертатись за наданням психологічної допомоги дочці.
Представник заявника у судовому засіданні заяву підтримав.
ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечив щодо задоволення заяви та пояснив, що квартира придбана під час шлюбу, він має інше житло, у якому зможе проживати упродовж двох місяців.
Заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення заяви з огляду на таке.
Установлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями їх паспорта.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 27.04.1996 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу.
ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження.
01.04.2022 року стосовно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
09.05.2022 року складено терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2
ОСОБА_5 разом з матір'ю зверталась за отриманням психологічної допомоги як постраждала від домашнього насильства, що підтверджується копією повідомлення від 06.06.2022 року №142/02.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (Закон № 2229-VIII) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» постраждала особа має право, зокрема, на: дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 24 та п. 1 ч. 1 ст. 26 цього Закону, до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника із заявою про видачу якого може звернутися постраждала особа.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.
Враховуючи наведене та принцип пропорційності, наявність у ОСОБА_2 іншого житла, доведення факту вчинення ОСОБА_2 домашнього насильство відносно ОСОБА_3 , наявність високого ризику продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, такі ризики є реальними та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис.
З врахуванням практики Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що вжиті заявником розумні заходи для її захисту та покарання винного не надали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявника.
Суд погоджується із доводами заявника та вважає, що саме наведені заходи тимчасового обмеження прав кривдника будуть забезпечувати дієвий та ефективний захист постраждалої особи від кривдника.
Керуючись ст.ст. 260, 350-2 - 350-8 ЦПК України, суд
Заяву задовольнити.
Видати обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_2 протягом двох місяців перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Про видачу обмежувального припису повідомити Червоноградський РВП ГУНП у Львівській області та Виконавчий комітет Червоноградської міської ради Львівської області для взяття ОСОБА_2 на профілактичний облік.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16.06.2022 року.
Суддя: В. В. Грабовський