16 червня 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/18498/19
Провадження № 22-ц/4815/44/22
Рівненський апеляційний суд: в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Головуючого: судді Боймиструка С.В.,
суддів: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
секретар судового засідання - Ковальчук Л. В.
учасники справи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення сервітуту,
30 вересня 2019 року позивач ОСОБА_3 звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про встановлення сервітуту.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Рівненської міської ради №701 від 26.04.2007 року відповідачу ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 764 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ) та видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. При виділенні земельної ділянки ОСОБА_1 у власність було обумовлено, що на ній розташовані два об'єкти загального користування водозабірна колонка з ручною помпою, що збудована у 1953 році зусиллями та коштом мешканців АДРЕСА_2 , а також люк колодязя центрального водопостачання. Вказує, що згаданим рішенням ВК Рівненської міськради №701 від 26.04.2007 року, відповідача зобов'язано забезпечувати вільний доступ та користування мешканцями вулиці водозабірною колонкою. ОСОБА_3 вказує у своєму позові, що водозабірна колонка слугує додатковим (до централізованого) джерелом водопостачання для мешканців вулиці, позаяк після демонтажу водонапірної башти, яка забезпечувала безперебійне постачання води мікрорайону Тинне та після приєднання комунікацій водопостачання (труб) до мереж господарсько-побутового водопостачання РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» у мешканців АДРЕСА_2 , в тому числі і у позивача, починаючи з 2015 року постійно відбуваються перебої подачі води, компенсувати які шляхом користування водоколонкою мешканці АДРЕСА_2 не можуть.
03 грудня 2019 року від ОСОБА_3 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог в якій просить встановити для неї та інших мешканців мікрорайону Тинне у м.Рівне безстроковий та безоплатний земельний сервітут на прохід та користування частиною земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5610100000:01:070:0314, площею 38 кв.м., на якій розміщена водозабірна колонка згідно пропозицій Комунального підприємства «Графос» по встановленню земельного сервітуту на частину земельної ділянки по АДРЕСА_2 , загальною площею 38 кв.м., зобов'язати ОСОБА_1 привести до попереднього технічного стану водозабірну колонку, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_2 шляхом встановлення на ній демонтованої ручної помпи.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 червня 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення сервітуту, задоволено повністю.
Встановлено для ОСОБА_3 та іншим мешканцям мікрорайону Тинне у м.Рівне безстроковий та безоплатний сервітут на прохід та користування частиною земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5610100000:01:070:0314, площею 38 кв.м., на якій розміщена водозабірна колонка згідно пропозицій Комунального підприємства «Графос» по встановленню земельного сервітуту на частину земельної ділянки по АДРЕСА_2 , загальною площею 38 кв.м .
Зобов'язано ОСОБА_1 привести до попереднього технічного стану водозабірну колонку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом встановлення на ній демонтованої ручної помпи.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі вказує, що позивачем не надано доказів про обумовленість щодо наявності на спірній земельній ділянці об'єктів загального користування: колонки з ручною помпою та люку колодязя.
Суд безпідставно посилається на копію акту встановлення охоронних зон інженерних мереж і комунікацій, що складений керівником геодезичної служби КП «Графос» Ю.Б. Данилюком, та на копію висновку Управління містобудування та архітектури Рівненського міськвиконкому «Про наявність обмежень на використання земельної ділянки, що передається ОСОБА_1 » від 11.12.2007 року № 01-22/883, оскільки ці документи не мають жодного відношення до даного спору в суді і не є підставами для задоволення позову.
Зазначає, що виконує вимоги п.34 рішення Рівненської міської ради від 26.04.2007 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність». Не перешкоджає та надає доступ до інженерних мереж всіх служб міста.
Посилається на технічну документацію із землеустрою, щодо складання Державного акта на право власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 виготовлена КП «Графос» станом на 2007 рік, в якій відсутні позначки про наявність на земельній ділянці водозабірної колонки.
Вважає, що судом не встановлено часу до якого функціонувала колонка та технічного стану колонки до якого її необхідно привести.
Критично оцінює пропозиції по встановленню земельного сервітуту на частину земельної ділянки відповідача, що виготовлені КП «Графос», оскільки вони не є висновком спеціаліста чи експерта. Крім того, на вказаному документі як і в технічній документації відсутня відмітка про наявність самого0 об'єкта водозабірної колонки.
Відповідно до викладеного просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позову.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
При цьому посилається на те, що доводи та вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими.
Зазначає, що підставою звернення з позовом до суду є речове право мешканців вулиці Клубної й позивачки відповідно на користування водозабірною колонкою відповідно до вимог ст.ст 179,181,190,331 ЦК України (як особи, що створила річ), а Відповідачка не виконує вимоги п.36 рішення Рівненської міської ради від 26.04.2007 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» де її зобов'язано забезпечувати вільний доступ для ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд на них, що розташовані в межах приватизованої території.
Посилається на рішення Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, який звертав увагу на відповідь депутата Рівненської міської ради Туровської Л.В. №476 від 12.09.2017 року де під час виїзду 05.09.2017 року на вул.. Клубна членами постійної депутатської комісії Рівненської міської ради з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування встановлено розташування на частині земельної ділянки водяного люка та водяної помпи. Крім того, згадує Постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року, який підтвердив висновки суду першої та апеляційної інстанції на використання можливості встановлення сервітуту задля користування чужим майном.
Вважає, що не заслуговують на увагу твердження апелянта про недоведеність її вини у непридатності водозабірної колонки.
Стверджує, що в пропозиції по встановленню земельного сервітуту на частину земельної ділянки відповідача, що виготовлені КП «Графос» на заштрихованій частині є відмітка - велика буква «В» (водозабірна колонка), підписані уповноваженою особою ОСОБА_4 та є належним та допустимим доказом параметрів ділянки для встановлення сервітуту.
Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Юшко С.І. підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а оскаржене рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивачка ОСОБА_3 завчасно та достовірно була повідомлена про час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилась.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, рішенням Рівненської міської ради №701 від 26 квітня 2007 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність, внесення змін до рішень Рівненської міської ради та скасування її окремих пунктів» ОСОБА_1 передано у приватну власність безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , площею 0,0764 га , що підтверджується також витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5602655682016 від 20.12.2016 року (а.с.9, 12).
Згідно копії акту встановлення охоронних зон інженерних мереж і комунікацій, що складений керівником геодезичної служби КП «Графос» Ю.Б.Данилюком в присутності власника земельної ділянки ОСОБА_1 біля земельної ділянки площею 764 кв.м., яка згідно рішення Рівненської міської ради від 26.04.2007 року №701 передана у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 проходить каналізація. Охоронна зона становить 2 метри від осі проходження інженерних мереж. Охоронна зона перенесена в натуру та вказана землевласнику (а.с.80).
Відповідно до копії висновку Управління містобудування та архітектури Рівненського міськвиконкому «Про наявність обмежень на використання земельної ділянки, що передається ОСОБА_1 » від 11.12.2007 року №01-22/883 на земельній ділянці площею 764 кв.м., яка передається у власність ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд діють обмеження на використання земельної ділянки. Біля земельної ділянки проходить каналізація. Площа обмежень становить 2 кв.м. Землевласник повинен забезпечити вільний доступ на земельну ділянку відповідним інженерним службам міста для обслуговування, ремонту, перенесення, прокладання нових інженерних мереж, комунікацій тощо (а.с.81).
Аналогічні відомості зазначені і у висновку Управління земельних ресурсів у м. Рівному від 26.12.2007 року №01-610, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.82).
В жодному з зазначених документів обтяжень земельної ділянки ОСОБА_1 наявністю водозабірної колонки не зазначено, а лиш в зв'язку з проходженням каналізації і тільки на 2 кв.м, а не 38 кв.м., як зазначено в графічній пропозиції КП «Графос» (а.с. 66).
Наказом управління містобудування та архітектури № 366 від 10.08.2016 року змінено поштову адресу: АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 , що підтверджується копію даного наказу, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 15).
Згідно відповіді директора Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» А.П. Карауша за вих. №4669/01-11 від 26.11.2019 року, по вул. Клубна у мікрорайоні Тинне проходить централізоване водопостачання. Водопровідні мережі на балансі РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» не перебувають. Інформація щодо того, чи всі мешканці даної вулиці користуються централізованим водопостачанням відсутня (а.с.73).
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 листопада 2018 року ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позову до Рівненської міської ради, ОСОБА_1 про визнання частково недійсним рішення Рівненської міської ради та Державного акту про право власності на земельну ділянку. (а.с. 24-27).
Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року рішення Рівненського міського суду від 15 листопада 2018 року залишено без змін та зазначено, що місцевим судом правильно враховано положення чинного цивільного законодавства, які закріплюють можливість встановлення сервітуту задля користування чужим майном, який може слугувати балансом між суспільними та приватними інтересами у цьому спорі (а.с.28-30).
Як вбачається із пропозиції по встановленню земельного сервітуту на частину земельної ділянки АДРЕСА_2 , що складені КП «Графос», виконавець О. Ткачук, червоним кольором заштриховано ділянку площею 38 кв.м. на якій пропонується встановлення сервітуту (а.с.66).
Питання встановлення, дії та припинення земельного сервітуту передбачено главою 32 ЦК України) та главою 16 ЗК України.
Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
З метою зменшення негативних наслідків встановлення земельних сервітутів частиною четвертою зазначеної статті визначене правило, згідно з яким земельний сервітут повинен здійснюватися найменш обтяжливим способом для власника земельної ділянки або землекористувача.
Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України, власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).
Відповідно до положень статті 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
Згідно зі статтею 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України, визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання свого майна неможливе без застосування обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
З врахуванням викладених норм права можна зробити висновок, що, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, яка звертається щодо встановлення такого обмеженого користування чужим майном.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17 зроблено висновок, що «чинним законодавством визначено порядок встановлення земельного сервітуту, який, у тому числі, передбачає ініціювання заінтересованою особою питання щодо встановлення сервітуту перед іншою особою. У разі недосягнення сторонами домовленості про його встановлення спір вирішується в судовому порядку. Проте доказів вжиття законодавчо передбачених заходів щодо встановлення земельного сервітуту задля можливості користування позивачем земельними ділянками ФГ «Едельвейс-2007» не надало».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц (провадження № 61-7233св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 653/2704/16-ц (провадження № 61-22333св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 1512/3008/2012 (провадження № 61-13804св18) зроблено висновок, що «земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18 зроблено висновок, що «умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду».
Матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_5 ініціювала встановлення сервітуту перед ОСОБА_6 , зокрема зверталася до відповідача з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту.
За таких обставин, з огляду на ч.3 ст.402 ЦК України, підстави для звернення до суду та встановлення сервітуту судовим рішенням апріорі передчасні, тобто відсутні.
Крім цього, слід зазначити, що позивач не довела належними та допустимими доказами необхідність доступу на земельну ділянку відповідачки.
Не підтверджена належність (власність) спірної водозабірної колонки, як об'єкту нерухомості, будь-кому: фізичній чи юридичній особі, територіальній громаді, тощо. Тобто існуючи певний час фізично, колонка юридично не була об'єктом будь-чиєї власності чи природнім джерелом, водоймою, право користування якими слугувало б підставою на його захист в разі порушення, тобто на звернення до суду.
Посилання позивачки на норми ст.ст 179,181,190,331 ЦК України (як особи, що створила річ), є безпідставними. Ці норми на час створення водозабірної колонки, як стверджує позивачка в 1953 році, не діяли, оскільки діяв цивільний кодекс 1922 року, а сама позивачка, ще не родилась і не могла створювати цю річ. Про будь-яке спадкування прав на цю водоколонку в розумінні норм ЦК не йдеться.
З огляду на вимогу позивачки про приведення колонки до попереднього технічного стану, відсутні належні і допустимі докази про її технічний стан та належне функціонування за призначенням до її демонтажу. Як стверджує відповідачка колонка не працює з 1980-х років. Відсутні варіанти відновлення водозабірної колонки способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, шляхи доступу до точки забору води та можливість її винесення за межі ділянки відповідачки. Крім того, не підтверджено що вказана водоколонка є єдиним джерелом водопостачання для позивачки і що задоволення її потреб неможливо здійснити іншим способом. Як стверджує відповідачка ОСОБА_1 , від її водогону, господарство позивачки ОСОБА_3 підключене до мережі міського водопостачання.
Тобто потреба ОСОБА_3 у водокористуванні забезпечена і не потребує доступу на її земельну ділянку до непрацюючої водоколонки.
ОСОБА_1 такі дії позивачки ОСОБА_3 пояснила в суді давніми неприязненими стосунками.
Використання водозабірної колонки, як резервного способу водопостачання для позивачки, про що вона і вказує в позові, не є правовою підставою для встановлення сервітуту.
Отже, позовні вимоги в даній справі є недоведеними та безпідставними.
За таких обставин, місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати в виді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги 2305,20 грн. підлягають стягненню з позивачки.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
РішенняРівненського міського суду Рівненської області від 01 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення сервітуту скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2305,2 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 16 червня 2022 року.
Головуючий: С.В. Боймиструк
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків