Справа № 626/907/22
Провадження № 1-кс/626/403/2022
про застосування запобіжного заходу
16 червня 2022 року м. Красноград
Слідчий суддя Красноградського районного суду Харківської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого відділення № 1 СВ Красноградського РВП ГУ НП України в Харківській області ОСОБА_6 , погодженого з прокурором Красноградської окружної прокуратури в рамках кримінального провадження №12022221090000199 від «20» квітня 2022 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, уродженець с.Шевченкове, Сахновщинського району, Харківської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючий, одруженого, раніше не судимий,
- який підозрюється у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,-
Досудовим розслідуванням встановлено, що 19.04.2022 до чергової частини ВП №1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення від ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканки: АДРЕСА_2 про те, що остання 19.04.2022 виявила, що невідомі особи на території колишньої ферми розташованої за межами с.Шевченкове, Сахновщинської с/р, Красноградського району, Харківської області шляхом вільного доступу в умовах воєнного стану викрали віконні перемички в кількості 6 шт.
20.04.2022 згідно з ст.218 КПК України слідчим відділення №1 СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківської області лейтенантом поліції ОСОБА_6 відомості про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідування за № 12022221090000199, попередня правова кваліфікація визначена за ч.4 ст.185 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 11.04.2022 близько 18:30 хвилин ОСОБА_4 реалізуючи прямий умисел на викрадення чужого майна, діючи з метою крадіжки чужого майна, з корисливих мотивів, таємно, умисно, протиправно, з метою скоєння злочину, шляхом вільного доступу проник на територію колишньої молочно-товарної ферми, що розташована за межами с. Шевченкове, Сахновщинської с/р, Красноградського району, Харківської області біля електроопори № 31/76 , де здійснив крадіжку залізобетонних віконних перемичок розмірами 13 см, 205 см, 13 см, вартістю 582 грн. Після чого, ОСОБА_4 з місця скоєння злочину зник та скористався викраденим на власний розсуд, а саме: залишив у себе на території домоволодінні для власних потреб,чим спричинив ОСОБА_8 , матеріальний збиток у розмірі 582 гривень.
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_4 підозрюється у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, тобто - таємне викрадення чужого майна(крадіжка), в умовах воєнного або надзвичайного стану.
У вчиненні зазначеного злочину обґрунтовано підозрюється: ОСОБА_4 , винність якого у вчиненні вказаного злочину повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
-допитом свідка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
-допитом свідка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
-Протоколом огляду місця події від 19.04.2022 в ході якого вилучено залізобетонні віконні перемички в кількості 6 шт.
-Повідомленням про підозру ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, а саме - крадіжка, вчинена в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Згідно п. 1,2,3 ст.177 КПК України існують ризики під час проведення досудового розслідування, що ОСОБА_4 , може:
1.Після вчинення злочину, за який передбачено покарання у вигляді від 5 до 8 років позбавлення волі, може переховуватися від органів досудового розслідування, або суду з метою уникнення кримінального покарання.
2.Незаконно впливати на свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , шляхом погроз, умовлянь пропозицій з метою уникнення кримінальної відповідальності.
3.Продовжити дане кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58).
Таким чином, застосування до ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу а ніж тримання під вартою, з урахуванням відсутності міцних соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, та репутації за місцем навчання, а також, наявності в даному кримінальному провадженні суспільного інтересу, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, цінності життя людини, не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження, не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження, суперечитиме завданням визначеним кримінальним законодавством та не забезпечить запобігання зазначеним вище ризикам.
Застосування більш м'якого запобіжного заходу є недоцільним, оскільки не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.
Перевіривши надані суду матеріали кримінального провадження, дослідивши докази та додатки по даних матеріалах, оцінивши в сукупності всі обставини, заслухавши думку прокурора, який підтримав вказане клопотання, пославшись на доводи та факти викладені в ньому, думку самого підозрюваного та захисника, який просив обрати міру запобіжного заходу не пов'язану з триманням під вартою, пославшись на недоведеність відповідних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КУпАП, слідчий суддя приходить до наступного.
Під час розгляду клопотання було встановлено вагомість наявних доказів, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчинені інкримінованого йому злочину за ч.4 ст.185 КК України, а саме наявними доказами, переліченими в клопотанні.
При цьому слідчий у своєму клопотанні посилається, що у органів досудового розслідування є достатні підстави вважати, що існують ризики того, що підозрюваний ОСОБА_4 може переховуватися від органу досудового розслідування або суду, (п.1 ч.1 ст.177 КПК України).
Однак в судовому засіданні було встановлено, що підозрюваний ОСОБА_4 з моменту скоєння інкримінованого йому діяння, тобто з 19.04.2022 року і до розгляду клопотання з'являвся на всі виклики до слідчого та прокурора.
Що стосується другого ризику, вказаного у клопотанні, а саме, що останній може незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні, щоб вони відмовились від своїх показань, які вони надали на досудовому розслідуванні та в подальшому будуть надавати при судовому розгляді з метою уникнути покарання за вчинений злочин(п.3 ч.1 ст.177 КПК України).
Однак такий ризик теж нічим обґрунтовано не підтверджений, а є тільки припущенням, оскільки будь-яких реальних доказів цьому, в клопотанні не наведено, не надано таких прокурором і в судовому засіданні.
Так, відповідно до матеріалів справи, підозрюваний повністю визнає свою провину, викрадені ресі вилучені та повернуті потерпілій.
При цьому, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.
Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ "Александер Макаров проти Росії" національні органи влади зобов'язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.
Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентно!' практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (також рішення у справі «Авшар проти Туреччини». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Відповідно до вимог ч.5 ст.132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні довести суду обставини, на які вони посилаються, що стосується цих двох ризиків, то вони жодним чином не доведені «поза розумним сумнівом», а базуються лише на припущеннях.
Що стосується ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, то суд вважає його обґрунтованим, враховуючи данні про особу підозрюваного.
Таким чином, беручи до уваги викладене, оскільки наявні певні ризики, передбачені ст.177 КПК України, перелічені вище, а також враховуючи те, що підозрюваний ОСОБА_4 підозрюється у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, а також з метою забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, йому необхідно обрати міру запобіжного заходу.
При цьому відповідно до положень ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
2. Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
3. Слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.
4. Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
5. Якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» № 42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Харті проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86, 12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Матеріали кримінального провадження дають підстави вважати підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення обґрунтованою, а обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, що не виключає можливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно зі змістом ст.ст.131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Згідно ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
При цьому, відповідно до положень ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
В ході дослідження даних про особу підозрюваної встановлено, що він раніше не судимий, на даний час не працює, однак підробляє по найму, має міцні соціальні зв'язки, одружений, має на утриманні малолітню доньку, 2012 року народження, має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується виключно позитивно.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Мамедова проти Росії» вказав, що, хоча, суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Продовження строку тримання під вартою також не можна застосовувати як передбачення вироку у формі позбавлення волі.
У рішенні ЄСПЛ «В. проти Швейцарії» зазначено, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання» її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою. При цьому треба враховувати характер обвинуваченого, його моральні якості, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, і його міжнародні контакти («В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26.01.1993). В своєму рішенні у справі «Адамяк проти Польщі» (Adamiak v Poland), 20758/03, 19.12.2006) Суд нагадує, що в світлі вже встановленої практики Європейського суду наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективи ухвалення вироку про значну міру покарання самі по собі не можуть служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення.
Окрім того, згідно сталої судової практики, слідчий суддя, суд при розгляді клопотання та вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше (п.9 ч.1 ст.178 КПК). Відповідні дані підлягають обов'язковому врахуванню при вирішенні поданого клопотання, оскільки впливають на достовірність підстав (ризиків) для застосування того чи іншого виду запобіжного заходу.
Також слідчий суддя(суд), суд повинен ураховувати, що тримання під вартою має застосовуватися тільки у виняткових випадках, як винятковий захід, з визначенням якомога коротших термінів такого тримання та із забезпеченням періодичного перегляду через короткі проміжки часу підстав для його застосування чи продовження (рішення ЄСПЛ від 28.1098 у справі «Ассенов та інші проти Болгарії»). Реалізуючи положення ч.5 ст.199 КПК, слідчий судця, а також суд відповідно до ч.3 ст.331 КПК мають враховувати, що після спливу певного часу (строку дії попередньої ухвали) саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення волі, а тому в судовому рішенні судові органи зобов'язані, розглянувши можливість обрання альтернативних запобіжних заходів, навести інші підстави для подальшого тримання особи під вартою (рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Прокопенко проти України», від 5.11.2008 у справі «Єлоєв проти України»). Тому суд у разі задоволення клопотання про продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити в судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише наведенням переліку законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п.4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України»), а тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав визнається несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим в п.1 ст.5 цієї конвенції (рішення ЄСПЛ від 27.11.2008 у справі «Соловей і Зозуля проти України»).
Крім того, тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходом та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст.177 КПК. При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п.80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").
Таким чином, слідчий суддя з урахуванням положень ч.4 ст.194 КПК України приходить до висновку про можливість застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, що може забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Таким чином слідчий суддя вважає за можливо обрати міру запобіжного заходу не пов'язану з триманням під вартою, а саме у вигляді домашнього арешту.
Відповідно до ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту і повідомити про це слідчому або суду. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених не неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Враховуючи вказані обставини суд вважає, що такий запобіжний захід як домашній арешт забезпечить дотримання підозрюваним процесуальних обов'язків під час досудового слідства та в суді.
Строк дії ухвали про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту не може перевищувати двох місяців.
При цьому в судовому засіданні було встановлено, що підозрюваний ОСОБА_4 зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим домашній арешт обертається за місцем його мешкання.
Крім того, щоб не обмежувати вільне пересування підозрюваного цілодобово, оскільки останній має намір працевлаштуватися та для можливості підтримувати свою життєдіяльність та забезпечувати членів своєї сім'ї, слідчий суддя вважає на можливе обрати домашній арешт у певний період доби.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193-197, 205, 485-488, 492 КПК України,
Клопотання слідчого відділення №1 СВ Красноградського РВП ГУ НП України в Харківській області ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний час доби, строком на два місяці.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду;
- негайно повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування із свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні;
- в період з 22-00 год. по 06:00 год. знаходитись на території домоволодіння в якому він фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , протягом строку дії даної ухвали.
Роз'яснити підозрюваному, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтись в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних з виконанням покладених на нього зобов'язань.
Контроль за виконанням підозрюваним ОСОБА_4 ухвали суду покласти на Красноградський РВП ГУНП в Харківській області.
Строк дії ухвали не може перевищувати двох місяців з дня її винесення, тобто діє до 16 серпня 2022 року.
Ухвала підлягає негайному виконанню органом внутрішніх справ.
Після проголошення даної ухвали, підозрюваний ОСОБА_4 зобов'язаний невідкладно з'явитися до відповідальної особи Красноградського РВП ГУНП в Харківській області для постановлення на облік.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду №14/0/9-22 від 25.03.2022 змінено територіальну підсудність судових справ з Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду протягом 5 діб з дня її оголошення.
Слідчий суддя
Красноградського районного суду ОСОБА_1