13 липня 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-2122/10/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бойка С.С.,
при секретарі - Пехота М.О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Ніколаєнко Т.Ю., Данько Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємеця ОСОБА_4 до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -
18 травня 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлення - рішення № 0001101702/0 від 14 жовтня 2009 року, № 0001101702/1 від 21 грудня 2009 рок, №0001101702/2 від 11 березня 2010 року та № 0001101702/3 від 08 квітня 2010 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що податковим органом неправомірно встановлено порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»щодо безпідставного віднесення до валових витрат вартості наданих транспортних послуг ТОВ «Дахбуд-Україна»та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, мотивуючи встановлене порушення їх надання під час перевірки не було підтверджено товарно-транспортними накладними та відсутністю у фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 документів про право власності на вантажні транспортні засоби якими здійснювались перевезення. Позивач зазначає, що доводи податкового органу щодо відсутності у нього ТТН є безпідставними, оскільки при перевірці Миргородській ОДПІ надавались ТНН, а також платіжні доручення в підтвердження надання послуг вантажних перевезень. Крім того, зазначає, що ним правомірно віднесено до складу валових витрат, кошти по оплаті договорів оренди складського приміщення, паливних цистерн та автозаправної станції, оскільки останні приміщення були орендовані фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 для подальшого використання у власній господарській діяльності. Посилаючись на вищенаведене позивач вказує, що йому безпідставно донараховано податок з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності спірними податковими повідомленнями-рішеннями, з цих підстав просить суд визнати їх протиправними та скасувати.
Представник позивача в засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в засіданні та у запереченнях на позовну заяву зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, в зв'язку із порушенням фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 24 вересня 2004 року зареєстрована Миргородським міськвиконкомом Полтавської області як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа.
З 10 листопада 2004 року позивач перебуває на податковому обліку у Миргородській ОДПІ та є платником податку на прибуток.
Працівниками відповідача в період з 12.06.2009 року по 18.06.2009 року було проведено документальну виїзну планову перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 за період з 01.04.08 року по 31.03.09 року.
За результатами перевірки 01.10.09 року відповідачем складено акт, в якому зафіксовано порушення статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», а саме: заниження чистого доходу за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року в сумі 1742432,67 грн., в т.ч. за 2008 рік. на суму 1310735,67 грн. за 2009 рік на суму 431697 грн. та донараховано податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 261364,90 грн., в т.ч. за 2008 рік на суму 169610,35 грн. за 2009 рік на суму 64756,55 грн.
На підставі вищенаведеного акту відповідачем 14.04.2009 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0001101702/0.
За результатами процедури апеляційного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкові повідомлення рішення №0001101702/1 від 21 грудня 2009 року, №0001101702/2 від 11 березня 2010 року та № 0001101702/3 від 08 квітня 2010 року якими залишено без змін рішення №0001101702/0 від 14.04.2009 року.
З вимогою про визнання недійсними вищезазначених податкових повідомлень - рішень позивач звернувся до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням Миргородської ОДПІ №0001101702/0 від 14 жовтня 2009 року, № 0001101702/1 від 21 грудня 2009 року, №0001101702/2 від 11 березня 2010 року та № 0001101702/3 від 08 квітня 2010 року., суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств” (далі -Закон) визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).
Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 3 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судом встановлено, що 01.10.2008 року між позивачем та ВАТ "Дахбуд-Україна" укладений договір перевезення вантажів. Розрахунки між сторонами проводились по факту виконаних робіт. Відповідно до умов договору, оплата за перевезення виконується почасово за договірним тарифом, шляхом перерахування грошових коштів через банк або готівкою у касу підприємства.
Також, позивачу надавалися послуги перевезення СПД ФО ОСОБА_5
Податковий орган ставить під сумнів товарність та реальність надання послуг перевезення ВАТ "Дахбуд-Україна" на суму 364083,67 грн. та СПД ФО ОСОБА_5 на суму 503600 грн. з підстав не підтвердження вказаних перевезень товарно-транспортними накладними.
На вимогу суду позивачем надано товарно-транспортні накладні, платіжні доручення та акти виконаних робіт за якими здійснювались договори перевезення. Крім того, судом досліджено довідку ДПІ у Заводському районі м.Миколаїва №2475/23-414/34606430 від 25.06.2009 року та довідку Миргородської ОДПІ №153/17-209/НОМЕР_1 від 11.06.2010 року якими встановлено, що в ході перевірки вказаними податковими інспекціями господарських взаємовідносин СПД ФО ОСОБА_5 та ВАТ "Дахбуд-Україна" з позивачем не встановлено жодних порушень. Відповідно судом відхиляються доводи податкового органу про фіктивність вказаних послуг перевезення.
Таким чином, позивач правомірно відніс до валових витрат послуги по перевезенню наданих СПД ФО ОСОБА_5 та ВАТ "Дахбуд -Україна" на загальну суму 867683,67 грн.
Щодо доводів податкового органу, що платником податку завищено розмір орендної плати за договорами оренди б/н від 01.10.2007 року та б/н від 01.11.2007 року укладених між позивачем та ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про оренду АЗС і складського приміщення та паливних цистерн, оскільки орендна плата в розмірі 41000 грн. та 41600 грн. в місяць не є співрозмірною вартості АЗС 155000 грн.
При визначенні розміру вартості АЗС податковим органом направлено запит до ДПК "Миргородтехінвентаризація" та згідно відповіді останнього про балансову (інвентаризаційну) вартість АЗС та складського приміщення (235000 грн.) Миргородською ОДПІ дійшла висновку про неспіврозмірність вартості орендної плати та вартості АЗС та складського приміщення.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Статтею ст.9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна визначають випадки застосування оцінювачами методичних підходів оцінки ринкової вартості майна та випадки і обмеження щодо застосування методичних підходів до визначення неринкових видів вартості майна. При цьому, якщо законами або нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, договором на проведення оцінки майна або ухвалою суду не зазначено вид вартості, який повинен бути визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість. У разі провадження спільної господарської діяльності оцінка частки майна, яке вноситься іноземним суб'єктом господарювання, проводиться відповідно до нормативно-правових актів з оцінки майна, визначених цим Законом.
При дослідженні даних правовідносин та договорів оренди суд вважає за необхідне зазначити наступне, що при встановленні розміру вартості АЗС податковий орган виходив з даних ДПК "Миргородтехінвентаризація" які містять інформацію про балансову вартість об'єкту в той час як реальну (фактичну) вартість АЗС та складського приміщення можливо встановити лише в порядку встановленому Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Відповідно до акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - АЗС від 06.08.2004 року інвестиційна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією в 2004 році складала 1463080 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку що податковий орган безпідставно та протиправно ставив під сумнів розмір орендної плати як неспіврозмірну розміру вартості АЗС не встановивши реальну вартість АЗС відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" станом на момент проведення перевірки.
Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень покладено на податковий орган.
В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області № 0001101702/0 від 14 жовтня 2009 року, № 0001101702/1 від 21 грудня 2009 рок, №0001101702/2 від 11 березня 2010 року та № 0001101702/3 від 08 квітня 2010 року. Стягнути з Державного бюджету України на користь суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
Копію постанови направити сторонам.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана у 20-денний строк після подачі заяви про апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 20 липня 2001 року.
Суддя С.С. Бойко