14 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/5620/21 пров. № А/857/21587/21
№ А/857/22035/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Судової-Хомюк Н.М., Кухтея Р.В.,
з участю секретаря судових засідань Смолинця А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційні скарги Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року та додаткове рішення від 05 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування наказів,
суддя у І інстанції Сасевич О.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 20 жовтня 2021 року,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду із позовом, у якому після уточнення своїх вимог просила:
визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 53-д від 23 березня 2021 року, яким їй оголошено догану;
визнати протиправним та скасувати наказ Укртрансбезпеки «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 64-д від 07 квітня 2021 року, яким позивачці оголошено догану;
визнати протиправним та скасувати наказ Укртрансбезпеки «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 79-д від 23 квітня 2021 року, яким ОСОБА_1 попереджено про неповну службову відповідність;
визнати протиправним та скасувати наказ Укртрансбезпеки «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби до ОСОБА_1 » № 91-д від 05 травня 2021 року;
поновити позивачку на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки або за її відсутності на іншій рівнозначній посаді у структурі Укртрансбезпеки з 05 травня 2021 року;
стягнути з Укртрансбезпеки на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2021 року по дату фактичного поновлення на роботі з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 380/5620/21 позов було задоволено повністю.
Визнано протиправними та скасовано накази Укртрансбезпеки «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 53-д від 23 березня 2021 року, «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 64-д від 07 квітня 2021 року, «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 79-д від 23 квітня 2021 року, «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби до ОСОБА_1 » № 91-д від 05 травня 2021 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки або за її відсутності на іншій рівнозначній посаді у структурі Укртрансбезпеки.
Стягнено з Укртрансбезпеки на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2021 року по 20 жовтня 2021 року у розмірі 49401,70 грн з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
У частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки або іншій рівнозначній посаді у структурі Укртрансбезпеки та стягнення з Укртрансбезпеки на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9450,76 грн з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів рішення суду допущено до негайного виконання.
Стягнено з Укртрансбезпеки на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 3632,00 грн.
Своє рішення суд першої інстанції мотивує тим, що оскаржувані накази були прийняті з порушенням вимог чинного законодавства та всупереч дійсним обставинам справи.
Додатковим судовим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року у справі заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн.
Вказані судові рішення у апеляційному порядку оскаржила Укртрансбезпеки.
У апеляційній скарзі на рішення від 20 жовтня 2021 року у справі Укртрансбезпека просить апеляційний суд таке скасувати та відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при прийняті рішення про застосування дисциплінарних стягнень суб'єктом призначення було враховано зокрема те, що Шевченківським районним судом м. Львова розглядається кримінальне провадження про обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 369-2 Кримінального кодексу України та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 369-2 Кримінального кодексу України.
Cудом першої інстанцій надано неправильну правову оцінку обставинам справи.
Наполягає на тому, що у службових записках, які стали підставами накладення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень, повідомляється про самоусунення позивачки від організації роботи з підлеглими та забезпечення дотримання працівниками пункту видачі дозволів «Львів» (далі - ПВД «Львів») виконавської дисципліни, незабезпечення належного обліку, оформлення, видачі, використання та зберігання дозволів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до посадової інструкції начальника відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Львівській області ОСОБА_1 здійснює керівництво відділом, забезпечує виконання працівниками відділу доручень керівництва та здійснює контроль за додержанням термінів їх виконання, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на відділ завдань та функцій, організовує у відділі роботу з документами у відповідності до вимог законодавства та здійснення контролю за додержанням термінів їх виконання.
Вважає, що здійснення посадових обов'язків ОСОБА_1 не залежить від наявності у неї доступу до Єдиної інформаційної системи Укртрансбезпеки (далі - ЄІС).
Щодо неналежного виконання (невиконання) доручення керівництва Укртрансбезпеки від 10 липня 2020 р. № 243/02/13-20 зазначає, що позивачка очолювала відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - ПВД «Львів», а отже на неї безпосередньо покладався обов'язок виконання цього доручення.
Щодо застосування дисциплінарного стягнення до позивачки наказом Укртрансбезпеки від 23 квітня 2021 року № 79-д у період її тимчасової непрацездатності, судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 з наказом Укртрансбезпеки від 23 квітня 2021 року № 79-д «Про застосування дисциплінарного стягнення» ознайомлена 05 травня 2021 року, про що свідчить її власноручний підпис на наказі, і застосування дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність відбулося після закінчення періоду її тимчасової непрацездатності.
Cукупність декількох дисциплінарних проступків, які виявлені за результатами проведених щодо ОСОБА_1 дисциплінарних проваджень, із врахуванням обставин, встановлених у ході кримінального провадження № 12018140000000004 від 03 січня 2018 року про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 369-2 Кримінального кодексу України, та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 369-2 Кримінального кодексу України, стали підставою для звільнення позивача за порушення присяги.
Окрім того, наполягає на порушенні судом першої інстанції вимоги статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки накази Укртрансбезпеки від 23 квітня 2021 року № 79-д та від 05 травня 2021 року № 91-Д були доведені до позивачки під особистий підпис 05 травня 2021 року, а позовна заява датована 17 травня 2021 року.
Водночас поновлення ОСОБА_1 на посаді, що рівнозначна тій, яку позивач обіймала до звільнення, не відповідає приписам статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), оскільки відповідно до приписів цієї статті поновлення можливе лише на попередній, а не на будь-якій іншій (аналогічній, рівнозначній, підходящій, тотожній тощо), роботі.
При вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції не врахував, що відповідно до пункту 2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 зазначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
У апеляційній скарзі на додаткове судове рішення від 05 листопада 2021 року Укртрансбезпека просить його скасувати та відмовити у задоволенні заяви представника позивачки про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому наполягає на тому, що рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки 12000 грн на користь позивачки витрат на правову допомогу постановлене з наданням їй непередбачених законодавством переваг.
Судом першої інстанції не враховано, що до закінчення судових дебатів у справі стороною позивача не було заявлено відповідну заяву про розподіл судових витрат, що підтверджується записами судового засідання.
Окрім того, Укртрансбезпека вважає, що при визначенні суми відшкодування суд не врахував критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У відзиві на апеляційні скарги відповідача ОСОБА_3. підтримала доводи, викладені у оскаржуваних судових рішеннях, заперечила обґрунтованість апеляційних вимог та просила залишити рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Представник Укртрансбезпеки у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції підтримала подані апеляційні скарги доводами, аналогічними до тих, що зазначені у їх тексті. Просила скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції і у задоволенні вимог ОСОБА_3. відмовити.
Представник ОСОБА_3. у судовому засіданні апеляційного суду заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Переглянувши судові рішення у межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказами Укртрансбезпеки «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 53-д від 23 березня 2021 року та № 64-д від 07 квітня 2021 року ОСОБА_1 , як начальнику відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, було оголошено догани за вчинення дисциплінарних проступків відповідно до підпункту 5 пункту 2 статті 65 та пункту 3 статті 66 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
Вказані накази обґрунтовані тим, що під час розгляду відповідних дисциплінарних справ Дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» та «В» Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Дисциплінарно комісія), дійшла висновку про наявність у діях ОСОБА_1 невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень, вчинених через самоусунення від організації роботи з підлеглими та забезпечення дотримання працівниками ввіреного підрозділу виконавської дисципліни, у тому числі щодо неналежного виконання (невиконання) доручень керівництва Укртрансбезпеки від 10 липня 2020 року № 243/02/13-20, чим допущено порушення пунктів 1, 2, 6, 7 частини 1 статті 8, пунктів 1, 2 частини 1 статті 62 Закону № 889-VIII, вимог положень Правил внутрішнього службового розпорядку для державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, затверджених наказом Укртрансбезпеки від 01 липня 2016 року № 356, а також пунктів 1.2, 2.1, 3.19, 5.1, 6.1, 6.2, 6.4, 6.6, 6.8, 6.10, 6.15, 6.20, 6.21 Положення про відділ надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Львівській області, затвердженого наказом Укртрансбезпеки від 29 грудня 2018 року № 991».
Наказом Укртрансбезпеки від 23 квітня 2021 року № 79-д «Про застосування дисциплінарного стягнення» позивачку відповідно до пункту 3 частини 1, частини 4 статті 66, статті 77 Закону № 889-VIII попереджено про неповну службову відповідність. Вказане рішення відповідача обґрунтовано тим, що у діянні начальника відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки ОСОБА_1 вбачаються ознаки дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 5 частини 2 статті 65 Закону № 889-VIII - порушення Присяги державного службовця, невиконання та неналежного виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень вчинених, через можливе допущення бездіяльності, що шкодить інтересам людини, держави, а як наслідок справило негативний вплив на формування позитивного іміджу і авторитету державної служби та Укртрансбезпеки, самоусунення від організації роботи з підлеглими працівниками та неналежну організацію та контроль за роботою з документами дозвільного характеру у ввіреному структурному підрозділі, чим порушено пункти 1, 2, 6, 7, 8 частини 1 статті 8 Закону № 889-VIII, вимоги положень Правил внутрішнього службового розпорядку для державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, затверджених наказом Укртрансбезпеки від 01 липня 2016 року № 356 (зі змінами), а також пункти 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10 посадової інструкції начальника відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Львівській області, затвердженої 07 липня 2020 року Головою Укртрансбезпеки.
Водночас у наказі № 79-д від 23 квітня 2021 року відповідача вказано, що дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 5 частини 2 статті 65 Закону № 889-VIII, вчинений позивачкою систематично, тобто повторно протягом року, оскільки наказами Укртрансбезпеки від 23 березня 2021 року № 53-д та № 64-д від 07 квітня 2021 року до ОСОБА_1 застосовувались дисциплінарні стягнення у виді догани.
Наказом № 91-д від 05 травня 2021 року Укртрансбезпеки «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби до ОСОБА_1 » позивачку відповідно до частини 5 статті 66, статті 77, пункту 4 частини 1, частини 5 статті 87 Закону № 889-VIII звільнено із займаної посади з мотивацією, тотожною до наказу № 79-д від 23 квітня 2021 року, за винятком посилання на повторне вчинення дисциплінарного проступку.
При цьому відповідно до наказу Укртрансбезпеки № 53-д від 23 березня 2021 року, дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1 розпочате згідно із наказом № 17-Д від 02 лютого 2021 року «Про порушення дисциплінарного провадження» з огляду на наявність службової записки начальника Управління внутрішньої безпеки Вадима Лаврика від 27 січня 2021 року № 8337/6.1/18-21. Підставою винесення зазначено подання Дисциплінарної комісії від 11 березня 2021 року № 316/ДК/21.
Наказом Укртрансбезпеки № 46-Д від 10 березня 2021 року було продовжено строк здійснення дисциплінарного провадження, визначений наказом № 17-Д від 02 лютого 2021 року «Про порушення дисциплінарного провадження», до 60 календарних днів.
Дисциплінарне провадження, за результатами якого винесено наказ Укртрансбезпеки № 64-д від 07 квітня 2021 року, було розпочате згідно із наказу № 21-Д від 05 лютого 2021 року «Про порушення дисциплінарного провадження» з огляду на наявність службової записки начальника Управління внутрішньої безпеки Вадима Лаврика від 02 лютого 2021 року №10454/6.1/18-21. Підставою винесення зазначено подання Дисциплінарної комісії від 30.03.2021 р. № 329/ДК/21.
Наказом Укртрансбезпеки № 44-Д від 04 березня 2021 року строк здійснення дисциплінарного провадження, визначений наказом № 21-Д від 05 лютого 2021 року «Про порушення дисциплінарного провадження», було продовжено до 60 календарних днів.
Згідно із наказом Укртрансбезпеки № 79-д від 23 квітня 2021 року дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1 розпочатого відповідно до наказу № 34-Д від 18 лютого 2021 року з огляду на наявність службової записки начальника Управління внутрішньої безпеки Вадима Лаврика від 16 лютого 2021 року № 15749/6.2/18-21. Підставою винесення вказано подання Дисциплінарної комісії від 16 квітня 2021 року № 352/ДК/21.
Наказом Укртрансбезпеки № 71-Д від 14 квітня 2021 року строк здійснення дисциплінарного провадження, визначений наказом № 34-Д від 18 лютого 2021 року «Про порушення дисциплінарного провадження», був продовжений до 60 календарних днів.
Відповідно до наказу Укртрансбезпеки № 91-д від 05 травня 2021 року дисциплінарне провадження щодо позивачки було розпочате згідно із наказом відповідача № 55-Д від 24 березня 2021 року з огляду на наявністю службової записки начальника Управління внутрішньої безпеки Вадима Лаврика від 23 березня 2021 року № 31045/6.2/18-21. Підставою винесення вказано подання Дисциплінарної комісії від 23 квітня 2021 року № 355/ДК/21.
Наказом Укртрансбезпеки № 67-Д від 14 квітня 2021 року строк здійснення дисциплінарного провадження, визначений наказом № 55-Д від 24 березня 2021 року «Про порушення дисциплінарного провадження», був продовжений до 60 календарних днів.
Позивачки ОСОБА_1 не погодилася із вказаними рішеннями Укртрансбезпеки щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності та звільнення із займаної посади і з державної служби, звернувшись до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регламентовано приписами Закону України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (частина 2 статті 5 Закону №889-VIII).
Згідно із частиною 3 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частиною 1 статті 64 Закону № 889-VIII передбачено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
За правилами частини 1 статті 65 цього Закону №889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Частиною 1 статті 66 Закону № 889-VIII встановлено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:
1) зауваження;
2) догана;
3) попередження про неповну службову відповідність;
4) звільнення з посади державної служби.
Приписами частини 2 статті 65 Закону №889-VIII встановлено, що дисциплінарними проступками є:
1) порушення Присяги державного службовця;
2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;
3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;
4) дії, що шкодять авторитету державної служби;
5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;
6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;
7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення;
8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;
10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;
11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;
12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення;
15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
За правилами частини 2 статті 66 Закону № 889-VIII у разі допущення державним службовцем дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єкт призначення або керівник державної служби може обмежитися зауваженням.
Відповідно до частини 3 статті 66 Закону № 889-VIII у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.
Як зазначено у частині 4 статті 66 Закону № 889-VIII, у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2 та 8 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4 та 5 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єкт призначення або керівник державної служби може попередити такого державного службовця про неповну службову відповідність.
Згідно із частиною 5 статті 66 Закону № 889-VIII звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
За кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частина 7 статті 66 Закону № 889-VIII).
Як передбачено частиною 2 статті 68 Закону №889-VIII, дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються): на державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»:
зауваження - суб'єктом призначення;
інші види дисциплінарних стягнень - суб'єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.
Відповідно до частини 1 статті 69 Закону №889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).
Частиною 10 статті 69 Закону №889-VIII встановлено, що результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку (частина 11 статті 69 Закону №889-VIII).
Згідно із частиною 1 статті 73 Закону №889-VIII з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
За правилами частини 2 статті 73 Закону №889-VIII дисциплінарна справа повинна містити:
1) дату і місце її формування;
2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження;
3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця;
4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень;
6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження та/або акт про відмову від надання таких пояснень;
7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження;
8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності);
9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку;
12) пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності;
13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.
Як передбачено частиною 1 статті 74 Закону № 889-VIII, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
Відповідно до частини 2 статті 74 вказаного закону дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.
За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення (частина 3 статті 74 Закону № 889-VIII).
Згідно із приписами частини 4 статті 74 Закону України № 889-VIII дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.
Частиною 5 статті 74 Закону № 889-VIII встановлено що, дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також не застосовується, якщо минув один рік після його вчинення.
Порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджено постановою Кабінету міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1039 (далі - Порядок № 1039).
Пунктом 4 Порядку № 1039 передбачено, що дисциплінарне провадження розпочинається з моменту прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження та завершується прийняттям рішення про накладення на державного службовця, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження (далі - державний службовець), дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.
У пункті 5 Порядку № 1039 встановлено, що строк здійснення дисциплінарного провадження визначається міністром або суб'єктом призначення з урахуванням встановленого законодавством строку притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.
Тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може перевищувати 45 календарних днів. За потреби зазначений строк може бути продовжений міністром або суб'єктом призначення, але не більш як до 60 календарних днів.
Згідно із частиною 1 статті 76 Закону №889-VIII державний службовець має право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення.
За результатами ознайомлення державний службовець має право вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи (частина 2 статті 76 Закону №889-VIII).
У відповідності до частини 1 статті 77 Закону №889-VIII рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення.
У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення (частина 2 статті 77 Закону №889-VIII).
Згідно із частиною 3 статті 77 Закону №889-VIII якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб'єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням).
Як свідчать матеріали справи, у службових записках начальника Управління внутрішньої безпеки Вадима Лаврика, які стали підставами для порушення дисциплінарних проваджень щодо ОСОБА_1 , результати яких лягли в основу оскаржуваних наказів Укртрансбезпеки, позивачці, як начальнику відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, ставиться у провину незабезпечення належного контролю за додержанням підлеглими працівниками процедури оформлення, видачі, обміну та обліку у ЄІС бланків дозволів на поїздку територією іноземних держав під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.
Вказані службові записки містять опис дисциплінарних проступки працівників відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки із зазначенням того, що: «передумовами настання вищезазначених випадків слугували можливі дії/бездіяльність начальника відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки ОСОБА_1 у вигляді невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень, а також не забезпечення належного обліку, оформлення, видачі, використання та зберігання дозволів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом».
Водночас у службових записках і оскаржуваних наказах № 53-д від 23 березня 2021 року та № 64-д від 07 квітня 2021 року про оголошення ОСОБА_1 догани йшлося про неналежне виконання (невиконання) позивачкою доручення керівництва Укртрансбезпеки від 10 липня 2020 року № 243/02/13-20, яким було доручено керівникам територіальних органів Укртрансбезпеки в областях, в тому числі Львівської, забезпечити оприбуткування бланків дозволів, розподілених для оформлення та видачі на пунктах видачі дозволів Укртрансбезпеки (далі - ПВД), на складах в ЄІС відповідно до таблиці і забезпечити організацію контролю та моніторингу оформлення та видачі таки дозволів.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 обіймала посаду начальника відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки та не була керівником територіального органу Укртрансбезпеки у Львівській області, а отже суд дійшов вірного висновку про те, що позивачка не була тим суб'єктом, якому безпосередньо скеровувалось для виконання доручення Укртрансбезпеки від 10 липня 2020 р. № 243/02/13-20.
Належних, допустимих та достатніх доказів про ознайомлення ОСОБА_1 із вказаним доручення Укртрансбезпеки від 10 липня 2020 року № 243/02/13-20 та покладенням на неї обов'язку забезпечити його виконання відповідачем суду не надано.
Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції про відсутність належних фактичних та правових підстав для висновку про правомірність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання (невиконання) доручення Укртрансбезпеки від 10 липня 2020 року № 243/02/13-20 оскаржуваними наказами № 53-д від 23 березня 2021 року та № 64-д від 07 квітня 2021 року.
Водночас суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки з червня 2020 року і до дня звільнення ОСОБА_1 була позбавлена доступу до ЄІС, незважаючи на її звернення до керівництва з проханням поновити такий доступ, який необхідний для здійснення контролю за діями підлеглих працівників очолюваного нею відділу щодо оприбуткування бланків дозволів на складах у ЄІС, то її вини у незабезпеченні належного контролю за додержанням працівниками процедури оформлення, видачі, обміну та обліку дозволів, що ставиться їй у провину, немає і оспорювані накази № 53-д від 23 березня 2021 року та № 64-д від 07 квітня 2021 року Укртрансбезпеки визнані протиправними та скасовані правомірно.
Відтак, оскільки наказ Укртрансбезпеки «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 79-д від 23 квітня 2021 року, яким ОСОБА_1 попереджено про неповну службову відповідність, обґрунтовується відповідачем систематичним, повторним протягом року вчиненням дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини 2 статті 65 Закону №889-VIII (невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень), то з урахуванням висновків суду щодо неправомірності наказів Укртрансбезпеки № 53-д від 23 березня 2021 року та № 64-д від 07 квітня 2021 року цей наказ не можна вважати таким, що відповідає вимогам закону.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції у частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо наказу Укртрансбезпеки «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби до ОСОБА_1 » № 91-д від 05 травня 2021 року апеляційний суд зазначає таке.
У частині 1 статті 36 Закону № 889-VIII наведено текст присяги державного службовця такого змісту: «Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов'язки».
Як слідує з тексту Присяги, в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов'язання державного службовця (Аналогічний висновок міститься у рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року у справі № 2-рп/2011).
Відтак, під порушенням Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Тому звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.
Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування. При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.
Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач обґрунтовує правомірність наказу № 91-д від 05 травня 2021 року сукупністю декількох дисциплінарних проступків, які виявлені за результатами проведених щодо ОСОБА_1 дисциплінарних проваджень, із врахуванням обставин, які були встановлені у ході кримінального провадження № 12018140000000004 від 03 січня 2018 року про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 369-2 Кримінального кодексу України, та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 369-2 Кримінального кодексу України, які стали підставою для звільнення позивача за порушення Присяги.
Водночас апеляційний суд враховує те, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності наказами Укртрансбезпеки № 53-д від 23 березня 2021 року, № 64-д від 07 квітня 2021 року, № 79-д від 23 квітня 2021 року визнано судом протиправним, що свідчить про відсутність у її діях сукупності декількох дисциплінарних проступків.
Щодо обставин, які були встановлені у ході кримінального провадження № 12018140000000004 від 03 січня 2018 року, апеляційний суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України.
У частині 1 статті 23 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, отримані на стадії досудового слідства протоколи слідчих дій, висновки експертизи, вилучені предмети можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.
Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження докази, здобуті під час досудового розслідування, не можуть вважатись належним доказом у адміністративному судочинстві.
Згідно із приписами статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні № 12018140000000004 від 03 січня 2018 року обставини, встановлені у ході досудового слідства, не можуть вважатися доведеними та тягнути для ОСОБА_1 правові наслідки.
Окрім того, апеляційний суд наголошує на тому, що підставою звільнення ОСОБА_1 не було вчинення нею кримінально караного діяння.
Водночас апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду в частині оскарження наказів Укртрансбезпеки № 79-д від 23 квітня 2021 року та № 91-д від 05 травня 2021 року та погоджується із судом першої інстанції у тому, що оскільки 16 травня 2021 року був вихідним днем, то подану 17 травня 2021 року позовну заяву з урахуванням приписів частини 6 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства країни України слід вважати такою, що подана вчасно.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані накази Укртрасбезпеки № 53-д від 23 березня 2021 року, № 64-д від 07 квітня 2021 року, № 79-д від 23 квітня 2021 року та № 91-д від 05 травня 2021 року є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, днем звільнення вважається останній день роботи.
Таким чином, ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з 06 жовтня 2021 року, а не з 05 жовтня 2021 року, як помилково зазначено судом першої інстанції, оскільки день 05 жовтня 2021 року вважається її останнім днем роботи перед звільненням і підлягає оплаті.
Наводячи розрахунок середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивачки, з урахуванням приписів частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», суд першої інстанції на підставі довідки Укртрансбезпеки від 26 серпня 2021 року № 04/146 вірно встановив, що його розмір становить 49401,70 грн = (115 робочих днів х 429,58 грн) з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів, однак помилково зазначив період стягнення з 05 травня 2021 року по 20 жовтня 2021 року (день постановлення рішення суду), замість періоду з 06 травня 2021 року по 20 жовтня 2021 року, оскільки день 05 травня 2021 року підлягав оплаті під час повного розрахунку, як останній день роботи ОСОБА_1 перед звільненням,
Разом із тим, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами скаржника про те, що згідно із приписами частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а отже суд не вправі при задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі у зв'язку із незаконним звільненням зазначати можливість її поновлення на іншій рівнозначній посаді начальника відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у структурі Укртрансбезпеки.
Факт скорочення посади начальника відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на час вирішення спору не створює правових підстав для того, щоб суд перебирав на себе повноваження роботодавця щодо вирішення питання можливого працевлаштування працівника у процесі реорганізації установи, внесення змін у її штат та структуру.
Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції правильно по суті вирішив позовні вимоги ОСОБА_1 , однак допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам справи при обранні способу захисту порушеного права. Відтак, апеляційну скаргу Укртрансбезпеки слід задовольнити частково, змінивши оскаржуване рішення суду з урахуванням наведених вище мотивів.
Щодо доводів Укртрансбезпеки про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи при вирішенні питання про відшкодування витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу, що викладені у додатковому рішенні від 05 листопада 2021 року, апеляційний суд зазначає таке.
22 жовтня 2021 року суду першої інстанції було подано заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення на користь позивачки з Укртрансбезпеки 35740,50 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу.
03 листопада 2021 року відповідача подав клопотання про зменшення розміру зазначених витрат, оскільки до закінчення судових дебатів у справі №380/5620/21 стороною позивача не було заявлено відповідну заяву про розподіл судових витрат, а ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року у справі №380/5690/21 було відкрито спрощене позовне провадження. Водночас відповідач посилався на те, що позовна заява від 17 травня 2021 року (адміністративна справа №380/8106/21) була подана ОСОБА_1 самостійно, а отже заявлені 8 годин роботи адвоката при підготовці цього позову не підтверджуються документально. Просив відмовити у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу у повному обсязі.
Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, положеннями частини 6 та частини 7 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI).
За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 (Замовник) уклала з Адвокатським об'єднанням «Гобечія і партнери» (Виконавець) договір про надання правничої допомоги №05-04/1 від 05 квітня 2021 року. За умовами вказаного договору оплата правничої допомоги здійснюється Замовником у такому порядку: кошти у розмірі 30% вартості правничої допомоги сплачуються Замовником не пізніше 20 днів з моменту підписання акту/актів приймання-передачі, а решта суми - після набрання судовим рішенням законної сили.
ОСОБА_1 сплатила за надання правничої допомоги на рахунок АО «Гобечія і партнери» відповідно до квитанцій: №ПН867 від 20 жовтня 2021 року 4900,00 грн., №118 від 21 жовтня 2021 року 4900,00 грн та №22 від 22 жовтня 2021 року 1000,00 грн.
Відповідно до акту приймання-передачі правничої допомоги від 07 жовтня 2021 року Виконавець надав Замовнику такі послуги:
1) збір доказів для підготовки двох позовних заяв у справах за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування наказів Державної служби України з безпеки на транспорті «Про застосування дисциплінарного стягнення» №53-Д від 23 березня 2021 року та «Про застосування дисциплінарного стягнення» №64-Д від 07 квітня 2021 року, а також за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування наказів Державної служби України з безпеки на транспорті «Про застосування дисциплінарного стягнення» 79-Д від 23 квітня 2021 року та «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби до ОСОБА_1 » №91-Д від 05 травня 2021 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу:
- підготовка та направлення Державній службі України з безпеки на транспорті п'яти адвокатських запитів №8 та №9 від 06 квітня 2021 року. №10 та №11 від 07 квітня 2021 року, № 12 від 10 травня 2021 року (1 год роботи адвоката):
- вивчення чотирьох дисциплінарних справ щодо ОСОБА_1 , за результатами розгляду яких прийнято оскаржувані накази №53-Д від 23 березня 2021 року, №64-Д від 07 квітня 2021 року, №79-Д від 23 квітня 2021 року, №91-Д від 05 травня 2021 року (2 год роботи адвоката)
2) підготовка та подання до Львівського окружного адміністративного суду:
- позовної заяви ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування наказів Державної служби України з безпеки на транспорті «Про застосування дисциплінарного стягнення» №53-Д від 23 березня 2021 року та «Про застосування дисциплінарного стягнення» №64-Д від 07 квітня 2021 року (справа №380/5620/21) (8 год роботи адвоката);
- позовної заяви ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування наказів Державної служби України з безпеки на транспорті «Про застосування дисциплінарного стягнення» 79-Д від 23 квітня 2021 року та «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби до ОСОБА_1 » №91-Д від 05 травня 2021 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №380/8106/21) (8 год роботи адвоката);
- заперечення на клопотання про роз'єднання позовних вимог від 24 травня 2021 року по справі №380/5620/21 (2 год роботи адвоката);
- клопотання від 24 травня 2021 року про приєднання доказів по справі №380/5620/21 (1 год роботи адвоката);
- клопотання від 14 червня 2021 року про об'єднання адміністративних справ №380/5620/21 та №380/8106/21 у одне провадження (1 год роботи адвоката);
- заяви від 23 червня 2021 року по справі №380/5620/21 про розгляд такої в порядку загального позовного провадження (1 год роботи адвоката);
- клопотання від 15 липня 2021 року про ознайомлення з матеріалами справи №380/5620/21 та ознайомлення з такими (1 год роботи адвоката);
- відповіді на відзив (відзиви) від 16 серпня 2021 року по справі №380/5620/21 (3 год роботи адвоката);
- заяви про зміну предмета позову шляхом його уточнення від 16 серпня 2021 року по справі №380/5620/21 (0,5 год роботи адвоката);
- письмових пояснень від 01 жовтня 2021 року по справі №380/5620/21 (0,5 год роботи адвоката);
3) участь у 2-х підготовчих засіданнях (19 серпня 2021 року, 09 вересня 2021 року) та 2-х засіданнях по суті справи №380/5620/21 (27 вересня 2021 року та 07 жовтня 2021 року).
Вартість правничої допомоги становить 35740,50 грн, з яких 31740,50 грн за 29 годин роботи адвоката з розрахунку 1094,50 грн за 1 годину, та 4000,00 грн за участь у підготовчих та судових засіданнях.
На переконання апеляційного суду, наведені докази у повній мірі відображають характер договірних відносин між ОСОБА_1 та АО «Гобечія і партнери», а також об'єм послуг по наданні професійної правничої допомоги позивачці.
Суд першої інстанції на підставі дослідження матеріали справи дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат позивачки на професійну правничу допомогу у сумі 35740,50 грн не відповідає критерію реальності та розумності, а стягнення їх у заявленому розмірі становитиме для відповідача надмірний тягар.
При цьому апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що заявлений розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у вказаній сумі не є співмірним із складністю справи, яка віднесена до справ незначної складності, та витраченим адвокатом на виконання встановленого об'єму роботи (наданими послугами).
Суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень у аналогічних спорах, а предметом спору є декілька взаємопов'язаних епізодів, що не потребує вивчення великого обсягу фактичних обставин.
Відтак, на переконання апеляційного суду, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000 грн цілком відповідає обсягу та якості наданих адвокатами послуг, а також критерію пропорційності та співмірності із складністю справи.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 у порушення приписів частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не заявлялося клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до закінчення удових дебатів апеляційним судом не беруться до уваги з оглядку на наявність відповідної заяви у письмових поясненнях позивачки від 01 жовтня 2021 року.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, при вирішенні питання про відшкодування на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а отже відповідні вимоги апелянта є безпідставними.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 380/5620/21 задовольнити частково.
Змінити рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі та викласти його резолютивну частину у такій редакції.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати накази Державної служби України з безпеки на транспорті «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 53-д від 23 березня 2021 року, «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 64-д від 07 квітня 2021 року, «Про застосування дисциплінарного стягнення» № 79-д від 23 квітня 2021 року, «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби до ОСОБА_1 » № 91-д від 05 травня 2021 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг у Львівській області Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у структурі Державної служби України з безпеки на транспорті з 06 травня 2021 року.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 травня 2021 року по 20 жовтня 2021 року у розмірі 49401 (сорок дев'ять тисяч чотириста одна) грн 70 коп з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів і 3632 (три тисячі шістсот тридцять дві) грн 00 коп витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Додаткове рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Н. М. Судова-Хомюк
Р. В. Кухтей
Постанова у повному обсязі складена 15 червня 2022 року.