14 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/3195/22 пров. № А/857/5438/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року про забезпечення позову, постановлену суддею Карп'як О.О. у м. Львові у порядку письмового провадження у справі №380/3195/22 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Західторгцентр" до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій, скасування рішення, -
09 лютого 2022 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Західторгцентр" звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів - Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, у якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо включення діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові (переліків за районами) тимчасової споруди за адресою м. Львів, вул.Гетьмана І. Мазепи, 22, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Західторгцентр»;
-зобов'язати Львівську міську раду внести зміни до ухвали, яка визначає (затверджує) Перелік тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові (переліків за районами), шляхом включення до Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові (переліків за районами) тимчасової споруди за адресою м. Львів, вул. Гетьмана І. Мазепи, 22, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Західторгцентр»;
-визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1199 від 24 грудня 2021 року в частині демонтажу тимчасових споруд Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Західторгцентр» м. Львів, вул.Гетьмана І. Мазепи, 22, площею 25/25 кв.м.
21.02.2022 до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради рішення №1199 від 24.12.2021 в частині демонтажу тимчасових споруд Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Західторгцентр» на вул. Гетьмана І. Мазепи, 22 у м.Львові площею 25/25 кв.м;
- заборони Львівській міській раді (ідентифікаційний код юридичної особи 04055896; 79006, м. Львів, пл. Ринок,1), Виконавчого комітету Львівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 26256622; 79006, м. Львів, пл. Ринок,1), Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 04056084; 79022, м. Львів, вул. Виговського, 34), Комунальному підприємству «Адміністративно технічне управління (ідентифікаційний код юридичної особи 13804591; м.Львів, пл. Міцкевича, буд. 6/7) та будь яким іншим уповноваженим особам вчиняти дії, спрямовані на демонтаж належних Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Західторгцентр» тимчасових споруд за адресою: м. Львів, вул.Гетьмана І.Мазепи, 22.
Вимоги заяви обґрунтовує тим, що зважаючи на те, що належні позивачу тимчасові споруди були встановлені відповідно до діючих норм, не порушують архітектурних та інших містобудівних вимог і їх розміщення забезпечує обслуговування населення продовольчими та іншими товарами, Львівською міською радою протиправно не включено тимчасові споруди позивача за адресою м. Львів, вул. Гетьмана І. Мазепи, 22 до останнього діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м. Львова без наведення жодних на те обґрунтувань. При цьому, не було враховано ні обставин законності встановлення і розміщення тимчасових споруд позивача, ні своїх власних дій щодо регулярного і послідовного включення цих споруд до кожного «наступного діючого» Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м.Львова. Також позивач покликається на очевидну протиправність рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1199 від 24.12.2021, в частині, що порушує його права. Так, рішення виконавчого комітету Львівської міської ради за №1199 від 24.12.2021 як на правову підставу прийняття містить посилання на ухвалу Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107, що передбачає демонтаж споруд за відсутності судових рішень та з правом розділення тимчасових споруд на окремі частини. Проте рішенням Львівського окружного адміністративного суду №380/2335/20 від 30.11.2020, яке набрало законної сили, визнано протиправним та нечинним підпункт 7.8 пункту 7 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова».
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено.
Не погодившись із ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, зазначивши, що ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати
оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
Згідно доводів скаржника при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням принципів розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Скаржник зауважує, що судом при постановленні ухвали не враховано, що тимчасова споруда позивача розташована на земельній ділянці, що належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова і сам позивач згідно договору оренди зобов'язувався самостійно демонтувати після закінчення терміну договору оренди. Відтак, вжиті заходи забезпечення позову у даній справі впливають на права територіальної громади м.Львова як власника земельної ділянки, яка знаходиться у м.Львові на вул. Гетьмана І. Мазепи, 22, а відтак не можуть вважатись співмірними в розумінні положень чинного законодавства.
Вважає наведені заявником (позивачем) обставини необґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним позивачем шляхом, оскільки матеріали даної справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Вказує на те, що позивачем до матеріалів справи не долучено жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на співмірність вжиття заходів забезпечення позову та не надано доказів існування очевидної небезпеки правам, свободам та інтересам третіх осіб, неможливості чи ускладнення захисту їх без вжиття заходів забезпечення позову.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 цієї статті забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Слід зазначити, що суд при розгляді клопотання про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна із передбачених ч.2 ст.150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для забезпечення адміністративного позову суд може вживати заходи шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборони відповідачу вчиняти певні дії; встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії; заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку (ч.1 ст. 151 КАС України).
Водночас, при розгляді заяви про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх тверджень, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, заборони відповідачу та іншим особам вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч.2 ст.151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст.150 КАС України.
При вирішенні питання щодо доцільності вжиття заходів забезпечення позову підлягають врахуванню пов'язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам.
Також, суд звертає увагу на те, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що ухвала суду про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову не змінює обсягу прав та обов'язків сторін у спорі, а лише спрямована на виконання вимог ст.2 КАС України, на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, та має тимчасовий характер - до вирішення спору по суті.
При розгляді апеляційної скарги та перегляді ухвали про забезпечення адміністративного позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення.
Судом встановлено, що предметом спору є визнання протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо включення діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові (переліків за районами) тимчасової споруди за адресою м. Львів, вул.Гетьмана І. Мазепи, 22, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Західторгцентр» та зобов'язання внести зміни до ухвали, яка визначає (затверджує) Перелік тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові (переліків за районами), шляхом включення до цього Переліку тимчасову споруду за адресою м. Львів, вул. Гетьмана І. Мазепи, 22, належну Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Західторгцентр»; визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1199 від 24 грудня 2021 року в частині демонтажу тимчасових споруд Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Західторгцентр м. Львів, вул. Гетьмана І. Мазепи, 22, площею 25/25 кв.м.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що тимчасові споруди позивача за вказаною адресою встановлені вже понад 10 років. Тому, не зважаючи на «тимчасовість» споруди, - тривалий строк її експлуатації зумовив значний природній знос кріплень (збірно розбірних з'єднань) елементів її конструкції, що призведе до їх повного руйнування у випадку демонтажу і вимагатиме придбання і монтажу фактично нової тимчасової споруди у випадку поновлення прав позивача у судовому порядку. Окрім того, торгівельна господарська діяльність у тимчасовій споруді не могла і не може здійснюватися без використання електроенергії. Демонтаж споруди призведе до припинення її електропостачання і розірвання договірних відносин з ПрАТ «Львівобленерго». Повторне ж підключення до електромереж тимчасової споруди буде можливим лише після включення її до Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові із вказанням її власником ТзОВ «фірма «Західторгцентр».
Оцінивши наведені заявником доводи в обгрунтування підстав вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції вважає заяву належним чином мотивованою, наявність посилань на достатні підстави для задоволення заяви.
Задовольняючи заяву позивача суд виходив, зокрема, з того, що як підставу прийняття Виконавчим комітетом Львівської міської ради оскаржуваного в межах даного спору рішення №1199 від 24.12.2021 в частині демонтажу належних позивачу за адресою м. Львів, вул. Гетьмана І. Мазепи,22, площею 25/25 кв.м тимчасових споруд вказано ухвалу Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова», пункт 7.8 якої передбачав внесення змін у додаток 1 до ухвали міської ради від 23.04.2015 №4526 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові» шляхом внесення заміни пунктів 7.3 7.8 пунктами 7.3 7.7 та викладення таких у новій редакції. Нова редакція цих пунктів надавала право органу місцевого самоврядування одноосібно (за відсутності судового рішення з цього приводу) приймати рішення про демонтаж тимчасових споруд, та за необхідності здійснювати розділення майна на окремі конструктивні елементи. Однак рішенням Львівського окружного адміністративного суду №380/2335/20 від 30.11.2020, яке набрало законної сили підставі постанови Восьмого апеляційного суду від 10.06.2020, серед іншого, визнано протиправним та нечинним підпункт 7.8 пункту 7 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова».
Судом слушно враховано Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Слід також зазначити, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача в разі задоволення позовних вимог.
Оскільки заявником наведено переконливі підстави обгрунтованості вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, наявності очевидної небезпеки його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості або ускладнення захисту за умови невжиття таких заходів забезпечення позову, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність забезпечення адміністративного позову шляхом вжиття запропонованих заходів, які суд апеляційної інстанції вважає співмірними заявленим позовним вимогам.
Щодо покликань скаржника нао те, що тимчасова споруда позивача розташована на земельній ділянці, що належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова і сам позивач згідно договору оренди зобов'язувався самостійно демонтувати після закінчення терміну договору оренди, суд апеляційної інстанції вважає, що такі не спростовують доводів заявника щодо того, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову належна їй тимчасова споруда (магазин) буде примусово демонтована та фактично зруйнована, внаслідок чого у випадку задоволення позовних вимог необхідно буде докласти значних зусиль та матеріальних ресурсів для її відновлення.
Обираючи вид забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що адекватним та ефективним буде зупинення дії рішення №1199 від 24.12.2021.
З огляду на те, що рішенням №1199 від 24.12.2021 визначені особи на виконання демонтажу тимчасових споруд, тому слід заборонити таким вчиняти будь-які дії щодо примусового демонтажу тимчасової споруди належної позивачу до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, та такий спосіб забезпечення позову не є фактичним вирішенням спору по суті та не завдає будь-якої шкоди інтересам учасників спірних правовідносин, а спрямований на збереження існуючого становища до вирішення судом спору по суті.
Судом апеляційної інстанції враховано правову позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15 листопада 2007 року по справі “Бендерський проти України”, в якому Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
У справі “Беєлер проти Італії” Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено “справедливий баланс” між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі “Інтерсплав” проти України” Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати “справедливий баланс” між інтересами особи і суспільства.
В даному випадку, вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 151, 242, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного суду України, суд,-
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року про забезпечення позову, постановлену у справі №380/3195/22, - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний