15 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/8646/21 пров. № А/857/2502/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кушнерика М.П.
суддів - Гінда О.М., Пліша М.А.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року, прийняте суддею Мандзій О.П. в м. Тернополі, за правилами спрощеного позовного провадження, у справі № 500/8646/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
в грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років з 80 % від відповідних сум грошового забезпечення до 70 % при її перерахунку з підстав, що виникли при виконанні рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі № 500/3713/21; зобов'язати відповідача здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років виходячи з 80 % від відповідних сум грошового забезпечення та здійснити виплату пенсії з 01.12.2019 року із врахуванням раніше виплачених сум та без обмеження максимальним розміром.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що з 2013 року йому призначена пенсія за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ), як особі, що звільнена з військової служби, в розмірі 80 % грошового забезпечення. На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), відповідач здійснив перерахунок призначеної позивачу пенсії, виходячи з розміру 70% відповідних сум грошового забезпечення. На підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 у справі № 500/307/19, Головним управлінням Пенсійного фонду України з 01.01.2016 проведено перерахунок пенсії з урахуванням розміру грошового забезпечення 80%. При проведенні перерахунку пенсії з 01.12.2019 на підставі довідки державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" № 2021/0024 від 28.04.2021 про розмір грошового забезпечення за листопад 2019 року на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі № 500/3713/21, відповідач знову зменшив основний розмір пенсії позивача з 80% до 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 80% від відповідних сум грошового забезпечення до 70% від відповідних сум грошового забезпечення під час її перерахунку на підставі довідки державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" № 2021/0024 від 28.04.2021 та обмеження її максимального розміру, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язано відповідача здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії позивача на підставі довідки державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" № 2021/0024 від 28.04.2021, виходячи з 80% від відповідних сум грошового забезпечення, без обмеження її максимального розміру, з врахуванням раніше виплачених сум.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано на те, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Вважає безпідставними вимоги позивача про перерахунок розміру пенсії призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, без обмеження її максимальним розміром.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в задоволенні позову в частині перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром, відмовити.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарга та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 04.07.2013 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII, розмір якої на дату призначення склав 80% відповідних сум грошового забезпечення.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області на виконання Постанови № 103 з 01.01.2016 проведено перерахунок пенсії позивача та застосовано основний розмір пенсії, що не перевищує 70% грошового забезпечення.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 у справі № 500/307/19 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області провести з 01.01.2016 перерахунок та виплату пенсії позивачу за вислугу років у розмірі 80% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії.
На виконання вказаного рішення суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснило перерахунок пенсії позивача, виходячи з 80% відповідних сум грошового забезпечення.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі № 500/3713/21 зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату основного розміру пенсії позивача на підставі виданої державною установою "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" оновленої довідки № 2021/0024 від 28.04.2021 про розмір грошового забезпечення за листопад 2019 року, із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, починаючи з 01.12.2019, із урахуванням проведених виплат.
На виконання вказаного рішення суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснило перерахунок пенсії позивача на підставі вказаної довідки, виходячи з 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Не погодившись із таким перерахунком, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії з розрахунку 80% від суми щомісячного грошового забезпечення без обмеження її граничного розміру. Листом від 16.11.2021 № 6787-6891/М-02/8-1900/21 відповідачем повідомлено про проведення перерахунку на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 25.08.2021 у справі № 500/3713/21, яким зобов'язань стосовно проведення перерахунку пенсії в розмірі 80% не приймалось. Відповідно до ст.13 Закону №2262-ХІІ, яка передбачає, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення. Таким чином, при перерахунку пенсії, проведеного на виконання вказаного рішення суду, застосована вищезазначена норма Закону. Водночас розмір пенсії склав 18847,15 грн., виплата якої обмежена, відповідно до ч.7 ст.43 Закону № 2262-XII, максимальним розміром з 01.12.2019 - 16380,00 грн., з 01.07.2020 - 17120,00 грн., з 01.12.2020 - 17690,00 грн., з 01.07.2021 - 18540,00 грн.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на отримання з 01.12.2019 пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 988 і відповідно до вимог статей 43, 63 Закону № 2262-ХІІ станом на 19.11.2019. Відповідачем протиправно зменшено основний розмір пенсії позивача з 80% від відповідних сум грошового забезпечення до 70% на підставі довідки державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" № 2021/0024 від 28.04.2021, а, відтак, слід здійснити перерахунок та виплату пенсії на підставі зазначеної довідки, виходячи з 80% від відповідних сум грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром, так як застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного спору в оскарженій частині, суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
Предметом спору у цій справі, в тому числі є і правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію 01.10.2011 року змінами до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» 09 квітня 1992 року № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI).
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, про що правильно вказав суд першої інстанції.
Тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 500/8646/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш